Царство чорного кешу. Пару мільярдів на агітаторів і торгівля квотами. Як ходить готівка під час виборів

Зручний пакет «АТБ»

Потім цей звіт опиниться на столі у центральному штабі «Батьківщини», але (скоріше за все) ніколи не потрапить на очі правоохоронців — бо закон забороняє партіям платити спостерігачам та членам ДВК за роботу на виборах. Але всі завжди платили, бо офіційні зарплати були малі, й ніхто не хотів іти працювати за такі гроші.

Партійний офіс виглядає трохи пошарпаним. За один рік його грабували аж двічі. Зловмисники винесли всю оргтехніку: монітори, принтери й системні блоки. Зламали навіть сейф — але грошей у ньому не знайшли. Бо Віктор Миколайович — як мудрий керівник — завжди возить готівку з собою.

На його думку, целофановий шестикілограмовий пакет «Сільпо» або «АТБ» ідеально підходить для перевезення великих сум: «По-перше, такий пакет міцний. По-друге, він водонепроникний. І, по-третє, — не привертає до себе уваги оточуючих. З ним можна спокійно зайти у відділення банку і стояти в черзі біля каси, щоб обміняти долари на гривні».

На думку середньостатистичного українського політика, «чорна бухгалтерія» має безліч переваг перед кришталевими безготівковими операціями. Наприклад, розрахунок готівкою допомагає позбутися тягаря бюрократичних процедур, які лягають на плечі партійних фінансистів.

«Ведення бухгалтерського обліку в Україні не тільки під час виборів, а й взагалі є дуже складним і займає одне з топових місць за складністю ведення бухгалтерського обліку в світі, — пояснює тонкощі роботи з партійними фінансами політолог Тимур Михайловський. — Такий процес, як вибори, є дуже обмеженим за часом, і багато речей треба робити швидко. Часу на бухгалтерський супровід, що вимагає залучення великої кількості непрофільних фахівців, просто немає».

«Чимало наших спонсорів не хочуть «світити» свою підтримку в звітах НАЗК, — додає Олег, керівник обласної парторганізації «Радикальної партії Олега Ляшка». — Вони, як чорта, бояться усіх цих формальностей. Тому наші стосунки будуються на довірі, а не на офіційних розписках. З конвертами працювати спокійніше».

Але найсильніший аргумент на користь готівки — це те, що її набагато простіше непомітно розкрадати самим же працівникам виборчих штабів. Ось чому саме після виборів у керівників обласних, міських і навіть районних партійних осередків з’являються нові автівки та квартири. Походженням коштів на дорогі покупки партійне керівництво не цікавиться — бо ставиться до відкатів як до звичного явища.

«У мене вже років десять немає відкритого рахунку в банку, — розповідає один із місцевих партійних босів «Батьківщини» Віталій. — Навіщо мені зайві фінансові сліди? Тільки кеш. Тільки долари».

Про «сірі» фінансові потоки партійці розповідають ТЕКСТАМ пошепки — і на умовах анонімності. Бо мова йде про величезні суми, які ніхто не хоче «світити» від свого імені.

Лише за офіційними даними НАЗК, на парламентських виборах 2019-го року кожного дня партії витрачали від 1,1 мільйона гривень («Опозиційна платформа») до 6,4 мільйонів гривень («Слуга народу»). Переважно це витрати на рекламу у ЗМІ, білборди та друк поліграфічної продукції (газети, календарі, флаєри).

Щоб збільшити графіку, клікніть на неї

Офіційні витрати партій, які беруть участь у позачергових парламентських виборах 2019-го року. Дані Центральної виборчої комісії України

Але ці суми — крапля в морі на тлі реальних — всеосяжних — витрат.

Саме в целофанових пакетах «АТБ» ховається немаленький бюджет на цілий спектр не менш важливих послуг, якими користуються кандидати в президенти та в народні депутати: «чорний піар», «охорона», «армія ботів» і зарплата тисяч людей, які числяться в партії «волонтерами».

