М

Мистецтво самогубства. Вся еліта ополчилася проти Порошенка

Хотів би помилитися, але думаю, що сьогодні відбувається реванш колишніх регіоналів та інших проросійських сил. Звісно, це сталося й через помилки Петра Порошенка та його команди. Про них уже пишуть, і напишуть ще чимало. Але є в цьому й негативна роль активної частини суспільства. Я хотів би зосередитися на ній. Політична еліта об’єдналася проти Петра Порошенка.

Автор: Юрій Луканов

Мало не всі політики, які мали шанс отримати більш-менш пристойний результат на виборах, зійшлися в критиці чинного президента. Враження складалося таке, що саме критики домагалися підписання асоціації з ЄС, безвізу, збирали міжнародну коаліцію на підтримку України, відновлювали армію, а чинний президент тільки те й робив, що займався корупцією в Укроборонпромі.

Навіть таку очевидну перемогу, як безвіз, наша еліта примудрялася перетворювати на зраду. До його запровадження звучала теза, що ніхто нікуди не поїде, бо в країні зубожіння. Потім почали озвучувати тезу, що через безвіз вся країна виїде на заробітки за кордон. При тому, головною мотивацією для виїзду було те саме зубожіння.

Цікаво, що те саме розповідали й російські пропагандистські сайти. Адже тема бідності, ненадання безвізу, а згодом розповіді про те, що «всі виїдуть», звучала гучним басом з Росії.

І ці російські пісні так гучно і часто звучали, що українські опозиційні політики на слух завчили мелодію й почали її співати, як свою.

Але подивимося на факти. «Дані «чистого виїзду» за останні два роки свідчать, що безвізовий режим і посилення трудової міграції не призвели до суттєвого збільшення довгострокового виїзду. Якщо ми маємо 150 і 200 тисяч чистого виїзду у 2017-2018 роках, то в 2009-2014 роках це було близько півмільйона щороку», - говорить Ірина Сушко, керівник ГО «Європа без бар’єрів», яке провело відповідне дослідження.

Залишається лише додати, що тема "зробимо так, щоб молодь не їхала" стала одним з лейтмотивів кампанії Зеленського.

Ще вони протиставляли народ і владу, теж улюблена теза росіян по всьому світу. Юлія Тимошенко заявляла, що безвіз для України – це заслуга не влади, а всього нашого народу.

«Жодна влада за всі часи не має до цієї перемоги ніякого стосунку. Навпаки, ми мусили б отримати безвізовий режим як мінімум на рік раніше. Але не отримували його тому, що корупція у вищих ешелонах влади не дозволяла дати нам такий безвізовий режим», – наголошувала лідер «Батьківщини». Уявити собі, що влада виконує бажання народу – політикам, певне, забракло уяви.

Красномовний приклад – «Самопоміч». Їх вибрали налаштовані на реформи виборці, а фракція п’ять років критикувала Порошенка. І при цьому не завжди, до речі, підтримувала реформаторські закони. Тепер вони за межею проходження до парламенту.

Існує політичне правило: якщо ви нещадно критикуєте опонента, то знищуєте його, але і себе разом з ним.

Критика від опозиції корисна, вона стимулює і не дає владі нахабніти. Але за умови, що ця критика правильна, підмічає реальні промахи і пропонує кращі рішення. Коли ж критика використовує надумані приводи, вона тільки збільшує закритість і гординю влади. Програють усі.

Та те, що політики звичні до спекуляцій – це не дивно. Мене здивувало, що деякі активісти писали у Фейсбуці, мовляв, всі здобутки останніх років – це заслуга громадських організацій. На зауваження про Томос для української церкви відповіли, що це заслуга Філарета. Такі тези я чув неодноразово. Себто, вони переконували себе й інших, що все робилося волею окремих осіб, а влада лише поруч стояла. Але чому всі свої досягнення громадянське суспільство не змогло реалізувати за Януковича?

Питання риторичне, а прозаїчна відповідь – у тому, що лише влада має бюджет і повноваження втілювати правильні ідеї активістів у життя. Тому важлива співпраця. І вона за Порошенка була.

