Час розвіятися. Їдемо на Поділля дивитися замки, печери та квіти (ФОТО)

Наш варіант розроблений з прицілом на киян з власним авто, але скористатися інформацією може будь-хто. Єдине, що доведеться переформувати послідовність зупинок.

Виїздити радимо якомога раніше, бажано десь о 6-й ранку, а їхати пропонуємо через Житомир, Любар та Старокостянтинів.

Місто князів Острозьких

Перша велика зупинка — Старокостянтинів. Тут є на що подивитися, до того ж, після майже чотирьох годин в дорозі варто перепочити.

Замок князів Острозьких

До місцевого замку можна під'їхати на авто, але краще і цікавіше прогулятися пішки, чимчикуючи вздовж набережної. “Колеса” радимо залишити на парковці (вона розташована біля траси).

Річка Ікопоть біля “Старкону” дуже мальовнича, там є багато різноманітного водоплаваючого птаства. Навіть лебеді є! Основна "родзинка" набережної - зварені з різноманітного індустріального мотлоху фігури фантастичних створінь. Скульптури не лише високохудожні, але й виконані з приголомшливим почуттям гумору, і змушують посміхатися навіть найсерйозніших людей.

Старокостянтинівські “монстри” художника Миколи Мазура

Замок князів Острозьких звели в останній чверті XVI століття на ділянці, де зливаються річки Случ та Ікопоть (наразі замковий півострів оточує ставок). До нашого часу збереглися дуже цікава оборонна церква Пресвятої Трійці, замкова вежа, князівський палац, фрагмент муру та брама.

Донжон (XVI ст.)

Руїни костелу

Не оминіть увагою дуже мальовничі руїни костелу Матері Божої Громничої, домініканський монастир (все - початок XVII ст.) та вежу-донжон.

Церква-замок та граф Каліостро

В Хмельницькому можна надовго “зависнути” на знаменитому базарі, з яким зазвичай у пересічних і асоціюють цей обласний центр. Але ми не зупиняємося і прямуємо у напрямку Ярмолинець. Не доїжджаючи десь кілометри зо два до вказаного райцентру, звертаємо (ліворуч) до села Сутківці.

Сутківецька церква Св. Покрови (1476 р.) - найеталонніший зразок вітчизняного оборонно-сакрального зодчества. Інші оборонні храми України – це передовсім суто сакральні споруди, що у якості додаткового “навантаження” несуть ще й фортифікаційну функцію. В Покровській церкві все навпаки. Оборонне в архітектурі тут на чільному місці – і аби не хрести, то й храм у цій споруді навряд чи хто упізнав би.

Покровська церква. Важко уявити, що менш ніж 7 років тому тут провели масштабну реставрацію, на яку списали мільйони (близько $800 тисяч). Фото 2016 р.

В Сутківцях не можна оминути й такого собі Тадея Грабянку, який володів селом у другій половині XVIII ст.

Пан Тадей був знаним масоном та ілюмінатом, який жадав змінювати наш недосконалий світ. Він, зокрема, збирався відновити Річ Посполиту, але не у тому досить потворному вигляді з абсолютним домінуванням Польщі, а як “Республіку Світла”, де всі складові були б рівними (щось на кшталт сучасного Євросоюзу). Планувалося, що нове утворення незабаром стане світовим гегемоном.

Більшу частину свого життя Грабянка проводив у країнах Західної Європи, де активно розбудовував мережу масонських лож та інших таємних товариств. Зокрема, в Авіньйоні він створив ложу “Новий Ізраїль”. Пізніше ця ложа перетворилася на знамените “Товариство авіньйонських ілюмінатів” (любителі конспірології вважають, що саме ілюмінати стоять за “світовою закулісою”). В Авіньйоні Грабянка навіть отримав титул “Короля нового Ізраїлю”. Пан Тадей також титулував себе як граф Остап та граф Сутковецький. Довгий час в довколо-масонському середовищі вважалося, що й “граф Каліостро” - то теж він, Грабянка. Лише по тому, як в 1789 р. справжнього Каліостро заарештували, з'ясувалося, що за цим псевдо ховався не пан Тадей, а Джузеппе Бальсамо.

Згадана помилка пережила століття та навіть потрапила до культової комедії Марка Захарова "Формула кохання". Кіно-Каліостро тут навіть близько не схожий на правдивого Джузеппе Бальсамо, зате є викапаним Тадеєм Грабянкою.

