Шляхи Аллаха. Іслам у Криму, Росії та на україно-російській війні

Інтерес Якубовича до ісламу перевищує суто теоретичний. За свідченням кількох співрозмовників автора, він практикуючий мусульманин. У свій 31 рік дослідник встиг здобути освіту в Острозі, постажуватись у Варшаві та Медині, здобути посвідку кандидата історичних наук та очолити Центр ісламознавчих досліджень при своїй alma mater - Острозькій академії.

«ТЕКСТИ» поцікавилися в пана Якубовича про мотиви написання книги про мусульман в АТО, кримський іслам та участь «кадирівців» у військових діях на українському Сході.

Наскільки однорідний був іслам у Криму до окупації?

ДУМК (Духовне управління мусульман Криму, недержавна релігійна структура кримських татар півострова – О.Г.), тримаючись за Меджліс, виступало носієм етнічного, лояльного до української влади ісламу.

Але діяли й інші фактори. Мечеті переважно будувались за рахунок іноземних держав - Кувейту, Катару у т.ч. Лише одна організація, “Альраід” (початкова назва – «Арраїд»; об’єднання мусульманських громадських організацій, що існує з 1997 року та фокусується на релігійних та благодійних проектах – О.Г.), побудувала там десятки мечетей.

У середовищі кримських татар діяли невеликі салафітські (ультраконсервативний напрям в ісламі, у кримських реаліях вважають, що ісламська ідентичність важливіша за кримсько-татрську, опоненти їх називають «ваххабітами», - ред) групи. Існував Хізб-ут-Тахрір («Ісламська Партія визволення» — міжнародна ісламська політична партія, діє в США, легальна в деяких країнах Європи, у Росії й Казахстані визнана терористичною, теж вважає ісламську ідентичність важливішою за етнонаціональну, - ред). Як завжди, між різним и організаціями була така собі перманентна війна. Росія ж постійно нагнітала ситуацію навколо «сектантів».

За часів Януковича московські ЗМІ вдались до нової фази тиску. Істерія потім конвертувалась в окупацію; «боротьба з сектантами» вже після окупації потужно вдарила по кримських татарах: записати в “сектанти” можна будь-кого.

Втім, кримські татари в цих “сектах” знаходили спільну мову навіть з ДУМКом. Бо в кримських татар національне переважає над релігійним. “Цей кримський татарин має інші погляди, але він все одно “свій”. Те саме повторюється і в материковій Україні: у Києві, приміром, прекрасно порозумілись представники різних мусульманських напрямків.

(Не)брати-мусульмани

Чи сьогодні мусульмани Криму співпрацюють з окупаційною владою, чи знаходяться в опозиції?

Духовне управління мусульман Криму (ця громадська організація перереєструвалась за російськими законами лише 5 березня 2015 року – О.Г.) зараз співпрацює з російською владою.

Щодо Криму, Росія пішла дуже хитрим і непередбачуваним шляхом: вони зробили конфлікт з кримськими татарами на півострові тихим. Вони прагнуть того, щоби інформація про кримських татар і все, що з ними відбувається, взагалі не потрапляла в медіа: ані в позитивному, ані в негативному сенсі.

За моєю інформацією, деякі російські ісламські організації намагались організувати в Криму кілька гучних і важливих заходів і таким чином продемонструвати, як добре живеться “російським” мусульманам. Але окупаційна влада сказала “ні”.

В часи окупації Крим відвідували три впливові в мусульманському світі особи: це муфтій однієї організації з Польщі, це муфтії Білорусі та Естонії. Не знаю, як спрацювали наші спецслужби, але ці люди мають бути нев’їзними до України.

Російська влада в Криму створювала лояльний до влади «Таврійський муфтіят», але він потім зник із поля зору. Чому?

Що таке «Таврійський муфтіят»? Здається, в них навіть і 5 громад немає. То його, імовірно, створили, щоби показати Аблаєву (Еміралі Аблаєв – багаторічний керівник ДУМК – О.Г.), що, мовляв, не будете співпрацювати, створимо вам конкурента. І Аблаєв пішов на співпрацю. Таврійський муфтіят своє відіграв.

