60 хвилин на реакцію. Як ефективно протидіяти дезінформації, не запроваджуючи цензуру: досвід Тайваню

Одрі Танг любить висловлюватися точно. Під час інтерв’ю тайванський міністр без портфеля – на табличці з іменем Танга написано просто «цифровий міністр» – негайно виправляє нас, коли ми згадуємо термін «фейкові новини». Більш прийнятний термін – «дезінформація», бо, каже Танг, це юридичне поняття в Тайвані: «Тобто, це навмисна, спрямована на шкоду неправда і, що найважливіше, вона шкодить громадськості, демократичній системі, а не образу міністра», – каже він зі сміхом. – Бо шкодити міністру – це звичайна якісна журналістика, так же?»

Але на відміну від інших владних режимів у Азії, таких як Сингапур, Тайвань вирішив боротися з пошестю дезінформації, не вдаючись до цензури чи арештів.

Тайвань вийшов з воєнного стану в 1987 році й провів свої перші президентські вибори в 1996-му. Попри те, що економіка Тайваню суттєво залежить від торгівлі та інвестицій з Китаю, який вважає Тайвань своєю територією, демократія продовжувала відокремлювати його від політичної системи на континенті. Виборці Тайваню обирають між партією Гоміндан, яка схильна до тісніших стосунків з Китаєм, та Демократичною прогресивною партією (ДПП), яка наголошує на автономії, якщо не на прямій незалежності від Китаю. Чинна президентка Цай Інвень належить до ДПП.

Танг, програмістка, яка вийшла із хакерського середовища, минулого тижня зустрілася з журналістом Комітету захисту журналістів у Тайпеї. Мета – поспілкуватися про те, як Тайвань намагається зберегти чесність та демократичність ЗМІ на противагу своєму значно більшому опоненту – Китаю, який жорстко контролює власні медіа та має потенційну змогу посіяти хаос у відкритій медійній системі Тайваню.

Китай докладає зусиль у спробах впливати на громадську думку в Тайвані за допомогою ЗМІ. Як Тайвань може зберегти свободу преси та відкритість?

Вважаю, що ми в Тайвані найбільшою мірою покладаємося на власну здатність суспільства виявляти дезінформацію. Тобто, навмисну, спрямовану на завдання шкоди неправду – на противагу журналістській роботі. Це не завжди легко, бо лише тридцять чи тридцять п’ять років тому Тайвань був там, де зараз перебуває Китайська народна республіка.

Багато людей, особливо старше покоління, мають труднощі з розрізненням дезінформації та справжньої журналістської роботи – просто тому, що державні ЗМІ у той час були єдиними ЗМІ, й у них було, відверто кажучи, чимало пропаганди. Тож відмінності побачити не дуже просто. У людей, які народилися чи здобували освіту після скасування воєнного стану, тобто, після 80-х, є широкий діапазон інформаційних джерел на їхній вибір. Наша демократія, що розпочалася після перших президентських виборів у 1996-му, збіглася в часі з появою World Wide Web, тож люди пов’язують демократію з демократизацією джерел інформації.

Як ви протидієте дезінформації?

Дезінформація – це небезпека, особливо для відкритих суспільств. Навколо Тайваню багато режимів, не тільки КНР, використовують дезінформацію як привід для держави запровадити цензуру. Ми не хочемо йти цим шляхом, бо ще пам’ятаємо воєнний стан.

По-перше, ще до масового поширення пропагандистської чи дезінформаційної кампанії ми зазвичай спостерігаємо появу відправної точки, де вони здійснюють певне тестування або перевірку різних варіантів – ще до того, поки вони стануть справді популярними. Тестуються меми, різні їх версії, щоб побачити, чи отримають вони «вірусне» поширення.

Кожне з наших міністерств зараз має команду, відповідальну за те, щоб у разі виявлення дезінформаційної кампанії, коли вона ще не сягнула мас, протягом 60 хвилин виготовити таке саме або навіть більш переконливе повідомлення. Це може бути короткий фільм, картка для медіа або допис у соціальних мережах. Це може бути сам міністр, який робить стрім. Це може бути президент, яка прийшла на комедійне шоу. Це може бути прем’єр-міністр, який дивиться стрім відеогри.

Ми виявили, що коли ми це робимо, більшість населення отримує це повідомлення як щеплення – ще до того, як до них дійде дезінформація. Тож захист працює подібно до вакцини.

І як саме це відбувається?

Ми ведемо щось на зразок таблиці обліку й визначаємо, скільки часу потрібно міністерству на реагування. Міністерству внутрішніх справ у середньому потрібно 60 хвилин. Міністерству здоров’я і добробуту – в середньому 70. Вони змагаються між собою у своєрідній дружній конкуренції, і реагують все швидше і швидше, аж поки не вийдуть на 60-хвилинну межу.

Вони також передають ці меседжі через платформу миттєвих повідомлень LINE, Facebook, інші екаунти президента Цай Інвень, прем’єра, віце-прем’єра і так далі. Кожний з них має велику кількість підписників, і вони, по суті, просять фоловерів поширити роз’яснення, щоб воно надійшло до їхніх друзів або родичів раніше, ніж повідомлення з дезінформацією.

