12 літрів пива та закоханий турок. Як я здавала квартиру футбольним вболівальникам (РЕПОРТАЖ)

Новина про футбольні пристрасті застала мене в редакції у вигляді анекдота: «Куплю квартиру в Києві, щоб здати її в оренду футбольним фанатам і повернути гроші, витрачені на квартиру». Жарту я спочатку не зрозуміла.

- Люба, як це ти не в курсі? Зайди на booking.com і подивись, що там робиться! Квартири здають по сто і двісті тисяч за добу! - розповіла наш проект-менеджер Галя.

- Як таке може бути? - в голові завирували фантазії, як витратити кількасот тисяч гривень: зробити ремонт, поїхати відпочивати…

- У нас же фінал Ліги чемпіонів! - хором пітримали хлопці, дивлячись на мене, як на інопланетянина.

Щось я зовсім запрацювалася. Я не цікавлюся футболом, але фінал Ліги чемпіонів у Києві… як я могла про це забути? Руки потяглися до комп’ютера на той-таки сайт оголошень оренди квартир. Оце так! Двокімнатну квартиру у спальному районі Позняки здають за 55 тисяч гривень на добу! Виходить, за три-чотири дні можна заробити шалені гроші! Негайно дзвоню чоловікові, щоб поділитися геніальним бізнес-планом.

- То це речі треба вивезти, щоб не вкрали. Але, в принципі, за день впораємося! - на радощах резюмував він.

Я прибігла додому і зразу створила нове оголошення. Завантаживши свіжі фотографії однокімнатної квартири у стилі Art-house, я вказала вартість проживання 30 тисяч гривень. В цю суму я включила безкоштовний трансфер із і до аеропорту, безкоштовну доставку їжі й послуги гіда. Навіть при такій ціні booking.com повідомив, що у мене найнижча ціна в регіоні! Втім, квартира знаходиться у найглухішому районі столиці.

Модератори не поспішали публікувати моє оголошення. Аж через тиждень мені зателефонували, щоб уточнити адресу житла. Інших запитань мені не ставили.

Поки на Букінгу думали, я спілкувалася із друзями й читала, що пишуть колеги про ситуацію на ринку оренди житла. Загальне невдоволення та роздратування отверезили мою забиту мріями голову про шалені доходи. Особливо вразив телевізійний ефір про укорінене на ментальному рівні жлобство українців (є й інша точка зору, яка не так широко висвітлювалася медіа: ціни зросли лише через те, що на ринку було мало пропозицій, тобто, у Києві мало готелів, і мало людей здає помешкання туристам у приватному порядку. Тож «ментальність» може й не мати до цього жодного стосунку, - ред). Я зловила себе на думці: «То, виходить, я теж – жлоб?». І тут мені згадалися наші сімейні мандрівки до Європи, де нас безкоштовно до себе брали жити коучсерфери.

Пелена з моїх очей спала. Мені стало страшенно соромно за свою жадібність. Настала й моя черга довести, що не всі українці – жлоби.

Тож я зайшла у свій віртуальний кабінет і виправила суму «30 000 грн» на «1300 грн». Букінг бере собі 15% комісійних. Не минуло й трьох годин, як Сашко із Харкова забронював квартиру на два дні: 24 та 25 травня.

Щоб збільшити графік, клікніть на нього

Мисливці за цінами

Троє футбольних фанатів – 22-річний Сашко, 23-річний Дмитро та 20-річний Євген – жартома називають себе мисливцями за цінами. Вони протягом місяця постійно моніторили сайти зі здачі житла в оренду, бронювали найдешевший варіант, а потім скасовували його, коли на горизонті з’являлося ще дешевше житло. Тож моя квартира була у їхньому списку восьмою – вигіднішої пропозиції за тиждень до футбольного матчу на 24 та 25 травня у їхньому полі зору не було. А от на 26 та 27 числа вони знайшли квартиру за 900 гривень у Броварах.

- Добре, що ціни таки добряче впали. Платити десять тисяч за добу – це космос! Ми як крайній варіант розглядали намет. Але все ж, з гарячим душем та м’яким ліжком веселіше, - розпаковуючи рюкзак, розповідає Дмитро.

- До речі, ми бачили, що у вартість проживання входить безкоштовна доставка їжі, - сіроокий Євген широко посміхнувся і з дитячою безпосередністю простягнув мені триста гривень. – Нам 12 літрів «світлого» фільтрованого, будь ласка.

