Як змусити бізнес відповідально ставитися до екології. Оцінка впливу на довкілля — історії успіху

З 18 грудня 2017 року в Україні вступив в силу Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» (ОВД). Ухвалити його вдалось лише з другого разу — спочатку тодішній Президент України Петро Порошенко його заветував. Таке було сильне лобі бізнесу (переважно тваринницького) — бізнесмени боялись, що процедура ОВД зупинить їхні підприємства. Допомогла позиція представництва ЄС в Україні, яке наголосило на обов’язковості ухвалення цього закону на виконання Угоди про Асоціацію.

Сама процедура ОВД з’явилася в Сполучених Штатах Америки в 70-х роках XX століття. В якийсь момент влада зрозуміла, що забруднення довкілля — це проблема загальнодержавного значення. І краще це забруднення мінімізувати, аніж потім витрачати величезні кошти на очищення води чи повітря або на лікування хвороб, які спричинені викидами.

А з 1985 року процедура ОВД стала обов’язковою для всіх країн ЄС — після прийняття загальноєвропейської директиви 85/337/EEC. І загальноєвропейські органи влади уважно стежать за виконанням цієї директиви з боку усіх країн-членів, і у випадку невиконання —попереджують і штрафують. Наприклад, місяць тому ЄС видало офіційне попередження Ірландії за неналежне проведення процедури ОВД по торфовидобутку.

Що важливо розуміти, ОВД — це не процедура, спрямована на те, аби заборонити якусь діяльність. Заборона — це крайній варіант, якщо немає жодних допустимих альтернатив. Основна мета процедури — «екологізувати» бізнес і максимально врахувати «екологічні» зауваження громадськості та місцевих мешканців.

Як же відбувається ОВД в Україні?

Сама процедура складається з декількох етапів.

- На першому етапі підприємство, яке планує здійснювати потенційно шкідливу для довкілля діяльність (перелік таких видів діяльності є в Законі України «Про ОВД»), публікує в Єдиному реєстрі ОВД на сайті Міністерства екології та природних ресурсів (Мінприроди) «Повідомлення про плановану діяльність». В якому коротко описує те, чим планує займатись.

- Далі є 20 робочих днів, аби громадськість подала свої пропозиції до обсягу звіту з ОВД — тобто те, що, на думку громадян, обов’язково має бути в звіті. Наприклад, якщо недалеко від населеного пункту, де ви мешкаєте, планують будувати свиноферму — то варто попросити, аби в звіті було вказано, куди саме будуть вивозить відходи виробництва, звідки буде братись вода, як це відобразиться на рівні ґрунтових вод та на якості води в населеному пункті тощо.

- Потім підприємець зобов’язаний підготувати звіт з ОВД, залучивши до його написання профільних фахівців. Коли звіт буде готовий — він викладається у той-же відкритий реєстр.

- І далі починається етап громадського обговорення звіту. Свої зауваження можна подавати як особисто, під час громадських слухань, так і письмово. На це надається 25 робочих днів.

- Потім уповноважений орган (або Мінприроди, або «екологічний» підрозділ ОДА, в залежності від того, яка саме діяльність планується) розглядає звіт та всі зауваження до нього. І видає висновок ОВД або відмовляє у його видачі, чи визнає плановану діяльність неприпустимою.

- А вже у висновку ОВД прописується низка екологічних вимог, яких підприємець зобов’язаний дотримуватись. А ігнорування цих вимог або здійснення діяльності без ОВД — є підставою для зупинення діяльності.

Що важливо, в процедурі ОВД участь може брати кожен громадянин України. Неважливо, яка у вас освіта чи де ви проживаєте — ви маєте можливість надіслати свої зауваження до звіту ОВД, і вони мають бути розглянуті. Надсилати можна будь-яким зручним для вас шляхом — і звичайною поштою, і електронною. Детальніше про можливості громадськості в процедурі ОВД можна дізнатись у посібнику на сайті МБО «Екологія-Право-Людина».