Вірогідно, що у ті прадавні, ще доінтернетні часи, історичний консультант картини скористався якоюсь старовинною книгою, де портрет Грабянки був підписаний як "Граф Каліостро". Відповідно до того й підбирали типаж актора.

Портрети Грабянки, Нодара Мгалоблішвілі в ролі Каліостро та правдивого Каліостро

Руїни замку (ліворуч) та церква

Неподалік від церкви бовваніють руїни замку, де італієць на пару з господарем (Грабянка був ще й знаним алхіміком) займався синтезом “філософського каменю”. Вважається також, що саме у цьому замку Грабянка у співавторстві з Каліостро написали Конституцію Республіки Світла (до нашого часу не збереглася).

Сатанів

Від Сутківець через Ярмолинці та Городок прямуємо до Сатанова (ще десь 40 км). Тут спершу рекомендуємо поселитися. До послуг туристів — чимало туристичних баз на будь-який смак та гаманець. “Курортна зона” з оздоровницями знаходиться за 2 км на південь від селища. Рекомендувати якусь певну оселю не будемо.

Далі знайомимося з містечком. Тут є на що подивитися. Особливо радимо:

Міська брама (лівороч) та оборонна синагога (праворуч)

Міську браму — чи не найкрасивішу з усіх міських брам України (XV- XVIII ст.)

Поруч з нею стоять два дуже мальовничих млини. Один навіть діючий. Млини датуються XIX ст, але звели їх там же, де від XVI ст. стояли їхні дерев'яні попередники. Від того часу збереглася лише дамба XVIII ст. Цікаво, що вона не насипна, як зазвичай, а складена з вапнякових блоків.

Діючий млин

Закинутий млин. Він за якихось 150 м, на сусідньому рукаві Збруча.

Порада для любителів містики. Всі ми знаємо, що водяні млини — улюблена штаб-квартира усілякої нечисті — водяників, упирів, чортів, русалок та різних потерчат з мавками (подробиці дивися у мультику “Як козаки на весіллі гуляли” ). Тож що діється на САТАНІВСЬКИХ млинах у ніч на 1-ше травня (сумнозвісна “Вальпургієва ніч”) – годі й уявити! У порівнянні з цими шабашами, знаменита вечірка Хоми Брута, панночки та Вія виглядає святом у дитячому садочку.

Загата

З протилежної сторони брами знаходяться сходи, що ведуть до оборонної синагоги XVII ст. Колись разом з брамою вона складала єдиний вузол оборони. Ще кілька років тому ця споруда мало чим відрізнялася від сусідки, але нещодавно тут провели повну реконструкцію, і тепер давня ренесансна споруда виблискує новеньким “євроремонтом”. Навіть не скажеш, що цій споруді майже півтисячоліття! Аби потрапити всередину, зверніться до охорони (телефон на дверях). Охоронці не лише відкриють, але й проведуть досить кваліфіковану екскурсію.

Замок

Дуже цікавим є замок XV- XVIII ст. Аби потрапити до нього, доведеться запитати дорогу. Укріплення стоїть на заґумінках напівзруйнованої цукроварні, тож просто так його знайти складно.

Долина Збруча та Товтри-Медобори

Від замку відкривається дивовижної краси краєвид на долину Збруча та Товтри-Медобори.

Одною з головних "родзинок" Сатанова є старий єврейський цвинтар XVI-ХХ ст. Кожен з надгробків XVIII та початку ХІХ ст. - справжнісінький шедевр різьбярського мистецтва, який не соромно було б виставити у найпрестижніших музеях світу. Досить цікава символіка зображень.

Надгробки-”мацевот” другої половин XVIII ст.

Детальніше про неї можна почитати у нашій публікації Таємниці єврейських кладовищ

В гості до волхвів

Рівноапостольний князь Великий хоч і вірив у силу Слова, але у теологічних диспутах надавав перевагу мечу. Тож після хрещення Русі волхви швиденько накивали п'ятами. Останнім притулком для служителів Давніх Богів стали надзбручанські нетрі. З волхвами на береги Збруча перемістився й головний духовний центр традиційної віри. Незабаром тут виникає унікальна релігійно-політична формація, відома як “Збручанський культовий центр” (ЗКЦ).

Вали священного Звенигорода - “столиці” ЗКЦ

Вважається, що “столицею” ЗКЦ було священне городище Звенигород. Другим за значенням було городище на горі Богит, звідки походить знаменитий “Збручанський ідол” чотириликого Світовида.

Наша наступна зупинка — вже згаданий Звенигород та Пуща відлюдника біля нього.

