«Позивний Бандерас» — непогано, але можна краще. На фільм варто сходити

Табір українських бійців

Це другий фільм про російсько-українську війну. І перша спроба зняти типовий блокбастер на військову тематику в українських декораціях. Режисер Заза Буадзе тільки минулого року «здав» Держкіно популярного в глядачів «Червоного» і вже на прем’єрну осінь 2018 року встиг підготувати другий реліз. Такий темп і сфера зацікавлень безумовно тішить, але можливо слід робити перерви — для фокусування на якості продукту.

Бо враження автора цих рядків про «Позивний "Бандерас"» відрізняються від більшості користувацьких рецензій — і в дещо гірший бік. Чому? Спробую обґрунтувати. Спочатку розглянемо ті аспекти фільму, які хочеться критикувати, а в другій частині тексту — однозначні плюси стрічки.

Акцентую, що скоро виповниться 5 років з початку війни, а глядач отримав лише дві стрічки про неї. На підході стрічка Тимура Ященка «Черкаси». Тому критика фільму ні в якій мірі не направлена на дискредитацію жанру і тематики. Скоріш це дружні зауваження.

Мінуси

Якщо «Кіборги» були чистою військовою драмою, без домішок інших стилів, то «Позивний "Бандерас"» — спроба змішати бадьорий військовий бойовик, детектив і драму в один казан. У результаті маємо перенасичений жанровими кліше фільм.

Сюжет обертається навколо військового контррозвідника — капітана Антона Саєнка. Командування посилає групу Саєнка з трьох бійців на базу одного з батальйонів ЗСУ біля лінії розмежування. Розвідник має всього три доби на пошук і знешкодження російського диверсанта, що інфільтрувався в український підрозділ і планує зірвавши перемир’я. Події фільму відбуваються восени 2014 році у районі села Веселе.

Фільм одразу кидає глядача в калейдоскоп подій: головний герой у квартирі в Києві, а вже за мить — труситься в «таблетці» дорогою на базу Збройних Сил. Нам не показують, як формується його характер.

Нам показують Саєнка та його дружину чи коханку в мить конфлікту, але ніяк не розкривають персонажів та розв’язку. Надалі Буадзе надолужує це флешбеками з дитинства Саєнка, але вони шаблонні та закороткі, щоб розкрити героя чи його старе оточення. Тому співпереживати Саєнку, його товаришами чи ба жителям села Веселе тяжкувато, навіть із розвиненим почуттям емпатії.

На перших хвилинах його кохану Женю малюють індиферентною обивателькою. Але за пів години в іншому антуражі — вона вже патріотка, знана волонтерка з навичками парамедика й непоганим скілом стрільби з автомата.

Як? Чому і коли вона встигла змінитись чи еволюціонувати? Цього вам не покажуть, прийміть як даність. Так і з рештою героїв. Дівчина з молодості Саєнка чекала його повернення 20 років, а вже за день закохується в його старого опонента, який ще й встиг повоювати за «ополчення». Розвитку героїв немає, або ж він наскільки умовний, що в це складно повірити. Логіка подій, мотивація персонажів — ці речі явно не на першому місці в пріоритетах режисера.

Ідеологічна частина фільму просто і правильна. Ось погані хлопці — росіяни та місцеві маргінали, їх ріжуть і стріляють хороші хлопці з контррозвідки. Росіяни генерують потоки пафосного ідіотизму, наші мовчазні, але жорсткі та ідеологічно прокачані бійці. Контррозвідка усе-таки. Усе просто й зрозуміло, але проблема в тому, що місцями цей підхід не спрацьовує — після тих же «Кіборгів» сприймається надто примітивно. Але певну просвітницьку функцію фільм, беззаперечно, виконує. Зрештою «Позивний "Бандерас"» не претендує на звання кращої драми року.

Капітан Антон Саєнко і його кохана, волонтерка Женя

Гра акторів не демонструє нових висот. Але це бойовик і жанр не зобов’язує генерувати оскарівські номінації. Сценарій просто не дає достатньо матеріалу для акторів. Тому обдарований актор Олег Шульга, виконавець ролі Саєнка, весь фільм проходить з однаковим виразом обличчя.

Будь то еротична сцена закоханих після примирення (дуже і дуже непогана, але ж це кам’яне обличчя Саєнка), обстріл табору, смерть товариша — емоції на обличчі майже однакові. Шульга відігрує типаж «міцного горішка», тож в українському кіно додався ще один безкомпромісний і сильний образ воїна, який проходить усі випробування і перемагає. Примітно, що до «Кіборгів» цей типаж з’явився також в Зази Буадзе — це упівець Данило у «Червоному». Збільшення числа переможців, а не журливих скигліїв — важливий для маскульту процес.

