Кононівські поля та залізна рука города. Яке сьогодні те, що описував Коцюбинський в Intermezzo? (ФОТО)

Воно б треба чекати червня - але коли не йметься, то вже не йметься. Зате принципово їхати "залізною рукою города" - електричкою. Перша відходить з Дарниці о п'ятій ранку.

Людей багато, зате в деяких вагонах не всі вікна зачиняються до кінця. Перед недосвідченим пасажиром постає вільний вибір: їхати сидячи - але на холоді, чи в теплі - але стоячи.

Досвідчені пасажири першими забігли у правильні вагони, й деякі лягли, натягли капюшони, відвернулись до спинок лавочок і миттю заснули.

Гордо померзнувши з півгодини, йду в повний вагон. Біля одного дядька стоїть залізний офісний стілець.

- Можна сюди сісти?

- Сюди? Нє, канєшно! Ти що, не бачиш? Це ж новий стулець.

Я стаю, проте коли потім четвертий або п'ятий поспіль зазіхають своїми дупами на новий стулець, дядько визвіряється:

- Та піднімайте тих, чого вони сплять? Мєстов немає!

Підібрав доречну цитату я вже по дорозі назад

Але нині люди чемні: сну тих, що спали в капюшонах, так і не потривожив ніхто.

Десь після Баришівки, коли трохи повиходили, вмощуюсь на лавочці четвертим, половинкою дупи. Саме час освіжити в пам'яті Intermezzo.

Ваші білети?.. У мене група... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах... Масажооори, чууухалки! Є в продажі сірожки, є в продажі брошки! Хрееестики, кольца "спасі і сохрані". Масажори-кому-солі-розбивати... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах... Олівець від тарганів, оригінальна в'єтнамська "Зірочка". Носочки житомирські чоловічі, п'ятнадцять гривень. Є жіночі стречові, двадцять гривень.... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах... Газета "Пенсія", свіжий випуск: консультація врача. Діабет, варикоз... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах...

По вагону розвішана чітко таргетована реклама: ліки для старих суглобів, ліки для старих сердець. А для молодших - робота за кордоном.

А коли рука города розчепляє свої залізні пальці - всі наввипередки біжать зайняти сидячі місця в пересадочних автобусах на Драбів і Пирятин. Але прибули ми на третю колію, а на першій стоїть вантажний поїзд, і люди повинні лізти під вагони або по зчепленнях. У бабусь, із їхніми суглобами, серцями, а на додачу ще й кравчучками, не лишається шансів.

- Ти це знімаєш, братуха? Давай на фейсбук і в Укрзалізницю. А прикол інвалід? Та ж він тут і останеться.

Кілька бабусь останніми передають нагору кравчучки, тягнуться старими суглобами на високі перші сходинки, ловлять старими ногами землю, щоб не впасти. Підтримують одна одну під лікті й навіть під коліна. Одна ловить мій погляд:

- От падлюки... Ну розчепіть один вагон.

Нині Кононівка - найпівнічніше село в кутику Черкаської області. Прямо на північ - траса Київ-Харків і заправка Wog. Можна попорпатись в архівах - але припускаю, що заправки Wog у часи Коцюбинського не було. Піду на південь, у поля.

Й майже одразу - тиша, як і тоді. Зозуль і жайворонків не було, бо не сезон. У Коцюбинського в полях пшениця, але відтоді тут основна аграрна культура змінилась.

Кононівські поля сьогодні - однозначно край кукурудзи. Переважно вона ще не зібрана.

Завдяки цьому, та й деревам жовтня, сьогоднішнє блукання минає на тлі домінування золотого кольору:

Шарудять на вітрі й золотяться попід сонцем сухі стебла:

Місцями навіть, коли стежка вздовж лісосмуги раптом зникає, я йду міжряддям і з задоволенням шарудю вже сам:

В одному місці на перетині двох лісосмуг, де я мушу пройти, на мене чекає агроном на Жигулях. Видно, його комбайнер покликав, той, що півгодини тому кукурудзу збирав, коли я проходив. Агроном відкрив дверцята "Жигулів" і мовчки дивиться, як я наближаюсь.

- Ви щось хотіли?

- Хотів подивиться, чого це тут чужі ходють.

- Та я нічого. Прийшов погуляти, від міста відпочити.

Як колись Коцюбинський: косплей так косплей.

Зустрів навіть, як і належить за новелою, білу собаку - судячи з темпераменту, це Оверко, а не Трепов. Ось він, ліворуч від слона:

А от замість жайворонків і зозулі - папуга:

Сьогодні в кононівських полях навіть берегині бережуть кукурудзу. Он вона, на балконі сушиться:

Була ще закинута церква 1808 року:

Був золотистий шкільний двір:

Для любителів цього діла: на великому екрані можна пройтись маршрутом прямо по карті. Програмка за даними GPS сама підвантажила фотографії в правильні точки. Деякі фото відрізняються:

Але, звісно, Intermezzo не було б Intermezzo без зустрічі в кінці з людиною та без "говори, говори".

Чорний кульочок BMW

"Я ж у Київ первий раз приїхав у 2001 році. Їхав, так сказать, у поїсках лучшої жизні. Ми з пацанами вмєстє їхали.

А то ж осінь тоже була. У мене льогка курточка. Тільки то, що на собі. Я їхав у Київ з чорним кулькочком BMW. Та ти знаєш! І щас такі є".

Говори, говори...

"Потинявся перві пару місяців на вокзалі. Побачив, так сказать, ізнутрі. Мало хто це знає. Страшні вєщі.

Я ночним сторожем начинав. Да, і кочегаром. Мені там за котельню двадцять гривень доплачували.

Не всі, хто зі мною тоді їхав, видержали. Многі вернулись".

Говори, говори!..

"Один одсидів. Щас веде такий образ жизні... Як не п'є - отлічна людина.

Я ж його тянув за собою. Я сам тоді якраз на водітєля вчився. Кажу йому: сидиш собі в теплі, музика грає, нові люди. Що тобі ще нада?

Лічив його. А потім бачу, кажу: вибачай, Толян, нам не по путі".

Та як?

В залі очікування станції Кононівка одна жінка тихенько розповідає іншій:

- Якби моя перша дитина була Машка, я би других не рожала. Я ж її не любила. Я зовсім її не любила. Я десять місяців не спала. Як вона орала. Весь час орала. А потім раз прийшли з вулиці, а вона не просипається. Я її з колясочки, а вона не просипається. Я вже перекладувать, а вона не просипається. Боже, як я злякалась. Думала, може, придавила десь, ну не знаю. І тут вона відкрила очі, я в плач, і поняла: як я її люблю, Боже, як же я її люблю!

Дивіться того ж автора:

Понад Россю: як сьогодні виглядають місця з «Кайдашевої сім'ї» (ФОТО)

Український степ навесні несамовито красивий (ФОТО)

Медитативна Хряцьківщина в листопаді - під репортажем про мову (ФОТО)

сковородування мандри чапай черкащина репортаж література