Антикорупційна політика Заходу по відношенню до України зіграла свою негативну роль. Парадокс полягає втому, що за часів Порошенка було ліквідовано ряд фундаментальних схем, які, за підрахунками аналітиків, дозволили зекономити для бюджету шість мільярдів доларів. Але при тому в пресі стали говорити про корупцію значно більше.

З'явилися антикорупційні активісти, яких до Порошенка і близько не було в публічному просторі. Не просто з’явилися, а навіть розробляли законопроекти і проводили їх через Верховну Раду. Наприклад, Віталій Шабунін висів на прямому зв’язку з головою ВР Гройсманом, коли голосували закон про електронні декларації. Такого впливу, як за Порошенка, жодні активісти ніколи в Україні не мали.

Та все ж саме Порошенко став їхньою головною ціллю. Не Коломоський, який виводив мільярди доларів вкладів з Привату, не оточення Яуковича, котре намагалося зберегти свій влив і активи в Україні.

В антикорупційних розслідуваннях, які фінансувалися Заходом і мов гриби повиростали на телеканалах, про що б не йшлося, винним часто робили Порошенка. Україна має 300 річну історію корупції, це глибоко закорінена практика, один із основних соціальних інститутів, а наші розслідувачі, знайшовши розкрадання, умовно кажучи, на ремонті третьорядної дороги – згадували в негативному контексті Порошенка.

У результаті питання корупції зазвучало так голосно, що великою мірою посунуло в свідомості громадян найголовнішу загрозу – війну проти України, яку розв’язав президент РФ Владімір Путін. А якщо ми подивимося на один з методів впливу Росії на вибори в інших країнах, які визначили в ЄС, то прочитаємо: «сіяння плутанини та непевності щодо того, що ж відбувається насправді».

Суто емоційно виглядало так, наче ми жили в країні чарівних ельфів, а тут раптом прокинулися у царстві корупції. Певна річ, корупцію цю створила одна єдина особа – Петро Порошенко. Тобто, саме президенту діставалося найбільше критики.

Про це писали американські експерти Олександр Мотиль і Адріан Каратницький: «Не дивно, що велика кількість українців вважає, що "нічого не змінилося" і що "все втрачено." Опитування, на початку 2018 року проведене авторитетним Фондом "Демократичні ініціативи", показало, що 80% людей вважають, що війна з корупцією в Україні провалилася, незважаючи на вищезгадані реформи».

Автори дійшли висновку, що «За іронією долі, підтримувана Заходом антикорупційна кампанія не сприяла консолідації реформаторських сил. Натомість понизила громадське визнання реально досягнутих успіхів і послабила підтримку влади, включаючи Порошенка. Громадськість почала втрачати віру в реформаторів, яких тепер вважають неспроможною альтернативою».

Вищеописані позиції з боку активної частини суспільства привели до того, що народ втратив орієнтири. Він ополчився не лише проти Петра Порошенка, а й проти усієї еліти, яка його критикувала, в тому числі й активістів. Отож, вся політична еліта викликала несприйняття у народу.

Власне, результатом цього стала перемога в першому турі президентських виборів і ймовірна перемога в другому турі коміка Володимира Зеленського, який зіграв роль президента у фільмі «Слуга народу».

За уявленням виборців, він жорстко висміював владу, а отже, не має жодного стосунку до олігархату – хоча це й не відповідає дійсності. Народ повірив у нього як в альтернативу існуючому правлячому класу. Виборців навіть не бентежить відсутність у нього команди, нездатність сформулювати проблеми й шляхи їхнього розв’язання та очевидний зв’язок з олігархом Ігорем Коломойським.

Тож еліта за що боролася – на те й напоролася.

Читайте також: Сила тупих. П'ять фундаментальних законів людської дурості

В наступних матеріалах ми проаналізуємо помилки Порошенка і критично важливі кроки, яких він не зробив.

фінал вибори-19 суспільство політика антикорупція

Знак гривні
Знак гривні