Що стається, якщо коміки приходять до влади. Як кібер-технократ створив і маніпулював впливовим італійським рухом П'ять зірок ЧАСТИНА ПЕРША

Переклад: Сергій Лук'янчук

В кінці тексту натискайте на лінк і переходьте на другу часину цієї історії, там найцікавіше. Ми розділили статтю на дві частини із технічних причин.

Приголомшливий успіх

У вечір того дня в 2013 році, коли відбувались парламентські вибори в Італії, Паола Нуньєс вирішила допізна залишитися в офісі, щоб підігнати роботу. Оперативних телерепортажів про перебіг голосування вона не дивилася. І коли зрештою вийшла зі своєї архітекторської студії, надворі вже давно стемніло.

Коли Нуньєс близько 9 вечора приїхала до Mumble Rumble, нічного клубу на заході Неаполя, вона все ще не ознайомилася з новинами. Клуб проводив вечірку для активістів політичного руху, до якого Нуньєс належала протягом минулих шести років. Коли вона зайшла, натовп зшаленів. Нуньєс запитала, чи її друг Роберто Фіцо, найвідоміша місцева фігура в групі, переміг у перегонах за крісло в парламенті. Але перш ніж хтось зміг відповісти, на неї наскочила зграя репортерів, тицяючи мікрофони їй у обличчя: "Як ви почуваєтеся після обрання?"

Нуньєс приголомшено витріщилася на них. Ось так вона дізналася про те, що стала сенатором.

Разом із сотнями інших політичних новачків Нуньєс ішла на вибори під прапором структури під назвою "П’ять зірок" – онлайнового феномену, чиє вибухове органічне зростання шокувало навіть тих, кого ця структура привела до влади. (Український кандидат Володимир Зеленський злетів вибухово, але головний його ресурс - це гарна впізнаваність за рахунок телебачення. Хоча остання частина його кампанії будується в інтернеті, тим не менше, головний медія-ресурс, це канал 1+1. – ред.).

Лише за кілька років до того, в середині 2000-х, рух являв собою не більше ніж групку симпатиків блогу, фронтменом якого був матюкливий комік Беппе Грілло; з цього постав завзятий протестний рух, організований навколо груп на сайті Meetup.com під назвою «Друзі Грілло», потім, у 2009, він консолідувався під назвою «П’ять зірок». Рух живився від однієї з найпотужніших сил в італійській політиці – огиди до італійської політики.

Замість ідеології чи платформи П’ять зірок запропонували повномасштабний осуд до укоріненого, високооплачуваного, кар’єристського політичного класу в країні – лівих, правих і центристів разом узятих.

І він поєднав цю відразу з пафосним техноутопічним проектом: за допомогою онлайнового порталу голосування і дебатів «П’ять зірок» розбудовували пряму демократію через Інтернет. Довготермінова мета полягала в повній заміні парламенту – автоматизувати його повністю з лиця землі. Але до того часу «П’ять зірок» вирішили замінити істеблішмент – поступово, одне владне крісло за іншим.

У 2013 році відбулося перше вторгнення «П’яти зірок» у національну політику. І хоч очікувалося, що жменька їхніх кандидатів переможе на виборах, Нуньєс сильно сумнівалася, що стане одною з них; вона, фактично, про це майже не замислювалася. Тож Нуньєс перебувала на роботі в той самий вечір, у який країну струсило від новини про те, що «П’ять зірок» стали другою за величиною парламентською партією в Італії: здобувши 25% голосів, вони перевернули політичний істеблішмент одним ударом.

У вирі обіймів та вітань під час вечірки на честь виборів Нуньєс намагалася думати про наслідки. «Ми всі були дуже схвильовані – і перелякані», – згадує вона. Їй довелося залишити свою архітектурну студію: «Все це було дуже травматично».

На відстані кількох годин їзди автомобілем вздовж узбережжя, поблизу Рима, Єлена Фатторі, молекулярний біолог і ще один активіст «П’яти зірок», переживала той самий спалах почуття неймовірності. «Я ставилася до всього цього дуже легко», – розповідає вона про своє балотування до сенату.