Еротична сцена знята добре і обмежується пристрасними поцілунками

Дивно, але поміж акторів запам’ятався «Індіанець», боєць Саєнка, який пів фільму розміновував «сюрпризи» і врешті накрив собою гранату в імпровізованому шпиталі.

Російський агент «Ходок», який сипле шаблонними фразами про «єдіний народ» викликає хіба сміх і, як на мене, не виглядає серйозним суперником для Саєнка. Всі жіночі ж персонажі трохи переграють і навіть кохана Саєнка запам’яталась хіба напрочуд хорошим, як для новоспеченої волонтерки, фінальним пострілом.

Непогано зіграли актори на других ролях — типовий комбат, типовий двометровий десантник, «наший беркут» і далі за списком. На щастя сценаристи не стали робити з військових янголів, а спробували показати живих персонажів і навіть прописали в їх діалоги нецензурну лексику. В більшості випадків виглядало до біса органічно й викликало нестримний регіт.

Конфлікт між командиром десантників і майором колишнього "Беркуту"

До речі, для багатьох це буде відкриття, але Олег Шульга — не пересічний актор. У 2014 році він служив у зоні проведення АТО, на Луганщині, в складі 39 окремого мотопіхотного батальйону. Тому в темі війни він точно не чужа людина.

Минулого року Олег зіграв червоноармійця Гурова в картині того ж Зази Буадзе «Червоний», а вже у 2018 отримав головну роль у «Позивний "Бандерас"». Тут можна тільки порадіти кар’єрному зростанню Олега і тому факту, що в Україні з’явився «ринок акторів» та культура кіношних знаменитостей.

А тепер про однозначно сильні сторони фільму. Так, вони є.

Плюси

Масштабні автентичні декорації. Команду консультували ветерани й це помітно за кількістю деталей у кадрі. Якщо «Кіборги» показували війну у закритих темних приміщеннях, то «Позивний "Бандерас"» демонструє геть інший стиль та масштаб подій. На екрані постійно домінують сонячні кольори, а оператор не боїться показувати дальній план і жонглювати ракурсами зйомки. Для малобюджетних українських фільмів — це свого роду досягнення. Увага знімальної команди до найменших дрібниць і серйозна підготовка до знімального процесу підкуповують.

У фільмі чимало військової техніки

Також у фільмі достатньо якісні екшн-сцени (хіба за виключенням фінальної перестрілки), що при бюджеті в 39 мільйонів гривень демонструє професійність авторів фільму. Та вміння домовлятись з військовими за реквізит для зйомок :)

Операторська робота тішить мало не найбільше. Часто ловиш себе на думці, що все знято за лекалами класичних американських військових фільмів — крупні плани, насичений бадьорий саундтрек, якісна піротехніка, постійний рух в кадрі й загальна динаміка фільму.

«Позивний "Бандерас"» — перший експеримент такого роду, спроба Зази Буадзе зняти «голівудський» екшн з елементами детективу і драми на тему нинішньої війни. Спроба вийшла не ідеальною, але з величезним потенціалом.

Якщо провести відверту роботу над помилками — наступна стрічка режисера може стати влучанням у яблучко. Слід пам’ятати, що українське кіно та кадри досі в процесі відродження — тому їм притаманні всі хвороби росту і трохи нижча від продуктів Голлівуду шкала критеріїв оцінювання. Але так буде не завжди.

Тож чи варто сходити на «Позивний "Бандерас"»? Однозначно так. Це подія для українського кіно. А без запиту глядача ніяке фінансування Держкіно не врятує вітчизняний кінематограф. Тож ідіть та діліться своїми враженнями.

Які результати прокату?

Нам не варто зациклюватись на збитковості цього чи іншого фільму. Специфіка українського ринку така, що шанс окупитись чи заробити мають лише низькобюджетні комедії.

Особливо якщо в акторський склад заманити кількох знаменитостей. Повноцінні блокбастери (за українськими мірками) ще довго будуть приречені на провал у прокаті. Максимум — на повернення коштів, витрачених на виробництво.

І причина тут не лише у низькому рівні культури ходіння в кінотеатри чи відсутності грошей на квиток. Причина ще банальніша — на всю країну є близько 170 кінотеатрів та пів тисячі кінозалів. Більшість із них — обласні центри й кілька районних. Себто більшість українців не мають доступу до кінотеатрів у своїх населених пунктах. Вихід із ситуації один — розширення мережі кінотеатрів та розвиток інфраструктури.

рецензія кіно