Жодного слова про це немає в партійних фінансових звітах, які аналізує Національне агентство з питань запобігання корупції. Тож ми розповімо вам про роль готівки — неофіційно.

Партія заробітчан

Стратегічно важлива «сіра» стаття витрат на виборах — це так звана «торгівля людьми». Готівковий гонорар від щедрих конкурентів отримують низькорейтингові партії та кандидати, які нахабно зареєструвалися в Центральній виборчій комісії (ЦВК) й отримали квоти: певну кількість спостерігачів, членів дільничних та окружних комісій.

За даними соціологічних опитувань, у парламент 9-го скликання мали шанси пройти лише п’ять партій: «Слуга народу», «Опозиційна платформа», «Європейська солідарність», «Батьківщина» та «Голос». Попри це, за даними ЦВК, в загальних партійних списках зараз конкурують 24 партії, а в мажоритарних округах кандидатів висунули аж 58 партій.

«Є так звані «технічні» партії, які між виборами взагалі нічого не роблять. Із року в рік вони реєструються на виборах, щоб заробляти гроші. Такі політичні сили забирають свої квоти в окружних виборчих комісіях (ОВК), дільничних виборчих комісіях (ДВК), а потім продають їх більшим гравцям», — пояснює Ігор Фещенко, аналітик з партійних фінансів громадського руху «Чесно».

Наприклад, щоб отримати за квотою понад дві тисячі спостерігачів, «Аграрна партія» зареєструвала аж 174 кандидатів, партія «Соціальна справедливість» — 154 кандидатів, ВО «Свобода» — 224 кандидатів.

Так само партія «Солідарність жінок України» отримала можливість головувати в п’яти окружних виборчих комісіях, партія «Відродження» — в шести ОВК, ВПО «Єдина Родина» — в шести ОВК, «Нова політика» — в семи ОВК.

І всі ці керівні посади можна вигідно «продати» конкурентам. Тобто, формально керівник ДВК або ОВК — від партії «Єдина родина», але отримує цю посаду, наприклад, працівник, найнятий «Голосом», «Батьківщиною», ЄвроСолідарністю чи будь-яким іншим великим гравцем.

«Для партії важливо, щоб голова ОВК, голова та секретар ДВК був саме у неї, а решта членів комісії підігравали їм — не безкоштовно, — пояснює політичну кухню працівник київського офісу «Батьківщини» Євген. — Адже на виборах все вирішує підрахунок голосів. І коли різниця між кандидатами невеличка (100−200 голосів), то, найімовірніше, вкиду бюлетенів ніхто не помітить. А ще, як варіант, бюлетені можна зіпсувати. І простіше це зробити, коли голова комісії — свій же партієць».

За аналогічним принципом в обмін на щедру компенсацію кандидати знімають свою кандидатуру в мажоритарних округах. Наприклад, на поточних парламентських виборах раптово передумали балотуватися аж 155 кандидатів.

Зазначимо, що такі маніпуляції в загальноукраїнському масштабі можуть додати лише декілька відсотків і ніколи не були вирішальними, але війна йде за кожен голос.

Проплачені волонтери

«Ті, хто сьогодні не працює, повинні отримати компенсацію в 18:00! Перша зміна отримає після завершення роботи. Кого не буде о 18:00, буде отримувати уже після виборів! Щоб без образ. Набридло носитися із грошима», — сварить у листуванні своїх підопічних агітаторів Тетяна, куратор партії «Слуга народу» в 197-му виборчому окрузі на Оболоні в місті Києві.

Скріншот із листування в телеграм-каналі куратора Тетяни з партії «Слуга народу», 197-й округ

Дівчині набридло носити з собою готівку — зарплату для 86 своїх підлеглих. На одній виборчій дільниці працює 15−20 агітаторів — членів партії або кандидатів на члени у партії, які роздають газети про кандидата та беруть участь в усіх його акціях та зустрічах із виборцями.

Спілкування між куратором та агітаторами відбувається у спеціально створеному для цього телеграм-каналі «График смен». По телефону Тетяна спілкуватися не бажає — у цілях конспірації.