Події навколо ісламу в Криму - проекція конкуренції між російськими релігійними структурами. Бо, на відміну від “канонічної” і “єдиної” РПЦ, в РФ достатньо мусульманських організацій, і тамтешня влада намагається підтримувати баланс.

Аблаєв непогано співпрацює із Радою муфтіїв Росії. А Таврійський муфтіят - то люди Талгата Таджуддіна з Центрального духовного управління Росії (централізована релігійна організація з базою в м. Уфа, юрисдикція розповсюджується на РФ, Білорусь, Молдову та Латвію – О.Г.).

А там - одвічна конкуренція. На людях вони вітаються та цілуються, а штатні писаки з кожного боку доповідають про екстремізм супротивника. І ця політика стримувань і противаг - досить ефективна.

Чому офіцери ФСБ так нібито “успішно” розкривають мережі релігійного руху Хізб-ут-Тахрір?

По-перше, Хізб-ут-Тахрір тривалий час не ховався. Рух ставив своїх імамів; вони видавали газету “Возрождение”, і люди там підписувались справжніми іменами. В них була також жіноча організація. Організовували кілька разів конференції і виходили на маніфестації.

Оскільки спецслужби виявляли до них спеціальний інтерес, всі ці люди були на виду. Тому дуже багато з них виїхало з Криму в перший тиждень окупації.

У березні-квітні, коли йшлося про референдум, вони полишили Крим, бо знали, що як тільки СБУ (де були ті списки) зміниться на ФСБ, їх одразу “візьмуть”.

Ті, хто лишився, або пішли у підпілля, або були схоплені російськими спецслужбами. Хізб-ут-Тахрір заборонений в Росії, тому владі дуже легко якого-небудь незгодного чи нелояльного мусульманина запроторити до в’язниці.

Імам-капелан

Для написання книги Михайло Якубович взяв до трьох десятків інтерв’ю. Але до видання увійшли не всі: дехто категорично відмовлявся від згадок, особливо ті кримські татари, які лишили родичів на півострові. Також вони були скупими в деталях. «Книга не охопила навіть 50% матеріалу, який я зібрав», - сумує Якубович.

Чому вирішили написати книгу про мусульман в АТО?

Мені було цікаво роздивитись, яким чином події 2013-2016 років вплинули на ісламську спільноту в Україні, виходячи з того, що більшість мусульман опинилась під впливом цих явищ. Бо більшість нашої громади проживає в Криму та на Донбасі.

Також додам, що Центр ісламознавчих досліджень при Острозькій академії користується так званими державними темами для молодих учених, які пов’язані із інтеграцією мусульманських спільнот в умовах військово-політичної кризи. Тому це мій професійний інтерес.

Хто спонсорував вихід видання?

Громадська організація «Український центр ісламознавчих досліджень». Але видання книги - то лише невелика частина її фінансування, бо попередня робота фінансувалась державою.

Читаючи «Від Майдану до АТО», помічаєш, що ви часто цікавились мотивами мусульман, які беруть участь у війні та йдуть на фронт капеланами. Які мотиви домінують?

В мене таке враження, що релігійна мотивація з’явилась пізніше. В першу чергу, мотив боротись з агресором був націонал-патріотичним. Це той самий мотив, який був в християн різних конфесій, інших релігій та нерелігійних українців.

Вже пізніше люди намагались узгодити свої дії з ісламської позицією. Інше питання, що, якщо розбирати деякі напрями ісламу, то захист Вітчизни в них вважається теж релігійним мотивом.

Бо іслам визнає війну справедливою за двома випадками: або джихад (боротьба за те, щоби “Слово Аллаха було вище за все” - це класичне формулювання. Як розуміти цю фразу - інше питання), або придушення бунту проти законного правителя.

В даному випадку застосування обох пунктів - дуже проблемне. Це не є релігійною війною, а політичною і в чомусь етнічною. І очевидно, що йдеться про ісламського правителя, а не світського. Але є третя опція - захист майнових прав.

Звісно, серед українських мусульман є й ті, для яких АТО - “не наша війна, в якій не можна брати участь, це гріх”. Мусульман в зоні АТО вони сприймають украй негативно: для них це пропаганда забороненого.

