Розробники із Кремнієвої долини забороняють дітям користуватися смартфонами. Що особливого вони знають про сучасні технології?

Заборона смартфонів у школі

Німеччина активно обговорює запровадження на державному рівні заборони на мобільні пристрої у школах. Таку ініціативу підтримують 86% німців, вважаючи смартфони шкідливими для розвитку дітей. Наразі подібна адміністративна заборона діє у школах федеральної землі Баварія.

У вересні цього року голова німецької профспілки вчителів виступив із закликом законодавчо заборонити мобільні пристрої для всіх державних шкіл Німеччини, оскільки вони є «постійним джерелом булінгу та цькування дітей у школах».

Використання «мобілок» у школах може регулюватися на державному рівні. Це й справді є питанням безпеки й державної ваги. Це продемонструвала Франція, заборонивши з цього навчального року будь-яке використання смартфонів та інших пристроїв з доступом до інтернету в своїх школах — «з метою захистити дітей та підлітків та реалізувати фундаментальну роль освіти».

У Швеції державної заборони на «мобілки у школах» немає — це питання залишається в компетенції шкіл. І школи активно користуються своїм правом — обмеження в тій чи іншій формі (від часткових до повної заборони) існують у понад 90% шведських шкіл.

Подібній шкільній політиці вже близько десяти років і — о диво! — нещодавно самі школярі в опитуванні зізналися, що вони підтримують «школу без мобілок». Тобто, в Швеції і діти, і батьки, й учителі вже фактично подолали «хвороби росту», пов’язані зі стрімким розвитком сучасних технологій.

А як в Україні? Поки що це питання залишається відкритим і не дуже дискутованим, у широкий інформаційний простір воно попало тільки після заборони мобільних пристроїв у французьких школах. Тоді ж міністр освіти Лілія Гриневич заховала голову в мобілку і порекомендувала школам самостійно вирішувати це питання. «Такі речі не можуть регламентуватись міністерством», — сказала Гриневич у інтерв’ю виданню Главком.

«Школа повинна мати хоч якусь автономію. Не може міністерство все регулювати у 16020 школах. Є якісь стандартні вимоги. Якщо мобільні телефони заважають навчальному процесу, школа може розробити правило щодо їх використання, тому що кожна з них має свій статут і внутрішній розпорядок».

На практиці виходить так, що школи переважно не дуже переймаються цим питанням. Директори не налаштовані брати лідерство на себе й ухвалювати рішення, які викликають дискусії. І в Інстаграмі можна знайти безліч учнівських селфі, зроблених безпосередньо під час уроків. А булінгові скандали з використанням «мобілок» у школах регулярно потрапляють в новини.

Школи перекидають відповідальність на вчителів, які під пресингом батьків, а інколи — й самих учнів («а що ви мені зробите? Телефон — це моя приватна власність!») не завжди в силах дати раду «мобілкам» в класі та їх впливу на навчальний процес.

Порада міністра Лілії Гриневич «діти заходять в клас на урок, складають в скриньку свої мобільні телефони, відключивши звук» може бути реалізована настільки, наскільки самі вчителі мають волю і можуть домовитися з класом щодо подібної практики.

Якщо з 30 учнів хоча б один відмовиться здавати свій телефон, мотивуючи це тим, що вчитель не має права на подібну вимогу — решта також відчують, що вони ніяк не зобов’язані дотримуватися цього правила. До речі, у Британії, хоч і немає заборони на мобілки в школах, учитель має право забрати її до кінця навчального дня. До того ж, інколи українські вчителі не хочуть брати на себе матеріальну відповідальність, адже телефони дітей — річ досить вартісна, і хто компенсуватиме їх втрату або пошкодження «у разі чого»?

Батькам також нелегко досягти консенсусу в цьому рішенні. Інколи вони не розуміють, які загрози може нести постійний доступ до мобільних у школах — «кібербулінгу» в їх шкільні часи ще не існувало. Інтернет-залежність, як і скролінгова, ще недостатньо досліджені. А наявність зв’язку з дитиною часом справді є необхідністю, особливо у великому місті, коли діти відвідують різні гуртки і позакласні заняття. Всі спроби домовитися між батьками і якось врегулювати чи обмежити використання смартфонів у школах завершуються лише лютими війнами у батьківських групах в тих же мобільних додатках.

