Зелені терикони німецького Донбасу. Як Рур відмовився від видобутку вугілля і перейшов на відновлювану енергетику

Із закритої шахти зробили музей

Загалом, доля Рурського регіону Німеччини у дечому дуже подібна до долі українського Донбасу. Так само, як і Донбас, Рурський регіон став осердям важкої промисловості країни. Так само, як і український промисловий край, Рурський регіон зазнав масштабних руйнувань під час Другої світової війни.

Як сміються самі німці, авіація союзників оминала у своїх нальотах лише ті об’єкти, де в акціонерному капіталі була участь капіталу союзників. Так само, після Другої світової війни німецький регіон дуже активно відбудовувався, аби знову стати одним з промислових центрів країни. Тут запрацювали не лише шахти, але й почало розвиватися культурне життя, хоча тавро пролетарського центру ще довго висіло над регіоном.

Проте, долю не обдуриш. Подібно до Донбасу, Рурський регіон все більше почав грузнути у субсидіях, програючи конкурентну боротьбу промисловцям з інших країн, а екологічні проблеми нагромаджувались одна на одну, загрожуючи в один момент поховати під своїм тягарем весь регіон. Перед німцями постав досить очевидний вибір - або “до безкінечності” продовжувати підтримувати свою важку промисловість, або зробити різкий розворот, відмовившись від звичного укладу, який вели їхні батьки та діди.

Варто зазначити, що зміни в Рурському регіоні стали частиною набагато більших змін, які отримали в Німеччині назву Енергетичного повороту. Мова йде про комплексну реформу, яка передбачає зменшення викидів парникових газів, повну відмову від викопного палива та атомної генерації на користь відновлюваної енергетики.

Наразі навіть скептики змушені визнати дієвість такої реформи. З 2000 року виробництво електроенергії з відновлювальних джерел енергії зросло з 6 до 33%, а тепла - з 4 % до 13%. Вже сьогодні в Німеччині бувають дні, коли вся енергія виробляється з відновлюваних джерел.

Всередині мачти вітрогенераційної установки, або, простіше, вітряка, висота якого сягає 100 метрів

Однак, втілення подібної реформи - справа важка і марудна, а в такому регіоні, як Рур, - удвічі важча. Власне, після рішення про відмову від подальшої експлуатації шахт з видобутку кам’яного вугілля, закриття застарілих металургійних потужностей, гостро постало питання - а що ж робити далі з населенням, де знайти нові робочі місця?

Одразу варто сказати, що проблема зайнятості й сьогодні лишається актуальною для цього регіону, де рівень безробіття є найвищим в країні - аж 11%, це при середніх 3% по країні. Втім, слід відзначати, що для такого регіону, з його тотальною орієнтацію на важку промисловість, це не так вже й багато.

Насамперед, звісно, ухвалили рішення щодо підвищення освітнього рівня населення. Якщо до 70-х років в басейні Руру не було жодного університету, сьогодні їх тут діє шість. Друге - робиться цілеспрямований наголос на розвитку новітніх, та, в першу чергу, зелених технологій. Для прикладу, у півмільйонному Ессені, що знаходився в самому осерді Рурського басейну, на сьогодні відкрито 13 тисяч нових робочих місць в зеленій енергетиці.

Територію колишніх заводів також не лише музеєфіковано, її дуже активно перетворюють на зони технопарків. При цьому, як не дивно, ціна оренди офісних приміщень в таких технопарках перевищує ціну оренди аналогічних офісів в ближніх містах - ба навіть у їхніх центральних частинах. Як пояснюють представники компаній, які орендують там приміщення, їхню увагу привернула можливість поселитись в новому зручному екологічному та комфортабельному місці за містом зі зручною інфраструктурою, насамперед, логістикою.

Таким чином, тепер в Рурі дуже часто можна спостерігати картину, коли поруч з величезними законсервованими промисловими потужностями розташовуються модерні будівлі технопарків, працівники яких, замість роб та касок, носять білі комірці та краватки.

Звичайно, на місці металургійного заводу просто так взяти і зробити технопарк неможливо. Ґрунт, який забруднювали десятиліттями чи століттями, звичайно ж, містить різні шкідливі речовини. Тому, наприклад, перед тим як побудувати технопарк на місці металургійного заводу в Дортмунді, там зняли двометровий (!) шар старого ґрунту.

Але і на цьому дива трансформації в Дортмунді не закінчились. Так, на місці ще одного меткомбінату там створили… озеро. Справжнісіньке озеро загальною площею 24 гектари. На місці, де було побудовано меткомбінат, колись була заболочена місцевість, і от тепер, після його демонтажу, природа знову взяла своє. Тепер навколо озера звели елітну нерухомість, в частині якої, до речі, мешкають футболісти дортмундської “Борусії”, в тому числі й українські легіонери.

Звичайно, переформатування будь якого регіону неможливе без переформатування регіональних центрів. І тут дуже цікавим є приклад Ессена. Це німецьке місто мало всі можливості повторити долю своїх українських братів - велетенських промислових центрів, які зараз переживають тяжкі соціальні та екологічні проблеми.

Однак, вже у 2017 році Ессен було визнано Зеленою столицею Європи. Колишнє місто шахтарів перетворилося на місто, 54% території якого займають зелені зони. На сьогодні Ессен перетворився на місто парків, газонів та чистих річок.

