Розрив між Януковичем і його партією все більшає

Тридцять три і одна третя оберту на хвилину – така, пам’ятається, була швидкість обертання вінілових платівок мого дитинства: тоді народ ще слухав музику, уроки і навіть промови вождів з платівок. Крім того, що на їх обгортках був написаний явний анахронізм – слово «долгоиграющая», за яким свого часу мали їх відрізняти від грамофонних платівок із швидкістю 78 обертів на хвилину.

Це була, звичайно, дурниця. Бо в 70-тих і тим більше у 80-тих навряд чи хто-небудь при повному розумі слухав би грамофон. Але слово «долгоиграющий» якось залишилось в пам’яті, так само, як і сакральна цифра 33,3. І чомусь мені здається, що і ця цифра, і це слово дуже підходять для характеристики Віктора Федоровича Януковича.

Він дійсно «довго грає» на українській політичній сцені, і є одною з ключових фігур на ній, при цьому умудряючись якимось чином не мінятися роками.

Янукович-губернатор, Янукович-прем'єр, Янукович-опозиціонер зовсім не відрізняється один від одного – все такий же трохи неадекватний, неоковирний, в однаковому пальто, які носили ще радянські управлінці, і піжонських туфлях.

А 33,3 відсотки – це та постійна кількість виборців, яка попри все продовжує затято голосувати за лідера Партії регіонів. Причому на неї фактично не впливають ані скандали навколо імені Віктора Федоровича, ані його певна неадекватність оточуючим реаліям.

Можна сказати, що в чомусь Віктор Федорович – це уособлення українського консерватизму – поняття трохи відмінного від того, що означає це слово у Європі.

«Наш» консерватизм головною чеснотою вважає в буквальному сенсі слова фізичну незмінність людини з часом і простором.

Загалом, якщо порівнювати головного регіонала з персонажами Лесі Українки, то перед нами класичний Той, хто в скелі сидить – живе заперечення будь якого розвитку, руху, еволюції.

Янукович - незворушний і незмінний, як Африка баштовий кран

Приховані ж причини популярності такого кандидата потрібно шукати зовсім не у міфічній «шахтарській специфіці» Донбасу.

Бо ця міфологія зовсім не пояснить, скажімо, останні результати ПР на Тернопільщині.

Ні, причини популярності "долгоиграющего" Януковича - в переляку значного прошарку українців перед будь-якими реформами.

Китайське прокляття «аби ти жив у роки великих змін» у нас сприймається буквально.

Не треба забувати що протягом всього 20-го сторіччя, за невеликими винятками, будь-які масштабні зміни в Україні зводились тільки до одного – до погіршення ситуації. Соціальні експерименти в країні приводили або до трагічних наслідок, або ж – до катастрофічних.

Віктор Федорович на цьому тлі сприймається як уособлення незмінності і стабільності, фактор забезпечення хай не дуже багатого, але гарантованого життя. Він зайняв цю нішу, здану йому без бою комуністами і поки що не має жодних конкурентів, які б потенційно могли б його на цьому напрямку потіснити.

При цьому партія, яку очолює Віктор Федорович, зовсім не є такою ж незмінною, як її лідер. В ній спостерігаються деструктивні процеси, які останніми роками все частіше вириваються на поверхню – явище, небачене в ПР першої половини двохтисячних.

Якщо вихід Чорновола з фракції не становить нічого дивного (ця людина, здається, взагалі більше трьох років не може затримуватись в якійсь політичній силі), то, звичайно, бійка між Льовочкіним і Шуфричем – це взагалі ганьба. Із фракції зі скандалом виходять в одиночне плавання депутати з першої п’ятірки списку.

Колись потужна кримська організація розвалюється. В Севастополі населення протестує проти лобійованого Ахметовим через місцевих депутатів-регіоналів вугільного терміналу.

«Банкір iз задатками міма» Горбаль і «дешевий клоун» Табачник виглядають явними попутниками, готовими будь-якої секунди кинути цей потопаючий «титанік», перескочивши до якоїсь більш надійної партії. І це все на тлі виборів. Ще й на тлі консолідації лав головних конкурентів.

Без сумніву, головна причина розколу регіональної фракції – її опозиційність, вкрай невигідна депутатам-бізнесменам, які прийшли сюди заробляти гроші, ділити бюджет і лобіювати закони. Їх зовсім не приваблює блокування трибуни із дня на день чи тому подібна «опозиційна» діяльність.

Тим більше, для реалізації своїх планів їм потрібно мати нормальні відносини із владою, хто б її не уособлював – а замість цього «Лідер» використовує їх в своїй передвиборчій кампанії, в успішність якої вірять далеко не всі. Таким чином поступово наростає конфлікт інтересів між партією і її керманичем.

Як наслідок «Регіони» кидають знакові фігури, аж до другого партійного номеру Раїси Богатирьової.

Неважко здогадатися, що у випадку поразки Януковича відтік партійців стане просто масовим.

