Перуанський Ющенко. Алехандро Толедо був нормальним президентом, але народ хотів чуда
Український президент має в Перу політичного брата-близнюка. ZaUA.org розпочинає серію публікацій про політиків, які прийшли до влади на хвилі народного повстання і за кілька років значно втратили у рейтингу.
Чи знаєте ви президента, який, змагаючись на виборах з представником чинної влади, перший тур пройшов «голова в голову» і зазнав поразки у другому турі через організовану проти нього фальсифікацію? Ця поразка обернулася перемогою: прихильники «постраждалого» кандидата розпочали масові акції протесту, новообраний „переможець” втратив пост, після чого в країні пройшли позачергові вибори. На них наш кандидат здобув важку, але переконливу перемогу і на початку свого президентського терміну мав дуже високий рівень підтримки.
Але вже через кілька років цей рейтинг катастрофічно впав – до одного-двох відсотків. Настільки, що змагатися за другий термін просто не було сенсу. Ну і ще кілька підказок - цей президент родом з простої сільської родини, за фахом він банкір-економіст, і у нього дружина-американка...
АВТОР: Іван Мельник
Народний індіанський президент
Ех, якби ж то Віктор Ющенко на початку своєї президентської каденції ознайомився з історією свого колеги Алехандро Толедо, який був президентом Перу в 2001-2006 роках! Можливо, повчальна історія перетворення з тріумфатора на невдаху вберегла б Віктора Андрійовича від багатьох помилок.
Алехандро Толедо (праворуч) в обіймах перуанської баби Параски
Фото: sonoma.edu
Біографії обох політиків не співпадають буквально, але вони містять вражаючу кількість «симетричних» деталей та обставин.
Віктор Ющенко є вихідцем з простих селян. Алехандро Толедо народився в бідному селищі Кабана. У його батька-муляра та матері-рибної торгівки було шістнадцять дітей – семеро з них померли. Змалку хлопець заробляв гроші, чистячи взуття на вулицях. Навряд чи він зміг би пробитися до вищих соціальних кіл, якби не щасливий випадок: у 16-річному віці при сприянні організації «Корпус миру» здібний хлопець здобув право на однорічне навчання в університеті Сан-Франциско. Після закінчення цього терміну він прийняв рішення навчатися далі. Частину коштів покрила стипендія, яку давали членам університетської футбольної команди, решту Толедо заробляв, заправляючи автівки на АЗС.
Здобувши диплом бакалавра з економіки, Толедо продовжив навчання в одному з провідних університетів США – Стенфордському. Там він здобув цілу колекцію дипломів – два магістерських, з економіки та освіти, та доктора філософії з трудових ресурсів.
Перспективний молодий економіст отримав посаду у Світовому банку у Вашингтоні – непоганий кар’єрний злет для хлопця з перуанського села. Приблизно в цей же час Віктор Ющенко навчався в Тернопільському фінансово-економічному інституті (це не Стенфорд, але стенфордів в СРСР не було), після чого пройшов шлях від сільського бухгалтера до голови Нацбанку України.
До речі, саме протягом свого «американського» періоду Алехандро Толедо познайомився і одружився з Еліане Карп, антропологом за фахом. Невідомо, чи під час президентських перегонів якийсь кандидат від «Народного руху Перу» заявляв: «ваша дружина-американка має стати перуанкою», але таке цілком можна собі уявити. Агітація проти Толедо була вкрай брудною: його звинувачували у вживанні кокаїну, розвагах із проститутками тощо. Перу не окуповували німецькі фашисти – а то могло б знайтися місце і для батька-«зрадника», і для самого Толедо в есесівській формі.
"Сеньйор Алехандро, ваша дружина - американка!"