Настільки легко, що погодилася бути спостерігачем за підрахунком голосів того дня. І стежачи за підрахунками, вона на власні очі бачила, що «П’ять зірок» набагато перевершили очікування, і що, зрештою, вона сама була обрана. «Це був шок, – каже мені Фатторі. – Знадобилося кілька днів, щоб я це усвідомила».

Загалом близько 160 кандидатів від «П’яти зірок», фактично без будь-якого досвіду в політиці, стали того дня депутатами. Це поставило рух у незручне становище. Уряд в Італії зазвичай формується на підставі коаліцій між двома чи більшою кількістю партій, які мають більшість в парламенті; «П’ять зірок» завоювали так багато місць, що в них була можливість увійти безпосередньо в правлячу коаліцію разом з блоком, що зайняв перше місце, і який очолювала лівоцентристська Демократична партія.

Але це було неможливо в принципі: одним із ключових фундаментальних принципів «П’яти зірок» було «ніяких альянсів». І між іншим, рух вважав Демократичну партію центром того самого корумпованого істеблішменту, з яким він присягнув боротися. Тож «П’ять зірок» пішли в опозицію.

Хоч самі по собі «П’ять зірок» не відносять себе ні до лівих, ні до правих, більшість бази партії схиляється вліво. Багато з виборців та активістів, включно з Фатторі та Нуньєс, прийшли до руху після розчарування у демократах та інших лівих партіях.

Нуньєс, жінка з марксистськими симпатіями, порвала з комуністичними партіями Італії, які їй здавалися застарілими й занепадницькими. «Я почувалася там як сирота», – згадує вона. «П’ять зірок», на противагу цьому, являли собою «культурну революцію» – горизонтальний рух, який передавав владу до рук будь-кого, хто потурбувався зголоситися на участь.

У тій мірі, в якій «П’ять зірок» все ж мали політичну платформу, вона приблизно нагадувала платформу Партії зелених. Назва руху нібито пов’язана з її першими п’ятьма політичними пріоритетами: екологічно стійкий транспорт, екологічно стійка забудова, система громадського водопостачання, загальний доступ до інтернету і захист довкілля. Нуньєс особливо приваблювала більш сучасна флагманська політика руху: універсальний базовий дохід, щомісячні виплати у 780 євро найбіднішим італійцям. Коротше кажучи, хоч рух завжди включав до себе людей з усього політичного спектру, його сприймали як прогресивний народний фронт.

Але якщо Нуньєс та Фатторі були шоковані, коли їх обрали депутатами, наступні кілька років стали ще більш запаморочливими. Як тільки далекі від політики новачки опинилися в парламенті, вони почали розуміти, що домовленостей з іншими партіями не уникнути. Час від часу, протидіючи провладній Демократичній партії, «П’ять зірок» опинялися на одному боці з іншим угрупованням з антиофіціозним корінням – правою популістською партією під назвою «Ліга».

Їхній лідер, противник міграції Маттео Сальвіні давно вів кампанію на платформі «Італія передусім». Він заявляв, що країна потребує «масової чистки» від нелегальних мігрантів – «вулиця за вулицею, район за районом, пьяцца за пьяцца».

Коли в Італії у 2018 році настали нові національні вибори, «П’ять зірок», чий акцент на національній суверенності час від часу звучав співчутливо до антиєвросоюзівських і антиімміграційних поглядів – завоював так багато парламентських місць, що став найбільшою партією Італії. І цього разу рух не відмовився взяти на себе керування країною. І вирішив зробити це в партнерстві з «Лігою» Сальвіні.

Минулого вересня Стівен Беннон, колишній провідний стратег передвиборчої кампанії Дональда Трампа і майбутній трубадур європейських етно-націоналістів, прибув до Риму на святкування утворення альянсу.

З усіх країн, які він відвідав у нещодавніх подорожах, він вирізняв Італію як «центр політичного всесвіту». Новий уряд був втіленням мрії Беннона: право-лівацька коаліція, спрямована проти істеблішменту. «Популістська партія з націоналістичними тенденціями, така як «П’ять зірок», і націоналістична партія з популістичними тенденціями, така як «Ліга» – з ентузіазмом розповідав він європейській редакції сайту Politico. «Вкрай важливо, щоб вона спрацювала, бо це дасть зразок індустріальним демократіям від США до Азії».