Висновок ОВД у фіналі затверджує Мінекоогії чи місцеві природоохоронні інстанції, і без цього затвердження підприємства не можуть робити, те що запланували.

За неповних два роки, упродовж яких діє закон про ОВД, відбулось трохи більше 4000 процедур. І за цей час можна стверджувати, що незважаючи на наявні проблеми, закон успішно справляється з своєю функцією. І якщо громадськість та місцеві мешканці активно та професійно відстоюють свої довкіллєві інтереси — то є всі шанси, що їхню думку врахують.

Ми пропонуємо ознайомитись з 7-ма випадками з різних регіонів України, де процедура ОВД «спрацювала» й допомогла зберегти довкілля.

1) Розчистка річки Оріль, Дніпропетровщина.

Розчистка річок — один з найпоширеніших способів «освоєння» коштів екологічних фондів по всій Україні. Природоохоронний ефект таких заходів доволі сумнівний, але заробити на цьому можна добре — хто ж перевірить реальні обсяги робіт в руслі річки та по її берегах.

Інколи така розчистка завдає значної шкоди природі й суперечить інтересам місцевих громад. Як у випадку розчистки річки Оріль в Царичанському та Петриківському районах Дніпропетровщини. За 98 млн. гривень обласного екофонду річку планували поглибити, почистити, а також побудувати одну греблю та з десяток перекатів.

А місцеві мешканці не розуміли, навіщо це робити, бо Оріль — це чиста річка з прозорою водою. Більше того, річка з її заплавою повинна найближчим часом бути включена до складу національного природного парку «Орільський» — відповідне наукове обґрунтування вже декілька років як розроблене. А розробники звіту ОВД не те що вплив на довкілля не дослідили, вони навіть на питання щодо підняття рівня ґрунтових вод не змогли надати відповідь.

Свої зауваження до звіту ОВД місцеві мешканці висловили як письмово, так і усно на громадських слуханнях щодо звіту з оцінки впливу на довкілля.

Річка Оріль в місці, де планувалась розчистка русла

І хоча проект розчистки просувався безпосередньо обласною державною адміністрацією, і розробники звіту запевняли на слуханнях, що «все вже вирішено» — але Мінприроди позитивний висновок ОВД, тобто фактично дозвіл на розчистку, не надало. Незважаючи на те, що замовники розчистки настільки були впевнені в позитивному висновку, що навіть уклали угоду на виконання робіт!

Відмова у видачі висновку ОВД щодо розчистки річки Оріль

2) Рубки лісу держлісгоспами, Сумщина.

Проблема вирубки лісів вже багато років займає одне з провідних місць як у новинах ЗМІ, так і в соціальних мережах. Парадокс полягає в тому, що майже всі суцільні рубки лісу в Україні (тобто ті, які викликають найбільше обурення) — легальні, тобто, здійснюються на основі відповідних документів та дозволів. Більше того — кожен лісгосп має десятирічні плани рубок.

І теоретично в процесі розробок цих планів лісівники повинні прислухатись до зауважень та пропозицій громадськості та місцевих мешканців.

За фактом же ніхто плани рубок «за межі лісгоспу» не виносив. До моменту набуття чинності процедурою ОВД. Після ухвалення закону в другій половині 2018 року держлісгоспи Сумщини вимушено надали свої 10-річні плани суцільних рубок на оцінку впливу на довкілля.

І хоча, на жаль, місцеві мешканці в своїй переважній більшості не скористались своїм правом надавати зауваження до планів рубок — цим правом скористались науковці та природоохоронні організації.

Тому у висновках ОВД Міністерство екології заборонило суцільні рубки по берегах річок та струмків, в межах регіонального ландшафтного парку «Сеймський», в межах територій Смарагдової мережі Європи.