Фото: daylife.com
Цікаво, що позитивна агітація за Толедо теж використовувала прийоми, аналогічні до використаних в президентській кампанії Ющенка. Алехандро Толедо виступав як «народний президент» - який походить з простої родини, розуміє прагнення бідняків і середняків і буде захищати їхні інтереси. Його зовнішність також працювала на користь цієї тези: Толедо мав виразні індіанські риси, а за походженням належав до «чоло» - індіансько-латинських метисів, так само, як і більшість перуанців. На його щастя, опоненти не додумалися до використання діоксину.
Владіміро Ленін Монтесінос в ролі міністра Кравченка
Перуанські вибори 2000 року обіцяли бути напруженими і драматичними – точнісінько як вибори-2004 в Україні. Річ у тім, що в цьому році закінчувався другий президентський термін чинного президента Перу Альберто Фухіморі. Втім, цей напівдиктатор, який на вже на другому році своєї „президентської десятирічки” організував „самопереворот” - при підтримці військових розігнав конгрес, призупинив дію конституції і „зачистив” юридичний корпус, - не збирався залишати владу.
Напередодні виборів Фухіморі оголосив про намір балотуватися на третій термін, хоча конституція країни це забороняла, – спеціально під це конгрес прийняв відповідний закон. На відміну від України, де сценарій „Кучма-3” не пройшов, у Перу чинний президент здобув право йти на вибори втретє.
Головним опонентом Фухіморі виявився саме Алехандро Толедо. Він не вважався найбільш перспективним кандидатом: на попередніх виборах 1995 року Толедо здобув лише 3% голосів, і навряд чи створення нової партії „під вибори” суттєво підвищило б його рейтинг. Однак корупційні скандали навколо Фухіморі в поєднанні з його нахабним бажанням за будь-яких умов залишитися при владі призвели до того, що в багатьох перуанських виборців урвався терпець. Алехандро Толедо з „просто” кандидата перетворився на прапор громадян, невдоволених беззаконням та корупцією.
У першому турі Толедо програв: він набрав лише 40.24% голосів, а Фухіморі - 49.89%. Ці результати означали другий тур. Однак шансів на перемогу в Толедо не було: адміністрація Фухіморі готувалася до масштабних фальсифікацій на його користь. Усвідомлюючи це, Толедо закликав своїх виборців бойкотувати вибори. Але оскільки за законом участь в голосуванні є в Перу обов’язком, він запропонував своїм прихильникам псувати бюлетені, написавши на них „Фальсифікаціям – ні”. План спрацював частково – він не завадив Фухіморі набрати не просто більшість, а більше 51% голосів.
Подейкують, ніби аналогічний крок – бойкот другого туру в зв’язку з відвертим шахрайством – розглядався штабістами Ющенка у 2004 році.
28 липня 2000 року, в день незалежності Перу, Фухіморі прийняв президентські повноваження втретє. Цього ж дня Алехандро Толедо очолив масову демонстрацію протесту, головною вимогою якої було проведення перевиборів. Завершилося все трагічно: потужний вибух забрав життя шістьох демонстрантів.
За цим терактом стояли спецслужби Перу, очолював які „орел Фухіморі” з вельми показовим іменем – Владіміро Ленін Монтесінос. І знову на думку спадає аналогія з Україною: вибух на Троєщинському базарі, нібито виконаний молодиком з посвідченням Народного руху України та заміновані автомобілі навколо офісу Ющенка.
Memento mori, Фухіморі!
Альберто Фухіморі насолоджувався третім президентством недовго. Kлючову роль в його падінні зіграли не акції протесту, а засоби масової інформації через декілька місяців після інавгурації, в листопаді 2000 року кабельний телеканал N, єдиний на той час незалежний канал з аудиторією всього лиш 5% (такий собі П’ятий канал по-перуанськи) оприлюднив відеозапис того, як Владіміро Монтесінос перекуповує опозиційного парламентаря. Режим Фухіморі остаточно втратив довіру населення.
