Хіпстерам там не місце. На Арабатській стрілці суворий сервіс і рай для дикунів (РЕПОРТАЖ)

Сільський курорт

— Клює, глянь, клює! — після 40 хвилин німого сидіння з вудочкою на березі солоного озера Сиваш мій чоловік радіє кльову, мов дитина. Я почула його за сто метрів — ми з дітьми бавимося на мілководді, щоб не заважати своїми веселощами завзятому рибалці.

Дружно біжимо до щасливого рибалки. Сіробока ставрида завбільшки з долоню сьогодні піде в суп. Приготуємо її на загальній кухні. А поки що можна намаститися блакитною косметичною глиною, яку ми з дітьми накопали на дні озера.

Повний релакс.

Минулого року ми з чоловіком 18 днів суперекономно подорожували п’ятьма країнами ЄС, а в цьому році вирішили сховатися від міської метушні та оздоровитися разом із дворічними синами-двійнятами та моєю мамою. Тому відсутність дискотек, облаштованої набережної та мінімальна інфраструктура нас зовсім не лякають. А от молодь, налаштована на драйв, тут не затримується та їде в сусіднє село Щасливцеве або в райцентр Генічеськ — там більш гамірно.

Ми приїхали у Стрілкове на своєму автомобілі й уникли проблем, з якими стикаються туристи без власного авто: завчасна купівля залізничних квитків до Генічеська, пересадка на автобус, а потім щоденні довгі піші прогулянки під сонцем на відстань 3—4 кілометри від моря до гарячого джерела, солоного озера, гліцеринового озера, лиману… А блукати після розслаблювальних спа-процедур ой як ліньки…

Автобус зі Стрілкового до Генічеська влітку ходить кожні 30—40 хвилин. Вартість квитка — 48 гривень

Ми ж щодня кочуємо з одного пляжу на інший, шукаючи найкрасивіші місця. Їх тут вистачає. Хлюпаючись у теплющій воді, цікаво спостерігати за зграями пташок, які то дружно літають, то спускаються на воду.

Відпочинок у селі має свої плюси. Тут немає розвинутої інфраструктури. Немає навіть супермаркета, ринок працює до 12-ї, зате на хвіртках багато табличок «молоко, сметана, сир, яйця, вино». Селяни продають усе, що росте в їхніх городах та саду. Персики, виноград, помідори, огірки, кабачки жителі виставляють на маленьких столиках і продають прямо у дворі.

Стандартне рекламне оголошення у Стрілковому

А от кавуни та дині краще купувати, не доїжджаючи до Арабатської стрілки десь біля поля — по три гривні за кілограм. Ми так і зробили, завантаживши багажник смаколиками на всю двотижневу відпустку із девізом «Ні дня без кавуна!».

Турбаза

Про проживання також треба подумати завчасно. Усі найкращі за співвідношенням ціна/якість номери розбирають за півтора місяця до початку курортного сезону.

Після анексії Криму відпочивальників стало в півтора рази більше, а ціни на проживання різко поповзли вгору. Наприклад, на туристичній базі «Юний» двокімнатний номер на чотирьох із ванною та кухнею коштує 1500 гривень. Правда, інтернету немає, на крихітному телевізорі із тріснутим корпусом працюють тільки два телеканали. Зате в номері є шкіряні дивани, працюють два кондиціонери.

Для порівняння: на іспанській Майорці за ці ж гроші ми знімали просторий двомісний номер у міні-готелі з видом на море та 50-метровим спільним балконом зі столиками, куди офіціант приносив обіднє замовлення.

У пансіонаті «Юний» власного ресторану немає, зате харчуватися родина може в тутешній їдальні: сніданок — 40 гривень, обід — 80, вечеря — 60. Але меню зовсім неапетитне. Приміром, обід — це сарделька із вермішеллю, борщ та салат із капусти.

«Це саме я можу і вдома приготувати. До того ж, удвічі дешевше», — обурюються туристи й на знак протесту купують у магазині заморожені напівфабрикати.

У Стрілковому та його околицях є альтернатива: кілька більш-менш пристойних кафе, де готують комплексні обіди вартістю від 60 до 85 гривень. Їжа смачна, а от обслуговування — на рівні шкільної їдальні: без зайвих реверансів.

Якщо ж жити й харчуватися на турбазі, відпочинок для родини з чотирьох осіб складе мінімум 1500 грн × 10 днів + (40 + 80 + 60 грн) × 4 особи × 10 днів = 22200 гривень. Це рівно вдвічі дешевше, ніж переліт, проживання та їжа в турецькому тризірковому готелі в Кемері.

Правда, після європейського відпочинку в око впадають усі найдрібніші недоліки: пляж біля турбази вузький, пісок висипаний горбами, рятувальників, лежаків та парасольок немає. Зате поруч із пляжем є генделик із пластмасовими столиками, де продають морозиво та пиво… І віддавати 22 тисячі за такий сервіс не хочеться.