Мені не потрібно було писати, як уявний Мурат чи Ахмет з гранатомету підбили танк. Це добре, і про це колись напишуть, але мені було цікаво довідатись, чому кожен з них опинився на війні і як він сам це оцінює. Звісно, багато читачів хотіли побачити перше.

Також скажу, що участь мусульман у цій війні не була результатом заклику якогось мусульманського авторитету. Вони долучались до різних підрозділів, потім спробували робити свої.

Ісламського руху в АТО не існує. Це був спонтанний, індивідуальний вибір кожного. Не тренд.

Тут добре спрацювали механізми приватної релігійності й ісламської релігійності в умовах світської держави. Звісно, були, приміром, вихідці з Кавказу, які спеціально поїхали в Україну боротись в силу інших міркувань. Але стосовно мусульман-громадян України має силу те, що я сказав вище.

Християнське капеланство відносно добре видно. Чи є щось сказати про мусульманське?

Єдине мусульманське капеланство, про яке мені відомо, походить від ДУМУ “УММА”. Капеланами керує Мурад Путилін, публічна людина, яка дуже активна в соціальних мережах і збирає кошти на потреби мусульман-військовослужбовців. В них 4 капелани, закріплені за різними частинами.

В інших мусульманських структурах є люди, відповідальні за співпрацю з Міноборони, але чи виїжджали вони в зону АТО і чи здійснюють реальну капеланську роботу, мені невідомо.

Ви маєте на увазі перш за все Ахмеда Таміма, лідера Духовного управління мусульман України (ДУМУ) і члена Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій?

Ні, я маю на увазі взагалі ДУМУ, у складі якого є уповноважений з питань співпраці зі ЗСУ. Але про їхню роботу в зоні АТО публічної інформації немає. Я про це не знаю, і про це не писав.

Російський іслам

Мусульманська капеланська служба в Росії розвиненіша?

Так. По-перше, на Північному Кавказі є цілі мусульманські формування. По-друге, мусульман усіляко заохочують іти в лави ЗС РФ; робота мусульманських лідерів в армії серйозна, адже в Росії ледь не усі духовні управління перебувають під контролем спецслужб і влади. “Свої” працюють зі “своїми”.

Але на першому місці стоїть РПЦ. Там, де вона добре «сидить», мусульмани грають другу скрипку.

Чому російські бійці-мусульмани (чеченці та дагестанці передусім) їхали до України воювати? Це питання нагадує вислів з вашої книги одного з інтерв’юентів: “Участь кадирівців - дискредитація справжнього чеченського народу”.

У травні 2017-го в Німеччині (м. Регенсбург) я проводив дослідження і інституті Східної та Південної Європи. Ми працювали у проблемній групі і вивчали заморожені конфлікти.

Я спілкувався з колегами, які відвідали Північний Кавказ і інтерв’ювали людей, які брали участь у бойових діях в Сирії та Україні. Вони чули, що мотивація цих людей - передусім фінансова. І це нецікаво. Тобто, в переважній більшості, релігійна мотивація відсутня. І це ті самі мотиви, характерні для бойовиків інших релігій, окрім, можливо, фанатично налаштованих православних.

Втім, Організація російських мусульман активно співпрацює з Міноборони Росії та заохочує до служби своїх членів-мусульман у російських і, в тому числі, окупаційних силах.

Є фетви, видані російськими мусульманами (точніше, Талгатом Таджудіном, очільником Центрального духовного управління мусульман - О.Г.) про легальність війни в Сирії. У ній навіть потрібно брати участь.

Є заяви про Крим і Донбас (їх менше, бо “нас там немає”). Також майже всі мусульманські організації Росії виправдали окупацію Криму. Проте з інсайдерських джерел мені відомо, що по Донбасу була дана команда “не коментувати і не лізти”. Хоча так званий “муфтій ДНР” Ренат Айсін, коли приймав участь у підписанні “Грозненської фетви” (наприкінці серпня 2016), підписався як “муфтій ДНР (Україна)”.

Не будемо також забувати, що ДУМК, яка нині активно співпрацює з окупаційною владою, не виступає проти служби кримських татар у лавах ЗС РФ.

Це означає, що вони можуть з’явитись навіть на Донбасі.

Я не думаю, що Москва піде так далеко. Але, можливо, вони там і є.

іслам крим україна окупація татари релігія анексія війна