— Коли можна буде гроші забрати за роботу агітатора? — запитую я у Тетяни, зателефонувавши на її мобільний номер.

— Ваше прізвище скажіть.

— Шевченко.

— Давайте в чаті будемо спілкуватися, — дівчина кидає слухавку, вочевидь, здогадавшись, що розмова може бути записана на диктофон.

Тетяна хвилюється недаремно: днями у 197-му окрузі розгорівся скандал. Кандидати-мажоритарники від партій «Європейська солідарність» та «Слуга народу» звинувачують одне одного в підкупі виборців. Мовою політтехнологів, це явище носить назву «війна компроматів». 

Втім, напередодні виборів компромат стосовно підкупу виборців знайдеться чи не на кожен передвиборний штаб.

Напередодні виборів в інтернеті безліч вакансій на посаду агітатора. Оплата — 80−100 гривень за годину

І ось вам інший ілюстративний приклад.

— Шановна Любов Михайлівна! Запрошуємо вас прийняти участь у виборах! Ми шукаємо людей, які будуть працювати в дільничних виборчих комісіях, — за місяць до президентських виборів мені зателефонували з офісу партії «Спільна справа».

— Цікаво… А зарплату партія буде платити?

— Це питання по телефону ми не можемо обговорювати. Приходьте в офіс.

Офіс партії «Спільна справа» в місті Києві, лютий 2019 року

За два дні на порозі офісу партії в центрі Києва мене зустрів Віктор Васильович — саме з ним я спілкувалася по телефону напередодні:

— Заповнюйте заяву. Давайте копію паспорту й коду. За роботу отримаєте 500 гривень — після того, як передасте нашій людині протокол результатів голосування на вашій дільниці.

Втім, свою обіцянку партійний бос так і не виконав — кошти за роботу в ДВК партія «Спільна справа» не заплатила.

Так само «кинув» людей і передвиборний штаб Петра Порошенка: там обіцяли по 2−4,5 тисячі гривень за роботу в ДВК. Але заплатили не всім.

Агітатори від кандидата в президенти Юлії Тимошенко офіційно працюють безкоштовно, березень 2019 року

Хоча, згідно з законом, політичні штаби й не мають права платити членам ДВК, спостерігачам та агітаторам: законодавство трактує це як підкуп виборця. Але це робиться на всіх виборах з моменту проголошення Україною незалежності, й робилося навіть раніше, на демократичних виборах в СРСР в останні роки його існування.

«Тіньовий» мільярд

У погоні за голосами виборців політиків не зупиняє жодний закон. Офіційні банківські рахунки виборчого фонду партії або кандидата реєструються лише за два місяці до дня виборів, але штаби кандидатів починають витрачати кошти на підготовку до виборів набагато раніше.

Наприклад, партія «Батьківщина» почала підготовку до цьогорічних президентських виборів аж за дев’ять місяців до їх початку — в серпні 2018-го року. Тоді ж почалися неофіційні — готівкові — витрати.

Найголовніші статті витрат виглядають так:

1) Оплата праці членам ДВК, спостерігачам та агітаторам;

2) Схвальні дописи в соцмережах від лідерів суспільної думки;

3) «Чорний» піар конкурентів: замовні матеріали в ЗМІ, оплата послуг провокаторів та піар-акції.

Скріншот із журналу «чорної бухгалтерії» Партії регіонів часів Януковича. Одна з витрат — 2,2 мільйони доларів — призначалася для Центральної виборчої комісії

Чітко виміряти розмір усіх цих витрат неможливо. Ми можемо приблизно підрахувати всеукраїнський бюджет однієї партії на оплату роботи агітаторів та їхніх керівників — кураторів. Інформацію ми взяли з документу, який ми отримали від свого джерела в центральному штабі «Батьківщини».

Так, якщо вірити даним із робочого документу партії, в середньому на всю президентську передвиборну кампанію в рамках одного виборчого округу на зарплати агітаторів та кураторів «Батьківщина» закладала бюджет 13 мільйонів гривень. Тобто, на зарплати агітаторів в 199 округах потрібно аж 199 округів*13 мільйонів гривень = 2,5 мільярди гривень.

