Бразилія: з відсталості у світові лідери. Чому президенту Лулі прощають корупцію?

В січні 2010 року автобіографічна стрічка «Lula, o filho do Brasil» («Лула, син Бразилії») має з’явитися у широкому прокаті в кінотеатрах Латинської Америки. Не виключено, що згодом фільм «прокотиться» екранами Європи, США та Азії, адже режисер кінострічки, оскарівській лауреат Фабіо Баррето та продюсер Луіс Карлос Баррето (батько режисера) наразі активно презентують свій продукт на всіляких міжнародних кінофестивалях.

Блокбастером це автобіографічне кіно навряд чи стане, але яскравих сюжетних ліній пересічному глядачеві вистачить.

По-перше, 64-річний Луіс Інасіо Лула да Сілва — єдиний президент в історії Бразилії, який не має вищої освіти. По-друге, він єдиний кандидат від партії лівих («Партії трудящих» —ПТ), що колись зміг перемогти на виборах.

По-третє, протягом семи років свого мандату, незважаючи на чисельні проблеми в країні та корупційні скандали, Лула залишається найпопулярнішим політиком світу.

Його підтримує рекордна кількість бразильців (близько 80%) і він підкорив своїй харизмі чимало міжнародних лідерів: комуніст Фідель Кастро дружньо кличе його «нашим братом Лулою», а Барак Обама попри неприхований «анти-американізм» Бразилії несподівано називає його «своєю людиною».

Екс-голова МВФ Хорст Кьолер свого часу не зміг втриматися, щоб не обійняти експресивного президента, який на початку своєї політичної кар’єри грозився не виплачувати багатомільярдні кредити фонду. А сам соціаліст Лула пише ідейні колонки для цілком капіталістичної Financial Times.

Президент вміє домовлятися як зі світовими політиками та фінансистами, так і з корінним населенням Бразилії. Церемонія підписання законопроекту про створення Культурної долини індіанців

І, нарешті, за час президентства Лули з хронічно неблагонадійного і відсталого гіганта Латинської Америки Бразилія перетворилася на країну, яка нині згадується як приклад вражаючих змін поруч із Китаєм.

Майже жодне обговорення економічних реформ, зміни клімату чи міжнародних спортивних змагань не відбувається без Бразилії.

Наразі увага світу спрямована на те, якими швидкими темпами країна виходить з глобальної кризи - чим також завдячує політиці нинішнього президента.

Вибори: як стають президентами

«Головна причина, чому я став президентом Бразилії — відкрити для країни новий напрямок», — не раз повторювює у своїх інтерв’ю Луїс Інасіо Лула да Сільва.

Доволі романтична заява, яку майже кожний політик хоч раз виголошує задля піару, розуміючи, що це скоріш емоційний порив, ніж дійсне прагнення. Але у випадку Лули ця романтика «спрацювала» на його користь.

Майже чверть 193-мільйонного населення Бразилії — біднота, що живе у фавелах, погано харчується і мріє, як у серіалах, про найкраще. Родина Лули, де він був сьомою дитиною — класичний приклад такого «виживання».

Поки багатодітне сімейство мешкало у глушині штату Пернамбуко, Лула до семи років не знав що таке хліб. Після переїзду до Сан-Паулу ситуація покращилася, але в 12 років йому все одно довелося кинути навчання і шукати роботу на вулиці: продавати з лотка, чистити взуття, тощо.

Через два роки, як і чимало інших підлітків, він вже працював на заводі, де, до речі, отримав одну із своїх «фірмових ознак» — на тему відірваного пресом мізинця Інасіо Лули да Сілви в Бразилії існує чимало історій.

Власне, і президентська кар'єра простого бразильського токаря розпочалася з його мізинця.

Якби не виробнича травма і необхідність оббігати кілька лікарень, щоб зупинити кровотечу і отримати належну медичну допомогу, то Лула, можливо, і не приєднався би до профспілкового руху і не став би у 1970-1980-х його визнаним лідером, який бореться за права робітників, організовує багатотисячні страйки і відбуває тюремні покарання за свою завзяту, як на думку тогочасних військових диктаторів, діяльність.

Приналежність до низів, профспілковий досвід та ораторські здібності зробили його популярним лідером в країні, що дало можливість просуватися далі та навіть «мріяти про більше».

