Планета нагрівається, міста заливає. Як кліматичні зміни впливають на життя та світову політику

Переклад: Сергій Лук'янчук

Є відчуття, ніби світ перебуває у стані постійної кризи. Ліберальний міжнародний лад штурмують як зсередини, так і ззовні. Демократія занепадає. Кволе економічне відновлення не змогло забезпечити значного зростання доходів більшості людей на Заході. Підйом Китаю загрожує домінуванню США, і нововиниклі прояви міжнаціональної напруги збільшують ризик катастрофічної війни.

Втім, існує одна загроза, яка, так само як і всі згадані вище, визначатиме життя в нинішньому столітті: зміна клімату. Розлад клімату на Землі в остаточному підсумку забере на себе більше уваги та ресурсів і матиме суттєвіший вплив на глобальну економіку та міжнародні відносини, ніж усі інші сили, які зараз помітні в світі. Зміна клімату перестане бути віддаленою загрозою та стане явищем, чиї прояви потребують негайних дій.

Концентрація двоокису вуглецю, основного парникового газу, зараз перевищує 410 часток на мільйон – це найвищий рівень за 800 тисяч років. Глобальна середня температура на 1,2 градуси Цельсію вища, ніж до початку промислової революції. Одностайна наукова оцінка стверджує, що максимальний ріст температури, за якого ще не відбудуться небезпечні кліматичні зміни – це два градуси за Цельсієм. У людства є близько 20 років до того моменту, коли зупинитися перед цим порогом буде по суті неможливо, але більшість достовірних прогнозів показує, що світ його таки перейде.

Два градуси тепла – це все ще невизначений рівень; нема гарантованих наслідків будь-яких температурних змін. Але є гігантська відмінність між двома градусами тепла і двома з половиною, трьома чи чотирма. Нездатність стримати глобальні викиди СО2 призведе до неприємних сюрпризів. Із зростанням температури відбудеться зміщення кліматичних явищ. Катастрофічні повені, які траплялися раз на сто років, відбуватимуться кожні п’ятдесят чи кожні двадцять. Малоймовірні ризики стануть ще екстремальнішими, і події на кшталт 120 сантиметрів опадів, які випали протягом 24 годин на Гавайях у цьому році, стануть більш поширеними.

Ураган Ірма рухаєтья до Флориди через Кубу

Вплив наслідків кліматичних явищ на геополітику робить їх ще страшнішими. Нові погодні тенденції викличуть соціальне та економічне збурення. Ріст рівня моря, вимирання ферм та ще більш потужні шторми й повені зроблять деякі країни непридатними для життя. Ці зміни стануть новим і непередбачуваним випробуванням для системи міжнародних стосунків.

Глобальні загрози історичного масштабу вимагають аналогічних масштабів співпраці. Якщо людство зможе успішно протидіяти цій проблемі, це станеться завдяки лідерам, що дадуть глобальному світоустрою відчуття спільної мети та визнають потужні зміни в розподілі сили. Китай та Сполучені Штати повинні будуть тісно співпрацювати, а інші дійові особи, такі як владні установи в межах націй, приватні компанії та неурядові організації, також повинні зробити свій внесок.

Рівень має значення

Наслідки кліматичних змін починають ставати очевидними. Із 17 найтепліших років за весь час спостережень 16 були зафіксовані після 2001 року. Минулої зими температури в окремих частинах Арктики перевищували норму на 25 градусів за Цельсієм. І кліматичні зміни означають значно більше, ніж просто розігрів планети. Світ вступає в період, який кліматолог Катарін Хейхо назвала «глобальним здивуванням». Повсюди проявляються нетипові погодні явища. Науковці пов’язують деякі з них із кліматичними змінами; щодо інших наявність цього зв’язку наразі не доведена.

Пори року зсуваються. Засухи трапляються тоді, коли метеорологи зазвичай чекали на дощ. Брак опадів збільшує ризик лісових пожеж, на кшталт тих, що сталися в Каліфорнії минулого року. А коли дощ таки йде, занадто часто він випадає весь відразу, як це сталося в Г’юстоні під час урагану Гарві. Із підвищенням рівня моря та посиленням штормових хвиль те, що колись було нормальними припливами, почне затоплювати прибережну інфраструктуру. Так уже сталося в Маямі в нещодавні роки, через що довелося встановлювати системи відкачування штормової води ціною в сотні мільйонів доларів.

