Білий шум від ФСБ. Чому російські ліберали обурюються, що Бабченка неправильно врятували

Вони відреагували на вбивство Бабченка масою проникливих некрологів, сповнених невимовною тугою щодо Нашого Друга Загиблого Журналіста і непозбувною бентегою, що його підлі вбивці – як це завжди й буває – не будуть знайдені й покарані, через "безпорадність української влади".

А коли виявилося, що журналіст живий, а замовника вбивства затримано, ці ж люди розвернулися на сто вісімдесят градусів – і буквально завалили і його, і українські спецслужби, які його врятували, валом претензій та прямих звинувачень.

Ілюстрація російського РИА "Новости" до повідомлення, що Бабченко живий

Наведемо перелік найбільш гучних із них

- СБУ - кривава організація, все одно що НКВС чи ФСБ (Олександр Мінкін, Максим Шевченко, Божена Ринська). І взагалі, порядні люди не довіряють спецслужбам.

- Журналіст не має права працювати з спецслужбами, бо вони його використають (Репортери без кордонів . Це ті самі, які після повідомлення про вбивство Бабченка закликали Україну та Росію проводити розслідування спільно. Ну дійсно ж, теракт 11 вересня США треба було розслідувати спільно з бін Ладеном).

- Тепер Росія на будь-яке реальне вбивство зможе відповідати, що його не було, а це інсценування (російські «Ведомости», низка західних ЗМІ).

- Бабченку не треба було інсценувати вбивство - виконавець здався СБУ, а за замовником СБУ вже стежила. І взагалі – він сам вигадав замах на себе, його життю ніхто особливо не загрожував (Олександр Невзоров).

- СБУ не навела нам доказів, що Бабченка збиралися вбити, нема відео затриманих, які каються на камеру і визнають провину. (Антон Орєх )

- СБУ не мала права надавати неправдиву інформацію про те, що Бабченко загинув (представник ОБСЄ з питань свободи слова Арлем Дезір. )

- Бабченко поганий, бо ми були в траурі, а він нас обдурив і виявився живий (всі автори некрологів).

Всі ці претензії не витримують перевірки на елементарну логіку. Всі вони абсурдні по суті і лицемірні по змісту. В Ізраїлі порядні люди довіряють Моссаду, у США порядні люди довіряють ФБР та Міністерству національної безпеки. Заявляти про ідентичність ФСБ та СБУ – це все одно, що заявляти про тотожність гестапо чи штазі з сучасними німецькими спецслужбами.

Росія плювати хотіла на будь-які докази, вона заявляла і буде далі заявляти «настамнєт» – прикладами є розслідування катастрофи малайзійського Боїнга, отруєння Скрипалів, вбивство Литвиненка, тисячі доказів російської агресії на Донбасі і т.д. і т.п.

Інсценування виконаного злочину – класичний прийом правоохоронців, який дає змогу отримати неспростовні докази причетності замовника, відстежити інші його задуми і тим самим запобігти новому злочину і т. д. і т. п. Ніхто і ніколи не наводить всіх доказів до початку судового розгляду – бо це гарантовано створить проблеми на етапі досудового слідства (злочинці знатимуть, що відомо слідчим) і гарантований провал доказової бази в суді (адвокат вимагатиме відхилення доказів через неправомірність їх оприлюднення).

То звідки взявся весь цей критичний ажіотаж?

Зрозуміло, що певна кількість заяв зумовлена гіпертрофованим почуттям власної величі авторів: це ж що за неподобство, той вже купив траурний костюм і квиток, щоб встигнути на похорон, а та зіпсувала сльозами за Бабченком такий дорогий макіяж. Але загальна кількість та гучність обурень, а також активність їх тиражування в російських ЗМІ дають підстави вважати, що їх поява аж ніяк не є випадковою.

У сфері обробки сигналів існує термін «білий шум» - це випадковий сигнал, рівномірно розподілений по всьому діапазону частот. Генерування білого шуму в певному акустичному просторі дозволяє приховати окремий звук – білий шум його перекриває і робить нерозпізнаваним.

Який сигнал почули ті, хто організовував убивство Бабченка? І що саме вони намагаються перекрити білим шумом? Заради чого з таким тріском і смородом масово лускають ФСБ-шні консерви, замасковані серед ліберальної російської спільноти?

Відповідь така: внаслідок спецоперації з Бабченком українські спецслужби отримали неспростовні докази причетності Росії до організації терактів в Україні.

