Ліві Ізраїлю: теж сіоністи і в разі війни на стороні Армії

Ізраїль - один із ключових економічних партнерів України на Близькому Сході. У 2017 році обсяг торгівлі із цією країною склав майже 1 млрд. доларів, а за лютий-січень 2018 - 1,16 млрд дол. Політичні відносини між країнами постійно коливаються від запевнень у стратегічному партнерстві до загрози розриву контактів. Якщо не брати до уваги туристичні пам'ятки і привабливість для трудової міграції, Ізраїль залишається для українців маловивченим і невідомим.

Особливе місце посідає ставлення до України і подій останніх років з боку громадян Ізраїлю, нових, не-топових політиків, які вже сьогодні мають вплив, а завтра, можливо, увійдуть до коаліції, яка очолить цю державу.

Одним із таких політиків є Мосі Раз, колишній десатник у ЦАХАЛ і один з перших командирів спеціального підрозділу для дій за лінією фронту «Маглан», (Спеціальний підрозділ для дій за лінією фронту. ЦАХАЛ не публікує подробиць про підрозділ та його завдання. За деякими джерелами, спеціалізацією підрозділу є протитанкова і диверсійна діяльність за лінією фронту, а на озброєнні наявні протитанкові ракети великої дальності, - авт.), або «мисливців за ракетами», як їх називають у народі.

У свої 53 Мосі отримав звання майора, повоював у Лівані, став депутатом Кнесету. ЗМІ він став відомий завдяки тому, що по закінченню своєї участі в другій Ліванській війні повернув нагородну планку чинному прем'єр міністру Ізраїлю, Ольмерту. Вважав цю війну безглуздою і дурною.

Мосі Раз. Автор фото - Флеш 90

Сьогодні Мосі Раз - генеральний секретар соціал-демократичної партії «Мерец», яка має 5 мандатів у Кнесеті і користується популярністю серед військових. Він учасник багатьох соціальних і екологічних кампаній та руху за врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту. Одружений, має сина і дочку. З 2014 року - веган.

Далі пряма мова Мосі Раза:

Чому ми – ліві сіоністи

Мерец - це ліва партія, що утворилася 26 років тому унаслідок злиття двох лівих робітничих партій.

Мерец у своїй програмі визначає себе як лівих сіоністів. По-перше, ми визнаємо Ізраїль як дім для єврейського народу. Ми віримо у право євреїв на самовизначення, як і в право будь-якого іншого народу. Зокрема, і палестинського народу. Звідси - сіонізм. Я особисто вважаю себе сіоністом, але наша партія відкрита і для не-сіоністів. Та, наприклад, якщо це араб-палестинець, він просто технічно не може бути частиною національного руху євреїв.

Сіонізм визначив свій вектор на Першому сіоністському конгресі ще сотню років тому, і саме там було виголошено право єврейського народу на самовизначення, згідно із міжнародними нормами. Тому, якщо ти сіоніст, то ти можеш і повинен підтримувати Ізраїль у кордонах 1967 року.

На основі цих кордонів потім уклали багато дипломатичних домовленостей з Єгиптом, з Арабською Лігою, такоє ухвалили багато резолюцій ООН і т. д. Завжди йдеться про кордони 1967 року. Сучасне визнання Палестини теж стосується кордонів 1967 року.

Праві в Ізраїлі народжують більше за лівих

Бути лівим - це відстоювати максимально можливу рівність людей і робити все для її досягнення в економіці, політиці і суспільстві. Найбільша слабкість лівих тут - це снобізм, коли вони краще за народ знають, що цьому народу треба, і що для нього ліпше. Горе тому, хто так вважає. Його потрібно негайно викидати з політики.

Прості люди дуже добре знають, що краще для них. Треба тільки навчитися слухати і розуміти їх. Якщо чесно, то ліві ідеї взагалі повинні оновитися. Звичайно, капіталізм і лібералізм - це глухий кут, але й класичний соціалізм - це пастка.