Традиційні ЗМІ, звісно ж, отримують наше контрповідомлення, і завдяки цьому готують збалансовані публікації. Ми побачили, що в тому випадку, якщо ми не запустили ці контрповідомлення, не приготували відеоролики, фільми чи хоча б картинки через шість годин, коли починається новий цикл новин у ЗМІ, – протидія безнадійна.

Чесно кажучи, це насправді дуже виснажує.

Чи спроможні ви протидіяти всім проявам дезінформації?

Деякі стають вірусними непомітно для нас. Зазвичай це відбувається на каналах, де застосовують наскрізне шифрування. Це означає, що, на відміну від Фейсбук, Твіттер чи інших систем, де працює індексація гугл, ці канали недоступні для пошукових механізмів. Це як закрита кімната, і тому їм дійсно легко провести мутацію дезінформації у більш потужний мем, перш ніж вони випустять його, так би мовити, у світ широкий.

Ми розробили в співпраці з соціальною мережею LINE та Facebook систему, яку ми називаємо «Сповіщення та громадське сповіщення». Система працює подібно до спам-фільтра. Якщо ви отримали електронний лист і думаєте, що це спам або «сміттєва» реклама, теоретично це ваші приватні комунікації. Держава не може переглядати вашу пошту. Але якщо ви думаєте, що лист надійшов з якоїсь країни, де принцеса хоче поділитися з вами п’ятьма мільйонами доларів, то ви можете позначити цей лист як спам.

На початку двохтисячних ми, інтернет-спільнота, переконали усіх операторів електронної пошти додати таку кнопку до інтерфейсу, щоб коли ви ставили помітку «спам», ви пересилали б і весь текст повідомлення. Це не обов’язково. Це добровільне пожертвування глобальній системі під назвою Spamhaus, список блокування доменів тощо.

Для цього існує ціла система. Це як імунна система електронної пошти – якщо значна кількість людей ставить прапорець «спам», вона робить кореляцію з відправником листа. І коли той відправляє наступного листа, той доходить до адресата, цензури тут нема, але потрапляє до папки зі «сміттєвою поштою», щоб за замовчанням не відбирати в людей час.

Ми розробляємо дуже схожу систему, коли люди можуть пересилати онлайнову інформацію та інші повідомлення, отримані в системах негайних повідомлень, спеціальному боту. Наразі найбільш популярний бот називається CoFact, тобто, collaborative fact (колективний факт), але дуже скоро, в червні, соціальна система LINE вбудує цю функціональність. Все, що вам треба зробити – натиснути на повідомлення, й тоді ви можете позначити його як дезінформацію.

Наприклад, була справді популярна чутка, що у випадку землетрусу, потужнішого за сім балів, сусідні держави можуть надсилати команди рятувальників без згоди країни, що постраждала від землетрусу. Привід для окупації, розумієте? Один бог знає, навіщо вони поширювали це повідомлення. В будь-якому випадку, це популярне повідомлення, тож тайванський центр фактчекінгу досліджує міжнародні угоди, договори, підписані нашим міністром закордонних справ, та інші подібні речі, цитати, джерела цитат, і зрештою заявляє, що повідомлення є фальшивкою.

Як тільки вони це зробили, Facebook пообіцяв, що до червня вони уточнять алгоритм Facebook, щоб він припинив поширювати це повідомлення як популярне в стрічці, – але це не є цензурою. Якщо ви подивитеся в стрічку друга, це повідомлення в ній залишилося, але містить попередження, що перевірка фактів встановила його неправдивість.

Ми напрацьовуємо дуже схожі домовленості з іншми соціальними мережами. Це LINE (популярна в Азії система обміну миттєвими повідомленнями – прим.), Facebook і так далі. Вони всі долучилися до впровадження системи «Сповіщення та громадське сповіщення», яка аж ніяк не є системою сповіщення та вилучення інформації. [Примітка редактора – речник LINE повідомив телефоном CPJ, що вони співпрацюють з групами факт-чекінгу, такими як CoFact, ＭyGoPen, Taiwan FactCheck Center та Rumor & Truth, задля створення «офіційного екаунту LINE для перевірки фактів». Користувачі зможуть пересилати йому сумнівну інформацію та робити запит на перевірку її відповідності фактам. Facebook не відповів негайно на запит електронною поштою про коментар].

А як щодо виборів?

Під час виборів у нас діє спеціальний набір правил, який обмежує пожертви на кампанію. Відповідно, ми відзначили, що іноземні кошти не надходять цим шляхом, бо це буде виявлено. Вони надають перевагу закупівлі точно націленої реклами у соціальних мережах або навіть у традиційних ЗМІ. Тож ми кажемо: ні, це те ж саме, що й пожертви на кампанію. Вам слід розкрити цю інформацію так само, як і дані про пожертви, і тільки місцеве населення має право витрачати гроші та фінансувати політичну рекламу. Кожне рекламне агентство, кожен посередник повинен повідомити, звідки їм надійшли кошти – це як боротьба з відмиванням грошей. І якщо в кінці ланцюжка виявиться іноземець, чи КНР, чи Макао, чи Гонконг, тоді це насправді є злочином.

Для нас вибори є особливою ситуацією, і ми захищаємо виборчий процес на значно вищому рівіні, ніж звичайна система повідомлень і громадських повідомлень.

медіа дезінформація тайвань досвід