Фрагмент висновку ОВД щодо рубок лісу ДП «Роменське лісове господарство»

За словами координатора лісового напряму Української природоохоронної групи Єгора Гриника, «кейс Роменського лісгоспу яскраво демонструє сильні сторони процедури ОВД. Бернська конвенція, ратифікована Україною ще в далекому 1996 році, передбачає охорону певних рідкісних видів та оселищ. Фактично, до цього року жодних випадків реальної охорони таких видів та територій не відбувалося. Аж доки Роменському лісгоспу після ОВД не заборонили проводити рубки в межах лісів, які охороняються Конвенцією. Фактично, ця процедура ОВД стала прецедентом, який може забезпечити охорону чималих площ лісів по всій Україні. Не думаю, що такі рішення були б зараз можливими без інструменту оцінки впливу на довкілля».

Наразі процедуру ОВД своїх планів рубок на найближчі роки проходять державні лісгоспи Київщини та Житомирщини. Екологічні громадські організації закликають активніше брати участь у цих процедурах і навіть підготувати відповідний посібник з участі громадськості в управлінні лісами.

3) Утилізація ртутьвмісних відходів, Харків.

Ртуть дуже шкідлива для організму людини, тому ртутьвмісні відходи (термометри, люмінесцентні лампи тощо) відносять до небезпечних — їх не можна просто захоронювати на полігонах, а необхідно відповідним чином утилізувати. Цим займаються спеціальні фірми, які мають відповідні ліцензії.

Тому, коли ТОВ «Харків-Еко» захотіло запустити підприємство з утилізації ртутьвмісних відходів — то вони теж потрапили під процедуру ОВД.

І хоча місцева громадськість, не розуміючи до кінця суті процедури ОВД, фактично зірвала громадські слухання й по хамські повелась із присутнім на слуханнях фахівцем Мінприроди — міністерство у видачі висновку ОВД відмовило. Бо зі звіту ОВД не виглядало можливим оцінити реальний вплив підприємства на довкілля й потенційну небезпеку для людей, а чимало зауважень громадськості до звіту були фаховими та обґрунтованими. Переробляти ртуть за кілька сотень метрів від житлових будинків у Харкові не будуть.

Так виглядає «утилізація» відходів на підприємстві ТОВ «Харків-Еко», фото ЕКГ «Печеніги»

4) ДТЕК Придністровська ТЕС, Дніпро.

Придніпровська ТЕС, фото Save Dnipro

Велика радянська вугільна електростанція ДТЕК Придніпровська ТЕС є не тільки основним джерелом генерації електроенергії, але й основним забруднювачем повітря в місті Дніпро. Протягом багатьох років активісти безуспішно вимагали проведення модернізації та встановлення якісних сучасних фільтрів — бо станція фактично розташована посеред міста, і негативний вплив від її викидів на здоров’я дніпрян не міг не викликати обурення.

Проте, незважаючи на те, що власником станції є найбагатша людина України Рінат Ахметов, ніяких серйозних робіт із модернізації не проводилось — все обмежувалось переважно обіцянками-цяцянками.

Ситуація змінилась в 2018 році — коли станція вирішила переобладнати 4 енергоблоки на спалювання вугілля газової групи. І незважаючи на те, що на громадських слуханнях більшість учасників складали працівники ДТЕК та їхні родичі — Мінприроди врахувало письмові зауваження громадськості, в тому числі ініціативи Save Dnipro.

Фрагмент звіту про громадське обговорення ОВД ДТЕК Придніпровська ТЕС

І 15 травня 2018 року видало міністерство висновок ОВД, де низку екологічних вимог громадськості прописано обов’язковою для виконання.

За словами координатора ініціативи Save Dnipro Ірини Черниш, Мінприроди зобов’язала ТЕС встановити два фільтри на 3 енергоблоки (на ці енергоблоки взагалі не планувала ставити фільтри, оскільки у них відносно скоро закінчується термін експлуатації), проводити постійний моніторинг в санітарній зоні та на джерелах викидів, законсервувати шламонакопичувач в руслі річки Шиянка і багато іншого. За даними ДТЕК, виконання цих вимог їм коштуватиме близько 1 млрд. грн. і займе 3 роки.

