Зеленський в Анкарі. Туреччина балансує між США та Росією. Шпильки від ЗМІ і заздрість демократичної публіки

Комік Зеленський

«Президент-комік прибуває до Туреччини». Так анонсувала приїзд Володимира Зеленського турецька провладна та впливова газета «Сабаг». Видання також опублікувало й світлину Зеленського з його інавгурації, яка узгоджувалася б із таким заголовком.

Скрін із популярної проурядової газети "Сабаг". Заголовок: «Президент-комік прибуває до Туреччини»

Ще більш непривабливий сюжет про українського президента подав телеканал Shov TV. У ньому Зеленський має й зовсім пришелепуватий вигляд: іде не туди, куди потрібно під час урочистої церемонії, комічна нарізка зі «Слуги Народу» тощо. Сюжет містив той самий анонс: «президент-комік».

Shov TV не вважається мейнстрімним турецьким телеканалом (всі канали у країні провладні). Але його дивиться саме широка аудиторія заради розваг, серіалів, шоу тощо.

Опозиційні турецькі газети теж написали про українського президента як про коміка. Власне, така оцінка миттєво поширилася в наших сусідів відразу після перемоги Зеленського на виборах.

А маргінальні турецькі інтернет-видання нагадали, як колись Зеленський висміяв Ердогана у своєму квартальному шоу, назвавши його «вусатим тарганом». Ще деякі з маловідомих сайтів наголосили на єврейському корінні президента.

Отже, Україна вкотре отримала не найкращий образ у медіа сусідньої країни.

Сам Ердоган під час зустрічі з українським президентом не раз весело усміхався. А щодо його браслетів і зовсім пожартував: «Так зовсім місця на руках не стане».

Але не варто це сприймати, як повну «зраду». Образ коміка для українського президента за морем — не новий. Та таке висвітлення не стало масовим, це були лише дрібні шпильки. І ми пояснимо, чому вони виникли.

Будьмо відверті: в Туреччині образ України і так давно не надто привабливий. Через економічну скруту, часте заробітчанство та прагнення українських жінок вийти заміж у Туреччині, не кажучи вже про українських проституток, ми тривалий час мали образ лузера. Ситуація стала кращою завдяки Майдану та, як це не важко сказати — війні.

Іншими словами, турки почали дізнаватися, що в Україні існує й багато чоловіків, готових воювати та вмирати за свою свободу, а росіяни нам — ніяк не брати. Цей процес лише розпочався.

І Зеленський передусім для класичного, дуже консервативного турецького естеблішменту, здавалося б, знову нагадав про Україну-невдаху. Варто наголосити: в очах наших найближчих сусідів-мусульман, Порошенко своєю ваговитістю, воєнною риторикою та діловитістю наш попередній негативний образ відчутно руйнував.

Проте, це лише один бік медалі. Адже за «шпильками» турецьких ЗМІ на адресу Зеленського радше криється купа внутрішніх та навіть катастрофічних для самої Туреччини проблем. Візит українського президента в Анкару відбувся на тлі приготувань Туреччини до широкомасштабної воєнної операції в Сирії проти курдських повстанців.

Анкара між двох вогнів

США майже відверто вимагають від неї не війни, а діалогу з курдськими силами опору і всередині самої країни, і на її кордоні — в Сирії. Туреччина цього діалогу панічно уникає. Існування курдських автономій у Сирії та Іраці означає для неї, що рух курдів за незалежність може перекинутися й на її терени — в ще активнішій формі. Фінал такого розвитку подій в уяві турків — поділ країни. Курди — це третина населення Туреччини.

Вашингтон активно підтримує курдські збройні формування та їхні автономні регіони в Сирії. Власне, тому Анкара не так давно й узяла позірний курс на зближення з Росією, погрожуючи Заходу виходом із НАТО.

До Туреччини з Росії вже проведено новий газогін. Акурат на час візиту Зеленського Росія повернула безвізовий режим турецьким громадянам, а головне — доправила ракетні комплекси S-400, а Туреччина долучилася до повернення Росії в ПАРЄ. І це все — не беручи уваги активної співпраці турецьких та російських бізнесменів, згаданої торгівлі газом і побудови Росією атомної станції на середземноморському узбережжі.

