Чому студенти голосували за Зе? Ютуб і мемасики на Телеграм, за їх допомогою Росія «хакнула» значну частину української молоді

фото видання Кременчук сьогодні, ілюстративне

Звідки черпає інформацію молодь, яка проголосувала за Зеленського? Щоб дізнатися про це, Тексти за допомогою своїх читачів провели анонімне опитування студентів - вони заповнювали онлайн-анкету. Її запитання можна поділити на три умовні блоки. Біографічний – вік, стать, місце проживання. Електоральний – за кого проголосували, чому, і чи збігся вибір кандидата з вибором батьків. І третій – про інформаційні джерела, які могли зумовити саме таку поведінку.

Будь-який з блоків запитань може дати матеріал для спостережень. Ця стаття аналізує третій блок – про джерела інформації та соціальні мережі, якими користувалися студенти:

– Звідки ви дізнаєтеся про події в суспільному й політичному житті України? Назвіть п’ять джерел.

– На які канали в Ютубі ви підписані? Назвіть усі, які дивитеся регулярно.

– За ким ви стежите в Інстаграмі?

– За ким з «лідерів думок» ви стежите у Фейсбуці?

– За ким персонально чи за яким виданням ви стежите в Телеграмі?

Випереджаючи неминучу критику, відразу скажемо: і опитування, й написаний на його підставі текст аж ніяк не можна вважати об’єктивним науковим дослідженням. Зі статистичної точки зору вибірка опитаних студентів є не репрезентативною ні кількісно, ні якісно. Втім, завдяки їй вдалося зазирнути в онлайновий простір, в якому українська молодь проводить години, дні, тижні й місяці – а потім виходить в офлайн і йде голосувати.

На підставі цього Тексти спробували зробити кілька спостережень – суто публіцистичних за своєю природою – про те, чи (а точніше – як) уподобання молоді щодо соціальних мереж та інформаційних сервісів корелюють з голосуванням за кандидатів другого туру: Зеленського або Порошенка.

Спостереження перше. Зеленського обирав Ютьюб, Порошенка – Фейсбук

Для початку: опитування дійсно довело, що двічі по два – чотири молодь активно користується соціальними мережами (лише одна 18-річна студентка з Одеси написала в анкеті, що не використовує жодну із соцмереж чи подібних онлайнових сервісів - але це радше виняток, який підтверджує правило).

Наступне. Про те, що молодь не користується Facebook і надає перевагу Youtube та Instagram, знають всі без винятку самопроголошені експерти з українських інтернетів. Втім, у контексті електоральних уподобань все виявилося не так просто.

По-перше, Instagram явно не належить до популярних інформаційних джерел, що можуть вплинути на політичні симпатії. Здивувала велика кількість відповідей «не користуюся Instagram» або «ні за ким не стежу». Схоже, що цей фотосервіс головним чином використовують для відстежування друзів, товарів або відомих «інстаперсон».

Все ж із відповідей прихильників Зеленського помітно, що відчутна кількість стежила за ним в Instagram, ймовірно, як за однією з «інстаперсон».

Серед опитаних - прихильників і Зеленського, і Порошенка – є такі, хто стежить в Інстаграмі за кількома політиками. Але це, очевидно, студенти, які цікавляться політикою чи громадською діяльністю і беруть у ній участь. Таких загалом трохи більше десяти відсотків. (До речі, серед політиків «другого ешелону» (не Зеленський, Порошенко чи Тимошенко) ті, хто голосував «За Зеленського», стежать за Мураєвим, Вілкулом (!!!), Лещенко, Саакашвілі, Монтян. У групі «За Порошенка» - Смешко.)

Натомість із Facebook все виявилося значно цікавіше. Ця соціальна мережа дійсно не користується популярністю серед студентів – але лише тих, хто симпатизував Зеленському («В Фейсбук захожу крайне редко, как по мне, не очень интересная соц сеть»). Виняток – вже згадані вище студенти, які цікавляться політикою чи політиками і стежать за їхніми фейсбук-екаунтами.

