Говорильня із результатом. Зеленському вдалося частково заспокоїти патріотично налаштованих українців

Для того, щоб зрозуміти, чим же був пресмарафон, треба дати собі відповідь на запитання, чому його все-таки було проведено. Буквально ще за декілька днів до фудкорту ніщо не віщувало того, що український президент буде проводити якийсь великий медійний захід. Що ж сталося на днях, яка річ примусила президента прийняти рішення вийти до преси?

А сталася всього лише одна річ – в Україні почав розкручуватися рух проти тіньових домовленостей з Кремлем, який мав усі шанси перерости якщо не в Майдан, то в саму серйозну протестну акцію за останніх 5 років.

Володимиру Зеленському, вочевидь, треба було знизити певну напругу в суспільстві, спровоковану не в останню чергу тривогою щодо мирних переговорів по Донбасу. А з огляду на очікувані нові акції 14 жовтня, Зеленському треба було діяти негайно. Фактично, такою собі «паличкою виручалочкою» й обрали медійний захід у фудкорті.

Проведення саме такого прес-марафону вирішувало для Володимира Зеленського цілу низку проблем. Обраний формат спілкування з невеликими групами журналістів за обіднім столом, що більше нагадує спілкування в кулуарах, мав також створити більш довірливу обстановку між ним та пресою.

З іншого боку, медіа мали бути задоволені, що їм вдалося напряму поспілкуватися з президентом, отримати відповіді на свої запитання. Єдиним мінусом такого спілкування для самого Зеленського були обмеження по кількості медіа, з якими він міг поспілкуватися у такому душевному режимі. Зеленський вирішив цю проблему за рахунок своєї колосальної працездатності – всі бачили, як він відповідав на запитання безперервно 14 годин!

Обраний формат також дозволив Зеленському більш адресно працювати з цільовими групами. Треба віддати належне – попри якісь словесні ляпи він не припустився жодної великої помилки, яка могла б спровокувати черговий інформаційний скандал. І водночас – зумів знизити напружене невдоволення у тих чи інших цільових груп.

Так, відповідаючи на питання щодо одеського активіста Стерненка він, з одного боку, дає зрозуміти, що слідство триватиме, а з іншого – не робить якихось однозначних заяв у цій справі. Фактично, протягом всієї прес-конеренції Зеленський методично робить реверанси тим чи іншим групам впливу в Україні – як проукраїнським, так і проросійським. Згадаймо хоча б його фразу про те, що в Україні забагато вулиць, названих на честь Степана Бандери, при цьому – без однозначних оцінок самого Бандери.

Але однією з ключових тем для Зеленського під час пресмарафону залишається "формула Штайнмаєра", і загалом – мирні переговори по Донбасу. Судячи з реакції Зеленського, народні протести через його переговори по Донбасу він сприйняв надзвичайно болісно, й саме тут він схильний до найбільшої конспірології. Не прямо, як Андрій Богдан, але таки звинувачуючи учасників акції в заангажованості та замовності. Ясно, що за протестами в його уяві бовваніє Порошенко.

Що ж до інформативності коментарів Володимира Зеленського, то їх скоріше можна назвати не інформативними, а настроєвими. Як такі коментарі Зеленського містять мінімум інформації, мова йде про якісь загальні меседжі, типу «Україна ніколи не здасть свою територію і свою незалежність». Вони підкріплені енергійним жестикулюванням і навіть мімікою. У сукупності, це має послати суспільству єдиний цілісний сигнал – все добре, він нікого і нічого не здає, він просто вирішує дуже складну проблему.

Проте він сказав, що готовий і відмовитися від Мінська, якщо не досягне результату. І не планує віддавати Маріуполь. Тобто, зробив низку заспокійливих повідомлень для патріотично налаштованої частини суспільства.

Під час цього прес-заходу Володимир Зеленський приміряв одночасно декілька сценічних ролей. З одного боку, його стара добра роль «хлопця з народу», такого собі Голобородька, який дивним чином втрапив на високу посаду й намагається розібратися, що до чого. З іншого боку, вже роль такого собі державного мужа, «стратега, а не комунікаційника», як він сам себе охарактеризував. Тут він досить вдало розігрує один старий добрий трюк «станьте на моє місце». Знову і знову він пропонує своїм співбесідникам поглянути на вирішення тієї чи іншої проблеми саме з його позицій. І переважно, знову ж, мова йде про мирне врегулювання ситуації на Донбасі.

Під час всього заходу Зеленському досить легко вдавалося уникати відповідей на дійсно складні для нього запитання. Власне, тут треба «завдячувати» українським журналістам, які в більшості випадків не могли влучно сформулювати запитання і «дотиснути» його до конкретної відповіді. Водночас, сам формат подібного заходу був націлений на те, аби не дати журналісту достатньо часу для прискіпливих питань.

У тих небагатьох ситуаціях, коли Зеленського таки «дотискали» до конкретної відповіді, президент виходив за рамки свого «сценічного образу» і міг відреагувати на поставлені питання досить емоційно. Так, після запитання журналіста «Нового времени» про подальшу долю ФОПів, Володимир Зеленський вирішив поговорити про власників самого видання. “Я давно хотів запитати – звідки гроші у вашій компанії?.. Західні?.. Фіала? Він громадянин України?.. Я маю на увазі, що українські засоби масової інформації фінансуються іноземними компаніями. Я правильно зараз розумію?” – швидко накидав питання журналісту на диво обізнаний президент.

Виходячи з дописів у соцмережах, виглядає на те, що проведенням цього заходу Зеленському таки вдалося досягти певних цілей – в першу чергу, частково втихомирити пристрасті в суспільстві. Навіть критично налаштовані до нього дописувачі зазначають про надзвичайну тривалість марафону і працездантість Зеленського. Дехто пише, що, зрештою, позиція президента в справах мирного урегулювання війни, відстоюванні національних інтересів та територіальної цінності не є настільки неприйнятною.

Загалом, здається, Зеленському таки вдалося переконати чи приспати частину критично налаштованого до нього суспільства, що він не є настільки токсичним для них, аби от буквально вже 14 жовтня йти на якісь радикальні дії. Питання лише, як довго це триватиме. Реальне життя за межами фудкорту однозначно внесе свої корективи.

донбас медіа конфлікт зеленський