Співкоординатор «Руху опору капітуляції»: якщо арештувати нинішніх організаторів, на їхньому місці одразу виникне купа інших

— Хто був автором ідеї створення вашого руху?

— Створення руху почалося в червні цього року, коли стало зрозуміло з висловлювань та інтерв’ю Зеленського, що він буде домовлятися з Росією. Було вже зрозуміло, що мова йтиме про автономію ОРДЛО, амністію, ще щось, що зможуть виторгувати. Тому в червні зібралося кілька громадських організацій — «Відсіч», «Вільні люди», УНСО, окремі активісти — і почали радитися, що робити, як ми можемо вплинути на ситуацію. Поступово до нас почали приєднуватися інші організації. На сьогодні до руху вже входять десятки громадських організацій.

Фото з Facebook Олександра Іванова

Рух вже існує не лише як зібрання громадських організацій, створена стратегічна рада Руху, до якої входять дипломати, науковці, такі як Данило Лубківський, Володимир Огризко, Володимир Василенко, Оксана Забужко, багато інших.

— Чи правда, що вас фінансує Порошенко, скільки він вам дає?

— (сміється) Неправда. Від Порошенка, як і від будь якого іншого політика, не було жодного фінансування. Насправді, я вам зізнаюся, «Рух опору капітуляції» зараз знаходиться у важкому фінансовому стані. У нас досі проблеми з розрахунками за аренду сцени, озвучку та екран з нашої акції від 6 жовтня. Ми збирали гроші в інтернеті, зібрали кілька десятків тисяч гривень на картку, але ми ще лишилися дещо винні. Всі наші надходження – це добровільні пожертви

— Ви загалом координуєте свої дії з якимись українськими політиками, з тим же Порошенком?

— Конкретно з Порошенком ми дії не координуємо. Наш рух відкритий для всіх, кому близькі наші переконання та наші цілі. Ми вважаємо, що треба об’єднуватися всім, хто бореться за державний сувернітет. Рух опору капітуляції — це громадське понадпартійне об’єднання. Прихильники різних, але державницьких політичних партій можуть входити до Руху. На наші акції ми завжди запрошуємо представників парламентських і непарламентських політичних партій.

— Ви також допускаєте можливість розведення сил на Донбасі?

— Так, ми допускаємо розведення військ, але обов’язково з введенням міжнародного миротворчого контингенту на лінії розмежування. Зрозуміло, що представники таких країн, як Росія, Білорусь чи Казахстан не повинні входити до цих миротворчих військ. Ці миротворці повинні мати й відповідне озброєння, аби не було чогось такого, як зі спостерігачами ОБСЄ зараз, яких бойовики можуть у разі чого просто прогнати. Це має бути озброєна місія.

— Те, що відбулося у Золотому – це реальний відступ українських військ чи все ж більше декларативні кроки?

— Хвилює навіть не стільки саме Золоте, а вся лінія розмежування. Тому що було заявлено про розведення військ вздовж усієї лінії розмежування. Є побоювання, що буде відхід на 10 чи навіть 15 кілометрів. Залишають величезну сіру зону, яку українська армія останні два роки відвойовувала, за ці землі було покладено багато життів. До того ж, українська армія залишає панівні висоти, це тактично вигідні позиції. Все це ми можемо залишити. Але це лише частина проблеми.

Дуже цікаво, куди нібито має відійти російська армія. Візьмемо, наприклад, донецький напрямок – ми відходимо в селі Піски у чисте поле, а росіянам – куди відходити? Позаду в них Донецьк, невже вони готові віддати його частину — а мова йде приблизно про третину міста? Я дуже сумніваюся, що вони звідти вийдуть. Проконтролювати відсутність чи наявність російських військ в умовах одної великої агломерації буде дуже важко, та й повернутися в цих умовах на полишені позиції вони зможуть набагато швидше, ніж нашим військам повертатися на полишені позиції відкритим, обстрілюваним з усіх боків полем.

— Чи намагалися партії долучитися до вашого руху?

— Зараз «Рух опору капітуляції» існує як парасолькова структура для громадських організацій. Процес об’єднання продовжується, тому що весь час нові організації та люди хочуть долучатися. Особливо в регіонах зараз йде активне зростання, приєднуються і нові організації, й активісти.

Наш рух зараз є громадським, але переговори з партіями – парламентськими і непарламентськими — йдуть дуже активно. Всі наші заходи були спільними – не було жодного заходу, який був би суто громадським чи суто партійним. У нас немає якогось негативу до партій, ми завжди запрошуємо всіх об’єднуватися. У нас буде форум 15 листопада, куди будуть також запрошені й представники всіх партій. Не як глядачі: передбачена їхня участь у розробці спільного меморандуму, ми також плануємо створити спільний штаб. Зараз ми приймаємо рішення простим консенсусом голосів представників громадських організацій. Йде загальне обговорення, якщо хтось категорично проти, ми обговорюємо доти, поки не ухвалимо консенсусне рішення.

— Про роль Національного корпусу, Білецького – я знаю, у багатьох до нього ставлення є неоднозначним. Чи не складається у вас враження, що постійно акцентуючи увагу на Білецькому, ваші опоненти намагаються якимось чином дискредитувати ваш рух?