А от серед групи «За Порошенка» картина протилежна. Більше половини студентів, які за нього проголосували, назвали екаунти, за якими стежать у Фейсбук. І понад третина назвала цю соцмережу одним з джерел інформації про події в суспільному й політичному житті України. Навряд чи це випадковість, і це питання заслуговує окремого дослідження.

Натомість незаперечний фаворит серед інформаційних сервісів, причому в обох групах – це Youtube. У групі «За Зеленського» це особливо помітно. На другому місці – сервіс обміну повідомленнями Телеграм.

Цікавий момент – ніхто з опитаних студентів не назвав серед інформаційних джерел пабліки «ВКонтакте». Навряд чи вони приховували б факт користування ними (один з опитаних назвав серед інтернет-ресурсів, якими він користується, сайт, де торгують наркотиками). Схоже, що заборона «вконтактіка» призвела до його зникнення з українського інформаційного простору. І зараз його функції виконують аналогічні російські пабліки на Телеграм.

Спостереження друге. Шаріят у странє проти телебачення Торонто

У анкетах студентів, які проголосували за Зеленського, вирізняються дві групи популярних інформаційних джерел. Перша – сам Зеленський, тут все логічно. Показове інше: інших представників його команди, однодумців чи ньюзмейкерів (того ж Дмитра Разумкова) серед популярних пабліків нема – насправді їх ніхто й не знав до останніх днів виборчої кампанії.

Якщо ж подивитися, а хто з персон на другому місці після Зеленського у його групі, то можна подумати, що друга людина в «зекоманді» – це Анатолій Шарій. Його популярність аномально висока – 8 згадок серед інформаційних джерел (для порівняння – в Зеленського понад двадцять, у інших осіб – максимум три. Інші прізвища (не політиків), згадані кілька разів – Дубинський, Гордон, російський ютьюб-журналіст Дудь.

Так само яскраво проявляється інформаційний ресурс номер один у «Зегрупі». Це сайт страна.юа – інформаційний ресурс з виразною проросійською позицією (і головним редактором Ігорем Гужвою, який переховується в Австрії від українського правосуддя). Інші згадані в опитуванні ЗМІ поступаються страна.юа в рази.

Загалом у групі «За Зеленського» помітно вище зацікавлення проросійськими або російськими за походженням інформаційними джерелами: буквально одиниці не цікавилися такими ресурсами взагалі. Натомість у групі «За Порошенка» любителів російських пабліків майже нема: «інколи дивлюся пропаганистів типу скабееву, шарія, щоб просто знати, яку хрінь вони несуть». (До речі, лише в групі «за Порошенка» кілька студентів написали, що перевіряють правдивість отриманих повідомлень пошуком в Гуглі. Також серед них більше тих, хто цікавиться «авторитетними» світовими ЗМІ – ВВС, DW, Reuters тощо).

У групі прихильників Порошенка «особи номер два» немає (можливо, через невелику кількість опитаних). Найчастіше згадується Андрій Полтава та його проект «Вата Шоу». Інші прізвища, названі більш ніж один раз, – Андрій Луганський, Володимир В’ятрович, Мирослав Олешко, Сергій Притула, Вахтанг Кіпіані, а також пранкер Євген Вольнов.

Найбільш популярний інформаційний ресурс у групі «За Порошенка» - це проект «Телебачення Торонто» Романа Вінтоніва (він же Майкл Щур). Прикметно, що про «Телебачення Торонто» та Майкла Щура є згадка також і в групі «За Зеленського».