Фухіморі (ліворуч) і керівник його "орлів" Владіміро Ленін Монтесінос
Фото: blog.pucp.edu.pe
Водночас спрацював менш помітний, але вкрай впливовий чинник: Фухіморі накликав на себе гнів США. Протягом довгого періоду він вважався одним з найпослідовніших борців з революціонерами-„ліваками” Південної Америки. Відповідно, Вашингтон вважав його „сучим сином, але нашим сучим сином”. Однак Фухіморі і Монтесінос (останній, до речі, вважався ледь не агентом ЦРУ) перейшли межу, коли ув’язалися в незаконну торгівлю зброєю та наркобізнес. Терпець у США урвався, і адміністрація Клінтона не визнала Фухіморі легітимним президентом. Під тиском усіх цих обставин той був вимушений призначити дострокові вибори на квітень 2001 року, але цей реверанс не допоміг: через кілька днів, під час перебування Фухіморі з візитом в Брунеї, конгресс проголосував за недовіру президентові.
Дізнавшись про це, Фухіморі вирушив до Токіо, звідки по готельному факсу надіслав заяву про відставку. Згодом під час візиту до Чилі він був екстрадований до Перу і в квітні 2009 року, вже після пререобрання Толедо був засуджений до 25 років ув’язнення.
Настав час Алехандро Толедо. На виборах він здобув нелегку, але переконливу перемогу над попередником Фухіморі, Аланом Гарсією: 51.99% проти 48.01%. Виборча програма являла собою типовий набір центристських ідей з помітним „народницьким” ухилом: позики фермерам та малому бізнесу, створення робочих місць, залучення іноземних інвестицій. Однак у Толедо була значна перевага: він міг говорити з „маленькими перуанцями” їхньою мовою, бо походив з того ж соціального прошарку. І при цьому він залишався респектабельним економістом, що мав гарні зв’язки із Заходом. На той час Толедо підтримували, за даними соцопитувань, понад дві третини громадян Перу.
Не зрадь Перу!
Через п’ять років від цієї підтримки не залишилося нічого. Толедо, який був найбільшою надією Перу, став її найбільшим розчаруванням.
Чому так сталося? Толедо не був некомпетентним керівником: під час його президентства економіка росла більш ніж на 6% щороку – це одні з кращих показників для Латинської Америки. Інфляція трималася на низькому рівні, бюджетний дефіцит був зведений до нуля. Програма підтримки незаможних людей (зокрема, допомога жінкам-домогосподаркам із сільської місцевості) теж втілювалася цілком успішно. До речі після Помаранчевої революції і до початку кризи Україна теж демонструвала економічні показники набагато кращі ніж за часів Кучми.
Однак всього цього було недостатньо. Толедо прийшов до влади на хвилі сподівань народу на краще життя, перемогу над корупцією та політичним бандитизмом. Від нього очікували масштабних звершень – натомість він виявився „просто нормальним президентом”. Його звинувачували у корупції, але в Перу, як і в Україні майже усіх політиків звинувачують в корупції.
"!Estes manos no han robado nada!" - щось там про руки...
Фото: gham-tv.com
Більше того, в своїй економічній політиці Толедо намагався „пробігти між крапельками” – з одного боку, задовольнити інтереси великого бізнесу, з іншого – посилювати соціальну підтримку. Перед такою ж дилемою стояв і Ющенко. Економіка потребувала приватизації великих енергокомпаній – але це призвело до масових акцій протесту з боку працівників. Як наслідок, владі довелося „вмикати задній хід” і скасовувати приватизацію – і наразитися на невдоволення вже обох сторін.
Першим ударом по довірі до Толедо стали... численні відставки уряду – протягом трьох років президентства він призначив чотирьох прем’єр-міністрів. Точнісінько як Віктор Андрійович. Причина та сама: як і в Ющенка у нього ніколи не було повністю своєї більшості в парламенті.
На наступні вибори 2006 року Алехандро Толедо не пішов. Проте в Перу все частіше ходять розмови про те, що Толедо балотуватиметься на наступних виборах в 2011 році. І шанси його досить високі.
