Яценюк.ru. Політична програма кандидата Арсенія копіює ідеологію Кремля
«Насамперед треба припинити пусті розмови про громадянське суспільство, демократію, вільний ринок і вступ до Європейського Союзу. Насправді ці гасла лише маскують той факт, що триває демонтаж радянської спадщини. Заради інтеграції у світову економіку руйнується самодостатнє народне господарство, ідеали споживання приходять на зміну суспільству соціальної справедливості, а управлінські системи, що ефективно функціонували, знищуються як пережиток радянської епохи».
АВТОР: Сергій Лук'янчук
Третій шлях Яценюка
Як ви думаєте, звідки походить ця феєрична цитата про демонтаж радянської спадщини в Україні під гаслами демократії? З виступу комуніста Симоненка з нагоди чергової річниці Актябрськай рєвалюції? З шизофренічних агіток Наталії Вітренко чи соціал-інтернаціоналіста Василя Волги? Хто з політиків міг підняти на щит політичної боротьби фразу «якщо сьогодні неупереджено оцінити радянський проект, виявиться, що соціалістичне суспільство було набагато ближчим до сучасної Європи, ніж Україна зразка 2009 року»?
Ви не повірите, як не повірив спочатку своїм очам автор цієї статті. Ці – та багато інших – заяви, від яких тхне задушливим смородом махрового совка, надруковані в т.зв. «бойових листках» кандидата в президенти України Арсенія Яценюка. Того самого, який з’явився на політичній арені в амплуа ледь не українського Обами – молодого та перспективного реформатора, надії всіх тих, кому набридли старі ідеї та старі обличчя в політиці. Як кажуть американці: сюрприз, сюрприз!!!
Політична еволюція Яценюка як кандидата в президенти на виборах 2010 року могла відбуватися двома шляхами. Перший, який обіцяв йому найбільше переваг – аж до перемоги на президентських виборах в якості «третьої сили» - полягав у висуванні нових ідей розвитку країни. Тобто, Яценюк мав робити те саме, що забезпечило перемогу Обами на президентських виборах США. Це мали бути чіткі, конкретні й привабливі тези - на кшталт обамівської реформи охорони здоров’я, податкових послаблень для тих, хто заробляє менше 250 тис доларів на рік чи виводу військ з Іраку. Саме на це сподівалися ті, хто симпатизував Яценюку як кандидату. До речі, автор статті був серед них.
Другий шлях – той, яким зараз просувається більшість українських кандидатів у президенти. Його головна ідея – сподобатися всім і нікого не образити. Як наслідок – мінімум конкретики й максимум популізму в заявах кандидата. Шансів на перемогу в цьому випадку Яценюк би не мав – в країні є популіст(к)и значно сильніші за нього. Однак напевне залишався б у грі, а виборів попереду ще багато. Розгорнута влітку бігбордно-наметна агітація вказувала на те, що кампанія Яценюка пішла саме цим шляхом.
Як виявилося, цей висновок був передчасним. Ті ідеї та заклики, які масово тиражуються в газетах «Фронту змін», переконливо свідчать: Яценюк на президентських виборах виступає не як реформатор чи «популіст-абстракціоніст». А як реакційний ретроград, прихильник совкових підходів у економіці та явно проросійських і антизахідних підходів у зовнішній політиці.
Можливо, в це важко повірити тим, хто сприймає Яценюка за його іміджем останніх років, а не останніх місяців. І при цьому рефлекторно викидає до найближчого смітника всунутий до рук черговий «бойовий листок» кандидата. Ми ж зібрали невелику колекцію цієї агітпродукції і уважно, з маркером в руках, її прочитали.
Далі від Європи
Ставлення до Європи та перспектив євроінтеграції – це критерій, за яким безпомилково можна розрізнити політичні сили, що вважають за правильне триматися «далі від Москви», або навпаки – повернутися в російську політичну орбіту. Де тут місце Арсенія Яценюка? Того самого, який гордо згадує в числі своїх заслуг те, що саме за його спікерства було ратифіковано міжнародні угоди про вступ до СОТ та запровадження спрощеного візового режиму для громадян Євросоюзу? Зараз побачимо.
- «Без підтримки ззовні (мається на увазі США – прим.) Європейський Союз не є геополітичним гравцем... На жаль, сьогодні Європейський Союз – це проект, що не об’єднує, а розділяє Європу».
- «Сьогодні вступ до Євросоюзу не має жодного сенсу. Це все одно, що отримати партквиток в 1991 році за кілька місяців до розпаду Радянського Союзу».
- «Очевидно, що Західна Європа та США споживають значно більше, ніж виробляють».
- «Наслідки вступу України до ЄС були б катастрофічними».
З Європою зрозуміло. А з ким же варто тоді об’єднуватися та будувати союзи?
- «Україна має сама почати інтеграційні процеси у Східній Європі, ініціювати створення союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном».