І люди це бачать, тому він такий непопулярний. Потрібен новий, оновлений соціалізм, заснований на соціальній державі, на захисті незахищених верств населення, на вільній економіці. Найголовніше - це вчитися на уроках минулого. Вчитися на помилках і досвіді як капіталізму, так і соціалізму. Адже хто не робить помилок? Усі роблять! Я щодня помиляюся! Так само і соціалізм зробив багато помилок, а про капіталізм я взагалі мовчу.

Лівим Ізраїлю складно з молодим поколінням. Наприклад, навіть демографічно, електорат правих народжує більше дітей, ніж електорат лівих (Релігійні євреї зазвичай віддають свої голоси релігійним партіям, а не світським, на кшталт партії Мерец. При цьому, рівень народжуваності в релігійних сім'ях набагато вищий, ніж у світських.)

Нам складно з лівою публікою, хоча я зазначу, що солдати ЦАХАЛу ось уже протягом 16 років стабільно приносять нам один мандат (1 мандат = приблизно 30 тисяч голосів). Тобто, підтримка Мерец є серед солдатів, але не серед молоді, яка відмовляється служити, зокрема, консервативної релігійної молоді.

Наприклад, Тамар Занберг, (Нинішній лідер партії Мерец. В ізраїльській політичній системі є розмежування між генеральним секретарем - керівником самої партії, і лідером - ідейним «вождем», керманичем партії) яка йшла п'ятою у списках на минулих виборах, була обрана голосами солдат Ізраїлю.

Тобто, якби не бійці, вона не була б в Кнесеті останні три роки. Сьогодні вона - вже лідер нашої партії, і саме за неї, як правило, віддають свої голоси солдати. До слова, це перший лідер, який «вирощений» всередині самої Мерец, а не прийшов іззовні, зі старих соціалістичних рухів.

Тамар Занберг, лідер Мерец (передвиборчий плакат)

Мосі Раз заарештований під час демонстрації проти призначення Авігдора Лібермана міністром оборони. Фото — Флеш 90

Про терор євреїв і палестинців

Я не визнаю ніякого агресивного насильства, від дрібниці - до запуску ядерної ракети. Євреям не можна було методично використовувати терор, як це робив Іргун (терористична організація євреїв, яка діяла до 1948 року в Палестині). Так само і палестинцям сьогодні не можна. Але при цьому я реаліст, я розумію, що терор палестинців - це реакція на окупацію. Але зрозуміти - не означає виправдати. Терор є терор, те, що роблять палестинці, - це не гірше за дії Іргун. Вони підривали автобуси, ринки, готелі.

Акції правих євреїв - це взагалі давня проблема, нехай вони часто обмежуються вандалізмом, але це тероризм. Але при цьому держава замало робить для реальної протидії їм. Тільки минулого тижня відбулися нові акції правих на Західному березі.

Що, величезна Армія Оборони Ізраїлю не може зловити цю шпану? (Праві Ізраїлю умовно поділяються на два табори: великі партії правих сіоністів, наприклад, Лікуд - правоцентристська ліберальна партія, і правих маргіналів різних штибів. Наприклад, монархістів-антисіоністів, які мріють про монархічну державу євреїв - Юдею. Мосі Раз говорить тут про останніх – авт.). Будь моя воля, цих людей давно би спіймали. Адже вони виступають як провокатори, і провокують палестинський терор.

Праві в нашій країні, як і в усьому світі, тримаються на ненависті. Ненависті до іншого. Конкретно у нас це - ненависть до палестинців. Праві виїжджають на чистому безпринципному популізмі, граючи на страхах народу. Люди бояться палестинців або, скажімо, біженців, і праві використовують цей страх у своїх цілях.

Про війну з Іраном і патріотизм лівих

Уже тридцять років триває війна з ними, з їх «прокладкою» - Хезболлою. Але прямого зіткнення Ізраїлю та Ірану я дуже боюся. Це небезпечно для Ізраїлю. Це небезпечно для всього регіону. Я нагадаю, що раніше між Ізраїлем та Іраном були мирні і добрі стосунки. Але якщо буде пряма війна, ми, як партія, завжди підтримаємо Армію Оборони Ізраїлю в цьому конфлікті.

