9 причин, чому не варто голосувати за Тимошенко

1. Неефективне урядування і розкол демократичного табору після Помаранчевої революції

У 2004 році Юлія Тимошенко домовилася з опозиційним кандидатом у Президенти Віктором Ющенком про його підтримку на виборах в обмін на майбутню посаду прем’єр-міністра. Після Помаранчевої революції, яка дозволила захистити перемогу Ющенка на виборах, Тимошенко справді отримала цю посаду. Але замість радикальних реформ зосередилася переважно на формуванні власного привабливого образу.

Намагаючись приписати собі всі успіхи помаранчевої команди, а всі невдачі й проблеми пов’язати спочатку з оточенням Ющенка (славнозвісні «любі друзі»), а потім і з самим Президентом, Тимошенко спровокувала розкол у помаранчевій команді, указ Ющенка про відставку Тимошенко, взаємне поборювання на парламентських виборах 2006 року і, як наслідок, перемогу Партії регіонів і формування уряду Януковича.

Заради повернення до влади Тимошенко в 2007 році знову уклала союз із Ющенком, і після дочасних виборів утворила коаліцію з президентським блоком та вдруге стала прем’єркою. Проте її урядування знову відзначилося не скільки системними реформами, стільки турботою про власну популярність і критикою Президента, а соціальна й економічна політика значною мірою здійснювались за рахунок надмірних зовнішніх запозичень. Протягом 2007—2009 років уряд Тимошенко набрав 26 мільярдів доларів нових кредитів.

Динаміку зміни боргу у гривнях можна подивитися тут.

В 2009 році Президент Ющенко вжив для характеристики тодішнього уряду не вельми літературний вислів: «Політика, яка полягає в тому, що можна нічого не робити, набратися, вибачте, як сучка бліх, кредитів; не віддавати рідній економіці оборотні ресурси".

2. Непрозорий бізнес і причетність до корупції Лазаренка

Хоча Тимошенко позиціонує себе як борця з олігархами за рівні права для всіх, візитівкою її власного бізнесу завжди були непрозорі схеми та політичний дах, що забезпечував привілейоване становище на ринку.

Одружившись із сином функціонера КПРС Геннадія Тимошенка, який керував кінопрокатом на Дніпропетровщині, Юлія Володимирівна в 1980-х роках заснувала разом із чоловіком кінокооператив. Невдовзі вона стала директоркою молодіжного центру «Термінал», який також займався відеопрокатом.

Очолювана в 1991—1994 роках Юлією Тимошенко Корпорація «Український бензин» (КУБ) стала монопольним постачальником нафтопродуктів для сільського господарства Дніпропетровщини. Такий привілей був наслідком тісних зв’язків із Павлом Лазаренком — начальником обласного управління сільського господарства, а з 1992 року — представником Президента України в Дніпропетровській області (аналог нинішньої посади голови ОДА).

Завдяки такому зрощенню влади та бізнесу, корпорація отримувала по бартеру сільгосппродукцію в обмін на пальне, і майже не платила податків.

Призначення Лазаренка першим віце-прем’єром, а потім і прем’єр-міністром України дозволило КУБ, перереєстрованій під назвою «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) отримати монопольне право на торгівлю російським газом в Україні.

У проміжному рішенні у справі Лазаренка, заарештованого у США після його відставки і втечі з України, йдеться про багатомільйонні корупційні оборудки за участю Тимошенко, хоча їй звинувачення не висували.

«З кінця 1995 до 1997 року 85% акцій Єдиних енергетичних систем України (ЄЕСУ) належали United Energy International, Ltd. («UEIL»). UEIL заснувала пов’язана з Лазаренком Юлія Тимошенко 17 жовтня 1995 року. ЄЕСУ передала права власності на природний газ, куплений у Газпрому, компанії UEIL. Платежі, отримані від українських клієнтів за природний газ, поставлений компанією ЄЕСУ, надходили на банківські рахунки, що належать компанії UEIL. У 1996 році UEIL перевела приблизно 140 млн доларів з цих рахунків кіпрській фірмі Somoli Enterprises, яка була зареєстрована на Кіпрі 8 жовтня 1992 року, і яка перебувала під контролем Юлії Тимошенко та інших осіб. Надалі (1996—1997) Тимошенко та її спільники використовували підконтрольні їм підприємства (не тільки ЄЕСУ, UEIL і Somoli Enterprises) для здійснення платежів на адресу Лазаренка на суму принаймні в 162 млн доларів. Сторона обвинувачення стверджує, що походження частини активів обвинуваченого можна простежити від цих незаконних платежів».