До середини століття океани можуть піднятися настільки, що солона вода почне нищити сільськогосподарські угіддя та забруднювати прісну воду на низьких островах, що зробить їх непридатними для життя задовго до того, як їх накриє вода. Докази впливу кліматичних змін на характер тропічних циклонів та ураганів не такі очевидні, але вважають, що хоч таких штормів і стане менше, ті, що все ж виникатимуть, будуть значно лютіші.

Такий розвиток подій фундаментально змінить глобальну політику. У низці провідних країн, включно з США та Китаєм, значна частина населення та цінна інфраструктура є вразливою до кліматичних змін. Влада опиниться в ситуації, коли вона буде змушена перерозподіляти ресурси збройних сил на проведення рятувальних операцій та відбудову спустошених населених пунктів. Це відволіче значну кількість бійців та військового спорядження від підготовки до конфліктів з іноземними супротивниками.

У 2017-му, коли по США один за одним вдарили три потужні шторми, цивільні органи з надзвичайних ситуацій були вимушені просити підтримки у збройних сил, аби не допустити значних людських жертв. Десятки тисяч нацгвардійців були мобілізовані на рятувальні операції, надавали засоби життєзабезпечення та відновлювали життєво необхідну інфраструктуру та дію закону. Третій шторм, ураган Марія, спричинив загибель 1000 людей та залишив цілий острів Пуерто Ріко без електропостачання. Владі знадобилися місяці на відновлення електрики для 3,5 мільйонів американців, які там проживали. Навіть зараз дехто залишається без електроенергії. Напередодні шторму понад 100 тисяч пуерторіканців виїхали до континентальної частини США. Загальні втрати Сполучених Штатів від цих штормів та інших пов’язаних з погодою надзвичайних ситуацій становили в 2017 році 300 мільярдів доларів.

Китай має свій власний комплекс проблем. На його південному узбережжі кілька гігантських міст, таких як Гуанчжоу та Шанхай, є вразливими до повеней. На півночі, в індустріальному осерді країни, цілі області потерпають через дефіцит води, що негативно впливає на життя півмільярда людей. За минулі 25 років у Китаї зникло близько 28 тисяч річок. І вирішення цих проблем буде недешевим. Один тільки амбіційний інфраструктурний проект з перекидання води з півдня на північ вже обійшовся уряду Китаю в як мінімум 48 мільярдів доларів. Він ще не завершений, але Китай заявляє, що це покращило ситуацію з водозабезпеченням Пекіну і покращило життя 50 мільйонів людей. Аби вирішити проблему затоплення таких міст, як Шанхай, Китай розпочав ініціативу «міст-губок», щоб покращити природний стік води. З 2015 року Китай інвестував у неї 12 мільярдів, і остаточна вартість становитиме сотні мільярдів доларів.

І Китай, і США достатньо заможні, щоб впоратися з цими затратами. Але наслідки кліматичних змін у бідніших країнах спричинять глобальні проблеми. Кожного року мусони викликають повені у районі річки Інд у Пакистані. Але в 2010 вони були справді епічних масштабів, що спричинило евакуацію 20 мільйонів людей і загибель двох тисяч. Сполучені Штати надали термінову допомогу на $390 мільйонів, а збройні сили доставили в зону лиха 9 мільйонів кілограмів вантажів. У 2013 році понад 13 тисяч американських військовослужбовців були відряджені на подолання наслідків тайфуну Хайянь, який вдарив по Філіппінах.

Окремі шторми завдають колосальної шкоди, але громади зазвичай відновлюються. Кліматичні зміни, натомість, створять більш перманентні проблеми. Підвищення рівня моря, штормові повені, які через це посиляться, та проникнення солоної води загрожуватимуть існуванню низки острівних країн. У 2017 році, після того, як ураган Ірма вдарив по Барбуда, все населення цього карибського острову – а це 1800 людей – було евакуйоване. Кірібаті, група островів у Тихому океані, більшість з яких піднімається лише на кілька метрів над рівнем моря, придбала землю на сусідньому Фіджі як останній засіб перед загрозою підняття моря.