Поповняти ж їх буде нічим – за покликом серця ніхто в ПР сьогодні не піде, всі федералістські ідеї і з’їзди в Сіверськодонецьку загубились десь в далекому минулому, якоїсь чіткої політичної програми та ідеології партія виробити просто не здатна, деструктивна опозиційність часто зводиться до смішних акцій на кшталт трьохразового ветування законопроекту про охорону кажанів.

Партія навіть повністю заплуталася в своєму головному гаслі – мовному. Неважко помітити, що зараз вона виступає за статус другої державної для російської мови, в той час, як ще 2007-го партія масово лобіювала для російської статус регіональної мови – і багато сіл і навіть міських районів оголошували себе «російськомовними територіями без НАТО».

Хоча без сумніву, мова, будучи державною, вже ніяк не може бути одночасно мовою місцевих меншин – і цей факт тільки ще раз показує, яка каша твориться у «регіональних» головах.

На цьому тлі фактично альфою і омегою партійної філософії стали не партійні гасла чи ідеї, а цілком конкретна фізична особа - Віктор Янукович (так само, як і Тимошенко стала замінником будь-якої ідеології в БЮТ), що навіть відбилося в партійній стилістиці, коли в офіційних документах ПР імені Віктора Федоровича не називається всує, а його заміняє написаний з великої літери титул «Лідер».

За останні п’ять років уявлення хто кому більше потрібен, - Янукович партії, чи партія Януковичу, - змінилися дуже радикально. В 2005-му Віктора Федоровича було прийнято називати «чемоданом без ручки», який важко нести і шкода викинути.

Слід зазначити, що таємниче зникнення партійного вождя з України, його аморфна поведінка по поверненню, рейтинг в 5-8 відсотків давали підстави сподіватися, що «лідер» цілком може піти в партійне небуття - може, так і сталося б, якби не ще не вивітрений страх перед безжальністю розгніваного «начальника донецьких».

З часом ситуація почала змінюватись. Невдалі перші експерименти «помаранчевих» викликали у народу розчарування, а у Віктора Федоровича піднімали рейтинг. Тим більше, що він вибрав найпростішу і найдієвішу тактику: просто не з’являвся на публіці.

«Хто нічого не робить, той створює все», писав Лао-Цзи. Я, чесно кажучи, не певен, що Віктор Федорович читав «Дао де цзін», однак інтуїтивно він вибрав найкращу для себе лінію поведінки, скромно зникнувши десь за спинами переможців, що плели інтриги і публічно поливали одне одного брудом.

Причому, якщо подивитися дані соціологічних опитань за 2005-2007-й роки, рейтинг Віктора Януковича повільно зростав, в той час, як рейтинги очолюваної ним партії знаходилися практично на одному місці.

Це призвело до того, що тепер саме на його харизмі (про її джерела ми писали вище) тримається партійний рейтинг, а отже – й кількість мандатів.

Мені важко сказати, чи можливо провести якісь заміри того, який відсоток нинішньої підтримки партія має завдяки своєму лідерові, але складається враження – що більший за внесок всіх інших її членів.

Пропаде Лідер – партія вимре, або розколеться на кілька малих і невпливових груп.

Це пояснюється тим, що Віктор Федорович є чимось схожим на обруч, який скріплює діжку. Він – шампур, на який нанизують шашлик. І він розуміє це.

Нещодавно силоміць розрулений конфлікт в Кримській партійній організації показав, що реально виступити сьогодні проти Януковича в партії не зможе ніхто. А от Янукович переформатувати партію може запросто.

Може вичавити із неї все ще засілих в її лавах русофілів (тим більше, що маргінальні партії на кшталт «Руського блока» одна за одною відмовляються від підтримки Віктора Федоровича), може вичистити непевних "попутників" або, навпаки, додати ще кількох фінансистів.

Хоча до нових людей консервативний Віктор Федорович буде, вочевидь, ставитись обережно. Розмивання лав партії такими персонажами, як Шуфрич чи Богословська нанесло їй більше шкоди, ніж користі.

З іншого боку, за прикладом Тимошенко, регіональний лідер може завести у себе в оточенні одного-двух «потішних націоналістів» в допомогу Ганні Герман, замість вибулого Тараса Чорновола. І все це діло однопартійці, звичайно ж, сціпивши зуби, проковтнуть. Тому що, хоч інтереси партійної верхівки все більше розходяться з інтересами партійного провідника, і одні і другі потрібні одне одному.

Відносини Януковича і Партії Регіонів – це відносини рака-відлюдника і актинії, це відносини класичного природного симбіозу. Хоча ніхто не дасть гарантії, що після виборів вони не зазнають якихось змін.

Принаймні, Партія Регіонів вже точно не залишиться в такому форматі, як вона існує сьогодні. А от Янукович… Навряд чи можна чекати якихось трансформацій від Того, що в скалі сидить…

регіони янукович ПР політика