Донецький гамбіт: Янукович загострив гру, але виграла країна
Історія із "ширкою" закінчилася. Принаймні на найближчий час. Янукович в шоколаді. У Тимошенко "всьо пропало". Але президента обиратиме народ - і наразі загрози цьому праву немає.
Гамбіт (від італ. dare il gambetto - підставити підніжку) - загальна назва шахових дебютів, у яких одна з сторін у інтересах найшвидшого розвитку партії, захоплення центру чи просто для загострення гри жертвує матеріал - зазвичай пішака, але іноді й фігуру.
АВТОР: Сергій Лук'янчук
Фігура, яка мала стати пішаком
Жертва, на яку пішов Янукович, оголошуючи про намір йти на загальні президентські вибори і тим самим відмовляючись від коаліції з БЮТ та «змайстрованої» під цей союз конституційної реформи, виглядає серйозною. Принаймні на перший погляд. Адже омріяне з 2004 року президентство, яке (вчергове!) було таким близьким – простягни руку і бери – знову з гарантованого перетворюється на гіпотетичне.
Фото Українська правда
Заява Януковича в Лаврі стала несподіванкою навіть для його свити
Однак насправді ситуація була аж ніяк не такою очевидною. І тут знову напрошуються шахові аналогії. Пішак, що доходить до останнього рядка дошки, може по волі гравця перетворитися на будь-яку фігуру. Проте в грі з БЮТ все відбулося б навпаки: Янукович-політична фігура став би пішаком, якби погодився бути обраним президентом не всенародно, а у Верховній Раді.
Чому? По-перше, легітимність такого обрання автоматично виглядала б сумнівною – і в очах світу, і в очах виборців. А Віктор Федорович вже наступав на граблі нелегітимної президентської компанії і, схоже, врешті решт таки зробив для себе висновки.
По-друге, конституційна реформа передбачала суттєве «обрізання» повноважень президента на користь прем’єр-міністра та Верховної Ради – і це ще більше девальвувало цінність «фігури президента» на цій політичній шахівниці.
І по-третє, «декоративний» президент втрачав би вплив у власній фракції. Уже й зараз серед регіоналів є чимало людей, що бігають до Юлії Володимирівни як по свячену воду. А після запровадження політичної моделі, в якій фігурує відверто слабкий президент і сильний прем’єр та Рада, їх ставало б тільки більше. Нічого особистого, Вікторе Федоровичу – просто бізнес.
Таким чином, приманка президентства, якою Юлія Тимошенко намагалася спокусити Януковича, була найменше вигідна саме йому. Однак наполегливе бажання впіймати його на цей гачок дало йому (точніше, його політтехнологам, які побачили таку чудову можливість і змогли переконати босса в її перевагах) розіграти блискучий політичний дебют у партії за президентську посаду. Розвели Юлю дійсно красиво. І здобули якщо не стратегічну, то тактичну перевагу відразу по кількох напрямках.
Цікаво, що напередодні заяви Януковича в політичному бомонді ходили панічні чутки, що він полетів на консультації до Путіна, де ніби то російський прем'єр мав умовляти лідера регіоналів таки створити ширку. Цю інформацію опосередковано підтвердила і Ганна Герман заявивши, що 5 червня Янукович був поза межами країни.
Тому що послідовний
Найголовніша вигода Януковича – це (як це не парадоксально звучить) статус принципового політика. Принаймні можливість заявляти це. Чи не вперше слоган «тому що послідовний» знайшов своє реальне втілення у діях Регіонів. Чудове рекламне повідомлення: Янукович не погодився на змову заради посад із найбільшим своїм ідеологічним та особистим ворогом Юлією Тимошенко.
Наступна перевага – це послаблення Юлії Тимошенко, головного суперника в боротьбі за президентство. Тут характер оцінок є діаметрально протилежним: Тимошенко була готова ділити владу з ворогами, аби тільки зберегти її за собою. І провал цих намірів їй дуже боляче відіб’ється. Про те,як вона нервує свідчить її фраза "Пропало всьо!" Та Юлія Володимирівна мала б знаит чим закінчиться уся ця задумка. Адже головним помічником у цій справі у неї був Віктор Медведчук. А як свідчить історія жодна його політична ініціатива якимось містичним чином провалювалася.
Наразі Юлія Володимирівна увімкнула «старі мантри про головне» - від заяв «я не я і хата не моя» і перекладання всіх гріхів на плечі без п’яти хвилин союзника аж до плачу про «бєдную жєнщіну, каторую всє мужікі абідєть наравят». Але занадто вже сильно бютівці на різноманітних «свободах» обстоювали ідею союзу з Регіонами та виборів президента в Раді. Цікаво, як вони себе тепер почувають?
Загрози свободі наразі немає
Читачі, які не належать, як і автор статті, до симпатиків Януковича та партії Регіонів, можуть цілком логічно запитати: ну і що позитивного в тому, що Тимошенко з Януковичем не змогли домовитися, і Янукович Тимошенко обіграв? Тепер Віктор Федорович посилив свої шанси стати президентом. Але хіба він при цьому перестав бути тим, ким був завжди?
Ні, не перестав. Але хто сказав, що президентство вже в Януковича в кишені?
До того ж хто виграє президентські вибори наразі не головне. Головне те, що напередодні виборів збережені правила гри, а отже загрози свободі не має. Якщо новий президент буде на неї зазіхати, будемо захищати. Та й не відомо чи буде балотуватися Янукович. Принаймні чутки про його небалотування з'являються регулярно.
І просто чудово, що шанси Юлії Володимирівни Тимошенко виграти президентські вибори наразі мінімальні за весь «постмайданний» період. Відсутність будь-яких переконань і готовність на будь-які вчинки заради влади – це вже не голослівне звинувачення політиків, покалічених у «бійці без правил» з Тимошенко. Наразі це очевидний факт.
Змова Януковича і Тимошенко, яка зірвалася в останній момент, перетворювала Україну в країну Латинської Америки з диктатурою і партизанщиною. Нагадаю: Конституція від ширки передбачала, що після 2014 року, вступала в силу норма, котра передбачала фактичну однопартійність.
До речі, політики, які не намагалися виторгувати собі місце під сонцем у цьому бютівсько-регіональному феоді, не говорили про «широке об’єднання», а чітко і рішуче виступили проти політичного шулерства, неминуче отримають нових прихильників.