Лула і Обама - політики, які прийшли до влади з обіцянками "нових змін". До речі, Обама називає Лулу «найпопулярнішим політиком світу»

Перші три спроби керівника ПТ стати президентом Бразилії (1989, 1994 та 1998 рр.) провалилися, хоча радикально «ліві» заклики Лули — передати збіднілим фермерам відібрані у власників фазенд землі чи то бойкотувати сплату багатомільйонного зовнішнього боргу Бразилії — мали позитивний відгук у суспільстві.

Майже в усіх раундах Лула да Сілва поступався суперникам лише незначною кількістю голосів.

2002 рік мав стати переломним — Лула вирішив, що це останній раз, коли він боротиметься за президентське крісло. Тому для фінального ривка його команда провела максимальну мобілізацію, у першу чергу, залучивши до справи найкращого політтехнолога Латинської Америки Дуду Мендонсу.

Той швидко зорієнтувався і «перекроїв» передвиборчу стратегію — агітаційні звернення відтепер орієнтувалися не лише на бідну частину населення, але й на середній клас. Рекламна кампанія підкреслювала, що Лула та його партія зовсім не монстри і що революційних реформ, про які йшла мова раніше, не станеться.

Всі дії будуть виважені, ніхто силою відбирати нічого не планує і, головне, задля «високої мети» робітники готові об’єднатися з істеблішментом. Крім того, дуже вдало використовувався логотип ПТ (червона зірка) і девіз Sem medo de ser feliz («Не бійся бути щасливим»).

Фавели - цей живописний пейзаж насправді є бразильським символом злиднів

Не менший позитив у виборців викликав слоган Agora e Lula (Тепер це Лула). Сам кандидат також змінився: Мендонса відвів його до стоматолога і перевдяг в діловий костюм і краватку, наклавши табу на джинси, футболки та спортивні туфлі.

За свої старання маркетинговий гуру отримав близько 11,5 млн реалів ($5 млн), а «найвідоміший токар планети» — перемогу на президентських виборах 2002 року.

Сім років «гри за правилами»

Проте справа зовсім не у вдалому іміджмейкерстві та фінансуванні (є припущення, що навіть Фідель Кастро на передвиборчу кампанію свого друга не пожалів $3 млн).

Бразилія мала серйозні проблеми з інфляцією, економіка буксувала, зовнішній борг досяг астрономічного рівня ($210,7 млрд), валютні резерви зменшувалися. Крім того, країна мала купу соціальних проблем, серед яких голод, високий рівень безробіття, шокуючий ріст злочинності.

У таких умовах багатомільйонному населенню залишалося одне — довіритися «новим змінам», які обіцяла команда Лули. І хоча інвестори, бізнесмени та преса були налаштовані скептично, Лула да Сілва знову здивував своїх опонентів.

Попередні ідеологічні заклики щодо збільшення зарплатні чи несплати зовнішнього боргу новий президент відсунув на другорядний план, озброївшись не властивим йому - як вважали експерти - прагматизмом.

Так, аби заспокоїти кредиторів, Лула збільшив резерв державної казни для виплати боргів і підвищив облікову ставку до 26% річних - задля придушення інфляції. Він також обмежив урядові зарплатні та пенсії, через що отримав порцію жорсткої критики від свої однопартійців. Але фінансова стриманість та виваженість замість швидкого латання дір вразила багатьох.

«Ніхто навіть у найсміливіших мріях не уявляв, що Лула поводитиметься у такий спосіб», — розповів журналу Newsweek гуру інвестиційного ринку Марк Мобіус, голова фонду Templeton Asset Management Ltd. Орієнтуючись, загалом, на два найбільш сприятливих регіони для інвестицій — Азію та Латинську Америку, фонд, наприклад, збільшив таким чином свої активи в Бразилії до $5 млрд, що перевищило показники по не менш стрімко зростаючому Китаю.

Лула да Сілва повним ходом розвиває бразильську енергетику

Якісні зміни у розвитку країни стали помітні одразу. Якщо у 2003 році ВВП Бразилії, за даними інституту статистики IBGE, виріс лише на 0,5% (1,556 трлн реалів), то вже у 2004 році — на 5,2% (1,769 трлн реалів).

Незважаючи на нібито «помилкову приватизацію», проведену попередником Лули, «президент з народу» не поспішав проводити ренаціоналізацію.

Результат — $90 млрд прибутку від продажу сталеливарних, енергетичних і телекомунікаційних компаній в кінці 2003 р.

