Цар переміг Лунгіна. У фільмі виправдовується жорстокість заради держави
Новий фільм Павла Лунгіна «Цар» російські засоби масової інформації дружно називають блокбастером. Православний ексцентрик Петро Мамонов в головній ролі. Остання авторська робота радянської кінозірки Олега Янковського та заявка на «сміливе трактування» такої ключової для російської історії постаті, як Іван Грозний, забезпечують цій стрічці жвавий інтерес з боку глядачів. І не менш жваву їх реакцію.
Природу російської влади досліджувала: Олександра КИРИЧУК, "Останній кінопоказ"
Інтернет-форуми та блоги рясніють бурхливими обговорення цього «провокативного» кіно-висловлювання, активну участь в яких бере й сам режисер, пояснюючи при кожній нагоді що ж саме він хотів сказати.
А газета «Известия» навіть організувала спеціальний круглий стіл, під назвою «Актуальність стосунків влади та церкви в Росії на прикладі фільму «Цар», серед учасників якого, поряд з Ксенією Собчак, істориком Ніколаєм Сванідзе та письменником-журналістом Дмітрієм Биковим, також є Лунгін.
Широко обговорювана «провокативність» цього фільму полягає, ймовірно, передусім у виконанні ролі Івана Грозного Петром Мамоновим.
За словами Лунгіна, саме ця непересічна особистість і наштовхнула його на ідею створення фільму. «Царський» потенціал епатажної рок-зірки режисер помітив, що характерно, під час зйомок фільму «Острів», де той грав святого старця-чудотворця Анатолія.
Тож не дивно, що «втілення зла», Іван Грозний в трактуванні Мамонова часом аж надто вже нагадує зіграного ним же святого.
Тим більше, що половина реплік грізного царя у фільмі – різноманітні покаянні молитви в дусі «Господи, прости мене грішного», які, щоправда, чергуються з висловлюваннями на кшталт «город сдан - всех на кол посажу» та міркуваннями про необхідність карання зрадників.
Актор, до речі, вважає, що він грав насамперед «русского человека», складну, але добру в душі трагічну постать.
За словами ж режисера, ідея фільму полягала зовсім в іншому. В численних інтерв’ю автор не втомлюється вказувати на критичний заряд створеного ним образу російського царя.
«Взагалі, мій фільм про природу влади в Росії», вважає Лунгін, «про ту систему, ту концепцію, яку винайшов Іван Грозний як перший російський цар. Його ідея – розділити народ на дві нерівні половини, коли одна має абсолютну владу над іншою. Я кажу про опричнину».
«Дійсно, - продовжує він свої міркування, - виходить, що з часів Івана Грозного в Росії ніби всього по два. Є два Бога – Бог влади, бог-зло, і Бог народу, бог добрий, бог святого Філіпа. Є дві правди, правда влади і правда взагалі. І сам Грозний – я знайшов цю фразу в його листах – казав: так, як людина я грішний, а як цар я праведний. Тобто одночасно він був грішною людиною і за те саме був праведним царем».
Трактування автором своїх творів це, звісно, завжди цікаво. Але у випадку з «Царем» значно більш цікавими, як на мене, є відгуки глядачів.
Загадка цього фільму полягає в тому, що, не зважаючи на чітко сформульований автором критичний щодо «природи влади в Росії» зміст, він з не меншим успіхом піддається і цілком протилежному трактуванню.
Чому підтвердженням така, приміром, рецензія рядового російського блогера: «Скажу відразу – мені фільм сподобався. Передусім тому, що співпало моє розуміння особистості правителя землі руської з розумінням Павла Лунгіна – режисера фільму «Цар». (…)
Цей фільм про трагедію людини, що прийняла на себе царський вінець – відповідальність за свій народ і за свою державу. Фільм про трагедію віруючого царя, який хоче творити добро і любов, а вимушений судити зрадників землі руської».
Своє розуміння фільму, автор відгуку, що важливо, підкріплює цілком красномовними цитатами з фільму: «Митрополит Філіп просить царя чинити за зразком Христа і прощати ворогів своїх. А хто винищить зло та зраду, крім мене? – запитує Іван. – Хто злодіїв в узді тримати буде?! Але священик не хоче зрозуміти царя. – «Оглянься, що ти з державою робиш, свої людей страчуєш. Сказано прощайте, і прощено вам буде. – Всіх прощати? Так і загинули великі міста і царства! (відповідає цар)».