Пристань робінзонів

Ми з чоловіком уперше поїхали відпочивати на море з дітьми і свідомо обрали Стрілкове, адже тут багато безлюдних пляжів, де можна відчути себе Робінзоном. Ні за які гроші не купиш задоволення, коли на 200 метрів по обидва боки пляжу, крім тебе, немає ні душі. До того ж, пляж чистий, вода тепла, а глибина моря на десятки метрів вдалину — не більше метра.

Лише незначну частину таких пляжів тимчасово заселили жителі автокемпінгів, яких недолюблює тутешня влада: такі туристи не приносять грошей у місцевий бюджет, паркуються прямісінько на пляжі, а прибирати сміття доводиться місцевим комунальникам.

— Ми живемо в наметі прямо біля води, — розповідає 37-річна засмагла білявка Жанна, яку ми підібрали разом із двома дітьми по дорозі до гарячого джерела. — Готуємо їсти в казанку. Неподалік від нас є джерело. Такий кайф! Вже дев’ятий рік поспіль сюди приїжджаємо.

— Діти, а вам тут подобається? — питаю у хлопчика та дівчинки, яким на вигляд років по десять.

— Так! Тато уночі показував нам, як ловити креветок ліхтариком! — із захватом каже малий.

— То мій чоловік в інтернеті такий спосіб знайшов. Ліхтариком світиш у воду і приманюєш зграї креветок. За десять хвилин наловив цілу каструлю. Обжерлися від пуза! — сміється Жанна, раптом нагадавши мені про те, що місцеві жителі продають креветок аж по 30 гривень за склянку.

А для тих туристів, яким потрібен мінімальний комфорт, зараз у селі здається майже кожна хата. Любителі екстремальної економії можуть знайти ліжко-місце і за сто гривень у старенькій хатинці зі зручностями на вулиці.

Готельний комплекс для заможних туристів: 550 гривень за номер

Ми ж обрали невеличкий номер із власним душем та туалетом, вайфаєм, телевізором, кондиціонером та свіжим ремонтом за 400 гривень на добу. Не на березі моря, звісно, зате охайно й чисто.

Хазяйка міні-готелю Олена вже десять років приймає гостей і обдумала інфраструктуру до дрібниць: на загальній кухні є все приладдя, на вулиці — столики під виноградовим гротом, поруч — дитячий майданчик із цілою купою іграшок, гіркою, гойдалками та пісочницею. Подвір’я всипане ракушняком, тож майже всі ходять босі — як на пляжі. На потіху дітям бігають кицька з кошенятами, кролик та кудлатий пес.

— Раніше до мене переважно приїжджали білоруси та росіяни. Але після анексії вони кудись зникли. У цьому сезоні в мене зупиняються лише українці, — каже вона за кавою під величезною парасолькою за столиком. — У мене номери бронюють за кілька місяців. Приїжджають переважно одні й ті самі люди. Дуже багато — із Дніпра, бо раніше тамтешні підприємства тут мали бази відпочинку.

Спа-зона

Компенсувати недоліки інфраструктури можуть хіба що природні багатства цієї місцевості. Тут цілюще усе: і солонувате сухе степове повітря, і багата корисними мікроелементами вода, яка тече навіть із крану, і гарячі термальні води, і блакитна косметична глина, і чорна густа гаряча грязюка, і тисячі лікарських рослин із Червоної книги.

— Приїхав лікуватися на джерела і грязі. І вилікувався! — радіє 76-річний киянин Олексій Кармацьких, у минулому професійний борець та олімпійський чемпіон. — Це все дає термальне джерело, гліцеринове озеро, тепленьке море. Знайшов спеціаліста і за два місяці викинув палиці, з якими ходив. І навіть стометрівку почав бігати!

— Спочатку треба намазати лікувальними грязями суглоби та спину, а блакитною глиною — обличчя та зону декольте, — ділиться почутою від лікарів інформацією 50-річна туристка із Нікополя Людмила, приймаючи сонячні ванни після термальних процедур. — Грязюки треба багатенько накладати на тіло — товстим шаром. І тримати 15 хвилин. А вже потім іти вигріватися в термальне джерело хвилин на 10—15. Після цього треба півгодини спокійно полежати — і повторити процедури ще двічі. І так десять днів поспіль.

Я виявилася не дуже дисциплінованою й ходила на грязьові процедури вісім, а не десять разів. Результат: зникли болі у спині, заспокоїлася нервова система, шкіра стала чистішою. А в Києві за такий ефект довелося б заплатити кілька тисяч гривень.

Гаряче джерело з йодобромною мінеральною водою з’явилося у Стрілковому в 2010 році. Свердловина сягає глибини у півтора кілометри. Спеціалісти з одеського Інституту курортології встановили: за рахунок високого вмісту йоду вона прогріває наче зсередини і добре лікує хвороби опорно-рухового апарату та шкірні захворювання. Також воду п’ють невеличкими порціями й лікують шлункові захворювання.

Купатися в гарячій мінеральній воді можна не більше 15 хвилин, але туристи часто ігнорують це обмеження і киснуть, доки не стане зовсім зле

Відтоді в село почали приїжджати не лише заради сімейного відпочинку на пляжах теплого мілкого Азовського моря, а й для лікування. І зараз ця природна спа-зона чекає на інвесторів.