Проблему постійно зростаючої залежності від імпорту нафти уряд вирішив без вагань, активізувавши розвідку власних родовищ у шельфі Атлантичного узбережжя та інвестувавши чимало коштів в подальший розвиток альтернативних ресурсів енергії.

Mинулого року Бразилія оголосила, що «докопалася» до чергової «золотої жили» на дні Атлантики — нове родовище Campo de Tupi, за підрахунками спеціалістів, містить запаси 5-8 млрд барелів нафти.

Крім того, майже 2/3 бразильських автомобілістів сьогодні заправляють своїх «залізних коней» біоетанолом, що виробляється з цукрової тростини і реалізується майже на всіх АЗС країни.

У 2003 р. на авторинку Бразилії частка біопаливного транспорту з двигунами flex-fuel становила лише 4% (дані Міністерства розвитку, індустрії та зовнішньої торгівлі Бразилії), а вже за п’ять років, у 2008-му кількість автомобілей, що перейшли на використання альтернативного палива, зросла до 87%.

Такими «рекордами» поки що не може похвалитися жодна з країн.

Проте, якщо згадати про «феноменальні горизонти» популярності екс-токаря серед населення Бразилії, то його фішка — не економічні подвиги, а гучна соціальна політика.

Зокрема, дві центральні програми: Bolsa Familia («Сімейний гаманець») та Fome Zero («Нульовий голод»), спрямовані на комплексну підтримку найбіднішого населення країни (фінансові субсидії, організація бюджетних їдалень, водопостачання у напівзасушливі області, розподіл вітамінів тощо).

Бразилія вже давно намагається вирішити одну з найбільших своїх проблем — соціальну прірву між багатими та бідними.

Сьогодні більш ніж 50 млн бразильців погано харчуються і живуть в фавелах чи картонних коробках під мостами, тоді як, наприклад, у місті Сан-Паулу, де проживає понад 60% усіх мільйонерів Бразилії — найбільший в світі флот приватних гелікоптерів та люксових яхт, продається найбільша кількість Ferrari (№2 на світовому ринку займає Лос-Анджелес) і лише за одну хвилину з’їдається 720 шматків піци.

Завдяки Bolsa Fam?lia ті родини, прибуток яких нижче 120 реалів (1/4 від мінімальної зарплатні), отримують щомісяця 18 реалів ($10) стипендії на дитину. Щоправда, за умови, якщо вона відвідує школу (одна зі спроб підняти рівень освіти в країні).

Якщо ж місячний прибуток сімейства менше 60 реалів, то розмір допомоги складає 58 реалів. Гроші видаються за допомогою платіжної картки. І вже за перший рік президентства Лули програма мала очікуваний ефект — рівень бідності припинив стрімке зростання.

«Кожен має можливість». Зміна іміджу Лули після президентських виборів 2002 року кардинальна

Крім того, вдалий досвід запропонованих Лулою соціальних ініціатив почали переймати інші країни з аналогічними проблемами. Президент також отримав чимало позитивних відгуків та компліментів від міжнародних економістів, зокрема, голови Світового банку.

Але найважливіше — Bolsa Familia та Fome Zero врятували його від політичного краху в 2005 р., коли розпочався один з чергових корупційних скандалів Бразилії, та допомогли виграти президентське крісло вдруге.

Лула: «Я — ходяча метаморфоза»

Приклад бразильського президента, мандат якого закінчується восени 2010 року, — якраз той випадок, коли кажуть «любов народу не має меж». Як би він не промахувався з рішеннями, які б абсурдні ідеї не висував час від часу — йому все вибачають.

Коли чотири роки тому Дуда Мендонса визнав, що отримував на передвиборчу кампанію Лули та його партії нелегальні кошти, начебто з офшорних рахунків, країну «застопорило»: ринок акцій почав обвалюватися, курс долара зростати, опозиція приготувалася оголосити імпічмент президента.

Лула тоді вибачився перед населенням за політичну кризу, але його рейтинг скотився до мінімуму — 49% бразильців йому не вірили. Але вже через рік, у 2006 році, «народна любов» знову розквітла завдяки його соціальній риториці і Лула був переобраний на другий термін.

У 2007-му всі обговорювали корупційний скандал з кредитними картками, які були видані урядом для семи тисяч чиновників — виключно для професійних потреб (оплату витрат на відрядження, наприклад).

За інформацією ділових видань Folha та Veja, працівники міністерств та всіляких відомств начебто неправильно зрозуміли призначення службових кредиток без зазначеного ліміту, тому користувалися ними на власний розсуд, витрачаючи державні кошти на музичні інструменти, ювелірні прикраси, бари, оптику, ветеринарні послуги.

