Банки мають гроші і хочуть роздавати кредити. Гроші підуть на проїдання — чи на розвиток внутрішнього ринку?

Обсяг міжнародної торгівлі падає. Через протекціонізм на національному рівні, головно — у США, та суперечки з цього приводу з Китаєм та ЄС. Британське видання The Economist навіть вигадало спеціальний термін для цього: slowbalisation, яке можна перекласти, як «сповільненя глобалізації». А українська економіка, як відомо, зав’язана на експорт. Тому сподіватися на зовнішні ринки, які стрімко зростали б і додали б українцям відчутне збільшення доходів, а нашій економіці імпульс до значного росту, не доводиться.

Звісно, важливо втримати свої теперішні експортні позиції та все більше освоювати ринки ЄС та країн Азії , Африки й Південної Америки.

Але в умовах зменшення світової торгівлі цього недостатньо. Потрібно розширювати і внутрішні ринки, створювати нові, на яких конкуруватимуть товари з високою доданою вартістю. Плюс залучати в країну зовнішні інвестиції. Створювати для цього всі умови. Як — про це написано вже багато. В тому числі й завдяки справедливим судам і всьому, що нас просуває вгору в глобальному рейтингу Дуїнґ бізнес.

Але я про інше.

Інвестори прийдуть сюди тоді, коли побачать, що й самі українці в себе інвестують, в тому числі й через свою банківську систему.

В українській банківській системі зараз є гроші, я б сказав, багато грошей. Банки працюють за найвищими світовими стандартами кредитного ризику і шалено конкурують за клієнта. Та немає якісного позичальника. Його треба створювати і виховувати.

Плюс поки в нас відносно висока облікова ставка НБУ (відсоток, під який Нацбанк позичає гроші комерційним банкам), що спричиняє й високі банківські ставки по кредитах.

Щоб наявні гроші владати у власну економіку, а не у споживання, умовно кажучи, імпортних смартфонів, на нинішньому етапі уряд і НБУ мають вибрати кілька головних напрямків та підтримувати їх, компенсуючи частково відсотки по кредиту або його тіло.

Енергоефективність

Обсяг ринку енергомодернізації (тільки житла), за даними Мінрегіону — 50 млрд доларів. Я вже не кажу про комунальні господарства міст — мережі, теплоенерго, водогони.

Одним з напрямків розвитку внутрішнього споживання й створення нового технологічного ринку могла б бути подальша енергомодернізація житлового фонду. Бо це може дати імпульс внутрішньому виробництву й споживанню будівельних матеріалів, товарів і обладнання, створюючи робочі місця, поступово виводячи з тіні сектор будівництва житла, а також зменшуючи енергоспоживання житлового фонду.

Якщо ознайомитись зі свіжим звітом НБУ про фінансову стабільність, українські домогосподарства і найбільше несуть грошей у банківську систему (кладуть на депозит), і найбільш динамічні (з точки зору зростання кредитного портфеля банків) позичальники.

Щоправда, домогосподарства беруть, як правило, споживчі кредити, обсяг яких стрімко зростає — рік до року на 30%.

І тут є два ключові виклики, які варто перетворити на можливості.

Перше: теперішні позики домогосподарств — це переважно кредити на імпортні товари. Друге — ці кредити беруть переважно громадяни з низькими доходами.

Для того, щоб цей кредитний важіль дав економічний ефект — зростання виробництва товарів і послуг усередині країни — необхідно поглибити вже наявні національні, регіональні та муніципальні політики сприяння, наприклад, в енергомодернізації житла українців. Також система субсидій має стимулювати економити тепло і енергоносії.

Простими словами — продовжити всеукраїнський євроремонт, спрямований на зменшення енергоспоживання житлового фонду. Успішні напрацювання тут є — це теплі кредити. Тільки цього року ними скористались майже 100 тисяч родин і до тисячі ОСББ.

Іпотека

Для того, щоб залучити в кредитний процес громадян з вищими доходами, банкам необхідно більше й змістовніше працювати з іпотекою. Цим інструментом не охоплена адекватно галузь житлового будівництва, яка так само стрімко зростає в останні роки — у першому кварталі цього року, приміром, житла побудували на 32,3% більше, ніж у попередньому. Було здано в експлуатацію понад 26 тисяч помешкань. З них дві третини — це приватні будинки.

У всьому цивілізованому світі іпотека й житлове будівництво — це надійні і «довгі гроші» для економічного росту і, що головне, стійкості національних економік. У США за іпотечними кредитами визначають стан економіки в цілому як за одним із головних індикаторів.

Мікрокредити

Ще один перспективний напрямок кредитної підтримки домогосподарств — це нарощування мікрокредитування малого бізнесу (розмір позик 250 тис — 5 млн грн) — наприклад, на відкриття і підтримку сімейних справ: кав’ярень, ремонтних майстерень, СТО, мийок, хімчисток і т. ін. Спільно з Франкфурстською бізнес-школою за технічної підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) Ощад запустили цей процес — кредитну фабрику таких позик.

Цей напрямок набирає обертів. Утім, потрібен час, адже йдеться про комплексне питання, яке потребує і навчання підприємництву, і фінансової грамотності, яка в нас, до речі, найнижча у Європі, і інформаційної підтримки медіа, яка б мотивувала українців ставати підприємцями і брати свою долю у власні руки.

Переробка відходів

Якщо йти за логікою євроремонту країни і вийти за межі домогосподарств, то варто ще позначити комунальні господарства українських міст, які потребують докорінної модернізації.

Один лише напрямок збирання і переробки твердих побутових відходів — це ринок в десятки мільярдів євро. При цьому, муніципалітети тримають на депозитах мільярди гривень, а віз по суті й нині там, де був 5 років тому. За роки децентралізації в країні не побудовано жодного сміттєпереробного заводу. Зрештою, як і за всі попередні роки незалежності. Тут камінь спотикання в тому, що тариф, який платять громадяни за вивіз і переробку сміття, не дозволяє вивести бізнес із утилізації на рентабельність. Виходом можуть бути, з одного боку, інвестиції місцевих громад у роздільне сортування сміття і відповідні підприємства, а іншого — таки збільшення тарифу на утилізацію відходів.

Спрага кредитувати

За прогнозами НБУ, наразі системні ризики в українському фінансовому секторі на історичному мінімумі, а ризики прибутковості банків у наступні два роки будуть низькими. Звісно, ці сценарії в силі за однієї умови — продовження співпраці з МВФ. Якщо втримаємо інфляцію в запланованих межах, вниз піде облікова ставка НБУ, а за нею й кредитні відсотки в банках. Тобто, гроші для позик стануть дешевшими. Маємо непоганий шанс стимулювати технологічні виробництва. Чи скористаємося ним, чи знову накопичені гроші підуть на проїдання, тобто, купівлю імпортних іграшок — залежить від урядових політик.

Очевидно одне — банки хочуть і можуть кредитувати, у банків спрага кредитувати. І вони готові підставити своє кредитне плече як українським домогосподарствам, так і українському бізнесу. Потрібен якісний позичальник. Він і є головною точкою росту української економіки. Як його отримати/виховати— окрема і велика тема, яку варто винести на широке експертне обговорення.

мвф економіка банки нбу гроші кредит