У той час, коли деякі країни затоплює вода, інші страждають від її нестачі. Останніми роками засухи на Африканському Розі та у країнах на півдні континенту поставили мільйони людей під загрозу спраги чи голоду. У 2011 році Сомалі, і без того розколота десятиліттями війни, зазнала засухи із наступним голодом, який забрав життя не менше 260 тисяч людей. Раніше в цьому році Кейптаун, місто в Південній Африці, де проживає близько 4 мільйонів людей, зміг уникнути повного вичерпання водних ресурсів лише завдяки героїчним зусиллям з економії. Кліматичні зміни, що проявляються у рості температур та зміні системи випадання дощу, призведуть до недостатньої кількості та нерегулярності опадів. Наслідком стане падіння врожайності та нестача води для потреб людей.

З 1945 року, попри розпад низки держав чи інші кризові явища в них, дуже небагато країн перестали існувати. У нинішньому столітті кліматичні зміни можуть перетворити смерть держав на звичне явище, коли проникнення солоної води та штормових повеней зробить ряд острівних держав непридатними для життя. І хоч більшість цих островів, яким загрожують кліматичні зміни, має нечисленне населення, масовий безлад ними не обмежиться.

Навіть у інших країнах спад продуктивності сільського господарства та інші кліматичні ризики змусять населення мігрувати з сільської місцевості до великих міст, або навіть через кордони. Необхідно буде переселяти десятки тисяч людей. Щодо тих, хто перейде кордон, необхідно буде ухвалювати рішення: чи залишаться вони постійно, і чи стануть громадянами країн, які їх прийняли? Чи зможуть держави, які отримають території всередині інших держав, отримати суверенітет над цими землями? Нова Зеландія робить попередні кроки в напрямку до створення нового типу віз для нечисленної кількості кліматичних біженців з острівних держав Тихого океану, але наразі не існує міжнародних норм щодо тих, хто був змушений залишити домівки через кліматичні зміни. Нагальність цих питань у наступні роки лише зростатиме.

Створюючи нові кризи, кліматичні чинники одночасно поглиблюватимуть кризи вже існуючі. Близько 800 тисяч представників етнічної меншини рохінья втекли з М’янми до Бангладеш внаслідок етнічних переслідувань. Багато таборів біженців розташовані в районах, вразливих до несподіваних повеней під час мусонних дощів. Що ще гірше, на більшості територій навколо таборів вирубано лісовий покрив, через що намети та хижі вразливі до знесення потоком води. І хоч світ значно покращив свою здатність протидіяти загибелі людей внаслідок погодних лих, кліматичні зміни перевірять на міцність системи гуманітарної допомоги та протидії надзвичайним ситуаціям, які вже зараз працюють на межі можливого внаслідок безкінечних конфліктів у Сомалі, Південному Судані, Сирії та Ємені.

Кліматичні війни

Зміни клімату також значно погіршать міжнародну напругу. Аналітики періодично попереджали про наближення водяних воєн, втім, наразі, країни спромоглися вирішувати більшість таких суперечок мирно. Індія та Пакистан, наприклад, отримують значну кількість води з річки Інд, яка перетинає спірну територію. Але хоч ці дві країни вели між собою кілька воєн, вони ніколи не конфліктували щодо розподілу води, дякуючи договору про воду Інду від 1960 року, який забезпечує механізм для спільного управління водними ресурсами. Втім, збільшення попиту та ріст дефіциту посилили напругу навколо Інду. Наміри Індії побудувати вище по течії греблі були оскаржені Пакистаном, і в 2016 році на фоні політичної напруги прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді тимчасово призупинив участь країни у спільних зустрічах з управління річковими ресурсами. У майбутньому мирна співпраця буде ще важчою.

Партнерство серед інших країн, які ділять річкові басейни, є ще більш нетривким. Кілька держав південно-східної Азії співпрацюють по долині річки Меконг через Комісію з Меконгу, але Китай, найбільша з шести країн, через які протікає Меконг, і де знаходиться її витік, до неї не входить. Влада Китаю та інші країни, розташовані вище по течії, спорудили греблі, які загрожують позбавити засобів існування рибальські та сільськогосподарські громади у В’єтнамі та інших країнах нижче по течії. Конкуренція за річкову воду лише посилилася після того, як в регіоні почастішали засухи.

Схожа динаміка розгортається навколо Нілу. Ефіопія будує потужну дамбу для потреб зрошення і генерування електроенергії, - крок, що послабить притік води до Єгипту та Судану. Донедавна Єгипет володів диспропорційними правами на Ніл (це спадок колоніальної ери), але цьому настає кінець, що потребує обережних переговорів щодо розподілу води і того, як швидко Ефіопія зможе заповнити водосховище перед греблею.