Ми пропонуємо переклад статті з видання Business Insider, у якій намагаються показати батькам «інший бік» сучасних технологій та мобільних пристроїв. Технологія — лише засіб, інструмент, вона не вирішує всіх питань і, окрім переваг, може нести в собі приховані загрози. Творці сучасних пристроїв і додатків усвідомлюють це, як ніхто інший. Можливо, і нам варто задуматися, як ми користуємося технічними новинками?

Далі переклад із Business Insider:

Батьки з Кремнієвої долини виховують своїх нащадків в стилі tech-free (незалежними від технологій) — і це повинно стати застереженням

9 ранку в місті Саннівейл, Каліфорнія, і Мінні Шахі прямує на роботу в штаб-квартиру Apple в Купертіно. Її чоловік, колишній працівник Google Віджай Кодурі, має зустріч з бізнес-партнером у місцевій кав’ярні Starbucks, де планує обговорити спільний стартап — YouTube-івський сервіс з виробництва кліпів HashCut.

Їхні діти — 10-річний Саурав та 12-річна Рошні — вже у школі. Там вони, найімовірніше, занурилися у свої шкільні «хромбуки» від Google, які їм видали на початку навчального року.

Стиль життя родини Кодурі — дуже типовий для Кремнієвої долини, окрім одного моменту: технології, які Кодурі та Шахі розробляють у своїх компаніях, заборонені у їхньому власному домі.

Вдома в родини немає ігрових відеоприставок, а в дітей досі немає власних мобільних телефонів. Саурав та Рошні можуть бавитися на смартфонах батьків — але тільки 10 хвилин на тиждень. Водночас, немає жодних обмежень на різноманітні настільні ігри — їх в домі безліч. І хоча сім’я придбала свого часу iPad2, протягом останніх п’яти років він зберігається на найвищій полиці у шафі для білизни.

«Ми розуміємо, що колись таки настане час, і власні «мобілки» будуть їм просто необхідні» — каже 44-річний Кодурі. «Але ми, наскільки можемо, відкладаємо цей момент».

«Відмінність полягає в тому, що себе вони не вважають небезпечними»

Кодурі та Шахі є представниками нового покоління батьків з Кремнієвої долини. Замість того, щоб облаштовувати власні домівки всіма найостаннішими техноновинками, багато хто з працівників і мешканців цього «технологічного світу», навпаки, обмежує або прямо забороняє своїм дітям проводити час за екранами гаджетів.

Такий підхід пояснюється тим, що батьки, які працюють або проживають в престижному районі Сан-Франциської затоки, де сконцентровані найцінніші технологічні компанії світу, можуть «з перших рук» бачити, скільки часу та зусиль витрачають їхні роботодавці, аби зробити нові цифрові технології «непереборними» для споживачів.

Дослідження 2017 року, проведене «Фундацією спільноти Кремнієвої долини» (The Silicon Valley Community Foundation), опитало 907 батьків і виявило, що, попри віру у технологічні переваги, багато хто з них має серйозні побоювання щодо того, як технології впливають на психологічний і соціальний розвиток дітей.

«Ви не можете ушнипитися в гаджет і водночас розраховувати на успішний розвиток довготривалої уваги» — каже Тейву Кім, головний інженер із штучного інтелекту стартапу One Smart Lab.

Кім — практикуючий буддист, він вчить власних племінників та племінниць віком від 4 до 11 років практикувати медитацію. Також він показує їм, як бавитися в «НЕекранні» ігри чи складати пазли в реальному житті. Раз на рік Кім бере племінників на «тихий ретрит без технологій», який проводять в найближчому буддистському храмі.

Колишні працівники провідних технологічний компаній, з-поміж них — багато колишніх топ-менеджерів, публічно виступили із осудом політики цих компаній щодо активної розробки технологій, які викликають залежність. Ці дискусії дали поштовх спільноті науковців-психологів ретельніше досліджувати проблему. Поступово все більше батьків пересвідчувалися: потужним сучасним гаджетам не місце в дитячих долонях.

Як група технологічних компаній щодня контролює розум мільярдів людей — виступ екс-працівника Google Тристана Гарріса на конференції TED

«Технологічні гіганти знають, що, чим швидше вдається залучити дітей чи підлітків до своєї платформи, тим легше потім перетворити це на пожиттєву звичку», каже Кодурі в інтерв’ю Business Insider. «Не випадково компанія Google просуває свою продукцію у школах через додатки Google Docs, Google Sheets та управлінський пакет для сфери освіти Google Classroom.

