Реваншизм, популізм і прагнення тотальної влади — ключові послання інавгураційної промови Зеленського

Чого НЕ сказав Зеленський

Найголовніше, навіть не те, що сказав новий Президент. Найголовніше — те, чого він не сказав.

Володимир Зеленський не сказав, що Росія є країною-агресором і окупантом. Він взагалі не згадав Росію, хоча знайшов час для згадок про інші країни — від Ісландії до Японії. Це — дуже поганий сигнал для України та світу від головного дипломата та головнокомандувача країни, що протистоїть російській агресії.

Зеленський нічого не сказав про важливість вступу України до ЄС і НАТО. Попри те, що курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію закріплений у Конституції. Про НАТО президент згадав лише побіжно в контексті стандартів Альянсу («потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти»). А про Європейський Союз не згадав зовсім (!), удавшись до забутої з часів Януковича риторики про Європу, яка має бути в серці і яку треба будувати в Україні. І це в країні, де відбувся Євромайдан!

До речі, Зеленський ні словом не обмовився і про сам Майдан. Революція Гідності начисто відсутня в його промові, а зміни, що відбулися після 2014 року, змальовуються виключно в негативному світлі.

Відсутність Росії, ЄС і Майдану в інавгураційній промові Зеленського самі по собі вже є виразними ознаками реваншизму, недарма найбільше в парламенті аплодувала новому президенту фракція Опоблоку та решта колишніх регіоналів.

І це варто брати до уваги, аналізуючи те, що президент сказав у своїй промові.

«Тому що кожен з нас Президент (…) Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям.
Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України»

Бажання розділити відповідальність з усіма громадянами — зрозуміле. Адже популярність Зеленського може швидко обернутися на розчарування, а потім і ненависть, як це зазвичай буває в Україні. Однак незрозуміло, чому це правило має діяти лише відтепер? Чому Зеленський вирішив, що за все, що було до 20 травня, відповідає минула влада, а за все, що після — усі громадяни?

«Наше найперше завдання — припинення вогню на Донбасі. (…) Можу запевнити — задля того, щоб наші герої більше не гинули,
я готовий на все.

І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення,
я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги,
і якщо буде потрібно — я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.

Історія — несправедлива річ. Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати…І ми готові до діалогу»

Про які «складні рішення» каже Зеленський? Настільки складні, що можуть коштувати йому рейтингу чи й посади. Як саме він змусить агресорів припинити вогонь? Якщо він справді «готовий на все», то Путін радо йому озвучить ціну миру. Власне, він давно її озвучує — вмонтувати в тіло України ракові пухлини ЛДНР, які заблокують західний вектор руху і будь-який нормальний розвиток країни. Формально території будуть частиною України, а фактично — російським важелем впливу на нашу державу, яка через це втратить реальний суверенітет і повністю повернеться в московську орбіту. Крим при цьому автоматично виноситься за дужки — кожна сторона вважатиме його своїм, але фактично контролюватиме Росія. Якщо такі умови «гібридного миру» справді влаштовують Зеленського — це відверта зрада і капітуляція, яка несе загрозу самому існуванню незалежної України.

Доповнює картину загравання з Москвою й частина промови, присвячена поверненню «втрачених територій» (саме так — не окупованих, а таких, які нібито якось самі собою загубилися).

«Неможливо втратити те, що й так наше. І Крим, і Донбас — це наша українська земля. Де ми втратили найголовніше. Це — люди.

И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.
За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали — они не чужие, вони наші, вони українці».

Виявляється, не російська окупація і постійна обробка мізків російською пропагандою є причиною негативних змін у свідомості людей на окупованих територіях, а українська влада!

Таким тезам, безумовно, аплодують у Кремлі. Як і тому, що, звертаючись до українців Донбасу та Криму, Зеленський перейшов на російську мову. Адже це чудово лягає в пропаговану Москвою схему якогось особливого «русскоязичного юго-востока».

До речі, цей факт став причиною суперечки під час інавгураційної промови президента. Олег Ляшко перебив Президента, голосно вигукнувши, що «вони розуміють українську мову». На що Зеленський відповів: «Вони розуміють українську мову? Так. Дякую, що Ви продовжуєте ділити людей» .

Ця кинута експромтом відповідь свідчить, що справа не лише в спічрайтерах, які пересипали промову твердженнями, співзвучними російській пропаганді. На жаль, сам Зеленський перебуває під значним впливом ідеології русского міра, ретранслюючи думку, що українська мова не єднає, а ділить українців. І це означає, що українці змушені будуть відстоювати власну мову і нещодавно ухвалений закон про її захист не лише від зовнішнього агресора, але й від президента власної країни.

Далі в своїй промові Зеленський вдався до вже перевіреного під час виборів прийому — описав, як тяжко живеться українцям, ні словом не обмовившись, як же він пропонує це змінити.

«Окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.

Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні.

Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїйсь бурхливій уяві».

Показово, що особливо цинічно президент висловився про дві галузі, зміни в яких насправді є значними і вже почали давати помітні результати. Медична реформа, яка докорінно змінює відносини між пацієнтами й лікарями і крок за кроком нищить монополізм та корупцію в галузі. І дороги, яких за останні кілька років відремонтовано більше, ніж за попередні десятиліття. Знецінивши зусилля постмайданної влади, Зеленський вдався до прямої атаки на уряд, застосувавши відверту маніпуляцію.

«Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою».»

Мало того, що Зеленський укотре мимохіть натякнув, що Рейган теж був актором, забувши сказати, що цей актор до президентства два десятиліття був професійним політиком, у тому числі 8 років — губернатором Каліфорнії. Так він ще й примудрився спотворити суть знаменитої цитати Рейгана. Який вживав термін «government» не в сенсі «кабінет міністрів», а в значенні влади в цілому як протилежності приватному сектору і громадянському суспільству.

Після цієї маніпуляції Зеленський повернувся в бік уряду Гройсмана і закликав його урядовців піти у відставку.

«Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори!
Зробіть це. І люди оцінять»

Конституція передбачає, що уряд складає повноваження перед новообраним парламентом, а не перед Президентом. І це логічно, бо саме парламентська коаліція формує уряд. Для чого Зеленський у перші ж хвилини президенства вдався до цієї атаки на уряд? Щоб не чекаючи кількох місяців захопити всю виконавчу владу? Щоб сподобатись виборцям? Чи усвідомлював він наслідки свого заклику?

А наслідки не забарилися. Прем'єр Гройсман того ж дня написав заяву про відставку, закликав парламент якнайшвидше її задовільнити, а Зеленського — негайно назвати, кого він хотів би бачити новим прем'єром. Проте, схоже, Зеленський виявився не готовим до такого розвитку подій. Принаймні, за твердженням наших джерел, відповідаючи на запитання іноземних гостей інавгурації, що він думає про відставку Гройсмана і що буде далі, президент назвав такий крок прем'єра безвідповідальним. Хоча насправді безвідповідальним був заклик самого Зеленського, який Гройсман виконав.

Адже навіть якщо Верховна Рада захоче і встигне задовольнити заяву прем'єра, і уряд опиниться у відставці, то призначити новий уряд вона не зможе — адже кандидатуру прем'єра, згідно з Конституцією, Президенту має подати коаліція, а її в Раді не існує.

Не існуватиме незабаром і самої Ради, бо Президент оголосив, що її розпустить. «Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання» Зеленський уже підписав Указ про позачергові вибори 21 липня. Він набуде чинності одразу після офіційного опублікування, що відбудеться з дня на день. Представники парламентських фракцій та експертні установи включно з Реанімаційним Пакетом Реформ уже заявили, що у Президента відсутні конституційні підстави для розпуску Ради.

Проте навіть якщо Указ Президента буде незаконним, дочасні вибори все одно відбудуться. Адже процедура оскарження такого Указу в Конституційному чи адміністративному суді тривала, а рішення суддів в умовах тиску нової влади — далеко не очевидне.

Зате очевидно, що перші і єдині практичні дії президента на новій посаді спрямовані на захоплення всієї влади, включно з парламентом та урядом. Навіть ціною зневаги до Конституції і внесення дезорганізації в управління державою. Розганяючи уряд і парламент, Зеленський попросив депутатів також звільнити Генпрокурора, Голову СБУ та Міністра оборони. Як і у випадку з рештою урядовців не назвавши своїх кандидатур на ці посади.

Крім того, президент закликав парламент ухвалити ще три документи:

«1. Закон про скасування депутатської недоторканності.
2. Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
3. Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.»

Але парадокс у тому, що, розпускаючи Раду, президент блокує можливість запропонованих ним змін.

Зміни до Конституції про скасування недоторканності депутатів можна ухвалити лише на двох різних сесіях, причому друга з них має бути обов'язково черговою. А найближча чергова сесія, згідно з Конституцією, починається у вересні. Більше того, якщо депутати нинішнього скликання, послухавшись президента, проголосують зараз за зміни в першому читанні, після чого відбудуться дочасні вибори, ці зміни не лише вважатимуться відхиленими, але й не зможуть розглядатися навіть новою Радою ще рік. Тобто Зеленський розпуском Ради блокує скасування недоторканності.

Те саме і з Виборчим Кодексом. Якщо Президент розпускає Раду, то виборчий процес стартує негайно і, звісно, за діючим законом. Про жоден Кодекс не може бути й мови, його президент ховає власними руками. Після консультацій із керівниками парламенту та фракцій 21 травня Зеленський, вочевидь, запропонує позачергово скликати Раду і буквально за день скасувати мажоритарну систему та, можливо, знизити прохідний бар'єр для партій. Звичайно, ухвалювати такі серйозні закони за один день є кричущим порушенням регламенту, але схоже, з приходом Зеленського право та процедура в Україні вже мало що важать. Проте навіть ухвалення таких змін аж ніяк не дорівнює ухваленню Виборчого Кодексу. Бо позачергові вибори у будь-якому разі відбуватимуться за закритими списками, і виборці ніяк не зможуть впливати на порядок кандидатів у цих списках.

Вельми знаковим було й закінчення інавгураційної промови нового гаранта:
«Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали».

Зважаючи на все, що Зеленський встиг наговорити і наробити вже в перші години свого президенства, втримати навіть таку понижену планку йому буде дуже складно.

інавгурація вибори-19 зеленський політика