Цікаво, що величезні прибутки, отримані очолюваними Тимошенко в 1990-х роках структурами, мало співвідносяться з її офіційними доходами та майном. Ще 10 років тому Президент Ющенко обурювався цією невідповідністю.

Але й зараз, якщо вірити електронній декларації Тимошенко, вона не має жодної нерухомості і живе в орендованому житлі.

3. Зрада союзницької Грузії та хіхікання з Путіним

Коли у серпні 2008 року Росія розпочала війну проти Грузії, прем’єр-міністр Тимошенко демонстративно проігнорувала заклики Тбілісі про допомогу. У той час, коли президент України спільно з главами Польщі й країн Балтії вилетів до Грузії, щоб заявити про солідарність з грузинським народом на мітингу в Тбілісі, до якого наближалися російські танки, Тимошенко забезпечила вигідне Путіну мовчання українського уряду і парламенту. Вона відкинула спроби партнерів по помаранчевій коаліції скликати надзвичайну сесію Ради для обговорення війни в Грузії, а коли у вересні розпочалася планова сесія, фракція «Батьківщина» спільно з регіоналами провалила проект заяви Верховної Ради із засудженням російської агресії проти Грузії [1] [2].

Картину ставлення Тимошенко до російської агресії в Грузії довершило її «хіхікання» на прес-конференції з Путіним у 2009 році, після того, як той знущально жартував над Саакашвілі та Ющенком.

4. Змова з Януковичем для спільної узурпації влади

Проросійська позиція в питанні Грузії стала лише першим симптомом змови Тимошенко з Віктором Януковичем, чия Партія регіонів тоді перебувала в опозиції. У вересні 2008 року стало очевидно, що фракція Тимошенко ігнорує пропозиції партнерів по коаліції — блоку «Наша Україна» — і дружно голосує разом із Партією регіонів. Маючи в сумі понад 300 голосів, Тимошенко і Янукович могли не лише ухвалювати будь-які закони, але й змінити Конституцію України.

Власне, це вони й збиралися робити. Наміри творців так званої «широкої коаліції», або «ширки», були грандіозні — вже тоді, в 2008-2009 роках було відомо, що Янукович і Тимошенко домовляються про тісний політичний союз на багато років, який мали закріпити зміни до Конституції. Знайдений у Межигір’ї після втечі Януковича в 2014 році проект Угоди з помітками про розподіл посад свідчить про те, що Тимошенко і Янукович прагнули поділити всю владу між собою на період до 2029 року, і навіть обиратися до парламенту за спільним списком. Передбачалося також обирати президента не всенародно, а в парламенті.

Ці плани були зірвані через те, що Янукович відчув можливість виграти вибори самостійно й отримати всю владу, і тому вирішив «кинути» свою спільницю. Влітку 2009 року він публічно заявив про потребу зберегти всенародні вибори президента, а за півроку переміг Тимошенко в другому турі цих виборів.

5. Кабальні газові угоди з Путіним

У січні 2009 року, в умовах перекриття Росією постачання газу в Україну, Тимошенко і Путін у Москві домовилися про підписання контракту на постачання російського газу. Документ, підписаний керівниками «Газпрому» і «Нафтогазу», був вигідний росіянам, а Україну ставив у завідомо кабальне становище. Крім невиправдано високої ціни на газ, Україна зобов’язувалася купувати більше, ніж потрібно. За невикуплений обсяг газу передбачалися штрафи — вищі, ніж якби цей газ купувався.