Обами з Яценюка не вийшло. Вийшов ретранслятор кремлівських ідеологем
Отакоє от, як казала дружина одного відомого політичного діяча. До побачення, Євросоюз. Натомість Яценюк пропонує викопати з могили тушку Єдиного економічного простору, який і народився мертвонародженим, і за останні п’ять років встиг добряче засмердітися. Нагадаємо, що до цього економічного союзу в 2003 році, наприкінці президентства Кучми, увійшли Росія, Білорусь та Казахстан. Саме ті держави, з якими Яценюк пропонує зливатися в інтеграційному екстазі.
Що з цієї ідеї вийшло насправді – можна подивитися на прикладі навіть не України, а Білорусі – найближчої союзниці Росії. Яка за останні рік два зазнала з боку «російського брата» брутальних економічних утисків – від одностороннього підвищення цін на газ та нафту до заборони ввезення білоруського молока до Росії.
Яценюк (точніше, його політтехнологи) можуть скільки завгодно фантазувати про якусь майбутню Київську Русь від Львова до Владивостока. Насправді ж будь-який союз із Росією неминуче закінчиться одним – втратою української незалежності та української демократії.
І що цікаво – «агітки» Яценюка не тільки не спростовують цього – вони прямо і неприховано вихваляють радянські порядки, і не менш неприховано критикують демократичний устрій Заходу.
Союз нєрушімий рєспублік свободних...
Дуже показовий момент: агітаційним матеріалам Яценюка властиве гіпертрофоване замилування заслугами СРСР та пропаганда міфологем про те, як було добре та правильно організоване життя за «совка». Висловів на цю тему можна навести дуже багато, процитуємо тільки найбільш показові:
«Якщо сьогодні неупереджено оцінити радянський проект, виявиться, що соціалістичне суспільство було набагато ближчим до сучасної Європи, ніж Україна зразка 2009 року.»
«Системи життєзабезпечення, збудовані в Україні за радянських часів, нічим не поступалися західним. Так само як і наші технології».
«Поступово руйнується залишена нами із радянських часів система освіти.»
Ну і апофеоз совкофільського маразму:
«За 70-річний період радянської епохи європеїзація (!!!) досягла найвіддаленіших куточків СРСР. Адже соціалізм, ідеї якого народилися у Франції та Німеччині, - це не що інше, як сума історичного та філософського досвіду всієї Європи станом на 19 століття. Тому разом із соціалістичною моделлю ми запозичили європейський досвід – і поширили його на величезні простори Радянського Союзу».
Треба бути або рідкісним невігласом або не менш рідкісним демагогом та брехуном, щоб стверджувати, що це, бачте, ідеї європейського соціалізму запроваджувалися та поширювалися в сталінсько-хрущовсько-брежнєвському СРСР.
Загалом з усього процитованого видно, що читача постійно підводять до висновку: протягом 18 років існування незалежної України вона лише деградувала порівняно з тим, як жилося українцям в складі СРСР.
Проросійський кандидат, третій сорт
Виборча програма Яценюка, як відомо, складається з чотирьох пунктів: нова індустріалізація, ефективне сільське господарство, здорові й освічені люди, боєздатна армія. Всі ці тези виписані вкрай неконкретно, в дусі вже згаданої, типової для України політтехнології «абстрактного популізму». В цих пропозиціях настільки мало фактажу, що аналізувати їх в деталях просто нецікаво.
Однак аналіз тих тез та ідей, які щедро розкидані по сторінках передвиборчих агіток Яценюка, дозволяє визначити чотири інші тези – значно цікавіші та показовіші:
1. Антизахідна та антиєвропейська риторика.
2. Замилування "совком", де все було краще.
3. Пропозиція «третього шляху» для України. Він підкреслено незахідний («нам не треба «доганяти західні країни, копіюючи їхні системи») і полягає в об’єднанні з Росією та іншими пострадянськими країнами на кшталт Білорусі чи Казахстану.
4. Сумніви у демократії («Безглуздо сліпо вірити у демократію, в її самодостатність та цілющу здатність до саморегуляції», - пише з цього приводу Яценюк).
Факти, як відомо, вбивча річ. В цьому переліку тез політичної програми бачимо повну кальку з ідеологічних постулатів сучасного російського політичного режиму. Саме в Росії давно підняли на щит антизахідну пропаганду. Саме Кремль зробив ностальгію за СРСР однією з опор путінської влади. Саме російські політідеологи в діапазоні від Суркова до Дугіна пропагують євразійство та «окремий шлях» для Росії-Третього Риму. І саме тут було створено терміни «суверенна демократія» та «вертикаль влади» на противагу загальноприйнятим на Заході демократичним принципам, які не влаштовують російську владу.
Можна будувати різні версії, чому Яценюк вирішив нагодувати українців цією пережованою в Кремлі ідеологічною жуйкою. Можна гадати, хто його до цього спонукав – російські політтехнологи, російські спонсори чи російський (а точніше, совковий) спосіб мислення. Але незалежно від варіантів відповідей на ці питання висновок буде один: проект «Яценюк – кандидат в президенти» вилітає в трубу ще за два місяці до виборів. Адже «українським Обамою» він не став і не стане, а в справі цілування Кремля у різні місця в нього є значно досвідченіші та перевіреніші конкуренти.