У той час, коли Беннон виливав свої почуття, члени «П’яти зірок», такі як Нуньєс та Фатторі, здригнулися від того, чим закінчився їхній рух: зв’язком із партією на чолі з людиною, яку багато хто з них вважав фашистом.

Злий геній

Вони також почали усвідомлювати, що еволюція «П’яти зірок» ніколи не була такою самовільною, як це здавалося. На кожному кроці – від створення блогу Грілло та організації перших масових протестів руху і до створення платформи прямої демократії аж до нещодавнього розвороту до антиіммігрантської політики – курс «П’яти зірок» старанно скеровувався несхильним до публічності кіберутопістом на ім’я Джанроберто Казаледжо – співзасновником руху.

Казаледжо, який помер від раку мозку в 2016-му, був, певним чином, знайомим типажем. У 1990-ті та на початку 2000-х він та маса інших пророків доби Інтернету – багато з них писали для Wirеd – передбачував цифрову революції, яка змете владу політиків, урядів та ЗМІ, і замінить їх децентралізованими мережами прямої участі.

Але Казаледжо, на відміну від своїх колег-мудрагелів, дійсно почав створювати революційну силу, яка мала б захопити країну. І це не все – він скеровував свій нібито некерований рух, не привертаючи до себе майже ніякої уваги.

Тож у серцевині «П’яти зірок» є загадка: ким у біса був Джанроберто Казаледжо, і як він усе це зробив?

Джанроберто Казаледжо, засновник та інтелектуальний батько руху

Маленьке місто Іврея знаходиться в передгір’ї італійських Альп, за 50 кілометрів на південь від кордону з Швейцарією. Міст 18-го століття над річкою Дора Балтеа веде до прикметного історичного середмістя з мощеними вулицями і будівлями пастельних кольорів.

Але в 1970-ті Іврея була італійським аналогом Кремнієвої долини. Це рідне місто компанії Оліветті, ікони повоєнного європейського дизайну, електроніки та виробництва.

Найвідоміші пристрої компанії – портативні друкарські машинки – були продукцією а ля Apple тих часів, технологічними фетишами, жаданими по всьому світу. На початку комп’ютерної індустрії Оліветті була одним з небагатьох європейських претендентів на ринкове домінування; у 1965 вона випустила перший у світі пристрій з маркетинговою назвою «настільний комп’ютер».

Молодий Джанроберто Казаледжо був одним із програмістів у Оліветті. Місцевий мешканець з довгою гривою кучерявого волосся, він вивчав фізику в коледжі, а потім покинув навчання і зайнявся комп’ютерами. Зрештою він потрапив до маленького офісу на тихій вуличці, де розробляв операційні системи для Оліветті. Енріка Зублена, інженер, яка працювала поруч з Казаледжо багато років, згадує їхні ранні дні в компанії як захопливий час. «Ми думали, що можемо стати відправною точкою для еволюції інформаційних технологій в усьому світі», – каже вона.

Оліветті була слушним місцем роботи і в іншому сенсі, особливо для людей, схильних до утопічного мислення. Адріано Оліветті, покійний власник та генеральний менеджер фірми, керував компанією як своєрідний директор-філософ. Він будував футуристичні підприємства та житлові комплекси для співробітників в Івреї, та відстоював «третій шлях» між лівим та правим соціополітичним мисленням; він започаткував власний політичний рух, де поєднувався лібералізм, соціалізм та місцевий детермінізм – що зрештою привело його до парламенту.

Він також писав книги з поясненням своїх поглядів. В одній з них, «Демократія без політичних партій», він заявив, що слід використати технології для повернення політичної механіки назад громадянам.

Казаледжо поділяв зацікавлення Оліветті до перетворювального потенціалу комп’ютерів. «Ми бачили, як в ІТ народжується модель «клієнт-сервер», – розповідає Зублена. – Поява систем, які розподіляють задачі поміж багатьма комп’ютерами в мережі і дають змогу співпрацювати віддаленим один від одного вузлам. – Це забезпечило рівень свободи ухвалення рішень на периферії». Для Казаледжо виглядало неминучим, що ці архітектури змінять в суспільстві усе.