Як зазначають у мерії Ессена, позитивних змін не можна було б досягти без чіткого визначення мети. Разом з екологами та науковцями міська влада визначила 12 пріоритетних цілей, по яких проводиться основна робота.

Зокрема, це: боротьба зі зміною клімату; громадський транспорт; чисте повітря; зелені насадження; біорізноманіття; акустика (шумове забруднення великого міста також негативно впливає на його мешканців та навколишнє середовище); утилізація сміття; водні ресурси; очисні споруди; розвиток зеленої економіки; санація будинків, у тому числі, проведення заходів з їх енергоефективності.

Так, в Ессені взяли курс на те, аби кожне п’яте нове робоче місце було створене в сфері зеленої економіки. Станом на сьогодні, в місті у цій сфері створено 13 тисяч робочих місць.

Місто не боїться провадити масштабні й цікаві проекти. Зокрема, через Ессен тече річка Рур, в якій останніх 40 років взагалі не можна було купатись, але зараз це знову стало можливим. Ессенці разом з іншими мешканцями регіону також очистили річку Емшер, яку раніше називали не інакше, як стічною канавою. Не лише очистили, але й вирішили «натуралізувати» - надати їй природного вигляду. Бетонну набережну Емшера демонтували, річка знову потекла у своїх природних берегах.

Планують зайнятися в Ессені й будівництвом міжміського велобану – з’єднати ним місто з іншим населеним пунктом. Загальна довжина велобану має скласти близько 100 км. На відміну від практики платних автобанів, цей велобан буде безкоштовним для велосипедистів. У самому місті також закрили для руху автотранспорту і озеленили одну з найбільших вулиць. Загалом, в Ессені планують знизити долю автомобілів у загальній міській мобільності до 25 %.

У місті не зупиняються на досягнутому і вже планують провести нову «зелену» декаду – так тут називають планування на десять років. По інакшому, певно, в Німеччині й не можуть – спочатку вивчають проблему, розробляють план з її вирішення, а потім чітко його дотримуються протягом років. І, як видно зараз у Ессені неозброєним оком, – це приносить свої результати.

Звичайно, тут не оминути питання - а скільки, власне, на все це треба коштів і де їх знайти? Відповідь, на жаль, на перший погляд буде невтішною - коштів однозначно треба багато. Так, лише на заходи з очищення та натуралізації Емшера було витрачено 600 - 700 мільйонів євро. В самому Ессені за останні 5 років на екологію було витрачено один мільярд євро, і ще стільки ж витратять за наступні 5 років. Гроші надходять як із федерального бюджету, так і від Європейського Союзу.

Здавалось би, тут нам варто розвести руками - куди вже нам до їхніх багатств, але є одне “але”. Як слушно зазначають самі німці, в будь-якій, навіть найбіднішій країні, завжди знайдуться гроші на підтримку чи субсидування тяжкої промисловості, допотопних енергетичних проектів, бізнесів олігархів тощо. І це, здебільшого, немалі гроші.

За прикладом ходити далеко не треба: наша країна сама ним є. І, мабуть, тут найважливіша річ полягає у тому, аби в якийсь момент зрозуміти й чітко сказати самим собі - ні, ми так далі більше не можемо, нам треба щось змінювати.

Ще одним джерелом коштів, крім державної скарбниці, можуть стати гаманці простих громадян. Яскравий приклад цього можна знайти у ще одному районі Рурського регіону - Штайнфурті. Донедавна переважна більшість усієї енергії, що споживалась мешканцями цього старого промислового району, надходила з інших регіонів.

Проте, у Штайнфурті вирішили докорінно змінити цю ситуацію, і не лише зайнятись виробництвом електроенергії, а зробити це коштом зеленої енергетики. Звичайно ж, згідно з німецькими традиціями було розроблено власну регіональну стратегію, основний наголос в якій було зроблено на вітроенергетиці.

Традиційний для сучасної Німеччини пейзаж

Проте, на початках дехто з місцевих мешканців з певною недовірою поставилися до спорудження у своєму краї величезних вітряків. Саме тому було прийнято рішення особливу увагу приділити участі рядових громадян регіону у проектах, пов’язаних з відновлювальною енергетикою. У регіоні почали активно створюватись енергокооперативи з виробництва “зеленої” енергетики.

Сьогодні у Штайнфурті діє близько 20 вітропарків, створених самими мешканцями цього району. Це у місцині, лише 1,5 % території якої підходить під виробництво вітроенергетики. Як результат, вже цьогоріч близько 70% енергії в регіоні планують виробляти за допомогою відновлювальних джерел енергії. Але і на цьому ні в Штайнфурті, ні в Німеччині загалом не планують зупинятись.

Як стало нещодавно відомо, згідно з офіційною програмою нового уряду Німеччини, у найближчому майбутньому планується ще більше уваги приділяти відновлювальній енергетиці та заходам з енергоефективності.

Так, новий уряд планує до 2030 року збільшити частку відновлювальної енергетики приблизно до 65%. Ще одна важлива цифра - енергоспоживання до 2050 року має скоротитися на 50%. Знаючи попередню історію успіхів зеленої енергетики в Німеччині, чомусь віриться, що і цього разу все у німців вийде.

німеччина екологія енергетика історія досвід