Лютий батл. Як стримати нашестя російського репу

Одразу розчарую тих, хто очікує від цієї статті нарікань на «не таку молодь», «поганий інтернет», недогляд сім’ї та школи. Тяжіння підлітків до низової культури – таке саме природне явище, як і процес статевого дозрівання, який нерозривно пов’язаний з бунтом та інтересом до всього забороненого.

Російський репер "Фараон"

Ті, кому нині під 40, мають пригадати, що у свої 13-14 років слухали про «Секс без перерыва» у виконанні московської примажореної реп-команди «Мальчишник», або «колхозных панков» із Воронєжа, себто «Сектор газа». Матюків і гумору нижче поясу у цих гуртів було хоч греблю гати, нинішнім поважним панам та пані згадувати про таке просто сором. Але ж було, ніде правди діти. Можливо, хтось досі живе ілюзією, що колись в нас виросте ціле покоління на музиці Солов’яненка, але нинішня реальність така, що сучасні українські школярі нерідко обирають російський реп як зрозумілу їм музику протесту.

Хоча, власне, сам по собі епітет «музика протесту» традиційно пасує для рок-гуртів, у репі протест також є обов’язковим елементом. У класичному варіанті – це бунт маргінала з робітничих околиць, який кидає виклик системі і йде до успіху. Як і в історії з рок-музикою, реп на пострадянських теренах є вторинним щодо американського першоджерела.

Втім, є одне «але». Якщо серед рокерів є актуальною суперечка про те, що важливіше – текст чи музика, то для реперів те, що називається lyric – безперечний пріоритет. Сировина для цієї суворої, нерідко награної, лірики – не просто мова, а її низовий, перенасичений сленгом і брутальною лайкою варіант. Розуміти справжній чорний гангстерський реп поза культурним контекстом, навіть маючи «12» з англійської, - задача нетривіальна, і це дано далеко не кожному. А коли так, то порожнечу заповнює реп російською.

Від уже згаданого «Мальчишника» на початку 90-х ми пережили кілька впливів російського репу: на початку 2000-х у «качали» вже нині забутий Децл, Bad B Alliance, «Каста». Знайомство з ними ще відбувалося через телевізор і перші файлообмінники в інтернеті. Чи було Україні чим відповісти? Одних лише ТНМК та ВУЗВ з його вікопомним «Сірком» було явно недостатньо. Щоправда, наша реп-школа уникла «котляревщини», себто, вторинності щодо російської музики. ВУЗВ писав навіть тексти відверто патріотичного змісту: «люби країну свою, люби футбол і хокей, і буде все в тебе ОК!»

"Я роняю Запад"

На початку тисячоліття виконавці ще орієнтувалися на ТБ і торгівлю CD, тому у своїх текстах здебільшого уникали нецензурної лайки. У порівнянні з нинішніми реперами – то були просто агнці Божі. У добу Youtube стало можливим не зважати на правила хорошого тону. Що ще потрібно для підліткових вух?

Ось, наприклад, улюбленець багатьох хлопчаків Face – слів особливо не добирає. Їх у принципі в його піснях небагато – по максимуму матюків, цигарки, алкоголь, секс на межі можливого і самозакоханість у свою крутизну. Ну й здавалося б: яка різниця, якою мовою написані ці «опуси». Але країна походження все ж має значення. Беремо кліп «Я роняю Запад»

Безкомпромісний бунтар в кращих ватних традиціях «опускає» Захід і США. Такого роду пісеньки – це значно дієвіше, ніж відродження комсомольських традицій. «Бунтуй, мовляв, але проти поганої Америки, ось це й є справжній протест», - читається між рядками цієї геть невигадливої пісеньки. В цьому й закладена бомба уповільненої дії – від спільної музики до спільних цінностей і «одного народу» відстань не така вже й довга.

Відеоряд більшості «самопальних» і професійних офіційних кліпів російських реп-виконавців – це ерзац американських взірців: пістолети, ванни з доларів, дорогі аксесуари, підкреслений урбанізм, елементи розкішного життя. При перегляді таких відеоробіт не полишає враження, що режисери немов хочуть сказати щось типу « й ми можемо, й у нас є свій Гарлем, свої Емінеми і свій блиск-гламур».

В цьому, власне, немає нічого нового – меседж «догоним и перегоним Амрику» був сформульований ще Хрущовим, тому дивуватися не доводиться. Коли ж у кадрі більше справжньої російської дійсності: стрьомні райончики, гопники, сємки, пиво із пластикових пляшок "з горла", то виникає інше враження - автори, що продукують увесь цей відеоряд, насміхаються з такого життя. Або, навпаки, його культивують.

У багатьох випадках розрізнити дуже складно. Якщо зважити на те, що гопники у спальних районах Києва тепер з портативних колонок слухають більше російського репу, аніж шансону, то можна дійти висновку, що цільова аудиторія стьоб (якщо він дійсно є), не вловлює, і не прагне змінювати звичний спосіб життя.