Ця сума аж у 15 разів більша, ніж офіційні витрати «Батьківщини» в рамках минулої президентської кампанії.

По суті, 2,5 мільярди — це бюджет, який партія витрачає на підкуп виборців. Саме так законодавство трактує оплату роботи агітаторів під час виборів. Хоча по суті це не зовсім вірно, бо агітатори можуть поголосувати й за іншу партію: вони, як правило, не звітують, за кого голосували. Класичний пікуп — це коли людина отримує гроші, а потім показує, за кого проголосувала фотографуючи бюлетень чи фіксуючи своє голосування в інший спосіб.

«Не має права партія платити напряму фізособі з виборчого фонду. Навіть агітаційникам із наметів — незалежно від суми, — пояснює Ігор Фещенко, аналітик з партійних фінансів громадського руху «Чесно». — Членам ДВК так само заборонено платити, бо держава оплачує їм цю роботу. Проте, по факту ми розуміємо, що їм партії доплачують. Але оскільки всі зарплати розцінюються як підкуп виборців, партії не зацікавлені в тому, щоб збирати докази цих порушень. Тому оплата відбувається «в чорну».

Час від часу правоохоронці все ж знаходять крихти від колосального «тіньового» партійного бюджету. Наприклад, перед президентськими виборами одеські правоохоронці знайшли у відділенні «Приватбанку» в місті Подільськ «чорну касу» «Батьківщини» — 1,3 мільйони гривень.

За даними прокуратури, заступник керівника штабу «Батьківщини» в північних районах Одеської області Андрій Світ мав роздати гроші агітаторам, членам виборчих комісій та спостерігачів у п’яти районах Одеської області — Балтському, Подільському, Окнянському, Кодимському та Савранському.

Частину «сірої» каси партії «Батьківщина» правоохоронці знайшли напередодні президентських виборів 2019 року

«Згідно зі статтею 40 закону „Про вибори президента“ оплата членів виборчих комісій здійснюється винятково з державного бюджету України. Оплата з будь-яких інших джерел заборонена, і це логічно. Стосовно спостерігачів та агітаторів стаття 37 цього ж закону каже, що все фінансування відбувається з двох джерел — державного бюджету та з офіційних фондів кандидатів у президенти. Тут ми бачимо, що це необлікована готівка, яку, до речі, ховали в банківській установі», — заявив тоді прокурор Одеської області Олег Жученко.

В той же час, в офіційних звітах зазначених прокурором осередків партії «Батьківщина» написано, що вони не витратили на вибори ні копійки. У відповідь на обвинувачення правоохоронців «Батьківщина» заявила, що «найімовірніше, це були гроші для виборчої мережі «БПП»…

Хай там як, українські суди не поспішають карати організаторів такої схеми підкупу. В судовому реєстрі не набереться й десятка обвинувальних вироків за статтею 160 ККУ («підкуп виборця»). А ті, які є — не стосуються жодної партії, яка представлена у Верховній Раді восьмого скликання.

Таємні спонсори

Закон називає лише два джерела фінансування передвиборної кампанії: 1) держбюджет, 2) виборчі фонди кандидатів (партій). Одна партія сумарно може витратити на свою передвиборну кампанію не більше 375 мільйонів 570 тисяч гривень, а один кандидат-мажоритарник — максимум 16 мільйонів 692 тисячі гривень.

Але, як показують наші підрахунки, цих грошей недостатньо, щоб покрити «тіньові» витрати. Тому керівники передвиборних штабів шукають запасні джерела фінансування.

Щоб зібрати 1−2 мільярди готівки на оплату «сірих» статей передвиборної кампанії, потрібно добряче потрусити кишені своїх прихильників. Згідно з законом, протягом року один громадянин може сплатити у виборчий фонд партії максимум 1,6 мільйони гривень. Юридичні особи можуть пожертвувати вдвічі більше — 3,3 мільйони гривень за рік.

А от «чорна» бухгалтерія жодних обмежень стосовно розміру пожертв на встановлює.

