“Мені тринадцятий минало…”. Який психологічний вік українців?

Або - чому україцями так легко маніпулювати за допомогою інформаційних операцій, нав’язувати наративи, “впарювати” лідерів думок, які насправді виявляються звичайними пройдисвітами тощо.

Природньо, що є некоректні дії з боку самих соціологів - відповіді залежать і від того, як складено анкету. Є фактор власників медіа, які формують інформаційний порядок денний. Але навіть за наявності зовнішніх чинників, якщо серцем громадян легко заволодіти, причина ховається, так чи інакше, у них самих.

Психологи так характеризують підлітковий вік: "Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують: неадекватне самооцінювання (занижене або завищене), неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка; підвищена емоційна напруженість і тривожність"

Є ще один елемент суспільного життя, що муляє око. І це - українське кіно. Те саме, у якому відбувається “прорив”. Попри розширення жанрів стрічок (військова тематика, історія, ба навіть комедії), українське кіно продовжує пригнічувати простотою та прямолінійністю своїх сюжетів. У ньому, переважно, складно віднайти щось приховане, це все ще візуалізовані “сценки”. А з того, яке кіно знімають в країні, часом можна багато сказати про характер, амбіції та зрілість самого народу.

У підсумку, мимоволі замислюєшся над проблемою, яку давно сформульовано в психології - скільки ж сучасним українцям років? Мова не про трипільців, а про реальний ментальний вік населення України.

Дійсно, якщо простежити за реакціями тих же соцмереж на різноманітні заяви, події - справжні або фейкові, то вони вражають своєю нерозсудливістю, поспішністю, категоричністю. Всім тим, що притаманно підлітковому віку. Приблизно такою самою, за поодинокими винятками, є й риторика політиків. Культурний продукт, вочевидь, підтягується до цього тренду.

Тому голоси за Зеленського під час опитувань інакше, ніж підліткове “зробити щось дурне з принципу”, трактувати й не можна.

Українські фахівці вже висловлювались на цю тему. Зокрема, сімейний психолог Світлана Ройз зазначала, що до подій Революції Гідності середній психологічний вік українця становив 13 років.

За її словами, під час подальших випробувань сформувались обставини для прискореного “дорослішання”. Ілюстрацією чого є волонтерський рух. Водночас, підкреслює фахівець, інша частина людей за складних умов обиратиме за модель поведінки ще більшу інфантильність.

В ситуації тисячі разів проспіваного "Путін х..ло! ла-ла-ла" - ще одного, на думку психологів, маркера підлітковості, та підхопленого вірусного посилання депутатів “у сраку”, можна тішитись хіба що тим, що ми перескочили все ж стадію поїдання млинців з лопати.

З іншого боку, подібна поведінка має місце й у країнах із більш розвиненими суспільними традиціями, в тому числі інтелектуальними, в яких є серйозні та незалежні медіа і т.д. Приміром, як мінімум у чотирьох штатах у США мерами міст обирають котів і собак, у Штатах періодично виникають релігійні рухи, згуртовані довкола дивакуватих проповідників тощо. Та й сама постать чинного президента цієї країни, Дональда Трампа, звертає на себе увагу своєю, м'яко кажучі, курйозністю.

Ще більш прямою, на перший погляд, є наша паралель з Італією, де серед переможців цьогорічних парламентських виборів - “Рух п'яти зірок”, відомий своїми євроскептичними та проросійськими заявами, партія, яку заснував комік Беппе Грілло.

Але, заради всього святого - насправді це просто неспівставні речі. “Рух п'яти зірок” з моменту утворення виступав як антисистемна політична сила, Грілло, ще навіть до створення партії, провів кілька вдалих політичних кампаній, організовував багатолюдні мітинги, його ім'я з'являлось на сторінках світової преси.

Тобто, порівнювати Зеленського з ним - це все одно, що порівнювати “95 квартал” із творчістю Адріано Челентано, який теж відноситься до числа прихильників “Руху V”.

Теж саме стосується й Сполучених Штатів. Події, які зараз у них відбуваються, своїми коренями сягають історії заснування цієї держави, і частково пов'язані з глобальним трендом недовіри до традиційних діячів і появою на політичній сцені клоунів-популістів.

Зрештою, фріки є усюди. І все це в сумі важко порівняти з феноменальною українською політичною легковажністю, характеристикою якої є іраціональні вчинки та перекладання відповідальності за них на інших, небажання чи нездатність сприймати складну природу багатьох процесів, звичка здіймати галас з приводу чи без нього. Тому психологи коректно висловлюються про як мінімум частину вітчизняного соціуму.

Чи можна сказати, що типовий “зрадофіл”, адепт Рабіновича або того ж Ляшка - це просто дорослий “хлопчик” чи “дівчинка”? З великою долею ймовірності - так. Причини цього полягають у радянському минулому, чи у системі виховання на родинному рівні - питання для подальшого дослідження фахівців.

Зміна такого стану речей - процес дуже розтягнутий у часі, успішність якого залежить як від широкого супільного та культурного контексту, так і від особистої еволюції людини.

Тому знову хочеться повернутись до “найважливішого з мистецтв” - кінематографу. Шановні автори, давайте знімати кіно не для “акваріумних рибок”, а таке, яке зробить цю еволюцію хоч трохи динамічнішою.

P.S. Щоб не бути голослівним. У світі сербського кіно є не лише Кустуріца. І різні сербські режисери доволі вдало та цікаво переосмислюють те, що відбувалося з цією країною, в тому числі військові конфлікти. “Турне”, "Чарльстон для Огненки”, “Хаддерсфілд” - назви лише кількох робіт, які можуть бути показовими, як приклади глибокої рефлексії.

кіно точка зору суспільство