Спостереження третє . Мемасики масового ураження

Те, що молоді симпатики Зеленського у більшості своїй симпатизували також і проросійським інформаційним структурам та персонам, можна вважати доконаним фактом. Втім, якщо класифікувати популярні в них російські джерела за змістом, то виявиться, що більшість із них належить до розважальних – комедійні чи геймерські ютьюб-канали, пабліки з кумедними картинками-мемами (Лентач та його українські аналоги Новинач і Перепічка, BadComedian, вДудь тощо). Чи справді можна поєднувати в одній групі впливу відвертих руссо-пропагандистів а ля Шарій – і відеоблогерів, які стрімлять в ютьюбчику комп’ютерні ігри чи викладають гумористичні скетчі? Або пабліки на кшталт Новинача чи Перепічки, з мемасиками та відосиками?

Насправді й ті, й інші – це явища одного порядку. Причому, другі можуть бути навіть небезпечнішими за перші. У цьому сенсі показовим є приклад вже згаданого Новинача. Цей телеграм- та фейсбук-канал виявився популярним і серед прихильників Зеленського, і серед прихильників Порошенка. Більше того, дехто з останніх охарактеризував Новинач як «загальноукраїнський канал».

Це зовсім не так. Новинач – не український, а російський проект, аналог російського пабліку «Лентач». Він був спеціально створений в червні 2017 року в соцмережі «ВКонтакте» для опрацювання української, більше того, україномовної аудиторії. Після того, як в Україні закрили доступ до «ВКонтактє», з’явилися дзеркала «новинача» на Фейсбуці, а згодом і в Телеграмі. Останній – найбільш популярний.

Якщо переглянути політичні «мемасики» Новинача за тривалий період, помітна спільна ознака більшості меседжів: зневага і скепсис на адресу української влади. Півроку чи рік тому це був Порошенко, депутати Верховної Ради, уряд тощо. А останніми тижнями ті ж самі знущально-скептичні інтонації, які були характерні для мемів про Порошенка, спостерігаються в мемах про Зеленського та призначених ним посадовців у Адміністрації президента. Коли вони виступали проти влади – паблік був на їхньому боці. А як тільки стали владою – тут же перетворилися на мішень. І взагалі, створюється враження,що будь-яка українська державна інституція чи ініціатива через призму нібито аполітичних «веселих пабліків» виглядає неоковирною, некомпетентною, неадекватною і т.д. і т.п. Нічого дивного: зрештою, головною метою російської дезінформаційної машини є дискредитація політичного керівництва України – ми про це писали не раз.

Один з найнебезпечніших видів хімічної зброї масового ураження – так звані бінарні боєприпаси. На відміну від звичайної отруйної речовини, бінарна зброя складається з двох компонентів. Кожний із них сам по собі є малотоксичним. Змішуються складники лише тоді, коли снаряд чи бомба летить у ціль – і в ці секунди утворюються смертельно небезпечна речовина.

Дуже схоже, що Україна стала мішенню для своєрідної бінарної інформаційної зброї, одним з компонентів якої виступають пабліки з мемасиками. Самі по собі вони виглядають безневинно: ну що такого крамольного в єхидній карикатурі на політика чи посадовця? Адже читають і розглядають їх суто по приколу, як казали свого часу в цих ваших інтернетах, just for luls.

Але водночас у свідомість реципієнтів імплантується скептична реакція на політичну ситуацію, нав’язується рефлекторне сприйняття будь-яких подій в негативному ключі – одним словом, та сама #зрада. А потім до цього домішується другий компонент – тригер. І виборець обирає з-поміж десятків політиків того, хто перебуває від огидної політики якнайдалі. І призначає керівником держави і верховним головнокомандувачем веселого коміка з телевізора.

У 2019 році тригером у складі бінарної інформаційної зброї став кандидат Зеленський – якого українські обивателі (і не лише молодь) полюбили просто за те, що він «не з цієї системи» і пообіцяв її зламати. Ураження виявилося справді масовим: варто лише подивитися на результат підрахунку бюлетенів. Втім, це може бути тільки початок. Бо як показала історія, за дев’ятнадцятим роком приходить тридцять третій, а потім і тридцять сьомий. Автору дуже хотілося б, щоб ці історичні аналогії виявилися конспірологічною параноєю.

інтернет зеленський суспільство