Насильство аж ніяк не є неминучим, але напруга щодо водних питань як всередині країн, так і між різними державами створить нові гарячі точки в регіонах, де є дефіцит інших ресурсів, а інституційні запобіжники слабкі або взагалі відсутні.

Заходи з реагування на наслідки кліматичних змін можуть іноді виявитися більш значними, ніж самі зміни. Наприклад, у 2010 після посухи, що знищила одну п’яту врожаю пшениці в Росії, уряд федерації заборонив експорт зернових. Цей крок у поєднанні зі зниженням врожаїв у Аргентині та Австралії, які теж постраждали від посухи, спричинив різке зростання світових цін на зернові. І це могло сприяти дестабілізації деяких і без того нестабільних країн. У Єгипті, наприклад, щорічне зростання цін на продовольство сягнуло 19% на початку 2011, що дало енергію протестним акціям, які призвели до повалення президента Хосні Мубарака.

Реагування держав на інші кліматичні феномени також посилило напругу. Танення льоду в Арктиці відкрило нові суднохідні маршрути для товарів та родовища для видобутку нафти й газу, що спричинило сварку між Канадою, Росією, США та іншими арктичними націями щодо прав на контроль над цими ресурсами.

Більше того, зусилля зі зменшення викидів вуглецю, хоч і є бажаними, здатні водночас розпалити конкуренцію. Зі зростанням попиту на чисту енергію країни почнуть конфліктувати щодо питань субсидій та тарифів, бо кожна намагатиметься посилити свої позиції в новій зеленій економіці. Агресивні субсидії Китаю щодо галузей сонячної енергетики спричинили зворотну реакцію від виробників сонячних панелей у інших країнах. США наклали на них тарифи у 2017 році, а Індія обдумує аналогічні заходи.

Торговець мінералами з Конго демонструє напівдорогоцінні камені турмаліни – більшість з яких використовується у лептопах, мобільних телефонах та прикрасах

Із зростанням побоювань щодо кліматичних змін, полеміка між країнами стане гострішою та більш відвертою. Оскільки виробництво батарей, що використовуються в електромобілях, потребує дефіцитних мінералів, таких як кобальт, літій та нікель, а їх поклади виявлені здебільшого в країнах, занурених у конфлікти, таких як Демократична республіка Конго, ріст виробництва батарейних автомобілів може спричинити нове небезпечне змагання за ресурси. І хоч виробники розробляють інноваційні технології, аби зменшити залежність від цих мінералів, подібна напруга стане звичною під час переходу до чистої енергії. Так, компанії та країни, які сильно залежать від викопного пального, чинитимуть опір, коли на них тиснутимуть, щоб ці ресурси лишилися в землі.

Існують міріади потенційно суперечливих політик, які можуть застосувати уряди в якості реагування на зміну кліматичних умов. Заборона експорту нових дефіцитних ресурсів, захоплення земель у інших країнах, обов’язковий перехід на біопаливо, запровадження законів щодо збереження лісів та тисячі інших альтернатив призведуть до появи переможців та невдах і розпалюватимуть внутрішню та міжнародну напругу.

Гаряче питання

Ці жахливі сценарії не є неминучими, але багато залежить від того, чи зможуть країни спільно діяти, щоб зупинити викиди вуглецю та запобігти найгіршим проявам кліматичних змін.

Коли минулого року президент США Дональд Трамп оголосив про наміри вийти з Паризької кліматичної угоди, багато інших країн, у тому числі Китай, Франція, Німеччина, Індія та Велика Британія відреагували на це подвоєною підтримкою цієї угоди. Президент Франції Еммануель Макрон в грудні організував міжнародну зустріч з питань зміни клімату, і навіть створив фонд для заохочення провідних науковців-кліматологів, особливо із США, працювати у Франції.

Кліматичні зміни залишатимуться гострою проблемою для політиків у більшості країн, адже населення по всьому світу очікуватиме дій від своїх лідерів. Навіть Сполучені Штати формально все ще залишаються в Паризькій угоді; їх вихід набуває чинності наступного дня після чергових президентських виборів у 2020 році. Якщо Трампа не переоберуть, наступний президент може повернути членство країни в угоді.