Якщо ви зупинилися в нижній “підгірній” частині курортної зони, то навіть їхати нікуди не потрібно — біля санаторію “Перлина Поділля” переходите місточком на Тернопільський берег Збруча, а потім стежкою чимчикуєте до села Кринцилів. Прогулянковою ходою це забере хвилин 10... Дорогою милуємося пейзажами та робимо знімки (на заздрість френдам).

Якщо ви зупинилися на нагір'ї, то доведеться скористатися авто (десь 2 км вимощеною гравієм дорогою).

“Хрест свободи”

В центрі Крутилова, біля мосту, й починається шлях до Звенигорода та Пущі. Тут в очі впадає невеличка скеля зі старезним кам'яним хрестом на її краєчку. Це так званий «Хрест Свободи». В 1848 р. такі ставили чи не в кожному західноукраїнському селі - так селяни відзначали скасування панщини в Австо-Угорській імперії.

Скам'янілості на скелі: морська лілія та корали. Внизу - можливо, якийсь різновид літотамнієвих водоростей.

Скеля під хрестом – справжнісінький палеонтологічний музей, де можна побачити скам'янілі рештки багатьох мешканців давнього рифу, який і утворив Товтри. Нагадаємо, що Товтри (Мдобори) — то ніщо інше, як великий бар'єрний риф давнього Сарматського моря, і утворені вони не тектонічними процесами, а викопними організмами.

На скелі під Хрестом можна побачити кілька різновидів колоніальних та одиничних коралів, моховатки та морських їжаків — не кажучи про іншу морську дрібноту на кшталт різноманітних мушель. Особливо красива морська лілія — таку не соромно й у поважному музеї виставити.

Аби потрапити до Пущі Відлюдника, піднімаємося вуличкою, що навпроти Хреста. Далі просто йдемо за вказівниками.

Кринцилів (він же Крутилів). Вуличка (по центру), що веде до Пущі

“Травневі свята” — найкращий час для мандрівки до Пущі, бо саме у цей час цвіте ведмежа цибуля (черемша). Її тут стільки, що здається, ніби весь підлісок замело снігом — видовище незабутнє! Таке буяння черемші ви навряд чи побачите деінде.

Цвіте черемша

"Родзинки" Звенигородської гори - вали священного городища та Пуща Відлюдника з печерою, видовбаною у підніжжі мальовничого скельного пасма, що на самій вершині гори.

Вхід до печери прикрашає вирізьблена на скелі личина. Є версія, що цей барельєф належить до часів, коли тут жили готи, і зображає вона бога мудрості та війни - одноокого Вотана (він же Одін). Саме вказаний гандж ми й бачимо на личині: одне око — вирячене, а інше — ледь окреслене. Саме так зображали Одіна на скелях Скандинавії. За іншою версією, личина — то творчість християнських відлюдників, які поселилися тут десь в XVII ст., і зображено тут Христа або якогось Святого.

Печера Відлюдника

Таємнича личина

Від печери рекомендуємо спуститися в долину Збруча до цілющих священних джерел (вказівники наявні). Незважаючи на те, що б'ють вони з одного й того ж гірсько-скельного масиву — склад мінералів у кожній з трьох криничок різний.

Сатанівський, але Свято-Троїцький

Над курортною зоною на верхівці гори височіє сатанівський, але при тому Свято-Троїцький монастир. На жаль, за часів комуністичної вакханалії він зазнав значних руйнувань.

З мурованих споруд, що дійшли до нашого часу, найдавнішими є храм Пр. Трійці, що датується початком XVII ст., та головний монастирський корпус з дзвіницею та брамою приблизно того ж часу.

В скелі під церквою знаходяться печерна церква та підземні келії. Печер в цій скелі було більше, але їх засипали десь у 1950-х (одну вже почали розчищати).

В монастирській печері

Серед цікавинок монастиря, що не мають аналогів у світі — сучасна фреска Судний день, де можна побачити, як у пекельному полум'ї смажаться головні вожді комуністів.

Комуністи в пеклі

Ченців у монастирі наразі немає. Господарюють тут отець Володимир з матінкою Ларисою. Остання може провести дуже цікаву екскурсію та яскраво розповісти про насичену історію монастиря. Обов'язково попросіть отця Володимира відкрити прохід на дзвіницю, він зазвичай не відмовляє. З дзвіниці відкривається просто фантастична панорама.