Після початку російської агресії проти України контракт, укладений на 10 років — до 2019 — став предметом судового спору в Стокгольмському арбітражі. «Газпром» вимагав від України погасити багатомільярдні борги, натомість «Нафтогаз» подав власний позов, оскаржуючи кабальний характер угоди Путіна-Тимошенко. На щастя, «Нафтогаз» виграв цей процес, і в підсумку «Газпром» залишився винним «Нафтогазу» 2,6 млрд доларів. Але Тимошенко відмовилася давати будь-які свідчення проти «Газпрому», натомість регулярно вимагає ліквідувати «Нафтогаз України» і обіцяє це зробити у разі обрання президентом.

6. «Жоден танк не повинен виїхати з казарми»

Коли російські війська розпочали агресію проти України, Тимошенко, як голова правлячої після перемоги революції партії «Батьківщина», закликала на засіданні РНБО 28 лютого 2014 року не чинити збройного опору агресору.

«Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, тому що це означатиме поразку. Ніякого воєнного стану та активізації наших військ! Ми маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, просто поводитися, як голуби миру», — закликала Тимошенко.

До речі, Тимошенко й досі уникає ситуацій, де треба чітко давати оцінку російській агресії, наприклад, не голосувала в парламенті за важливі рішення, спрямовані проти Москви, такі як визнання Росії агресором чи припинення російсько-українського договору про дружбу.

7. Чемпіон із брехні

Безмежний популізм Тимошенко загальновідомий. Вона готова блокувати і поливати брудом будь-які важливі реформи, якщо тільки відчуває, що може заробити на цьому дешеву популярність. Намагаючись здобути підтримку якомога більшої кількості людей, Тимошенко вдається до найнеймовірніших вигадок і маніпуляцій, а також до відверто нереалістичних обіцянок. Її головний електорат — люди з низькими доходами й низьким рівнем освіти, які не завжди можуть відрізнити правдиві твердження від вигадок, і яким Тимошенко обіцяє золоті гори, як тільки вона отримає повноту влади в країні.

Тоді й зарплата магічним чином зросте в 3,5 рази, і не менш магічним чином вкладники ощадбанку СРСР отримають свої гроші, на роботодавців повісять медичне страхування працівників, при цьому податки будуть зменшені, ціна на газ зменшиться вдвічі, а війна припиниться за 2 тижні.

Порівняльний аналіз тверджень українських політиків засвідчив, що Тимошенко є абсолютною чемпіонкою з брехні. Лише 9% її тверджень є чистою правдою. Решта — вигадки, маніпуляції й перебільшення.

8. Брудні методи виборчої кампанії

Юлія Володимирівна — геній знищення опонентів. Виборчі кампанії Тимошенко завжди супроводжуються не просто потоками популізму й неправди, але й провокуванням штучних скандалів та істерії.

Для нагнітання істерії й емоційної зарядки прихильників вона ледь не перед кожними виборами вимагає імпічменту президента, чи навіть заявляє про початок процедури імпічменту. Так, грізні заяви про негайний імпічмент чули від Юлії Володимирівни Кучма, Ющенко, Янукович і Порошенко. Звісно, без жодних правових наслідків, адже імпічмент — не політична, а правова процедура.

Інший улюблений прийом — закликати опонентів зніматися з виборчих перегонів. Наприклад, зараз Тимошенко закликає знятися з виборів Петра Порошенка, хоча законодавство виключає можливість зняття кандидатів після 7 березня — виборчі бюлетені вже віддали в друк.

Але головна проблема — не в риториці Тимошенко, а в фінансових зловживаннях її структур.

Партію «Батьківщина» неодноразово ловили на фінансових махінаціях, коли, наприклад, величезні фінансові пожертви на партію оформлялися на людей, які про це ні сном, ні духом не знали.

Але найсерйозніший злочин, у якому підозрюються структури Тимошенко — це масштабний підкуп виборців.

СБУ заявила про викриття виборчої піраміди для підкупу виборців, до якої 49 організаторів мали залучити не менше 686 тисяч людей і витратити понад 2 мільярди гривень брудної готівки.