Частина вимог була виконана вчасно (наприклад, встановлення моніторингу). А от із виконанням інших вимог вирішили не поспішати. Наприклад, не був встановлений до кінця 2018 року електрофільтр на 10-ий енергоблок. Ситуація вирішилась після скарг громадськості на невиконання умов висновку ОВД — і вже в травні ДТЕК поставив електрофільтр! Дихати в Дніпрі стало легше.

Зараз електростанція проходить процедуру оцінки впливу на довкілля з переоснащення ще одного енергоблоку — а Save Dnipro знову активно бере участь, надсилаючи свої зауваження, і закликає долучитись!

5) Кар’єр в заказнику, Кривий Ріг.

Ще одним доволі неочевидним плюсом процедури оцінки впливу на довкілля є те, що висновок ОВД не є остаточним документом, який дозволяє розпочинати ту чи іншу діяльність.

І навіть якщо з тих чи інших причин висновок ОВД не врахував аргументовані зауваження чи пропозиції громадськості — то цілком можливо, що результати процедури ОВД будуть враховані на наступному етапі прийняття рішень. Як було в Кривому Розі.

Мало хто знає, що в промисловому Кривому Розі збереглись залишки оспіваних українських степів. Але вони є, і одна з таких ділянок — заказник «Балка Північна Червона».

Заказник Балка Північна Червона, Кривий Ріг, фото автора

Саме в межах заказника ТОВ «Кривбас Цемент Пром» вирішило зробити кар’єр з видобутку залізистих кварцитів.

Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА явно «грав на боці» підприємців, і скориставшись неузгодженістю земельного та природоохоронного законодавства, «не помітив» існування заказника й видав позитивний висновок ОВД. Проте завдяки процедурі ОВД громадськість змогла заздалегідь дізнатись про плани знищення заказника, підготувати аргументацію за його збереження і зробити відповідний розголос.

Тому Дніпропетровська обласна рада на своїй сесії не погодила надання дозволу на видобуток кварцитів — тим самим врятувавши заказник.

Аналогічні приклади є в інших регіонах України — зокрема, незважаючи на позитивні висновки ОВД, досі не почалось будівництво каскаду ГЕС на р. Шопурка та ВЕС на полонині Боржава. Бо звіти ОВД наочно показали як екологічні ризики від впровадження цих проектів, так і реальне виключно «паперове» ставлення проектантів та власників бізнесу до охорони довкілля. А ще — допомогли згуртувати громаду (у випадку Шопурки) та природоохоронну громадськість (у випадку Боржави). І зараз триває судове оскарження висновків ОВД.

6) Мала ГЕС на Дністрі, Львівщина.

У зв’язку з надвисоким розміром «зеленого тарифу» на виробництво електроенергії з альтернативних джерел, Україна переживає «бум» зеленої енергетики. І в окремих випадках ця енергетика по факту є зовсім не екологічна. Як, наприклад, будівництво нових малих ГЕС, які перетворюють річки на каскади ставків з пересохлими ділянками русла.

Коли замість ОВД існувала процедура екологічної експертизи, боротись з ГЕС було важко — процедура була непублічною, а висновки майже завжди позитивними.

Наприклад, громада село Голошино разом з природоохоронцями впродовж майже 5 років боролась із планами будівництва ГЕС на річці Білий Черемош. Навіть перекривали єдину в тих краях дорогу.

Мешканці села Біла Річка та села Голошино блокують дорогу, аби зупинити будівництво малої ГЕС на Білому Черемоші (Верховинський район).

Завдяки процедурі ОВД стало простіше. Наприклад, чергову малу ГЕС планували побудувати в селі Липиці на Дністрі, це Львівщина. Як завжди, інвестор наобіцяв багато грошей місцевій громаді, а чиновників запевнив, що «шкоди довкіллю не буде». Проте, процедуру ОВД не пройшов. Перший раз — восени 2018-ого року сам відкликав свій звіт з ОВД, побачивши критичні зауваження громадськості. Другий раз — в серпні 2019 вже отримав відмову від департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА. Обійшлось без блокування доріг. І річка збережена.

7) Видобуток торфу, Волинь.

