Сім'я без сексу. Радянський тоталітаризм вбивав подружні емоції, і ця модель передалася наступним поколінням

В інтерв’ю Текстам я розповіла про те, як травми передаються від покоління до покоління і як вони впливають на сучасне життя в цілому. Сьогодні поговоримо проте, як травми минулого визначають наші стосунки в сім’ї.

Після 1917 року, коли найбільшим пріоритетом людини стало виживання, здорова міцна сім'я не здавалася чимось важливим і навіть просто необхідним. Люди не прагнули побудувати зрілі стосунки і не могли повноцінно любити своїх дітей чи дати їм приклад здорової родини. Прагнучи відповідати нав'язаному образу ідеального чоловіка або дружини, в радянські часи багато людей все життя проводили нещасливими.

Зародження радянської ідеології

У нас існує серйозна проблема, яку можна назвати вічною. З нею стикається кожна людина, коли входить у партнерські стосунки, і коли намагається зробити своє сімейне життя конструктивним і якісним. У неї немає досвіду, знань і розуміння того, як це зробити.

Для попередніх семи поколінь наших предків головним пріоритетом було виживання. Для цього їм потрібно було відволікатися від сімейних процесів. У страшні часи Голодомору, репресій, війн люди не могли дозволити собі таку «розкіш», як здорова комунікація з партнером і дітьми.

Втрати і смерть були невід'ємною частиною повсякденного життя. І психіка людей просто не витримувала тієї концентрації болю, яку несла в той час їхня реальність. Навіщо будувати теплі відносини з дітьми, якщо завтра вони можуть померти від голоду? Навіщо намагатися будувати зрілі довірчі відносини, засновані на взаємній повазі та підтримці, якщо чоловіка можуть забрати кожного дня на десятки років?

Важким ударом для всіх була Друга світова війна, а Україна заходиться в тій частині світу, яка найбільше постраждала від неї. Виснажені фізично і психічно люди в повоєнний час були вкрай розгублені. Багатьом доводилося будувати своє життя з чистого аркуша. І незважаючи на те, що такої загрози життю й благополуччю, як раніше, вже не було, більшість продовжувала пригнічувати емоції.

Але, як вам скаже будь-який психотерапевт, пригнічування емоцій не означає, що вони перестають існувати. Незважаючи на всі переживання, втрати та біль, у людей залишилася потреба в близькості й любові. І на цьому було дуже легко зіграти.

У Радянському Союзі людям з самих пелюшок прищеплювали екзальтований патріотизм. Батьківщина й партія повинні були бути для людей первиннішими за родину, батьків і дітей. Тоді ж сформувалася ідеологія так званих зручних людей. Це робилося з метою забрати у людей віру в їхні традиції і впевненість у сім'ї. Тобто, максимально позбавити людей коренів, щоб ними було простіше маніпулювати.

Звичайно ж, це спрацювало не з усіма. Незгодних і незадоволених було мало, але, тим не менш, завжди були люди, які ставили під сумнів те, що вони бачили й чули. На жаль, в радянські часи на таких людей часто чекала трагічна доля – їх або переселяли, або ув’язнювали, або фізично знищували. Загалом, тоді люди втратили контакт зі своєю чуттєвої частиною.

Сімейне життя в СРСР, або «сексу немає»

Сімейне життя радянських часів найкраще характеризує знайомий усім вислів: «У Радянському Союзі сексу немає». У той час як у Західному світі відбувалася сексуальна революція, в Союзі процвітала «турбота» про моральність і вживалися заходи для «зміцнення» сім'ї.

Дуже скоро це призвело до того, що будь-які прояви сексуальності стали асоціюватися з чимось брудним і ганебним. А секс перетворився на «подружній обов'язок». Для більшості людей він перестав бути одним із проявів любові, способом зміцнити духовний зв'язок, отримати й подарувати задоволення. Але перетворився в повинність, необхідність, німий фізіологічний акт.

Вголос офіційна громадськість вважала, що «сексу немає», активно культивувався образ «правильної» родини. Насправді ж процвітали подружні зради, так само, як і безладні статеві зв'язки. Якщо вдуматися, за фактом, радянська ідеологія підтримувала зовсім не міцні сім'ї, а відсутність будь-яких меж в родині.

Можна сказати, що в той час у будь-якій сім'ї завжди було 3 партнери – чоловік, дружина і державна ідеологія. Так, на різних зборах (партійних, робочих і т.д.) відкрито обговорювалося все, що відбувалося в родинах учасників цих зборів.

Дружина або чоловік могли в будь-який момент прийти до профспілки й поскаржитися на неналежну поведінку свого партнера. Через це ніхто не відчував себе в безпеці у себе ж удома. Адже будь-який його або її вчинок в будь-який момент міг стати надбанням громадськості.