Подільське “Ай-Петрі”

Десь за 20 хвилин їзди від Сатанова на авто лежить село Івахнівці (Чемеровецький район), а біля нього — одна з найкрасивіших гір Товтрського кряжу, “Високі камені”.

Гора Високі Камені (фото зроблене в червні)

Складається враження, що ти потрапив до Криму, десь у район Демерджі чи Ай-Петрі. Тут такі ж химерні скелі, прикрашені лишайниками, смарагдовим мохом та розетками молодила (кам'яної троянди). Здається, що от видряпаєшся на гору — і перед тобою відкриється велична панорама моря.

Високі Камені. Цвіте авринія

Кінець квітня та перші дні травня — чи не найоптимальніший час для того, аби відвідати Івахнівецькі товтри. Саме у ці дні масово розквітає авринія скельна. Її золоті подушечки рясно вкривають всі місцеві скелі та камені. Видовище незабутнє! У ці ж дні тут цвіте також і горицвіт. Його великі жовтогарячі квіти-зірочки нікого не залишать байдужим.

Ось такий краєвид відкривається з гори “Ян” (листопад)

Навпроти “Високих каменів” височить конусоподібна гора “Ян”. Колись на її вершині стояла капличка Св. Івана (Яна) Хрестителя, що й дала назву горі та селу — Івахнівці. Ще раніше тут було язичницьке капище. З “Яна” відкривається фантастичний краєвид на ланцюжок Товтрського кряжу — не полінуйтеся піднятися.

Від Івахнівців до Кам'янця трішки менш ніж 60 км. Можна одразу їхати до столиці Поділля, і там поселитися в одному з чисельних готелів чи хостелів (не забудьте заздалегідь забронювати номер), а можна повернутися до Сатанова й переночувати там (останнє, однак, вимагатиме додаткових витрат на переїзди та пальне).

Квіткова башта та тюльпанові поля

Камянець-Подільський реклами не потребує, як і його пам'ятки. У світлі “квіткового туру” зауважимо: саме у цей час скелі каньйону, бастіони, мури та вежі укріплень вкриті яскравим килимом вже згаданої авринії. Чи не найбільш заквітчаною є башта Стефана Баторія.

Тут поставимо крапку. Гідів у столиці Поділля вистачає — не будемо складати їм конкуренцію та перейдемо до менш "розкручених" тем.

Башта Стефана Баторія

За 25 км від Кам'янця лежить село Китайгород. В Китайгороді, попри назву, немає китайців, зате є дивовижної краси каньйон, який нагадує норвезькі фйорди.

Каньйон у Китайгороді

До каньйону річки Тернави веде вузький мис, оточений з обох боків стрімкими схилами. По його гребеню пролягає старовинний шлях, який є ще однією з "родзинок" Китайгороду. Знана вона передусім чималими камінними стовпчиками, що стирчать вздовж її узбіччя. Їм щонайменше 200 років, а можливо й більше. У кожному – великі наскрізні отвори, у яких колись кріпилися товсті дерев'яні бруси, аби вози та брички не звалилися у провалля.

Цим стовпчикам понад 200 років

Ця дорога фігурує в кінофільмі “Біля чортового лігва” (1980)

Навколишні урвища – теж неабияка пам'ятка природи. Всі ці скелі є відомим на весь світ Китайгородським відслоненням. Тут варто процитувати Вікіпедію

"Китайгородське відслонення – геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні.... Один із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону, міжнародний геологічний еталон відслонення третього і четвертого періодів палеозойської ери... тільки в районі с. Китайгород можна спостерігати повний розріз силурійських відкладів.

Одразу кілька "родзинок" в одному фото: каньйон, давня дорога, старовинний льох та відслонення

Зауважимо, що можна не лише “спостерігати”, але, якщо поталанить, і знайти скам'янілих трилобітів чи іншу прадавню живність.

На схилах каньйону в цей час цвіте безліч квітів. Особливо впадає у вічі анемона лісова. Для автора визначення “лісова” - загадка, бо зустрічав цю квітку виключно в степу.

Анемони

Над урвищем каньйону річки Тернави височіє костел, освячений на честь Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, в архітектурі якого яскраво простежуємо оборонні риси. За СРСР це був єдиний діючий римо-католицький костел в Хмельницькій області (крім нього, служби проходили ще у кількох капличках).

Варто оглянути і старий цвинтар. Він знаходиться на початку села, одразу за меморіалом односельцям, які загинули на фронтах Другої світової. Цвинтар, передовсім, цікавий оригінальними кам'яними хрестами на похованнях рубежу XVIII-XIX ст. Такий тип надгробків більше ніде не зустрічається.