У 1990-ті Казаледжо керував власною компанією, й настала його черга створювати образ гендиректора-філософа. Його фірма, яка зрештою отримала назву Webegg, швидко стала одним з провідних осередків інтернет-консалтингу в Італії.

Цей динамічний бізнес допомагав старішим фірмам знаходити «веб-орієнтовані рішення» й у такий спосіб просуватися в заплутаному світі бітів, месенджерів та онлайнового маркетингу. «Це був час перших кол-центрів, першого інтернет-банкінгу», – згадує Зублена, яка пішла за своїм колегою до Webegg. Але Казаледжо із завзяттям досліджував потужніші наслідки інтернету.

У щомісячній колонці для журналу Web Marketing він люто нападав на убогість більшості уявлень про веб. «Мережу звели до інструменту фінансових спекуляцій та маркетингу», – писав він. – Натомість її справжнє значення – це сила для «радикальних соціальних та революційних змін».

Можливо, найбільше Казаледжо цікавився тим, як інтернет трансформує організації зсередини. У відповідності до цього він перетворив Webegg на лабораторію з проведення нетривіальних соціальних експериментів.

Упродовж своєї кар’єри Казаледжо любив давати виняткові повноваження своїм наймолодшим, найталановитішим і найчутливішим підлеглим. Одним із таких рекрутів у Webegg став інженер з Болоньї Карло Баффе. Коли він прийшов у 1997 році влаштовуватися відразу після закінчення школи, йому швидко доручили керівництво одним із найбільших проектів компанії.

«Не хвилюйся, – заохочував його Казаледжо. – Наполеон завоював Італію, коли йому було 26». Через рік Баффе отримав іншу задачу. «У мене на думці є особливий новий проект, – сказав йому Казаледжо. – Не хочеш приєднатися?» Баффе з ентузіазмом погодився. Він вирушив до штабу компанії в Мілані й у кімнаті для нарад сів за круглий стіл з гендиректором і чотирма іншими схвильованими співробітниками, всі з різних частин фірми.

Казаледжо пояснив, що мета нового проекту – це експериментування з динамікою комунікацій у внутрішній мережі компанії. Казаледжо обиратиме теми з внутрішнього форуму фірми і встановлюватиме для членів групи особливу роль, яку вони відіграватимуть в кожній дискусії.

Скажімо, він хотів, щоб в обговоренні спільнота форуму прийшла до висновку Х: відповідно, один з членів закритої групи запропонує цей Х, інший заперечить і запропонує Н, і з часом третій опублікує варіації щодо Х – і так далі, поступово підштовхуючи решту непоінформованих співробітників до наперед визначеного рішення. Баффе та інші експериментатори працювали по кілька годин на тиждень над цим проектом і раз на місяць зустрічалися з Казаледжо для оцінки прогресу.

Оригінальна заявлена мета проекту полягала в тому, щоб спостерігати за роботою внутрішніх електронних комунікацій, а потім продати результат як консалтингову послугу. Але експеримент мав і більш далекосяжні наслідки, зрозумів Баффе.

Казаледжо цікавився тим, як консенсус – наприклад, щодо того, щоб люди працювали довше і були від того щасливі – може бути забезпечений у спосіб, який виглядав би природно.

За двадцять років до тролів з російського Агентства з дослідження інтернету, які використовували схожі технології для орієнтування дискусій на Фейсбуку та інших онлайн-форумах, Казаледжо використовував власну компанію як лабораторію для досліджень того, як онлайновий дискурс можна скеровувати згори. «Я лише почав трудову діяльність і був у захваті від можливості бути частиною такого проекту», - каже Баффе. І лише через роки він «усвідомив, що це був початок довготривалого експерименту».

Група з досліджень внутрішніх комунікацій була лише одним спеціальним проектом. Баффе також запросили до участі в іншій добірній групі з близько 20 співробітників, які отримали навчання з комунікацій, засноване на так званому нейролінгвістичному програмуванні.

Терапевтичний феномен нової доби, НЛП нібито пропонує способи впливати на людей, таємно впливаючи на підсвідомі шаблони, які скеровують їхню поведінку.

Учасників тренінгів вчать, що людей можна «перепрограмувати» – зняти фобію, наприклад, або викликати потяг до продукту – порівняно легко.