Ми не підтримаємо військові злочини, якщо такі будуть, але армію – безумовно, так. Нагадаю, що ми політики, а не військові, і наша роль не в тому, аби бути військовими експертами з усіх питань. Наприклад, атаки Ізраїлю в Сирії - я не знаю, по яких саме об'єктах були нанесені удари і наскільки вони були небезпечні для Ізраїлю, тому я не беруся це судити або засуджувати. Так, дуже хотілося б, щоб війни не було з Іраном, але, якщо буде, ми однозначно на стороні Ізраїлю тут, а не Ірану.

Про політичні погляди російськомовних євреїв Ізраїлю

Ми програли на цьому фронті. Кілька років тому ми намагалися працювати з російськомовною публікою - і провалили цю спробу. Так, у російськомовних є репутація правих, але це не писана в жодній книзі «істина». Я особисто не бачу жодної причини, чому вони не можуть бути нашим електоратом, адже це, в кінцевому підсумку, інтелігентні люди, на сьогоднішній день міцно вкорінені в Ізраїлі.

І ми говоримо вже про 28 років з часів їх прибуття до країни, тобто, виросло вже ціле покоління. Вони світські і, як правило, відкриті світу. Це потенційно наш електорат. Але ми не знайшли з ними спільної мови. Я точно не можу сказати, чому, але припускаю, що справа у нашій політичній мові. Адже люди з пострадянського простору страшенно бояться соціалізму.

І їхній страх виправданий. Радянський соціалізм скоїв страшні злочини в минулому. Не найстрашніші в історичній перспективі, але достатньо страшні, щоб викликати відразу у тих, хто їх пережив. Важко пояснити цим людям, які приїхали з величезної країни, де все вирішувалося силою, що у нас тут маленька країна, де ми прагнемо домогтися миру. І це не їхня вина, а наша, що ми не можемо знайти спільної мови з ними. Можливо, зіграло кілька цих чинників разом.

Про війну в Україні і загрозу Росії для Ізраїлю

Росія зараз у Сирії і поруч з нами, але вона - не загроза Ізраїлю. Проте я зобов'язаний підкреслити, що підтримка Росією режиму вбивці Асада - це проблема. Росія загнала себе в ситуацію, коли вона підтримує вбивцю свого народу. При цьому, у мене немає ілюзій, багато опозиційних йому угруповань можуть бути гіршими, але це не скасовує факту, що він убивця.

Я зараз висловлю, можливо, суперечливу думку, але удари США, Британії та Франції по Асаду я підтримую. Нікому не можна давати право використання хімічної або будь-якого іншої неконвенційного зброї. Удар був справедливий.

У Мерец немає офіційної позиції з приводу війни в Україні, але якщо говорити за себе, то чесно зізнаюся, що мало знаю про цей конфлікт. Але мені очевидно одне: становище, коли одна держава агресивно захоплює території іншої, неприпустиме. Тобто, те, що зробила Росія, - це просто нетерпимо й обурливо. І я повинен тут визнати, що Ізраїль і Росія - мало не єдині країни, які проводять політику агресивної окупації. А я проти окупації, будь-якої. До речі, я вважаю, що світ мало покарав Росію за цю окупацію й агресію, хоча більше і сильніше, ніж він карає Ізраїль.

Я б хотів побажати швидкого закінчення руйнівної війни. Адже треба пам'ятати, що український народ - це один з тих народів, які пережили великі муки і горе в двадцятому столітті. Україна пройшла через голод, війни, окупацію, і вона продовжує мати нелегку долю і в столітті двадцять першому. Небагато країн переживають те, що відчуває народ України. Після закінчення війни бажаю економічного зростання, соціальної справедливості і дотримання прав людини.

Довідка: У парламенті Ізраїлю - Кнесеті, засідають 120 депутатів, поділені на коаліцію й опозицію. Коаліцію очолює правляча партія, яка й формує уряд. На сьогоднішній день при владі - правоцентристська ліберальна партія Лікуд з Беньяміном Нетаньяху на чолі. Коаліція на сьогодні складається з правих, правоцентристських і релігійних партій. Мерец знаходиться в опозиції з 5 мандатами. На найближчі вибори опитування пророкують Мерец не менше 7 мандатів. Найближча ж мета партії - не менше 10 мандатів.

досвід ізраїль