Юрій Пуделко — директор інвестиційної фірми «Юг-інвест» — уже почав реалізовувати у Стрілковому свій амбіційний проект будівництва спа-комплексу та готелю європейського рівня. Він орендував 2,2 гектара землі поруч із солоним озером Сиваш і ось уже дев’ять років працює на цій території. За цей час встиг пробурити півторакілометрову свердловину з гарячою цілющою йодобромною водою, викопати озеро з м’якою «гліцериновою» водою та почати будувати спа-центр. Повноцінний курорт він не створив через конфлікт навколо землі зі свердловиною. Місцевий «Правий сектор» звинувачує підприємця у тому, що він хоче інвестувати російські гроші. Сам підприємець каже, що на його ділянку наклали око місцеві чиновники.

Юрій Пуделко на території, де скоро побудують сучасний спа-комплекс

— Ми зазвичай ходимо купатися на гарячі джерела вранці, коли людей менше й вода чистіша, — розповідає Юрій. — І спостерігали за тим, як чоловік у той самий час привозив на лікування свою неходячу дружину. Він ніс її на руках, вона була тонесенька, як тростиночка — схудла після інсульту. На п’ятий день його дружина уже не лежала у воді на руках, а стояла самостійно!

Поруч зі свердловиною звели каплицю та створили Алею пам’яті: на 12 каменях вигравіювані імена 427 українських воїнів, які загинули, захищаючи суверенітет у зоні АТО

На компактній території за кілька років мають з’явитися п’ятизірковий готель, спа-комплекс поруч із гарячим джерелом та прісним гліцериновим озером, лікувальними грязями, душем Шарко, а також обладнаний широкий піщаний пляж із волейбольним майданчиком, водними атракціонами й тенісним кортом.

— Ми уже ведемо переговори з інвесторами зі Словаччини. Вони готові вкладати кошти лише за умови, що тут буде курорт європейського рівня, — каже Юрій. — І ми з ними повністю згодні.

Фото з левеням

Зараз Стрілкове більше нагадує звичайне українське село, аніж охайний курорт на морському узбережжі. Сільрада, магазин, аптека, автобусна зупинка, бібліотека й дитячий садок — от і вся тутешня інфраструктура. Ще не дійшовши до пляжу, бачиш, як вулицями ліниво ходять корови, біля стареньких хат із ракушняку пасуться кози, а місцеві жителі в час сієсти відпочивають на розкладачці у своєму виноградному затінку.

Але якщо постаратися, деякі розваги таки можна знайти. Приміром, нещодавно неподалік від Стрілкового з’явилося «мертве море» — солоне озеро, в якому людина не може втопитися, навіть якщо дуже захоче. Правда, на в’їзді до озера стоїть шлагбаум та маленька будка з касиром. За проїзд — 5 гривень. Звісно, ніяких талонів в обмін на гроші ніхто не видає.

— А пільговим категоріям знижки є? — жартую я.

— Ну, раз пільги є, то проїжджайте, — сміється вусатий дядько.

Під’їжджаємо ближче. За кілька метрів від води щільно припаркувалися автівки. Поруч із озером діаметром метрів сто — купа кіосків та плавучі дитячі атракціони — моторні качечки.

А от піщаного пляжу та лежаків не було і нема. Люди сидять на твердій, мов камінь, солоній поверхні на рушниках. Дехто розважається, роблячи смішні фотки у воді а-ля «Я в Ізраїлі на Мертвому морі».

Належавшись у солоній воді, ми пішли до приватного зоопарку. Раніше він розміщувався на туристичній базі «Валок», але переїхав, бо це місце опинилося у «сірій» зоні між анексованим Кримом та контрольованою Україною територією на Арабатській стрілці.

Через те, що основна маса відвідувачів зоопарку припадає на туристичний сезон, вхідний квиток тут удвічі дорожчий, ніж у київському зоопарку — аж 150 гривень. Нашій компанії із п’яти чоловік вдалося трохи зекономити: дітям до трьох років вхід безкоштовний.

— На старому місці у нас було кафе, ми готували страви зі страусового м’яса та яєць. Але тепер туди люди не їздять, тож ми орендували землю біля Щасливцевого, — розповідає співвласниця зоопарку Олена.

Ми приїхали в зоопарк в обідню пору дуже голодні і сподівалися скуштувати розрекламоване на численних білбордах страусове м’ясо. Але нашій мрії не судилося здійснитися: ось уже три роки місцеві енергетики затягують під'єднання об’єкта до централізованої електромережі. Зоопарк використовує власні генератори, щоб освітлювати приміщення. А от на кухню та кафе енергії не вистачає.

— Треба було взяти приклад із сусідів — ті купили сонячні батареї й тепер ні від кого не залежать, — зітхає Олена, показуючи на кілька триповерхових будинків, на даху яких видніються чорні панелі. — А зараз нам доводиться чекати. Може, через півроку під'єднають.

Зате на радість дітям можна годувати свиней, кроликів та кіз овочами прямо з рук. А за сто гривень можна зробити фото із двомісячними левенятами на руках. Що ми й зробили.

репортаж відпочинок туризм море Арабатська стрілка курорт