Комунальне підприємство Волинської обласної ради КП «Волиньприродресурс» протягом останніх років де-факто перетворилось на монополіста з видобутку корисних копалин у Волинській області. Чинна процедура надання спецдозволів на видобуток корисних копалин вимагає погодження обласної ради, тому очевидно, що обласна рада не хоче допускати собі конкурентів.

При цьому, при отриманні спецдозволів на використання надр КП «Волиньприродресурс» проігнорував всі природоохоронні обмеження — і взяв собі під видобуток торфу та бурштину тисячі гектарів лісів, боліт та полів Волині. В тому числі, під планований видобуток потрапили й унікальні природні території, які охороняються як згідно з національним законодавством, так і в масштабах всієї Європи.

Однією з таких ділянок є «Коза-Березина». Там планували видобувати торф і робити торфобрикети. Саме болото Коза-Березина складається з двох частин — одна в Рівненській області, інша у Волинській. Рівненська частина болота входить до складу Рівненського природного заповідника. Очевидно, що видобуток торфу на волинській частині знищив би все болото — бо катастрофічно змінив би гідрологічний режим внаслідок осушення.

Сосновий ліс на верховому болоті на масиві «Коза-Березина». Такі ділянки (оселище G3.E) охороняються по всій Європі відповідно до Бернської конвенції та Оселищної директиви ЄС.

Рівненський заповідник з такою ситуацією не змирився — і писав відповідні листи до всіх органів, які відповідають за видобуток корисних копалин. Але отримував відписки.

Так було до процедури ОВД. А вже цьогоріч Мінприроди відмовило КП «Волиньприродресурс» у видачі висновку ОВД і, відповідно, в праві почати видобуток торфу. Хоча представники комунального підприємства так само й переконували на місцях, що ОВД — це «проста формальність», і що «все вирішено».

Унікальне болото збережене, а «Волиньприродресурс» має вдосталь альтернативних ділянок, де може видобувати торф без значної шкоди для довкілля.

Фрагмент зауважень Рівненського природного заповідника в процедурі ОВД

Звісно, процедура оцінки впливу на довкілля не є «чарівною паличкою», яка дозволяє вирішити всі екологічні проблеми «тут і зараз».

Навіть у країнах ЄС та США, де ця процедура працює впродовж багатьох років, громадськість часто невдоволена тим чи іншим висновком ОВД, і оскаржує їх у судовому порядку. Що казати про Україну, де чиновники обласних департаментів екології часто є заручниками ситуації, коли очільник ОДА просуває той чи інший інвестиційний проект, бо це й робота для людей, і податки в бюджет, а департамент екології змушений видавати висновок ОВД «по вказівці», фактично порушуючи цим законодавство.

Тому є й багато негативних прикладів, коли ОВД не допомогла вирішити екологічну проблему, а процедура ОВД відбувалася суто формально. Щоправда, якщо казати об’єктивно — іноді провина лежить не тільки на чиновниках, які неякісно виконали свою роботу, але й на представниках громадськості, які не надали вчасно або не змогли якісно аргументувати свої зауваження проти того чи іншого проекту.

Більше того, частина представників громадськості вважає, що потрібно зривати громадські слухання з ОВД або влаштовувати на них голосування «за» чи «проти». Хоча це безглуздо — такі слухання все одно вважаються такими, що відбулись, а суть процедури ОВД полягає в експертній оцінці впливу. Голосувати «проти» того чи іншого проекту можна, наприклад, на громадських слуханнях щодо розробки детальних планів територій (ДПТ) або надання земельної ділянки.

В Україні ОВД лише набирає обертів. І надзвичайно важливо зараз створити передумови для якісної роботи процедури в майбутньому. Значною мірою це залежить від громадськості, адже саме участь громадськості є чи не найсильнішою стороною ОВД.

Хочеться сподіватися, що успішні приклади ОВД змінять типову для більшості українців віру в те, що пересічні громадяни не можуть впливати на прийняття рішень і відстоювати свої екологічні права. І надихнуть активніше брати участь у процедурі оцінки впливу на довкілля!

екологія овд довкілля