Ба більше, навіть у ситуації, коли федеральний уряд США відсторонився від міжнародного лідерства у кліматичній сфері та почав згортати внутрішні кліматичні політики, запроваджені в часи Обами, губернатори, мери та керівники компаній залишаються прихильниками кліматичних заходів. Минулого року екс-мер Нью-Йорка Майкл Блумберг створив об’єднання «Ми не вийшли», до якого наразі належать близько 2700 лідерів з усієї країни. Вони заявили про відданість діям щодо кліматичної проблеми, які, у разі виконання, забезпечать 60% від початкової мети США щодо скорочення викидів відповідно до Паризької кліматичної угоди.

До коаліції увійшов губернатор Каліфорнії Джеррі Браун, чий штат має п’яту в світі за величиною економіку. У вересні, аби створити імпульс перед запланованими на зиму кліматичними переговорами в Польщі, Браун планує прийняти Глобальний саміт із дій щодо клімату у Сан-Франциско. Це буде видовищний спектакль: чинний губернатор провадить власну глобальну дипломатію незалежно від федерального уряду. Внесок Каліфорнії на цьому не закінчується. Провідні технологічні компанії, що тут базуються, такі як Гугл, також увійшли до коаліції. Вони встановили амбіційні внутрішні цілі щодо використання відновлюваної енергії, яка має забезпечити всю їхню діяльність. Враховуючи їхні великі масштаби та глобальний ланцюжок постачання, подібні компанії мають гігантський потенціал впливу.

У той самий час, коли лідери вкладають час та енергію в міжнародні угоди, вони розбудували паралельні, менш помітні, але не менш важливі процеси, які заохочують до дій. Оскільки кліматичні зміни несуть із собою цілий набір проблем у транспорті, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та інших галузях, експериментування дає змогу пробувати різні шляхи вирішення різноманітних проблем у один і той же час – безпекові наслідки в рамках Радбезу ООН, субсидії викопному паливу в рамках «Великої двадцятки», проблема газів, що швидко розпадаються, таких як гідрофторовуглеці, в рамках Монреальського протоколу, і скорочення лісів через ініціативи на кшталт Нью-Йоркської декларації щодо лісів. Цей набір зусиль може бути хаотичнішим, ніж централізація всього в рамках однієї глобальної угоди, але уникнення єдиної критичної точки та надання можливості різним групам та членам угод вирішувати проблеми, до яких вони пристосовані найкраще, здатне забезпечити більш надійний результат.

Люди довели свою високу здатність пристосовуватися, але сукупні наслідки кліматичних змін для міст, виробництва продовольства та водо забезпечення створюють гігантський виклик для всієї планети. Китай та США будуть у центрі глобального реагування. Разом ці дві країни відповідальні за понад 40% викидів планети; один лиш Китай створює 28%.

Під час підготовки до переговорів по Паризькій кліматичній угоді президент США Барак Обама інвестував колосальний політичний капітал у досягнення двостороннього порозуміння з Китаєм. Відмова адміністрації Трампа від кліматичних заходів посилює тиск на Китай у сенсі вирішення проблеми власних викидів та оцінки наслідків для довкілля від дій за кордоном через ініціативу «Пояс і шлях» та Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

Стосунки між Китаєм та США останнім часом погіршилися, але країнам необхідно працювати разом, бо світу не піде на користь всеохопна змагальність між ними. Їм треба буде створити систему, здатну ізолювати окремі проблеми, щоб вони могли, наприклад, мірятися силами щодо регіональної безпеки в Азії, але при цьому співпрацювати по питаннях, де їхні долі поєднані – таких як зміни клімату чи глобальні епідемії.

Єдиний спосіб досягнути цього – це система, що визнає багатополярність влади. До певної міри цей процес вже йде, бо США зменшують свою гегемонію і контроль над все більш багатополюсним світом, у якому є більші сподівання на Китай, що перебуває на підйомі. Але цей процес має поглибитися. Урядам необхідно координувати свої дії з суб-національними установами, приватними корпораціями, неурядовими організаціями та дуже багатими особами. У питаннях кліматичних змін та багатьох інших проблемах ці дійові особи мають кращу спроможність запроваджувати зміни на місцевому рівні, ніж центральна влада. Створення устрою, пристосованого до цієї мети, буде непростим. Але поєднання міжнародних угод, мереж організацій та людей, відданих вирішенню специфічних проблем пропонує найкращий шанс уникнути катаклізмів, спричинених кліматичними змінами.

світ погода глобалізація