Пісні інших виконавців типу «Скриптонит», Zomb, PHARAOH, 044 Rose мають різний ступінь ліричності і брутальності. Вони здебільшого аполітично розповідають традиційні для цього жанру історії: вечірки, тусовки, шопінг, пацанські розборки, секс (без перерви). Тексти напрочуд нескладні: часом здається, що їх пишуть не «поэты-песнники», а якісь програми, які сяк-так знайомі із законами римування і російською мовою.

Є ще один різновид російськомовного репу – вихідці з азійських республік, як от AIGEL(«а мой парень-татарин в любви авторитарен, у него пуля в пушке, ты у него на мушке») чи казахстанський виконавець Jan Khalib, котрий у своїх ліричних кліпах прославляє свої національну історію.

У чому привабливість такої музики? З точки зору зрілої людини, відповісти неможливо. Рок і шансон нині є музикою для старшого покоління, у попсі головні ролі відведені західним виконавцям, та й в Україні ця ніша не те щоб зовсім порожня (тут треба віддати належне національним талант-шоу). А от на реп-просторі у «русского мира» шансів сьогодні чи не найбільше.

Поліцейськими методами навряд чи вдасться досягти якогось результату. Навіть закриття доступу до Вконтакте не зменшує інтерес в Україні до російського репу. Шкільна «промивка мізків» дасть очікувано зворотний результат. Батьки, що намагаються воювати з музичними смаками своїх чад, як правило, цю війну програють.

Без брутальності немає репу

Адекватною відповіддю може стати український реп. Тут є одна мовна перешкода: український сленг дуже значною мірою прив’язаний до російських запозичень (галицький сленг навряд чи буде зрозумілий в усіх регіонах). Взагалі, на українській сцені мова часто є доволі рафінованою. І це добре для багатьох жанрів – але не для реп-виконавців.

У 90-х в навалі шансону не було жодної пісні українською. Важко заперечити, що блатні послуговувалися «фенею» на базі російської, і перекладати цей «культурний пласт» – означало підмінювати дійсність, фальшивити. Для реп-композицій потрібна надійна сленгова основа, мова «крутих чуваків». А от цього дещо бракує.

Трапляється, україномовні кияни в якійсь стресовій ситуації – ДТП чи банальне хамство – переходять на російську, щоб захиститися, справити належне брутальне враження. Якщо ви вирішили не реагувати в стилі «я зараз викличу поліцію», а наважилися самостійно поставити на місце агресивного гопника – переконливих «крутих» слів українською може просто забракнути.

Зверніть увагу, навіть серед активістів «Національних дружин» сила-силенна російськомовних, які вважають, що для того, щоб бути «крутим», не обов’язково переходити на українську навіть попри задекларовані націоналістичні гасла.

Українською масово говорять хіпстери в антикафе, студенти, а от ліричні герої реп-композицій, як правило – ні. Тому й залишається оперативний простір для спільного з російським культурного контексту.

Бруталізувати лексику до рівня придатності для реп-лірики мали б футбольні фанати, активісти тих-таки націоналістичних спільнот, що мають неабияку популярність серед нинішніх українських тінейджерів. Але вони, вочевидь, «недопрацьовують»: серед «кричалок» динамівських ультрас україномовних в кращому разі 25-30%, не більше. Праві субкультурні реп-проекти чомусь за межі вузької тусовки не виходять, як приклад нижче.

Чи є нам чим відповісти? Є доволі курйозна спроба гурту Курган робити стьобно-брутальні композиції центральноукраїнським суржиком. В цьому можна побачити ту ж таки котляревщину (на тлі пафосних російських реперів), але загалом прецедент вартий уваги. Якщо нам потрібна музика вулиці – то ось вона, мова СМТ, мова студента-рагуля, що приїхав підкорювати велике місто. «Заходю в магаз і купляю додому канфети «Рошен».

Правий польський реп

Можна подивитися і за західний кордон. У Польщі є своя багата реп-традиція, яка охоплює чималий фронт – від стьобних самоіронічних кліпів до ультранаціоналістичного виконавця під ніком Tadek, що співає оди Армії Крайовій.

і закликає шанувати національні свята

та кляне мігрантів

Чому українська права субкультура, яка переживає нині підйом, досі не має свого розкрученого «Тадека»? Кліпи Tadek в Youtube в 4-5 разів популярніші за можливі українські аналоги.

Схоже, що іншого виходу, як створювати величезну кількість реп-композицій українською: примітивних, брутальних, але своїх, виходити на батл з російськими виконавцями, просто не існує. Так, це може вжахнути патріотів старшого покоління, але дасть шанс втримати в українському контексті наймолодшу генерацію від ворожих впливів.

культура музика реп росія