- Це ви пиво маєте на увазі?

- Ага, - коротко відповів Дмитро, виймаючи з рюкзака 0,7 горілки. На вигляд усі троє були худорлявими. Цікаво, 12 літрів – це на один день чи на два? Пізніше виявилося, що це на один вечір.

В цю мить я почала хвилюватися за цілісність тарілок, меблів, вікон та стін. І що скажуть наші сусіди, якщо хлопці понапиваються і будуть волати та співати всю ніч «Оле-оле-оле-олееее!»? Але діватися було нікуди: щось мені підказувало, що якщо я не виконаю їхнього прохання, без пива вони все одно не залишаться, і шкоди для житла може бути більше. А потім – шукай вітру в Харкові!

Пиво ми з чоловіком несли удвох. В квартирі вже стояв стійкий аромат сушеної риби та в’ялених кальмарів. Із кімнати долинав хрускіт чіпсів. Хлопці вечеряли перед походом на Хрещатик, паралельно вичитуючи в інтернеті останні новини про підготовку до футбольного матчу.

Попри наші переживання, фанати хоч і веселилися всю ніч (сусідка-пенсіонерка розповіла про дикий сміх о третій ночі, тепер ми винні їй кіло полуниці за отриманий стрес), але гармидеру після себе не залишили. Вони не тільки застелили за собою ліжка, а й навіть винесли сміття та якимось дивом встигли вкрутити лампочку на кухні. Попередню вони розбили за невідомих обставин.

Інших слідів бешкетування ми у приміщенні не знайшли. Тож перехрестилися і почали чекати на наступних гостей.

Романтика без футболу

У передфінальний ранок суботи яскрава рудоволоса 28-річна полтавчанка-красуня Ірина та 34-річний широкоплечий бородатий Орхан зі Стамбула (імена змінені) приїхали до Києва на романтичний вікенд. Чоловік був у шоці, коли побачив ціни на квартири у місті. Ба більше: 90% житла на момент бронювання вже забронювали.

- Я був у паніці! Авіаквитки були у мене задовго до того, як почався цей жах із підняттям цін на житло. Коли я побачив ваше оголошення, на ньому була позначка «Разом з вами це оголошення зараз проглядають восьмеро людей». Так швидко я ще не клацав по клавіатурі! Мені пощастило – і ось я тут, - пригадує чоловік. У його голосі й досі звучить тривога.

- Ви вперше в Києві?

- Ні, я бував тут багато разів. Це Іра хотіла побачити місто. Я приїхав заради неї, - Орхан підморгнув дівчині, і та широко посміхнулася.

- То ви – пара?

Турок на кілька секунд розгубився, тож дівчина захитала головою: «Так, так! Ми – пара».

- Ну тоді користуйтеся літературою, - я кивнула на книжкову шафу і вказала на книжку із глянцевими ілюстраціями поз Камасутри. - Це нам на весілля подарували. Зараз у нас вже двоє дітей.

Гості захихотіли. Розпитавши про нюанси місцевої інфраструктури (їх цікавив парк, ресторан та сауна), мова дійшла до розрахунку. Бронювання на сайті здійснювалося без передоплати, тож вони мали підготувати готівку.

- У нас зараз є лише 1600 гривень. Давайте ми вам завтра на картку закинемо решту. Бо вже вечір, а тут немає банкомата, - Орхан простягнув купюри, а я почала хвилюватися: чи не обдурять вони мене?

Наступного дня до вказаного часу гроші на картку так і не надійшли. Телефон був поза зоною. Бурхлива уява малювала порожню квартиру та розкидані по її периметру сліди бурхливої ночі, з подальшим викликом поліції. Тож я рушила до помешкання, щоб розставити всі крапки над «і».

На моє приємне здивування, причиною несплати стало те, що парочка все ще спала. Мені відчинив Орхан, одягнений у труси навиворіт, пом’ятий та сонний. Схоже на те, що моя література таки не залишилася без уваги. Потираючи очі, він простягнув гроші і зачинив двері, побажавши мені солодких снів.

Залишили вони квартиру по-англійськи, не прощаючись, сказавши напередодні, що планують виїжджати о 12-й дня. Ми прийшли у цей час, але застали квартиру порожньою. Ключі лежали на кухонному столі. Вочевидь, вони дещо змінили свої плани, але не попередили про це. Добре, хоч все ціле. Виявляється, здавати квартиру – це той ще стрес.

економіка київ досвід футбол