Перетворення дітей на лояльних споживачів нездорової продукції — стратегія не нова. За деякими підрахунками, найбільші тютюнові компанії витрачають близько 9 мільярдів доларів на рік, або ж 24 мільйони доларів щодня, на маркетинг своєї продукції, сподіваючись, що з часом діти використовуватимуть її протягом всього дорослого життя.

Той самий принцип діє й допомагає нам зрозуміти, чому в мережах швидкого харчування є спеціальні «дитячі пропозиції»: лояльність до бренду є надзвичайно прибутковою.

«Відмінність полягає в тому, що вони (Google) не думають про себе як про потенційну небезпеку», — каже Кодурі. «Google, напевно, думає про себе щось типу «Ей! Ми ж хороші хлопці. Ми допомагаємо дітям. Ми допомагаємо школам». Впевнений, що й Apple думає так само, і Microsoft також».

В Сан-Франциско батьки вже помітили «скролінгову хворобу»

37-річна мати двох дітей Еріка Бойсьєр не має сумнівів щодо того, що сучасні технології отруюють юні мізки. Разом з чоловіком вони працюють родинними терапевтами і намагаються відстежувати останні дослідження про проведення часу «в екранах».

І хоча таких даних за тривалий період поки що немає, але вже перші результати короткострокових досліджень свідчать про безліч негативних наслідків, пов’язаних з дитячою та підлітковою залежністю від технологій. З-поміж них — підвищений ризик депресії, тривожності та, у крайніх випадках, схильності до самогубства.

Еріка та її чоловік помітили антитехнологічні настрої й серед інших батьків, з якими вони спілкуються. Як мешканці світового епіцентру сучасних технологій, пара буквально «з власного вікна» може спостерігати за явищем, яке Бойсьєр охрестила як «скролінгову хворобу» (скролити — прокручувати зміст на дисплеї електронного пристрою. — прим. Текстів).

«Ми мешкаємо на дуже жвавій вулиці, де багато трафіку», — розповіла Бойсьєр в інтерв’ю Business Insider. І за останні 15 років, що вони там живуть, вона виявила «помітні зміни у поведінці пасажирів автобусів — вони всі у телефонах. І не схоже, щоб вони читали, наприклад, Kindle (електронна книга)».

Бойсьєр каже, що готова до дуже рішучих дій, аби вберегти власних дітей — дворічного Джека та п’ятирічну Елізе — від найменшої взаємодії зі світом технологій. В них з чоловіком вдома не підключене телебачення. Також вони уникають використання мобільних телефонів у присутності дітей — суворе правило, дотримання якого вимагається й від 28-річної няні — її Буасьєр якось спіймала «на гарячому», коли та скролила у робочий час.

Пара розробила стратегію, яка допомагає їм дотримуватися власних правил. Коли вони обоє повертаються додому після роботи, то залишають свої телефони біля дверей. У більшості випадків вони перевіряють телефон лише раз чи двічі перед тим, як лягати спати — каже Бойсьєр.

Інколи вона порушує правила. Вже кілька разів була ситуація, коли діти заходили до кімнати у той момент, як вона саме набирала на телефоні текстові повідомлення — і їй доводилося тікати до найближчої ванної кімнати.

Близько 10:30 вечора Еріка та її чоловік вкладаються спати, переглядаючи перед сном епізод серіалу «Чорне дзеркало» на ноутбуці: таке собі невеличке болісне нагадування, що антитехнологічний підхід — лише на краще.

Виховання з обмеженням технологій було трендом серед магнатів Кремнієвої долин упродовж років

Батьки — мешканці Кремнієвої долини, які забороняють або обмежують використання дітьми додатків та гаджетів, можливо, й видаються занадто обережними. Проте вони лише продовжують тренд, якого вже давно дотримуються колишні та нинішні технологічні гіганти — такі як Білл Гейтс, Стів Джобс або Тім Кук.

В 2007 році колишній очільник Microsoft Білл Гейтс запровадив заборону на «екранний час», як тільки помітив, що в його доньки почала розвиватися нездорова залежність від відеогри. Пізніше це стало родинним правилом — дітям не дозволялося мати власних телефонів, поки їм не виповниться 14. Сьогодні середньостатистична американська дитина отримує свій перший телефон у віці 10 років.

