Токсичність у медіа і політиці: як протистояти ворогу. Дискусія на Львівському медіафорумі
Зброя в руках бандита — зло. Зброя в руках правоохоронця, який захищає від бандита, — добро. «Токсичний» контент в руках журналіста або політика є інформаційною зброєю, тобто, засобом поширення ідеології, підтримки власної та боротьби з ворожою. Чим породжена токсичність у медіа та як їй протидіяти, говорили на Львівському медіафорумі.
Конспект: Вікторія Гончаренко. Фото: Надя Миколаєнко
Павло Казарін, політичний оглядач
Журналістика — досить молода професія. Кажуть, що це друга найдавніша професія, але насправді вона існує лише близько 500 років. Протягом довгого часу головним завданням журналіста було збирати й передавати інформацію. Він був монопольним посередником між виробниками й споживачами контенту. Медіа були універсальним знаменником. Якщо уявити країну або будь-яке інше суспільство, де люди в чисельнику, то знаменник — це те місце, яке зрівнює у них інформаційну картинку реальності. Десь у 60-і роки минулого століття в умовній європейській країні приходив додому університетський професор, водій автобуса, продавчиня і вмикали телеканали, яких було не так і багато. Вони отримували більш-менш правдоподібний опис реальності. Ці люди могли між собою говорити про цю реальність, і тому вони приблизно однаково її сприймали.
Коли з’явився інтернет і соціальні мережі, суспільство виявилось розбитим на інформаційні бульбашки. Кожен дивиться щось своє. Один дивиться, умовно, Шарія, а інший дивиться блоги Андрія Полтави. І у цих двох не сходитимуться уявлення про реальність. Сусіди по сходовій клітці не можуть між собою домовитись, навіть члени однієї родини іноді не можуть між собою домовитись, тому що вони по-різному описують реальність.
Ми живемо в епоху, коли технології знищують медіа. Раніше журналісти йшли на ВВС і там вирішували, кому давати слово. Зараз кожен може висловлювати свою думку. Ми не можемо говорити про чітке розмежування: ось політики, ось журналісти, ось зірки — все змішалось. З’явилось нове поняття — медіаперсона, людина, яка має певний публічний ресурс.
У нашій країні телебачення — це розвага для бідних, його дивляться заради емоцій. Тож успіх у впливах на масову аудиторію досягає той, хто впливає через емоції.
Василь Гатов (ліворуч) та Олександр Морозов
Василь Гатов, WAN-IFRA США
Ми не можемо затишно присісти на певну доктрину і бути впевненими, що вона надовго зможе пояснити, що відбувається. Уже завтра колесо історії повернеться, і все зміниться. В останні 20 років суспільство пережило три хвилі незгоди. Перша була неусвідомлена. Людям не сподобалось, що все змінюється, а хотілося жити в прекрасному суспільстві, якого не було. Інша пов’язана з технічним прогресом. Багато хто може вважати, що технологізація стосується початку XXI століття. Насправді ж ні, вона почалась наприкінці першої світової війни, коли з’явилось транскордонне мовлення. Як тільки радіо стало більш-менш доступним, країни, які воювали, почали його активно використовувати. Тоді ж почалась інформаційна війна. Мовлення було спрямоване на те, щоб створити нелюдський образ ворога і досягти своїх результатів. Так, вони несли пропаганду і завдавали шкоди своєму потенційному ворогу, але цим самим більше шкодили собі, бо знелюднювали людину.
Нова хвиля токсичності полягає в тому, що політики змінили подачу інформації: давайте нам буде весело, давайте нам буде смішно, давайте ми будемо занурюватися в наші емоції, а з якого приводу ці емоції — не так і важливо. Проста технологія розроблена політтехнологами — створити телевізійного персонажа і вкласти в його уста токсичні речі.
Зараз журналістам треба володіти власним порядком денним і не допускати, щоби на тебе навалювався чужий. Локальний порядок денний, в який не може пролізти токсичність, є однією з ключових протиотрут.
Не можна прощати «своїм» погані справи, навіть якщо вони герої вашої країни. Ніколи не забувайте, що герой може бути злочинцем. Крім того, не треба відповідати на кожен удар контрударом. Йдеться про те, що не вся брехня потребує спростування, немає сенсу реагувати на кожен фейк.
Олександр Морозов, політичний філософ, Чехія
Тема токсичності може розглядатися в трьох різних напрямках. Перше — токсичність як напрямок національної безпеки. В Європі майже в усіх країнах створені організації, які займаються стратегічною національною безпекою. Китай і Росія дуже дбають про свою безпеку, тому закривають інформаційний простір від світу.
Друге — це ставлення аудиторії до експертів. Раніше, щоби називатися експертом, необхідно було присвятити одній темі 10 тисяч годин. Тепер це змінилося, можна прочитати кілька статей і вже вважатися експертом. За таких умов дуже важливою є медіаграмотність. Журналісти мають доступною мовою пояснювати пересічним громадянам цінність демократії та ліберального світу.
Третє — це сегментація простору. Формуються бульбашки, зростає роль емоцій. Завдяки певним мовним формам і зворотам ми можемо створювати віртуальні емоції, які використовуються з токсичною метою. Ці всі ботоферми виготовляють не лише висловлювання, вони за допомогою мови дають певну емоцію, яка далі легко ретранслюється.
Якщо не протистояти, то принаймні контролювати (висновки з дискусії)
Токсичність в медіа призводить до викривлення картини світу і незалежно від політичної орієнтації поляризує дискурс і радикалізує читачів. Швидкість та кількість новин створюють відчуття терміновості, яке посилює тривожність.
Медіа, які ми читаємо протягом дня, становлять основну частину ідей, які ми споживаємо і ретранслюємо. Вони змушують нас вірити речам, які можуть не бути істинними, але ми їх запам’ятовуємо, і це спотворює наше розуміння світу.
Готових рішень для протистояння токсичності немає. Але ключову роль відіграє освіта: інституційна та самоосвіта.
Живе спілкування теж нейтралізує токсичність, воно породжує дискусії та тренує вміння думати й аналізувати.
Єдина можливість виграти протистояння з токсичністю — контролювати споживання. Наприклад, сісти на медіадієту та відфільтрувати ЗМІ з токсичним контентом. Від більшої кількості джерел світосприйняття розширюється і наближається до розуміння реальності.