Наприклад, лише одна з міністерських співробітниць Матілда Рібейру встигла за рік «розбазарити» близько 171 тис. реалів ($80 тис.), з яких 126 тис. пішло на оренду автомобілів, 35,7 тис. — на готелі, 10 тис.— на ресторани та шопінг.

У пресу потрапила також інформація про доньку президента та її фінансові «витребеньки» за рахунок держави ($27 тис.) і двох охоронців президента ($75 тис.).

До речі, члени його родини постійно кидають тінь на «світлий образ» президента. Старшого брата Лули свого часу звинувачували за «торгівлю впливовими зв’язками». Дружину досі критикують за безмежну любов до проведення постійних ремонтів у президентській резиденції.

Але ореол авторитетності Лули да Сілви все одно непохитний.

"Лула - син Бразилії". Новий мелодраматичний блокбастер ))

Глобальна економічна криза з новою хвилею безробіття, нестабільним валютним курсом та загальною невизначеністю мала б теж похитнути віру в народного обранця, але знову все сталося навпаки.

Соцопитування агентства CNT/Sensus зафіксували наприкінці 2008 року рекордний рейтинг популярності чинного президента — 84%.

Аналітики пояснюють цей феномен, перш за все, власною харизмою колишнього профспілкового лідера - натякаючи, що Ділма Руссефф, голова цивільної канцелярії президента та його наступниця, не має подібних талантів причаровувати і закохувати у себе людей.

Тому на майбутніх виборах їй буде не солодко.

Крім того, Лула називає себе «ходячою метаморфозою» і час від часу це підтверджує, залишаючись у центрі громадської уваги — його регулярні зміни настрою тримають бразильців в постійному тонусі.

А емоційні, іноді край просторові висловлювання на будь-які, навіть далекі для нього теми стали ще однією з фішок.

В жовтні цього року в Бразилії, наприклад, з’явився каталог найпопулярніших фраз та «опусів» чинного президента, який зібрав і надрукував відомий бразильський журналіст Марселу Тас.

Назва книги — «Nunca antes na hist?ria deste pa?s» («Ніколи раніше в історії цієї країни») — один з хітових виразів Лули (на кшталт Ющенкової фрази «ці руки нічого не крали»), який він вже сім років поспіль повторює чи не в кожному виступі.

Втім, саркастичні коментарі — дрібниця порівняно з тим, яка зміна сталася з країною за останні сім років.

Бразилія продовжує «варитися» в котлі власних проблем, на вирішення яких доведеться витратити ще чимало часу і зусиль.

Cвіт знову жахає чергова хвиля злочинності у Ріо-де Жанейро, де кілька місяців тому наркобарони з фавел розпочали безконтрольний кривавий розподіл територій.

Постійні страйки та демонстрації у 1980-их навчили голову «Партії Трудящих» влучно висловлюватися й домовлятися з представниками усіх таборів

Але бразильці змінилися зсередини — соціологи відзначають серйозне зміцнення патріотичного настрою, який, до речі, всі могли помітити під час перемоги на проведення в Бразилії Чемпіонату світу з футболу (2014 р.) та літньої Олімпіади (2016 р.).

«Ті, хто гадав, що ми не вміємо керувати країною, тепер дізнаються, щоми спроможні прийняти Олімпіаду, — сказав Луіс Інасіо Лула да Сілва восені цього року, пов’язуючи спортивні перемоги з політичними та економічними успіхами країни. — Це визнання факту, що прийшов час Бразилії».

P.S.: Важлива відмінність Лули де Сілви від українських політиків - він не просто харизматичний лідер, який прийшов у політику з бізнесу чи з чиновницької роботи. Він - лідер профспілки, тобто людина, яка мала колосальний досвід жорсткої політичної боротьби за права безправних.

Його самого і його колег переслідували, простих активістів іноді убивали. Перед тим, як стати президентом, Лула пройшов серйозну школу боротьби - і крім харизми і ораторських навиків мусив мати неабиякі здібності організатора і переговірника.

До того ж за ним стояла потужна структура - профспілка в яку входили як інтелектуали, так і прості віддані прихильники. З цього кола він міг підбирати собі соратників, з якими не потрібно було б розплачуватися посадами, законами чи підприємствами. Жоден із наших політиків не має цієї переваги.

світ Бразилія досвід реформи