Можливо, навіть ще дужче насторожує й ідеологічна співпраця росіян із Туреччиною. Там раптом Дугіна оголосили «великим другом». За його участі проводять доволі гучні конференції, його твори набувають популярності. Видано й біографію самого Путіна. Є одне проте…

Треба знати турків: усе це — казки для США та окозамилювання для Кремля. Адже з турецької історії не так просто викинути два століття війн із Російською Імперію, а головне — кримське питання. Відмовитися від кримських татар для Анкари — втратити обличчя і всередині тюркського, й ісламського світів. Окрім того, турецькі інтереси в Сирії неабияк зосереджені на боці проісламської антиасадівської опозиції, яку всі ці роки добивала Росія.

Словом, дрейфуючи в бік Росії через курдську безвихідь, Анкара заразом гарячково обмірковує, як не загнати себе і в кремлівську пастку в разі виходу з НАТО. У чому може полягати така пастка? Ніхто більше не убезпечить Туреччину від сусідніх агресій та невідомо якого варіанту розвитку курдського питання в разі її перебування поза Альянсом.

І в такій ситуації Анкара традиційно згадує про Україну. Ми для турків — і як ще один місток до порозуміння/ переговорів зі США, і як інструмент стримування Росії від набуття надто великого впливу. Що Анкарі наразі важливо знати: чи зберігаємо ми свій прозахідний вектор? Якщо так, то перспективи російської експансії та американської поразки в регіоні вкрай примарні. А значить, із Вашингтоном не варто гостро бити горщики.

Ідеал для молоді

Тому турецькі поодинокі кепкування з Зеленського — радше сміх крізь сльози. На щастя, насамперед завдяки Меджлісові кримських татар, зустріч Зеленського з Ердоганом пройшла доволі вдало для України. Потрібно віддати належне цій кримськотатарській підтримці. Неозброєним оком було видно її активну участь.

Відтак, стараннями Зеленського, обережний анкарський естеблішмент був змушений вшановувати пам'ять українських вояків, котрі нещодавно загинули у війні з Росією. Туркам укотре активно нагадали й про те, хто зараз винищує кримських татар, чиї нащадки налічують кілька мільйонів у Анатолії.

Дрібні шпильки в український бік тут навіть не варті надмірної уваги. Тим паче в їхній сутності криється для турків іще один нюанс. Це сприйняття «комедіанта» не таке вже й легковажне, зважаючи на останні турецькі муніципальні вибори, на яких опозиція розгромно перемогла консерваторів.

Інакше кажучи, для турецької демократичної публіки наш комічний Зеленський насправді може нести те саме навантаження, що й для частини росіян: «Щасливі люди! Та в них справжня демократія! Комік може стати президентом!» Цього не відчувається в демократичній Україні, однак така свобода, як у нас, є гострою необхідністю для багатьох людей із сусідніх країн і предметом заздрості до українців.

Питання лише в тому, наскільки самі українці та наш президент здатні вдало використати цю м’яку силу — а це, звісно, покаже лише час.

Демократичність України — потенційна загроза для турецьких консервативних еліт. І якщо ті досі імпонували нам своєю антиросійською політикою, то наразі дедалі більше пробуджують сумнів. Як далеко вони здатні зайти в їхніх іграх із Росією?

Водночас, турецька молодь дедалі частіше літає в Україну мандрувати і знайомитися зі дівчатами. Але факт в тому, що, спостерігаючи за нашими демократичними змінами, вона порівнює це з домашнім авторитарним режимом, де навіть вживання алкоголю не надто вітається — і, очевидно, ставить собі чимало запитань. Ось київській публіці й ще одне пояснення обережних анкарських «шпильок» в український бік. Жарти жартами, але й коміки здатні нести загрозу чиємусь світогляду. Сама можливість обрання коміка президентом загрожує тим, що образ батька нації, на якому, серед іншого, тримається влада Ердогана, може бути поставлено під сумнів.

Ердоган зеленський туреччина