Стівен Джобс очолював Apple доти, як пішов з життя у 2012 році. В 2011 він дав інтерв’ю New York Times, де розповів, що його дітям заборонено використовувати останню модель iPad. «Ми обмежуємо використання дітьми технологій удома», — сказав Джобс репортеру Ніку Білтону.

Навіть Тім Кук, теперішній генеральний директор Apple, цього року розповів, що він не дозволяє своєму племіннику заводити екаунти в соцмережах. Цей коментар з’явився одразу після заяв інших світил технологічної галузі, які засудили соціальні медіа як згубні для суспільства. Пізніше Кук визнав, що продукція Apple не призначена для постійного використання.

«Я не вважатиму, що ми досягли успіху, якщо ви користуватиметеся нашими продуктами постійно, увесь час — я під таким не підпишуся ні за яких обставин», — сказав Кук.

Діти не втрапляють у залежність від гаджетів раз і назавжди

Позитивною стороною сучасних технологій є те, що негативні ефекти, пов’язані з їх постійним використанням, не є незворотніми.

Обнадійливе дослідження, яке часто цитують психологи, було опубліковане у 2014 році в науковому журналі «Комп’ютери та людська поведінка». В дослідженні брали участь 100 дітей віком від 9 до 12 років: половина з них провела 5 днів без будь-яких гаджетів, займаючись стрільбою з лука, пішохідними прогулянками та спортивним орієнтуванням. Друга половина дітей залишалася вдома й виконувала роль «контрольної групи».

Через п’ять днів в «групі без гаджетів» дослідники помітили величезне зростання рівня емпатії у дітей, які активно брали участь у всіх заняттях. Діти почали краще зчитувати емоційні сигнали один одного, частіше посміхатися, спостерігаючи за успіхом інших учасників, та співпереживати невдачам своїх ровесників.

Дослідники дійшли висновку: «Результати повинні спонукати до суспільного діалогу про справжню ціну та переваги тієї величезної кількості часу, що його діти проводять за екранами — як у класі, так і поза його межами».

Школи почали йти назустріч «антитехнологічним» батькам

Не всі батьки, які виховують дітей в стилі «обмеження сучасних технологій», дотримуються тих самих стандартів, коли мова йде про освіту. Наприклад, діти родини Кодурі мають спільний MacBook Air для домашніх завдань та користуються хромбуками від Google у своїй школі.

Але навколо Кремнієвої долини вже з’явилася низка шкіл, які обмежують використання технологій учнями, намагаючись, натомість, відновити базові навчальні практики. Так, у Вальдорфській школі Пенінсули (Waldorf School of the Peninsula), приватному навчальному закладі у місті Лос Альтос в Каліфорнії, діти пишуть крейдою на дошці та простими олівцями у зошитах. До восьмого класу вчителі не знайомлять учнів з пристроями, які мають екрани.

В Брайтворкській 12-річній школі (Brightworks School), приватному навчальному закладі у Сан-Франциско, діти навчаються креативному мисленню, користуючись електроприладами, розбираючи радіо та відвідуючи уроки в будиночках на деревах.

Водночас, в багатьох державних школах технологія набуває провідного значення — вважають освітяни Джо Клемент та Метт Майлз. У своїй книзі «Вивчені в екрані», яка вийшла 2017 року, співавтори розглядають шкоду, якої можуть завдати сучасні технології в школі, навіть якщо їх використання зумовлене благою метою покращити учнівські результати з читання та математики.

«Цікаво замислитися над тим фактом, що в сучасній державній школі, де діти повинні користуватися електронними пристроями на кшталт iPad-ів, діти Стівена Джобса будуть серед тих небагатьох, хто відмовиться від цього», — написали автори книги «Вивчені в екрані». (Діти Джобса вже закінчили школу, тому підтвердити правдивість цього твердження наразі неможливо).

Але, заперечують автори, очевидні подвійні стандарти все одно залишаються. «То що ж такого знають ці заможні та впливові керівники технологічних компаній про власну продукцію, чого не знають їхні споживачі?».