Якщо згадати деякі твори письменників початку 20 століття, в них теж відображено стирання меж в сім'ях. Зокрема, необхідність звертатися до глави домкому, щоб той вибрав імена новонародженим дітям. Подивимось радянські фільми — в одній з класичних стрічок можна побачити іншу ситуацію: управдом просить пару не розлучатися «до кінця кварталу», щоб це не зіпсувало «показники».

Представники держави та інші «небайдужі громадяни» активно брали участь, без перебільшення, в усіх подіях, які відбувалися в родині. На емоції та бажання людей не звертали уваги. Важливішою була видимість – те, як сім'я виглядає збоку.

Чи дійсно ідеал ідеальний?

У людей практично не було шансів просто бути собою навіть у власній родині. Їм насаджувався портрет ідеального партнера. І замість того, щоб пізнавати один одного, люди прагнули відповідати шаблонам ідеального чоловіка або дружини, і в своєму партнері прагнули знайти такий самий «правильний» ідеал. У таких стосунках не йшлося про «я і ти», але було «ти повинен/ти повинна бути таким/такою».

Як і все інше, портрет ідеального партнера кожна людина інтерпретувала по-своєму, сприймаючи інформацію через призму особистого досвіду та своєї системи цінностей.

Так, за радянських часів популяризувалася важка фізична праця, заохочувалося прагнення видавати «стахановські» норми і т.д. Тому, з точки зору багатьох чоловіків, їхня «ідеальність» виявлялася в тому, що вони працюють по дві зміни. Пияцтво, загули по кілька днів, пропивання половини (або всієї) зарплати і про себе, і вголос виправдовувалися тим, що: «Я – мужик! Я працюю, як віл. Я що, не маю права розслабитися, як мені хочеться?!».

Постійна фізична втома, пригнічення емоцій і необхідність в очах оточення виглядати «нормальним/правильним працьовитим чолов’ягою» приводили до фрустрації, токсичного накопичення емоцій, фонової тривоги і навіть депресії. Що нерідко ставало причиною уже згаданих загулів і пияцтва.

У той самий час, якщо звернути увагу навіть на ці невеликі витяги з книги з хатнього господарювання, стає очевидним, що від чоловіка не вимагалося поважати жінку. Та й щоденні посиденьки з пивом і грою в доміно у дворі з друзями, які серед «роботяг» вважалися нормою, теж далекі від дбайливого ставлення до дружини і сім'ї в цілому.

А що в цей час відбувалося з жінками? Більшість з них працювали так само важко, як чоловіки. Але при цьому ідеалом радянської жінки вважалася та, яка роботу на заводі легко поєднувала з виконанням певних функцій із домашнього господарства, забувши про втому, власні потреби, бажання й емоції. Наслідки цього були такими самими, як і у чоловіків.

Придушення емоцій ніколи не вирішує проблему. Необхідність приналежності, яка закладена в кожному з нас, змушувала людей відповідати нав'язаним радянською ідеологією образам. Але неможливість зробити це в повній мірі приводила до прикрих результатів: вже згаданоъ депресії, переживань, що «я не такий(а), яким повинен(на) бути», відсутності контакту з партнером, постійного страху бути відкинутим, тому що про твої недоліки дізнаються близькі, друзі, колеги. І це далеко не все.

Фундамент домашнього насильства

Така ситуація активно стимулювала розвиток домашнього насильства. Яким чином? Чоловіки, не маючи здорового контакту зі своїми емоціями, нерідко виплескували свою фрустрацію на своїх рідних у вигляді фізичного насильства. Багато з них, намагаючись утекти від реальності, починали зловживати алкоголем, що значно погіршувало ситуацію.

Жінки, через різницю у фізичній силі, більш схильні до психологічного насильства. І воно теж процвітало в Союзі. Виснажені дружини знайшли маси способів психологічно каструвати своїх чоловіків – постійно знецінювали їх і дорікали їм, порівнювали їх із більш успішними чоловіками, додаючи «а від тебе толку ніякого немає», ставили під сумнів їхні заслуги і без кінця критикували. Про здорові сексуальні стосунки у сім'ях не могло бути й мови, що знову кидало чоловіків до алкоголізму. Коло замикалось.

Діти ж, які росли в таких родинах, сприймали подібну поведінку батьків як норму – і переймали її. Самі того не усвідомлюючи, вони передали цю «норму» вже своїм дітям, а ті своїм і т. д. Тому на сьогоднішній день у нас дуже гостро стоїть проблема домашнього насильства.