Тим паче, що максимальний штраф за незаконну фінансову підтримку виборчого штабу — 2210 гривень — нікого не лякає.

Тому в кожному окрузі в структурі передвиборного штабу є менеджер-організатор, який займається пошуком потенційних інвесторів — так званих V.I.P. ( Very importaint person (англ.) — дуже важлива людина).

«V.I.P. — впливова людина, що має адміністративні, фінансові та організаційні ресурси. Із центрального штабу нам поставили задачу — на одному окрузі має працювати не менше 60 ВІПів, — пояснює заступник керівника виборчого штабу партії «Батьківщина» Олександр. — Це може бути депутат або кандидат у депутати місцевого рівня, міський голова, голова ОТГ або сільради, фермер або підприємець, керівник або кандидат на будь-яку посаду в межах області».

Підтримавши кандидата або партію фінансовим або адміністративним ресурсом, після виборів V.I.P. отримує «бонуси» — у вигляді посад в партії/ на держслужбі/ держпідприємстві або «правильного» голосування за важливі рішення фракцією партії в місцевій раді.

Якщо за допомогою ВІПів зібрати необхідну суму не вдається, на допомогу включається план «Б» — торгівля «прохідними» місцями в списку партії.

«Ключові особи в партії мають так звану «квоту» — кількість людей, яких вони можуть втулити в прохідний список. Голові партії, по суті, начхати, скільки ти взяв грошей за місце. Ніхто не звітує одне перед одним. Задача ставиться так: ось твоя зона відповідальності (наприклад, округ або регіон), шукай гроші на «сірі» витрати як хочеш, — на умовах анонімності розповідає депутат від «Радикальної партії Олега Ляшка» Андрій. — Керівника партії цікавить одне — щоб за рахунок фінансових надходжень на окрузі реалізувалися проекти для підвищення рейтингу політичної сили».

Тут працює логіка ведмедя: є короткий період запасання фінансів (перед виборами), а потім наступає п’ятирічка (каденція в парламенті), коли ці гроші потроху витрачаються. Поповнювати «сірі» запаси готівки депутату допомагають проплачені депутатські звернення, а також «правильне» голосування за ті чи інші законопроекти.

ТЕКСТИ спілкувалися з політиками від різних парламентських партій із Ради минулого склакання, і виявилося, що суми за потрапляння у партійний список дуже різні: місце на грані вибування може коштувати 200−500 тисяч доларів, а стовідсотково прохідне — в середньому 1−2 мільйони доларів. І позаяк єдиного тарифу не існує, охочі пробитися до лав партії, не соромлячись, активно торгуються — і можуть збити ціну питання навіть удвічі або втричі.

Кандидати в депутати не поспішають хвалитися тим, що опинилися в списку партії за гроші. Подібні історії стають публічними дуже рідко. Одна з них прогриміла місяць тому — коли волонтер із Дніпра Олександр Редька розповів, що партія «Слуга народу» вимагала у нього 300 тисяч доларів на висування на виборах по мажоритарному округу.

Якщо вірити даним із офіційного сайту партії, конкурс був шаленим: на одне місце в мажоритарному окрузі подавало резюме в середньому 17 кандидатів.

«За місце в парламенті збирають 300 тисяч доларів за висунення по мажоритарці, а за місце в списку партії збирають 2 мільйони доларів (2 людини повідомили, яким довіряю і яких озвучили ці цифри), — розповів Олександр на своїй сторінці у Фейсбуці. — Тому для мене очевидно, що депутати від партії «Слуга народу» працювати будуть не на зарплату. Це 100% факт! Пишу це, бо бачив відео про такі самі умови від людей з інших областей».

У відповідь на цей закид в центральному штабі «Слуги народу» лише розвели руками — голова партії Дмитро Разумков заявив, що «якщо десь в областях діти лейтенанта Шмідта брали гроші за потрапляння в список, ми за це не готові відповідати. Чув, ціна коливається від 200 тисяч до 6 мільйонів доларів». 

суспільство політика економіка вибори гроші