Батьки старших дітей помічають зміни між поколіннями

На західному узбережжі затоки Сан-Франциско, в місті Сан Матео, технопідприємець Емі Прессман мешкає з чоловіком та двома дітьми — 14-річною Мією та 16-річним Джейкобом. Її старший син, 20-річний Брайян, навчається на другому курсі коледжу. (Business Insider змінив імена дітей на прохання самої Прессман).

І хоча вона вже не має впливу на те, чим Брайян займається протягом дня у коледжі, вдома Прессман вимагає дотримання встановлених правил: ніяких гаджетів за обіднім столом, після 10-ї вечора діти повинні здати свої телефони та залишити їх на ніч заряджатися на кухні. Щотижневі обмеження на комп’ютерні та телефонні ігри — від 5 до 7 години протягом тижня.

Так само як і Віджай Кодурі, який із захопленням згадує, як у дитинстві йому подобалося бавитися в дворі з друзями, і який виховує цю звичку у власних дітей, Прессман також намагається повернутися до більш аналогового світу.

«Діти більше не виходять просто так, щоб побавитися на вулиці», — каже Прессман, співзасновниця та президент компанії з розробки програмного забезпечення Medallia в інтерв’ю Business Insider. «До мого старшого сина приходило більше друзів, і вони частіше вибиралися кудись разом, ніж до моїх молодших дітей».

Протягом останніх кількох років родина суттєво покращила якість свого спільного дозвілля. Замість того, щоб сидіти увечері по своїх кімнатах, ушнипивши очі в мобільні пристрої, вони разом відвідують театр або складають власний рейтинг кафе з найкращим морозивом у Сан-Франциско.

Кілька років тому Прессман спланувала родинну міні-відпустку в Долину Смерті (національний парк у місцевості з аналогічною назвою в США — прим. Текстів). Особливістю їхнього місця відпочинку, яку пропонували туристам як суттєву перевагу, була відсутність Wi-Fi та USB портів для зарядки.

«З’єднання там було просто жахливим», — каже Прессман. «І це було чудово!»

Щоденні обмеження даються нелегко, але вони можуть бути вартими цього

Прессман та інші батьки розповіли Business Insider, як важко знайти баланс в питанні щоденного обмеження технологій. Діти одразу починають відчувати свою ізольованість від компанії однолітків. Чим довше батьки намагаються дотримуватися запроваджених ними обмежень, тим більше вони побоюються, чи не виховують, насправді, таким чином антисоціального вигнанця.

«В мене немає жодної рольової моделі, як поводитися з цим новим світом технологій», — каже Прессман. «Цього світу не існувало, коли зростала я, й ті обмеження, які мої батьки накладали на телебачення, більше не працюють в сучасному світі, коли комп’ютер одночасно є розвагою, домашнім завданням і енциклопедією».

Багато батьків, з якими спілкувався Business Insider, розповіли, що найкращий захист від шкідливого впливу технологій — це запропонувати дітям альтернативні заняття або ж навчити їх використовувати технології більш продуктивно. Коли каліфорнійська посуха випалила двір родини Кодурі, вони зацементували ділянку й побудували там баскетбольний майданчик, яким тепер користуються їхні діти разом з друзями. Коли Прессман помітила, що її донька виявляє інтерес до комп’ютерів, вони разом записалися на курси програмування.

Всі ці батьки сподіваються, що зможуть прищепити своїм дітям здорові звички та очікування від сучасних технологій, а саме — як і для чого їх використовувати та коли краще уникати. За їхніми словами, час від часу можна помітити проблиск надії в цьому питанні.

Через кілька років після того, як Прессман почала пропагувати обмеження технологій, її старший син Брайян справді зрозумів цінність часу, проведеного поза екранами мобільних пристроїв. Сьогодні майбутній бакалавр математики надає перевагу паперовим книгам, вважаючи цифрові версії незручними для сприйняття.

Прессман пригадує, як торік, під час довгої подорожі автомобілем на Різдво, син здивував її несподіваним зізнанням — одним із тих, які батьки ніколи не проти почути: він визнав, що був неправий.

«Пам’ятаєш, ти завжди виступала проти соціальних медіа, а я вважав, що ти помиляєшся?» — згадує Прессман слова Брайяна про її власні численні тиради з закликом до «реального» спілкування між людьми. «Так от — я дійшов висновку, що ти таки маєш рацію».

інозмі телефон освіта технології смартфон школа досвід