Слухати, не перебиваючи. Як інтерв’ю в стилі Опри допомагає норвезькій поліції розкривати злочини
Поліція Норвегії у кінці 90-х років минулого століття змінила підхід до класичної моделі допитів. Детективам запропонували нову методику – процесуальне інтерв’ю. Відповідно до неї, поліцейські повинні були отримувати не зізнання, а точні дані. У січні цей підхід презентував українським поліцейським та правозахисникам суперінтендант поліції округу Осло Асбйорн Раклев, який у 2011 році керував групою детективів, що розслідували теракт Андерса Брейвіка.
Маргарита Тарасова, Центр інформації про права людини
Щоб не засудити невинного
Класичний допит передбачає отримання зізнань від підозрюваного. При цьому, поліцейський може вдаватися до маніпуляцій та психологічного тиску – аж доки людина не визнає провину, навіть якщо насправді не скоювала злочину.
«Фріц Моен провів 18,5 років у норвезькій в’язниці, засуджений за вбивства, яких він не вчиняв. Неправдиві зізнання мають місце по всьому світі, і вони характерні якраз для тих систем кримінальної юстиції, де великий акцент робиться саме на отриманні зізнання», – розповідає Раклев. Він пояснює: коли в Норвегії ще практикували допит заради отримання зізнання, він вивчав методи, якими користувалися поліцейські.
«Однією з методик була така: поліцейський починає впливати на допитуваного, його мета – стати єдиним, хто може надати підозрюваному підтримку у складній ситуації. Інколи ми намагалися себе поводити так, ніби ми найкращі друзі підозрюваного – приходили в ізолятор і пропонували йому їжу буквально за 5 хвилин до того, як ця їжа розносилася офіційно. Ми спілкувалися неформально, щоб знайти слабке місце у підозрюваного. Все це робилося з єдиною метою: змусити зізнатися. Ці методики були секретними», – говорить норвезький поліцейський.
Вісімнадцять років тому у Норвегії дійшли висновку, що така практика не лише не дає надійних свідчень, а й не сприяє довірі населення. Там відмовилися від допиту та офіційно затвердили нову методику, запозичену в Британії, – процесуальне інтерв’ю.
У стилі шоу Опри Вінфрі
Норвезька поліція розробила систему навчання, що ґрунтується на результатах наукових досліджень. Вона складається із 16 модулів, які мусить обов’язково прослухати кожен, хто хоче отримати кваліфікацію детектива. Велику увагу в цій програмі приділяють спілкуванню з підозрюваними, свідками та потерпілими.
Процесуальне інтерв’ю має шість етапів: планування та підготовка, ознайомлення та встановлення контакту, перший довільний виклад, уточнення і розкриття, завершення, оцінка.
Під час першого етапу детектив повинен вивчити справу, дослідити докази, налаштуватися психологічно та підготувати приміщення для інтерв’ю.
«Як ми обставляємо кімнату для проведення опитування? Я, наприклад, читав, що у багатьох поліцейських України просто немає умов для проведення інтерв’ю. Ось так приблизно і в нас було в Норвегії, коли я починав: стіл, на якому комп’ютер затуляє половину обличчя детектива. Хіба це стимулює комунікацію? Аж ніяк. Коли я був у Китаї, мені показали те, що вони сьогодні використовують: крісельце з ланцюгами. Як ви сподіваєтеся комунікувати з особою, яка пристебнута? До речі, не лише в Азії є такі проблеми. В Америці теж використовують стілець для допитів з ланцюгом.
Але погляньте на Опру Вінфрі. Вона інтерв’ює президентів, і її вважають однією з кращих інтерв’юєрів світу. Як ви думаєте, просто так вона ставить два крісла одне навпроти іншого?» – пояснює Раклев. Сьогодні поліцейські у Норвегії проводять інтерв’ювання підозрюваних у кріслах, пропонуючи їм воду та каву – усе заради встановлення контакту та отримання достовірних свідчень.
На другому етапі поліцейський повинен пояснити людині процедуру та її права. За результатами досліджень Холмберга і Крістіансона у 2002 та Кеббела, Хьоренна, Мазеролле у 2006, значна частина злочинців готова надати правдиву інформацію або навіть одразу зізнатися, інша частина сумнівається. Якщо поліцейський одразу застосовує агресивний підхід, підозрюваний може відмовиться від співпраці.
