Євробляхи. Із польськими номерами їздять навіть у Німеччині
Різні податки і техогляди, необхідні для користування автомобілем, коштують у Німеччині дорого. Отже, умовний поляк, що вирішив жити в цій країні, повинен почати платити німецькі податки, мати німецьку страховку та ще й доглядати авто, щоб пройти німецьку інспекцію. Мова йде про додаткові кілька сотень євро на рік. Але схема, як уникнути цих витрат, вже існує.
Автор: Антон Павлушко
Здається, в Україні поступово врегульовується питання з євробляхами як явищем. В появі самих «блях» немає нічого дивного, адже людина завжди знайде прогалину в законі, якщо закони написані погано чи економічні умови змушують шукати прогалини у законах.
На польських номерах
Звернемось до німецького досвіду війни з євробляхами. Німецькі законодавці теж борються з іноземними номерами, як можуть. В межах Німеччини можна їздити на іноземних номерах до одного року. Із закону виключаються транзитні заїзди на територію країни чи короткострокові перебування.
Після одного року перебування в країні треба обов’язково переоформити авто в місцевих органах. Таким чином авто стає «німецьким», а власник повинен платити податок на машину, проходити німецьку автоінспекцію та бути застрахованим в Німеччині. І саме тут починається найцікавіше.
Податок на авто в Німеччині залежить від моделі та двигуна (а отже, й викидів CO2 в повітря). Німецька автоінспекція TÜV перевіряє старі авто кожні два роки. З певного віку машини, легше її продати, ніж вкотре задорого готувати до інспекції. Німецькі страховики просять більше, ніж східноєвропейські страхові компанії.
Отже, умовний поляк, що вирішив жити в Німеччині, повинен також почати платити німецькі податки, мати німецьку страховку та ще й доглядати авто, аби пройти німецьку інспекцію. За рік це може стати у декілька сотень євро додаткових витрат.
Але вихід є. Схема з «євробляхами» працює і в Німеччині, хоча й не так активно. Через відсутність внутрішніх кордонів в рамках Шенгенської угоди, простежити, де фізично знаходиться авто, доволі важко. В останні роки контроль на деяких ділянках кордону знову поновився, але загалом кордони залишаються відкритими.
Далі працює класична схема: умовний «поляк» переїжджає до Німеччини, своє рідне авто переоформлює на родича, який залишається десь у польській гміні, і той виписує доручення. Таким чином, можна сплачувати польський автомобільний податок, а авто застрахувати в польській компанії. Також у Польщі легше й дешевше організувати технічну перевірку авто. Профіт.
Німецький євробляхер на польських номерах економить кілька сотень євро за рік
Такий варіант не пройде з умовним хорватським авто, бо там ще є діючий прикордонний режим, але з Польщею чи Чехією все ОК.
Теоретично, можна роками економити на німецьких податках. Але авто на іноземних номерах, що постійно паркується в одному й тому самому місці, та на якому їздить один і той самий водій, може зацікавити оточуючих. А це – законослухняні німці, вони повідомлять у поліцію чи податкову без зайвих сантиментів.
А ще краще – не потрапляти в аварії та не отримувати штрафи. Якщо не пощастить з сусідами чи прискіпливим поліціянтом, то схему розкриють. Далі доведеться сплатити штраф, доплатити податки та «розмитнювати» авто.
Проте загалом така схема працює, і люди, для яких економія кількох сотень євро є суттєвою, й досі нею користуються. Це не так видно в районах, де живуть німці, бо ціна питання не така велика, а місцева поліція прискіпливіше ставиться до таких авто (в тому числі, через засилля іноземного криміналу).
Інша справа – парковки біля іноземних гетто: місцевим податківцям, мабуть, не дуже цікаво бігати за такими порушниками, а сусіди в таких районах – і самі приїжджі.
В Данії для німців дешевше
Але не тільки іноземці в Німеччині намагаються економити на податках. Ще кілька років тому існував відпрацьований механізм, коли німці намагались купувати авто закордоном й заощаджувати на ціні.
Одним з найцікавіших ринків була Данія. Копенгаген виглядає раєм для власників велосипедів, але цьому допомагає не cтільки занепокоєність проблемами довкілля, як високі податки при купівлі автомобіля. В різні часи доходило до націнки у 180%.
Зараз наче ситуація стала стабільнішою, але все одно ціни на реєстрацію авто в Данії "кусаються".
В свою чергу, німецькі імпортери нових машин до Данії були змушені зменшувати маржу, максимально здешевлюючи машину, з якої потім ще доведеться заплатити шалені податки. Тому базова ціна машини в Данії була меншою, ніж у сусідньому Гамбургу. Цим і користались німці: вони їздили купувати нові авто до Данії. Потім авто просто реєструвалось у Німеччині. Ціна питання – економія кількох тисяч євро, залежно від моделі та комплектації.
Згодом ця схема стала доволі популярною, й цим почались займатись окремі фірми. Авто з ре-імпорту можна купити, не виходячи з дому. В свою чергу, виробники почали «бавитись» із різним рівнем оснащення моделей, але загалом гарантія розповсюджувалась на весь ЄС, тому авто з ре-імпорту купують і досі.
Отже, «євробляхери» існують не тільки в Україні. Питання тільки в масштабах цієї схеми. Загалом, що у нас, що в ЄС користувач в першу чергу хоче заощадити – тут українські євробляхери нічим не відрізняються від поляків чи німців.
Зрештою, все зводиться до ціни питання – десь намагаються зекономити, щоб хоч якось їздити, а десь, щоб їздити гарно. Також важить якість адміністрування в державі та розвиток місцевого ринку. В «розвинених» країнах ці чинники не дають довести ситуацію до українського євробляхівського апокаліпсису.
