Західний політолог: якщо Зеленський діятиме, як Голобородько, країну чекає крах, до того ж він не помічає Росію

Після голосування цього вікенду на українських президентських виборах, популярний актор Володимир Зеленський та чинний президент України Петро Порошенко стали лідерами перегонів. Тож наступним президентом України буде або Порошенко – або альтер-его Зеленського, Василь Голобородько.

Голобородько – це некорумпований український президент, якого Зеленський грає в популярному серіалі “Слуга народу”, зараз уже в третьому сезоні. Звичайний шкільний учитель, чия тирада проти корупції, записана його учнем, стає вірусною, і він катапультується до президентства. В реальному житті Зеленський звів свою агітацію до мінімуму. Він доручив Голобородьку робити його роботу за нього, а це може означати, що єдиний спосіб вгадати справжні погляди Зеленського – це прийняти на віру погляди, притаманні його фальшивці.

Так само як і Зеленський, який ніколи не показував великого інтересу до управління державою, аж поки сам не вирішив до нього долучитися, Голобородько мало знає про політику, економіку або міжнародне становище. У серіалі він відкладає зворушливу інавгураційну промову, написану його радниками, щоб заявити, що він не буде робити жодних обіцянок, оскільки “він ще недостатньо обізнаний, тож це буде нечесно”.

Втім, він запевняє публіку, що “діятиме так, щоб не соромно було дивитись дітям в очі”. Наступні два його сезони у президентському офісі позначені серією кумедних конфронтацій з непереборною бюрократією, слимаками-радниками та величезною кількістю корупціонерів.

Якщо серіал є, як написав один із канадських прихильників Зеленського, “постановкою для реформ” – тоді виборцям цього кандидата варто хвилюватися. У кращому випадку, все, чого вони можуть очікувати – це два роки невдач. У гіршому ж вони можуть побачити, як їхня країна розпадеться, а лідер піде до в’язниці.

Наприкінці другого сезону своїми зусиллями Голобородько набуває стількох ворогів, що програє на сфальсифікованих виборах. У третьому сезоні оскаженілі українські націоналісти (зі слоганом “Свобода, прізвище, країна”) влаштовують переворот, який призводить до його арешту. Як каже один із узурпаторів, питаючи ув’язнених про їхні прізвища (та, відповідно, їхню національність), “Україна не для кожного” – очевидно, настільки, що навіть “українські в’язниці можуть утримувати тільки патріотів”.

До закінчення третього сезону Україна ділиться на 30 малих держав. На далекому заході – Королівство Галіції; на далекому сході – СССР, що означає Союз свобідних та самостійних республік, але також зводиться до кириличної абревіатури Радянського Союзу. Посередині є навіть Юдейська держава з центром в Умані, що є домівкою для хасидизму.

На щастя для України, Голобородько повертається, переобирається на президента і запроваджує нові реформи, і він настільки успішний, що переконує відділені держави воз’єднатися в єдину націю. Економіка процвітає, прямі закордонні інвестиції повертаються, стартапи стартують, мігранти повертаються, а Україна навіть започатковує космічну програму.

На жаль, дві держави відмовляються повертатися додому – Галіція та СССР, чиї еліти наполягають на тому, що вони не можуть співіснувати в об’єднаній Україні. Втім, люди приходять на виручку. На Львівській шахті починається пожежа, загрожуючи життям шахтарів, які залишилися у штольнях. Лідери СССР відмовляються допомогти, але загони російськомовних рятівників з Донбасу поспішають до Льова і рятують своїх українськомовних товаришів. Обидва регіони воз’єднуються з країною, і Україна стає знову цілісною.

Але Голобородько ще не закінчив. Він відвідує зустріч країн Заходу у Брюсселі, де лідери західні лідери дорікають за політичне та економічне лідерство України. Голобородько гордо виходить. Повернувшись в Україну, він каже своїм випускникам, що заздрить їм через їхню можливість жити в цій новій Україні.

Але все ще залишається проблема, яка впливатиме на їхні життя впродовж десятиліть: Україна має 163 мільярди доларів боргу. Він закликає українців сплатити його, “і тоді ми ніколи більше не будемо людьми другого гатунку”. В останньому епізоді сезону (і, в залежності від політичних успіхів Зеленського, можливо, й серіалу), Майдан Незалежності – місце проведення Помаранчевої революції та Євромайдану – вкритий золотом. Люди гуляють площею. Серіал закінчується прозорим агітаційним закликом – голосувати за Зеленського на президента.

“Слуга народу” неправильно показує цілу низку речей. Більшість персонажів майже весь час говорять російською. Насправді ж в Україні українською публічно говорять принаймні так само часто, як і російською. Переважна більшість українців, які виступають за українську мову та культуру, навряд чи є радикальними прихильниками узурпації влади. Корупція поширена – але це не такий монстр, яким його уявляє Голобородько (та й західні журналісти). І замість того, щоб дорікати Україні – Захід був би у захваті від її політичного та економічного злету.