«Нас вчили, як класифікувати людей, – розповідає Баффе. – Ідентифікуючи, якому типу мовних метафор надає перевагу клієнт, співробітники Webegg намагалися «віддзеркалювати» цього клієнта, роблячи його більш сприйнятливим до меседжів компанії».

Сесії також зосереджувалися на вивченні практик американського гіпнотерапевта Мілтона Еріксона, який робив екстраординарні заяви щодо схильності до навіювання в несвідомому стані. Витончено збиваючи з пантелику та викликаючи тривогу в своїх пацієнтів, Еріксон, за його заявами, міг вводити їх у стан трансу, в якому вони ставали більш згідливими.

(НЛП популярна серед «гуру» тренінгів з продажів та в спільноті зі швидких знайомств, але психологи схильні розглядати його як псевдонауку).

Щомісячні сесії вели два психологи, чоловік і жінка, й заняття були подібні до «групової терапії», розповідає Баффе. Співробітників заохочували розповідати про свої думки. Спочатку Баффе з ентузіазмом взяв у цьому участь. Але зрештою його ентузіазм згас, коли він почав цікавитися, а на кого, власне, тут чинять вплив.

Виглядало так, що психологи були присутні всюди в офісах Webegg, де вони ставили оцінки співробітникам для Казаледжо. «Я впевнений, що він контролював усі без винятку аспекти їхньої діяльності», – розповідає Баффе. (WIRED зв’язалася з однією з психологів, яка підтвердила, що працювала на Webegg, і назвала Казаледжо «справжнім візіонером», але відмовилася від інтерв’ю).

На практиці дискусії в корпоративній мережі, групові сеанси та психологічні втручання означали для Казаледжо спосіб обійти директорів та лідерів команд – середню керівну ланку в команді – аби спричинити максимальний вплив на співробітників.

«Цей канал діє прямо між боссом та кожним працівником», – розповідає Баффе. Все більше й більше молодий інженер вбачав у Казаледжо своєрідного «злого науковця».

Це враження посилювала все більш ексцентрична поведінка боса. Під час так званої паніки 2000-го року Казаледжо опублікував «декалог» – набір з десяти заповідей – з розповіддю співробітникам, що їм робити, якщо цивілізація впаде.

Він написав журнальну колонку з вихвалянням апокрифічної практики Чингісхана убивати своїх воєначальників за випадковим критерієм – як ефективного способу тримати підлеглих і посередників у страху. Чингісхан, писав він, «став найбільшим завойовником в історії завдяки технікам та принципам, які сьогодні необхідні для конкурування в інтернеті».

«Інтерактивний лідер стане новим політиком, – писав Казаледжо, – тим, хто постійно перетворює побажання громадської думки на реальність».

Але навіть вихваляючи абсолютну владу Чингісхана, Казаледжо також вихваляв абсолютну владу, яку здобудуть маси людей над своїми лідерами в епоху інтернету. У 2001 році в книзі «Веб помер, хай живе веб» Казаледжо описав, як технологія змусить владу стати абсолютно прозорою та підзвітною волі людей.

«Референдуми з питань національної ваги стануть такими ж рутинними, як читання новин у вечірніх газетах, – заявляв він. – Інтерактивний лідер стане новим політиком, тим, хто постійно перетворює побажання громадської думки на реальність. Цей новий політик не потребуватиме інтерпретацій, які виконують сучасні ЗМІ – і ті через це втратять свій вплив».

Як інші кіберутопісти, що публікувалися у виданнях на кшталт WIRED – декого з цих авторів він цитував у своїй праці – Казаледжо систематично пророкував неминучий занепад журналістики. Він стверджував, що через кілька років інформація стане комунальною послугою, такою самою, як електрика чи вода, і вона заповнюватиме щоденне життя. Вона замінить нинішню «віртуальну реальність», яку для них зараз конструюють ЗМІ: «матрицю, що нас оточує».

На його думку, медійна Матриця в Італії була вкрай клаустрофобською: у 2001 році скандальний медіамагнат Сильвіо Берлусконі вступив на свій другий прем’єрський термін; він не тільки володів найбільшою комерційною телевізійною мережею, але й домінував на державному мовленні, RAI.