Саме про це говорив Бабченко на прес-конференції: «СБУ два місяці буквально рила землю». Саме їх підтвердив на суді у своїх спробах виправдатися на затриманий організатор вбивства Борис Герман: є російський фонд, який оплачував політичні вбивства та акції з дестабілізації ситуації в Україні. Герман ніколи не зізнався б у цьому добровільно, якби не був переконаний, що його контакти з цим фондом детально задокументовані українськими спецслужбами. І саме ці факти причетності Росії до терористичних актів в Україні сподіваюся будуть оприлюднені під час майбутнього суду.

Єдине, що в цій ситуації залишається російській пропаганді – генерувати білий шум, щоб за його завісою приховати факт розкриття замовлення політичного вбивства Росією. З цією метою інформаційний простір вкидаються десятки тез, які спричиняють емоційні реакції, дискусії, сварки тощо. А заодно – породжують сумнів у достовірності майбутніх викриттів спонсорованої Росією терористичної діяльності.

Чи спрацює такий метод? Так, певною мірою спрацює. Але водночас він є ознакою того, що СБУ все зробила правильно.

І насамкінець: у ситуації з замахом на вбивство Аркадія Бабченка та діями з цього приводу українських спецслужб були п’ять варіантів розвитку подій, чотири типові, і один - нестандартний. Давайте оцінимо, які наслідки мав би кожен з них.

Варіант 1. Сценарій Шеремета

Бабченко вбитий, злочин скоєний, виконавця і замовника не затримано. Україна несе тут максимальні втрати, як об’єктивні (російські спецслужби безкарно вбивають у Києві людей), так і репутаційні. Інформаційну атаку Росія тут вела б за різними векторами (ці тези вже почали розручувати російські пропагандистські ресурси в перші ж години після появи повідомлення про вбивство Бабченка):

- в Україні журналісти наражаються на страшний ризик, це беззаконна держава;

-в Україні некомпетентна влада;

- в Україні націоналісти вбивають журналістів (ця заготовка вже була зроблена на випадок затримання «кілера з добробату»). А російський Слєдком оперативно відкрив справу;

- краще сидіти в Росії, ніж лежати в могилі в Україні (це фактично заявила керівник «Раша Тудей» Маргарита Симоньян – лишився б у Росії, був би живий. А заодно і заявила про загибель депутата Парасюка, і це дуже схоже на обмовку по Фрейду).

Варіант 2. Сценарій Вороненкова

Бабченко вбитий, вбивця затриманий або ліквідований. Прецедент вже був. Варіант не набагато кращий за попередній: жертва загинула, і навіть затриманий на гарячому кіллер не виправляє ситуації. Більше того, відразу ж починається тиражування тез «це інсценування» (пам’ятаєте маячню про червоні кросівки на вбивці Вороненкова?), «докази сфабриковані», «навмисно дали вбити» і т. д. і т. п.

Варіант 3. Сценарій Шокіна

Бабченко живий, вбивцю не затримали.Вбивства не сталося – це добре. Але загрозу наступних терактів не усунуто. При цьому довіри до такого сценарію – нуль. Відразу ж пригадають історію з «замахом на Шокіна» та інші історії.

Варіант 4. Сценарій Савченко

Бабченко живий, вбивця затриманий превентивно. Подібне ми спостерігали зовсім недавно, коли арештували Савченко (або Олексія Гончаренка – де теж було інсценоване викрадення). Типова реакція – недовіра: доказів нема, СБУ все сфабрикувала, та кому потрібно було його вбивати (а кому було потрібно вбивати Політковську, Немцова, Вороненкова чи Шеремета?) і т. д. Цю версію спільно поширюватиме як ворожа пропаганда, так і українські ультрапатріотичні та ліворіберальні кола. Доказова база слабка – підозрюваний «увімкне Савченко» і буде розповідати, що ніхто нікого вбивати не збирався, це була провокація влади і т. д і т. п..

Варіант 5. Здійснений

Бабченко живий, вбивство інсценоване, організатор затриманий після успішного, на його думку, замаху. Це найкращий розвиток подій з усіх можливих. Вбивства не сталося. Замовник, який думав, що жертву ліквідовано, забезпечив докази своєї причетності і показав інші ланки терористичного ланцюжка.

А ще цей варіант ефективно множить на нуль відразу декілька пропагандистських заготовок. Що Росія «всіх замочить у сортирі». Що українська влада неефективна. Що ніякого замаху ніхто не готував (лише клінічні ідіоти повірять у те, що Бабченко взявся б брати участь в інтригах СБУ, наражаючи своїх близьких на жахливий стрес). Що доказів нема (інсценування вбивства дозволило отримати максимальну кількість доказів, яка взагалі можлива).

Саме цей варіант і стався в реальності. Саме він був найефективнішим. І саме на цю ефективність вороги відреагували поширенням «білого шуму».

злочин тероризм росія пропаганда