— Звичайно, владі вигідно зобразити цей протест як протест якихось радикалів, як вони люблять називати, «партії війни». Але достатньо прийти на будь-яку нашу акцію, аби побачити, що нас підтримують люди різних переконань. Так, на наших акціях бувають і ультраправі організації, але більшість – це звичайні люди. Соціологія Центру Разумкова показує, що понад 50% людей виступають проти автономії ОРДЛО та амністії сепаратистам. Центр Разумкова опитав людей, чи вони готові заради миру надати автономію ОРДЛО, амністію терористам, відмовитися від НАТО, і виявилося, що в більшості люди проти таких жертв — навіть заради миру (інфографіка).

Я б не сказав, що існує якесь сильне перетягування ковдри. В принципі, вдається, на щастя, домовлятися, якось координувати спільні дії. У нас не діє зараз якийсь один спільний штаб, але існує достатньо добра координація.

Фото з Facebook Олександра Іванова

— Як загалом ви бачите своє майбутнє? Чи бачите ви себе політичною партією?

— Наш рух було створено не для того, щоб він став політичною силою. Наш рух – це доволі строката структура, куди входять доволі різні громадські організації, різні активісти. Всіх їх об’єднує державницьке бачення, розуміння, що рух України – це євроатлантичний рух. Але, ще раз повторю – це дуже строката сруктура, я не уявляю, як вона може об’єднатися в якусь єдину партію в майбутньому, навіть якби в усіх було таке бажання. Це не є завданням, і про це навіть не говориться. Зараз у нас є одна спільна ціль – зупинити оцей турборежим капітуляції, але завдання руху більш глобальні: той самий план дій по вступу України до НАТО та Європейського Союзу.

— Я розумію, що у вас зараз, можливо, є якісь плани, про які не варто наперед казати, але чи плануєте ви якось урізноманітнювати свої протестні акції?

— Влада не чує, на жаль. Були багатотисячні акції протесту. Той же Порошенко – він же йшов тим самим шляхом, що Зеленський зараз. Він думав, що зможе закінчити війну, домовитися з Росією на якихось адекватних умовах, але цього не сталося. Росія раз за разом тиснула військовим шляхом, порушувала будь які домовленості. Росія хоче повної капітуляції України. На жаль, ця влада цього ще не зрозуміла. Я боюся, що це може закінчитися черговим Іловайськом, лише тоді до влади, може, дійде.

— А чи були якісь спроби з боку Зеленського вийти на конструктив, принаймні, якось комунікувати з учасниками протесту?

— Конкретно з Рухом опору не було. Вони збирали кілька нарад в офісі президента, наприклад, із відомими блогерами, яких намагалися переконати у своїй правоті. Зараз вони намагаються формувати якусь волонтерську раду. Але це абсолютно не те, що потрібно сьогодні суспільству. Нам потрібен діалог, а його якраз немає, є лише монолог. На жаль, Зеленський, вочевидь, не розуміє, що країна входить в дуже турбулентний режим. І замість того, аби поставити на паузу, зрозуміти, що відбувається, він продовжує йти оцим дуже небезпечним шляхом.

І я бачу, що влада просто не розуміє структури протесту. Спочатку вони вважали, що за цим всім стоїть Порошенко, обзивали всіх «порохоботами». Потім відбулося віче, стало зрозуміло, що в русі беруть участь люди різних переконань. І тут до влади дійшло, що щось не те, їхня картина світу посипалася. Але вони досі не розуміють структури протесту. Вони думають, що є якась одна сила, один розум, який це все планує і намагається підставити їм підніжку. Насправді протест дуже горизонтальний, особливо в регіонах, і навіть якщо там знести один центр прийняття рішень — на його місці одразу виникне купа інших. Це як Майдан – можна було заарештувати всіх політиків — і це б узагалі ніяк не вплинуло на Майдан.

— Тобто оця, скажемо так, «думка» Богдана про проплачених мітингувальників – це не його особисте бачення, це бачення загалом влади?

— Я думаю, що Богдан – це один із основних драйверів, моторів капітуляції. Він є одним із основних радників Зеленського. І він же є основним містком комунікації між Зеленським, Коломойським і Портновим. Він знаходиться в центрі цього павутиння. Поки при владі знаходиться Богдан, якісь намагання вести конструктивні переговори з Зеленським приречені на провал.

— Судячи з висловлювань одного з Шефірів, там Богдан, вочевидь, не один з такими поглядами…

— Абсолютно. Це люди «постсовка». Для них ми – це просто паралельний світ. Вони не можуть зрозуміти, що відбувається, чому люди виходять. Для них мир з Росією на незрозуміло на яких умовах – це нормально, у них немає державницького мислення, для них Україна як суверенна держава не існує.

— Але ж Зеленський завжди каже, що його делегувала більшість, а більшість, знову таки, за його словами, хоче миру…

— А більшість розуміє, що може ховатися за миром? Мир може настати завтра, якщо Україна визнає сувернітет Росії над собою. Але чи нам потрібен такий мир?

— Особисте запитання: крім твоєї діяльності в русі, ти ще десь працюєш? Як зазвичай проходить твій день?

— Встаю зранку, заводжу доньку в школу, йду на роботу, після роботи біжу на якісь наради в русі чи акції, потім забираю доньку зі школи. Ось так проходить мій звичайний день.

донбас майдан війна