Зайнявшись прозиранням майбутнього, Казаледжо закинув свої поточні справи, які були необхідні для Webegg, щоб отримувати прибуток. «Він поставив усіх найкращих людей на нові завдання, які були для нього дуже бажаними», – каже Баффе. Але основний бізнес компанії закульгав. «У якийсь момент, – згадує Баффе, – його его взяло верх».

На тлі зростання фінансових втрат головний акціонер компанії, Telecom Italia, змусив Казаледжо піти. Невдовзі після цього Webegg закрився. Казаледжо зберіг контакти й досвід, щоб залишатися гравцем в італійській технологічній галузі, але на той час його зацікавлення раннім періодом інтернету почали зміщуватися від бізнесу до іншої сфери – політики.

Навіть люди, які добре знали Казаледжо (але, можливо, не настільки уважно читали його книжки), були здивовані цим несподіваним поворотом. Зублена пригадує свої слова: «Джанроберто, ти ж ніколи навіть віддалено не цікавився політикою!» У відповідь на це зазвичай стриманий Казаледжо вибухнув сміхом, показуючи дитячу щілину між передніми зубами. «Та годі, наполягала вона, з усіх речей у світі ти йдеш у політику?». Але Казаледжо тільки сміявся і тримав свої міркування при собі.

Едоардо Нардуцці, який знав Казаледжо з 1998 року і працював у раді директорів Webegg, вважає, що Казаледжо побачив «цікавий простір» в італійській політиці, який дозрів для випробування його ідей про веб-орієнтований низовий рух – «політичний стартап».

Все почалося з простого кроку. У 2004 році Казаледжо висунувся незалежним кандидатом у своєму рідному селі поблизу Івреї. З 294 голосів за депутатство в місцевій раді він отримав лише 6. Але це не означало, що він склав руки. Все, що йому було необхідно, – це номінальний лідер.

Клоун

Будучи провідним коміком Італії, який гастролював у провінції, Беппе Грілло звик до надмірно завзятих фанів. Але ніхто його так не вразив, як відвідувач, який прийшов зустрітися з ним одного вечора в квітні 2004 року. Після шоу в прибережному місті Ліворно Джанроберто Казаледжо з’явився в дверях гримерки Грілло й представився як веб-промоутер. Але завдяки гриві сивого волосся, окулярам, як у Джона Леннона, і тихій наполегливості він, як згадує Грілло, був більше схожий на «злого генія».

Грілло згадує про цю першу зустріч у передмові, написаній ним до наступної книги Казаледжо, «Web Ergo Sum». «Він пояснював мені, що таке веб-кастинг, пряма демократія, чат-боти, вікіпедія, дауншифтінг, юзабіліті, об’єкти цифрової взаємодії, соціальні мережі, закон Ріда, інтранет і копілефт», – розповідав Грілло. Він порівняв Казаледжо з радикальним середньовічним святим Франциском Асизьким, але «замість проповідей вовкам і птахам він звертався до інтернету».

Початково комік побоювався: «Все було очевидно, – писав Грілло, – це псих». Але шаленство Казаледжо передбачало краще майбутнє, яке настане завдяки інтернету: компанії стануть демократичними, політики перестануть бути посередниками, а влада перейде вниз – до окремих людей. Невдовзі Грілло попав під чари Казаледжо – що саме по собі вражало, адже Грілло тривалий час був технофобом. Він навіть розбивав ком’ютери молотом під час своїх вистав.

Казаледжо запропонував створити для Грілло блог. Комік був добре відомий в Італії, але його не допускали до державного телебачення у 1980-ті після того, як він непристойно пожартував про корупцію у тогочасному соціалістичному уряді.

Зараз же Казаледжо відкривав перед ним новий шлях до масової аудиторії та вихід із безкінечних театральних турів: інтернет. «Ми зробимо один із трьох найпопулярніших блогів у світі», – пообіцяв Казаледжо. Так почалося партнерство, яке трансформувало італійську політику.

Продовження читайте тут. У другій частині про те, як послали нах Глілло і як син Казаледжо отримав повний контроль над платформою "прямої демократії"

італія інозмі кіберсвіт інтернет досвід