Такі хрести можна побачити лише в Китайгороді

Як будете їхати від Кам'янця до Китайгорода — не оминіть увагою невелике село Суржинці (воно розташоване одразу біля траси). При в'їзді до села праворуч височить великий дерев'яний хрест, а від нього униз веде дорога. От нею і спустіться. Метрів за сто побачите справжнісіньке диво - різнобарвне тюльпанове поле. На двох суржинецьких тюльпанових полях (на лівому та правому берегах р. Тернави) вирощують 300 (триста!!!) сортів цієї дивовижної квітки. Саме на “травневі” випадає пік цвітіння. Не проґавте. З Голландією не порівнюємо, бо Суржинці на порядок крутіше. В Нідерландах є лише тюльпани, а тут, на Поділлі, ще й гори!

Тюльпанові поля в Суржинцях. Фото зроблене 11 травня, коли основна маса квітів вже відцвіла.

Квіти стереже суворий та пильний пес Джек (чистокровний дворянин). Тому перш ніж бігти робити фотосесію, погукайте пана Анатолія Павлюка - господаря усього цього квіткового раю.

Найграндіозніший довгобуд

З довколокам'янецьких цікавинок не оминіть село Панівці (4 км від міста). З пам'яток давнини тут є залишки давнього замку. Останній відомий тим, що був своєрідною “столицею” подільських кальвіністів. У цьому замку ще в 1590 році відкрився Колегіум (вища школа) з трьома факультетами — філософським, теософським і гуманістичним. Ректором вишу став Бальтазар Фелльгібель. Для Колегіуму, а також початкової школи при ньому, в замку будується двоповерхова будівля, що збереглася й досі. Одночасно у будівлі Колегіуму відкривається перша на Поділлі друкарня.

Тепер перечитайте вищесказане уважніше: ще у 1590 році у звичайному подільському містечку, яке майже нічим не відрізнялося від села, відкривається вищий навчальний заклад. Для порівняння — на Росії до першого вишу доросли лишень через півтора століття по тому.

Брама замку (по центру) та будинок колегіуму (ліворуч)

На околиці Панівців знаходиться єдиний в Україні "міст-привид" — німе свідчення дуже амбітного, але нереалізованого проекту “Слов'янський шлях”. Сьогодні про нього навіть не кожен історик згадає, але на початку XX століття він гримів, як БАМ у брежнєвську епоху. Планувалося, що “Шлях” з'єднає залізницею порти Адріатичного моря з Москвою і Петербургом. В рамках прожекту почали будувати залізничну гілку від Кам'янця до села Іване-Пусте (Тернопільська обл.). Планувалося, що вона з'єднає столицю Поділля зі Львовом і далі — з Віднем.

Міст-привид

Початок всесвітньої бійні лише прискорив будівництво — російські військові, які окупували в 1914 р Галичину, гостро потребували величезної кількості вантажів для Західного фронту. Не завадила реалізації проекту і Лютнева революція — в березні 1917 року. Але міст через глибочезний каньйон Смотрича так і не добудували. В умовах Громадянської війни стало вже не до “Шляху”. Радянський уряд взагалі визнав проект непотрібним. Ось і стоїть посеред каньйону Смотрича і далеко від будь-якої залізниці майже готовий залізничний міст-привид.

Це одне з найбільш незвичайних і романтичних місць Поділля. Віадуки нагадують давньоримські руїни, а стрункі опори, що піднімаються у височінь — казкові вежі чаклунів з фентезійних світів Толкіна.

Опори мосту нагадують казкові вежі

Якщо проїхати далі від Панівців у напрямку с. Устя, то біля дороги буде село Цвіклівці. Тут Смотрицький каньйон утворює дивовижної краси закрут (милуватися — не намилуватися).

Смотрич у Цвіклівцях. А на горизонті - Дністер

Якщо ви дісталися аж до Цвіклівців, то наступний крок цілком логічний — потрібно прогулятися Дністром на кораблику. У цей час прогулянкові посудини базуються або в Усті, або в Великій Слобідці. До них від Цвіклівців — лише кілька кілометрів. Координати “дністроплавців” є в мережі, тож знайти їх та домовитися про екскурсію проблемою не буде.

Читайте також: Готично. Величні польські костели на Тернопіллі нікому не потрібні і поступово руйнуються (ФОТО)

Замки поділля хмельниччина мандри історія