Підсумовує свою хвалебну статтю автор таким висновком: «Очевидно, Росія з її величезними просторами може існувати тільки як єдина держава з сильною авторитарною (чи тоталітарною) владою. Або буде сильна Росія, або не буде Росії. Це ми добре зрозуміли на прикладі розпаду Радянського Союзу.»
До подібних висновків щодо фільму схиляється і журналістка порталу «Православ’я і світ»:
«Лунгін говорить нам про безглуздість тоталітарної влади, показуючи при цьому її як єдиноможливу для народу, подібного нашому».
Не менш промовистими є і несхвальні відгуки: «Не сподобалося, що із 35-річного царя, одного з найвеличніших персонажів російської історії в фільмі зробили як повного божевільного параноїка, нечесаного, немитого, худого, обідраного і беззубого ідіота»; «єдина риса царя, що дійсно вдалася авторам – патологіність натури».
Подібні репліки вказують на те, що ті глядачі, кому все ж вдалося розпізнати в цьому фільмі критичну режисерську позицію схильні сприймати цю критику як спрямовану винятково на особистісні якості Івана Грозного, і яка, щодо нього як державного діяча відповідно, б’є мимо цілі.
«Іван Грозний залишив після себе цілком нормальну сильну державу.(…) Отже, не так вже він і помилявся, коли розправлявся зі змовниками?», продовжує думку невдоволений зображенням «беззубого ідіота» глядач.
Або: «голови морочить всі мастаки, а те, що за Грозного книгодрукування прийшло на Русь і Казань з Астраханню взяли, так це тихо замовчали!»
Тим більше, що «4000 страт (за час царювання Грозного), враховуючи кримінальних злочинців, для того часу не так і багато», стверджує інший користувач Інтернету, - «Для порівняння: по законам Генріха VIII (король Англії з 1509 року) тільки за бродяжництво було повішено 72 тисячі насильно зігнаних з їх земель селян.»
Подібний аргумент, до речі, користується особливою популярністю на форумах, присвячених «Царю». - «Я тут не засуджую Лунгіна, а засуджую тих, хто думає, що в Європі і в Світі тоді було добре! По дивному збігу обставин в той час (в Середньовіччя) скрізь було погано!».
З такої перспективи об’єктом критики Лунгіна постають хіба що жорстокі середньовічні реалії.
З подібною заявою виступив і професор Санкт-Петербурзького університету, доктор історичних наук Ігор Фроянов: «Такий був час, і він диктував засоби боротьби. Передусім питання треба ставити так: чим була обумовлена ця боротьба?», а боротьба, за його словами була «за віру, Церкву, і самодержавну владу».
На думку цього історика, хиба фільму в тому, що він оцінює психічні особливості царя, замість його історичної ролі. А «серед великих князів, самодержавців та імператорів на Русі, фігура Івана Грозного виділяється особливо. Саме при ньому державний устрій став набувати централізований характер», підтримує думку історика, дописувач журналу «Діловий Подольск».
В трейлері "Царя" теж видно, що фільм вийшов інакшим ніж про нього розповідає режисер
Хоч процитовані тут відгуки і не відображають всього спектру реакцій на фільм, все ж вони свідчать як мінімум про те, що до заявленої Лунгіним критики «природи влади в Росії» значна частина аудиторії залишається не чутливою.
Якщо своїм основним критичним інструментом режисер обрав демонстрацію на екрані жорстокості, тортур та вбивств, здійснених Іваном Грозним, то викликані фільмом відгуки, очевидно свідчать про те, що цей інструмент є не надто ефективним. Особливо, коли в свідомості глядачів своє вагоме місце займає такий, значно більш потужний, критерій оцінювання як «російська національна ідея».
За словами Лунгіна, «У нас історія живе міфами. Один з міфів – це що наші жорстокі правителі – найкращі і потрібні для Росії і що прогрес може бути досягнутий тільки шляхом великої крові». - Схоже на те, що принаймні, для тієї (досить значної) частини аудиторії, для якої «прогрес» дорівнює утворенню «централізованої сильної Росії», його власний фільм цей міф вкотре підтвердив, просто в більш радикальній формі зобразивши необхідну «велику кров».
Інший погляд на фільм читайте у блозі Констянтина Воздвиженського