Тоталітарна ідеологія і діти

Так само, як не зважали на почуття дорослих людей, не рахувалися і з почуттями дітей. Емоції та думки дітей не брались до уваги. Важливіше було, що скаже, наприклад, вчитель у школі. Крім того, дуже пильно стежили, щоб дитина не виділялася і була такою самою, як усі, щоб не ставила незручних і «неправильних» запитань.

Людей робили зручними з самого дитинства, а вільне мислення дитини пригнічувалось. Якщо дитина хотіла йти власним шляхом, прагнула знайти контакт з собою і йти за своїми бажаннями, вона піддавалася жорстокій критиці та осуду. Як наслідок, дуже мало хто міг зберегти внутрішню свободу і долучити її до свого дорослого життя.

Вплив ідеології Рад на сучасні сім'ї

Один із законів, на яких тримаються всі сімейні системи – закон гомеостазу. Він говорить про те, що все, що раніше використовувалося в родині, і завдяки чому вона вижила, повинні використовувати нащадки цієї сім'ї. Навіть якщо це деструктивно і неприємно – предки так виживали.

До чого це призводить? Кожен стикався з подібними ситуаціями. Є жінка, чиї бабуся і мама були одружені з алкоголіками. І ця жінка дуже не хоче повторювати їхню долю. Вона хоче нормальних стабільних стосунків із непитущим чоловіком. Але раз по раз вона опиняється у стосунках із питущими чоловіками, як у її матері та бабусі.

До чого прагнула радянська ідеологія? Зробити з усіх людей «дітей». Щоб вони були зручними, щоб слухалися «батька» і не піддавали його слова й заборони сумніву. Але давайте замислимося. Чи можуть діти зріло комунікувати між собою? Ні. Як діти можуть виховувати дітей? Ніяк!

Така повсюдно поширена ситуація заклала в сімейні системи людей багато деструктивного досвіду.

Радянські сім'ї не вміли справлятися з кризами і конфліктами. Логічним виходом здавалося виносити сімейні проблеми на обговорення знаданих вище зборів. А це за замовчуванням позбавляло людей можливості розвиватися. Тому сім'ї не проживали кризи, які необхідні для зміцнення стосунків.

І відповідно до закону гомеостазу, багато хто з сучасних людей стикається з тими самими проблемами – не можуть налагодити контакт з собою і своїми емоціями, не можуть знайти спільну мову з партнером і дітьми, не знають, як будувати і розвивати стосунки, повторюють долю своїх предків і т. д.

Саме тому нам обов'язково потрібно озиратися на попередній досвід і аналізувати його. Ігноруючи досвід, закладений у нашу сімейну систему, ми приречені потрапляти в одні й ті самі сценарії, застрягати в замкненому колі деструктивних стосунків. Дуже важливо з повагою ставитися до досвіду минулих поколінь, тому що завдяки йому ми сьогодні є, ми живі. Але це не означає, що його потрібно повторювати.

Коли ви стикаєтеся з певною ситуацією у ваших партнерських відносинах, задавайтеся питаннями: «Я це роблю/поводжуся так, тому що цього хочеться мені, чи тому що так робили/поводилися мої батьки?», «Мене дійсно злить/дратує мій партнер – чи я слідую алгоритму, закладеному в моїй сімейній системі?».

Взяти найкраще – й оцінити критично

Щоб рухаючись далі, нам треба взяти від наших предків корисний досвід, а не повторювали сценарії, які несуть в собі біль.

Можна і потрібно піддавати сумніву те, що було у батьків – їхню поведінку, їхні поняття, норми і т. д. Сумніваючись, ми вчимося мислити незалежно й усвідомлюємо те, чого раніше могли не бачити.

Наші батьки виховували нас, як кращу версію з того, що могло б бути. У той час вони просто не могли інакше. Але ми – можемо. Ми живемо зовсім в інший час і стикаємося зовсім з іншими обставинами. Ми самі зовсім інші, ніж наші батьки. Ми можемо використовувати досвід наших сімейних систем по-іншому. І нам треба до цього прагнути.

Ніхто й ніщо не заважає нам сьогодні вкласти в систему освіти нові тенденції. Наприклад, прищеплювати дітям культуру зрілих стосунків і припинити так насторожено ставитися до сексуального виховання.

Читайте також: Учать у школі: як надягнути презерватив і як запропонувати секс. Німецький досвід

Тоді наші діти матимуть шанс не повторювати сумний досвід минулих поколінь. Вони будуть знати, як будувати міцну сім'ю, як перебувати у стосунках і не перетворюватись ні на жертву, ні на агресора, як захистити себе від сексуального насильства. У наших силах змінити життя наших дітей на краще — подарувати їм можливість бути щасливими».

Фото з сайту https://bezpekavdoma.com/

сім'я насильство срср