Ці неточності можуть бути вибачені, як агітаційні перебільшення. А от те, чого пробачити не можна – це відсутність у серіалі Російської Федерації та її президента, Володимира Путіна. В цьому альтернативному всесвіті Донбас та Крим не окуповані. Немає війни. Немає смертей. Немає жодної згадки про спроби Росії зруйнувати українську незалежність, які тривають з 1991 року.

Ця дивовижна відсутність наводить на думку, що Володимир Зеленський, який є виконавчим продюсером серіалу, не має жодної ідеї, що робити з дуже реальною екзистенційною загрозою для України, або, що навіть гірше, не вірить у неї. Тоді, в кращому випадку, у якості президента Зеленський буде схильним до серйозних помилок у його стосунках із Путіним. У гіршому – він піде на поступки, внаслідок яких Україна втратить свій суверенітет.

Відсутність путінської Росії має й інші наслідки. Неможливо зрозуміти українську війну у східному регіоні Донбасу – яка є прототипом для громадянських конфліктів у серіалі– без визнання путінського вторгнення та анексії Криму. Без визнання путінської підтримки українських сепаратистів на Сході та постійного розміщення кількох тисяч його солдатів на українській території. І без визнання того, що він розмістив десятки тисяч військ, танків та артилерійських підрозділів уздовж кордонів України, і заблокував українські порти в азовському морі.

Ігноруючи ці факти, серіал приймає наратив Путіна, який він почав поширювати багато років тому і вдосконалив під час Революції гідності. Росія була змушена окупувати Крим та вторгнутися на Донбас, наполягає він, щоб захистити країну нібито від фашистської хунти, яка витіснила проросійського президента Віктора Януковича, загрожувала життю російськомовних українців та мала плани приєднання до очолюваного США імперіалістичного альянсу, відомого як НАТО.

Серіал фактично говорить, що росіян не можна звинувачувати за проблеми в країні; звинувачуйте українців, стверджує він, а особливо українських патріотів, які покладаються на Захід.

Упродовж своїх п’яти років у президентському офісі, Порошенко послідовно відхиляв лінію Путіна і прагнув зробити Україну життєздатною нацією та державою. Великою мірою він досяг успіху. Україна має сильну армію, яка поборола росіян та їхніх донбаських прихильників, змусивши їх зупинитися. Країна широко інтегрується до західних інституцій та розширює свої зв’язки з рештою світу. Адміністрація Порошенка запровадила низку політичних, економічних, соціальних та культурних реформ, і фактично вийшла зі сфери російського впливу.

На контрасті, якщо “Слуга народу” є певним керівництвом до дії, Зеленський цілком може відкинути ці досягнення і повернути Україну до так званого “русского міра”. Найбільша сила Зеленського – його ідентифікація із Голобородьком – водночас є і найбільшою його слабкістю. Він має всього пару тижнів до наступного раунду голосування, щоб створити свій власний бренд, але це теж може бути проблемою; неможливо приховати, що у нього немає досвіду в політиці.

Прихильники Зеленського сподіваються, що його радники, особливо самозвані реформатори, які працювали при Порошенку, зможуть компенсувати його невігластво – але це малоймовірно.

Їхня готовність відмовитися від Порошенка, коли справи пішли кепсько, свідчить і про те, якою може бути їхня майбутня відданість Зеленському. Зеленський може здійснювати усе й повністю самотужки – або в цілковитій залежності від його олігархічних покровителів. Самотужки він провалиться як реформатор. Як маріонетка могутніх олігархів, він доб’ється успіху лише як антиреформатор. Незалежно від результату, слабкий президент буде саме тим, чого хочуть українські олігархи – і Путін.

Якості Порошенка, його сильні та слабкі сторони відомі. Багато українців правильно бачать його як стійкого політика, який врятував Україну на грані катастрофи 2014-2015 років. Багато хто також правильно бачить його як того, хто не зумів знешкодити олігархів та запровадив болісні підвищення цін, призначені МВФ, для стражденного населення.

П’ять наступних років Порошенка можуть бути роками помірних реформ, зростаючої інституціоналізації та стабільності, а також прогресуючої інтеграції із Заходом. Але Порошенко також здатен здивувати українців. Він може хвилюватися про свій історичний спадок аж настільки, що зробить висновок: йому слід зробити щось дуже драматичне – наприклад, подолати корупцію.

Це найсуворіший вибір з усіх, які могли б постати перед українцями. В 2004-му вони голосували проти Януковича. Уряд, який прийшов, провалився у реформах, але втримав Україну живою. У 2010-му вони проголосували за Януковича. Його уряд ігнорував реформи, поширював путінську програму, загрожував існуванню України і запалив Революцію гідності. У 2014-му українці проголосували за Порошенка, якому вдалося створити Україну настільки вільну, що вона може всерйоз думати про обрання вигаданого президента.

Питання ось у чому: виберуть українці фантазію – чи таки вирішать, що нинішня реальність є достатньо хорошою?

інозмі вибори-19 мотиль зеленський опініон