Звичайно, СБУ часто грає на полі Порошенка — не маючи у своєму розпорядженні матеріалів слідства, важко сказати про те, наскільки ця заява відповідає дійсності. Проте свідчення про роздачу грошей партпрацівниками Батьківщини час від часу ми чуємо від наших читачів.

Генпрокуратура також опублікувала матеріали, що свідчать про намір штабів Тимошенко підкупити виборців у трьох областях — Дніпропетровській, Вінницькій і Волинській: всього 1,2 млн виборців на загальну суму 1,67 млрд гривень.

Водночас правоохоронці затримали на гарячому злочинців, які прагнули за 5 млн гривень спонукати однофамільця Юлії Володимирівни, кандидата в президенти Юрія Тимошенка, знятися з перегонів. Прокуратура вважає організатором обох злочинів нардепа з фракції «Батьківщина» Валерія Дубіля.

Тимошенко звинувачують у залученні до виборчої кампанії російських політтехнологів, а також у тісній співпраці з олігархами. Насамперед — з Ігорем Коломойським, який і сам не раз заявляв про підтримку Тимошенко на виборах.

9. Загроза узурпації влади

Юлія Тимошенко хоче не просто стати Президентом. Влада є для неї ідеєю-фікс, і отримавши найвищу посаду в державі раз, вона не планує з нею розлучатися вже ніколи. Про це свідчить вже згадана історія про угоду з Януковичем до 2029 року. Але в демократичній країні є запобіжники від узурпації влади, перш за все — Конституція.

Тому Тимошенко відкритим текстом заявляє про намір знищити Конституцію України одразу після обрання, ухваливши натомість якусь «нову Конституцію» на референдумі. Такий механізм зміни Конституції не передбачений, а закону про референдум не існує, тож ідеться про повалення конституційного ладу й узурпацію влади, замасковану під народне волевиявлення.

На сьогодні схоже, що Тимошенко заручилася підтримкою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Останній офіційно керує поліцією, Нацгвардією, прикордонниками. Оглядачі приписують йому вплив на радикалів із «Національних дружин», які синхронно із заявами Авакова та Тимошенко беруть участь в інформаційній атаці на Порошенка. (Крім участі у цій спільній інформаційній компанії, наразі ми не маємо свідчень фінансової чи іншої залежності «Нацдружин» від Авакова, хоча розмови про зв’язки між міністром МВС та Білецьким — лідером Нацдружин — ведуться всі останні роки).

У випадку, якщо такий союз між політиками справді існує, готові до використання, організовані структури Авакова (державні та неофіційні) допоможуть Тимошенко закріпити владу і подолати можливий спротив під час зміни Конституції.

Тут ідеться не лише про розгін демонстрацій, але й про більш жорстокі способи — такі як викрадання або навіть і вбивства ключових опонентів: за час перебування міністром Арсен Аваков зберіг у лавах МВС правоохоронців, яких звинувачують у злочинах проти Майдану. Як ми писали у нашому циклі статей, МВС всіляко допомагав звинуваченим міліціонерам уникнути правосуддя. Риторика активістів «Національних дружин» також передбачає фізичне знищення «ворогів».

Замість висновку

Зрозуміло, що з таким президентом, як Тимошенко, про продовження і без того повільних реформ не йдеться. Вже зараз на різних реформаторських зустрічах обговорюється, як зберегти досягнення і не втратити здобуте після зміни президента. На мою дуку, зберегти нічого не вдасться. Те саме стосується і боротьби з корупцією – ліквідовані за останні роки схеми повертатимуться із блискавичною швидкістю, протидії корупції стане менше, навіть про людське око. На розвиток бізнесу теж сподіватися не доводиться, бо риторика Юлія Тимошенко ліва, а це означає, що підприємців будуть більше "доїти" для збору ще більшої кількості грошей на соцпрограми. Щодо оборони, то, користуючись своїми старими зв'язками з Путіним, Тимошенко спробує домовитися про мир, який закінчиться капітуляцією, бо, живучи в минулому, Тимошенко не розуміє суті війни.

аналітика вибори-19 тимошенко