На третьому етапі підозрюваному, свідку чи потерпілому дається можливість вільно викласти свою версію подій. Поліцейський при цьому повинен слухати, не перебиваючи.
«Свідчення беруться звідки? З нашої пам’яті. А пам’ять – це не відеокамера. Є психологічні причини, з яких ми наполягаємо на вільній розповіді. Як свідчать дослідники (наприклад, Ребекка Мілн), якщо ви даєте можливість особі у вільній формі розповісти про певні речі на основі відкритих запитань, то отримуєте більш якісну інформацію, тому що вона не викривлена нашими запитаннями», – говорить Раклев.
Лише після вільного викладу детектив може поставити уточнюючі запитання, тобто, перейти до шостого етапу. Детективам радять вживати форми на кшталт «Як?», «Чому?», «Коли?», «Де?» тощо та уникати так званих навідних питань, адже у відповідь на них вони можуть отримати «пошкоджену інформацію».
На цьому етапі детектив також вирішує, коли і як він розкриє докази підозрюваному. Для цього він повинен мати стратегію. Наприклад, якщо на місці злочину знайшли відбитки пальців підозрюваного, детектив спробує спочатку з’ясувати життєздатність альтернативних версій. Він з’ясує, чи бував підозрюваний колись у будинку, де знайшли жертву. Можливо, його туди запрошували раніше. Можливо, він мав ключі. Якщо ж усі ці версії виявляться хибними, детектив може розкрити доказ: «Гаразд, тоді поясніть, будь ласка, чому на місці злочину знайшли Ваші відбитки пальців?»
Такий підхід, на думку Раклева, допомагає уникнути несподіванок у суді, коли підозрюваний раптом висуває альтернативне пояснення, яке поліція не може спростувати. Він також найкраще гарантує презумпцію невинуватості.
На завершення детективи мають підвести підсумки інтерв’ю, пересвідчитися в тому, що всі питання були розкриті.
На останньому – шостому – етапі проводиться оцінка інтерв’ю. Старший офіцер або керівник групи має переконатися, що інтерв’ю досягло своїх цілей, а також внести корективи у план розслідування.
Перевірка терактом
За словами Раклева, перевірку на міцність нова методика навчання поліцейських пройшла у 2011 році після теракту в Осло. Тоді Раклеву доручили підібрати та консультувати команду для проведення інтерв’ю Андерса Брейвіка.
Складність полягала в тому, що одразу після затримання Брейвік погрожував: «Те, що ви бачите сьогодні, – лише початок. Це ще не операція. Це лише квіточки у порівнянні з тим, що станеться». Детективи мали з’ясувати, чи мав Брейвік спільників.
«Брейвіка ми допитували так само, як і інших підозрюваних. Ми застосовували до нього абсолютно ті самі методики, що і до інших опитуваних», – підкреслює Раклев.
У блозі Penal Reform International, опублікованому у 2017 році, Раклев пише, що для відносно нової методології процесуального інтерв’ювання це було найбільше на той час випробування.
«Всі були впевнені в перевагах від підготовки слідчих для проведення інтерв’ю з молодими і (можливо) сильно травмованими потерпілими. Але як етичне інтерв’ювання, включаючи встановлення контакту, теорії міжособистісної комунікації, права людини, когнітивні техніки і стратегічний підхід могли вирішити ситуацію з підозрюваним, який щойно підірвав урядові будівлі і вбив 69 молодих людей у пастці на острові?» – пише він.
Раклев пояснює: міф про те, що катування або принаймні маніпулятивні практики допомагають боротися зі злочинністю, є поширеним серед багатьох поліцейських світу. Проте результати 30 років досліджень, а також досвід проведення допитів свідчить про те, що найкращий спосіб отримати надійну та точну інформацію – це з самого початку ставитися до опитуваного з повагою.
З Брейвіком провели 31 інтерв’ю протягом 9 місяців, які у сукупності тривали 220 годин. На початку кожного інтерв’ю, як стверджує Раклев, підозрюваному нагадували про його права. Весь час з ним був адвокат. У підсумку Брейвік жалівся лише на те, що забагато розповів поліції.
