Зеленський не програв і не виграв. Як завжди, все найцікавіше попереду

Невідомо, чи викликав він якісь материнські нотки у Ангели Меркель, але після вбивства в Берліні російськими спецпризначенцями чеченського опозиціонера і, головне, затримання кілера, здається, у німців просто не було інших варіантів, ніж підтримати українців. Подібна ситуація склалася й у французів, де розгорівся скандал зі зламаною росіянами поштою Макрона. А у пресу потрапила інформація про те, що у французських Альпах знаходилася логістична база групи російських військових шпигунів, які брали участь в убивствах по всій Європі й використовували як логістичну базу французькі курорти в Альпах.

Але справді неочікуваний подарунок зробив Володимиру Зеленському президент Білорусі Олександр Лукашенко. Видається, що тло для початку саміту в Парижі мало бути зовсім іншим. Після зустрічі Лукашенка та Путіна 8 грудня перед Україною мала постати перспектива бути оточеною майже з усіх боків, як наслідок глибшої інтеграції Білорусі та Росії. Фактично, зона напруги мала поширитися на весь північний кордон України. Плюс Росія отримала , безперешкодний транзитний коридор для газу та інших своїх товарів. Це мало стати страшним сном для всіх українських патріотів.

Але цього не сталося. Закінчення у позірній мовчанці зустрічі Путіна з Лукашенком означало, що замість додаткового драйвера з тиску на Україну Путін отримав ще одну проблему у вигляді вже анонсованої й тепер завислої інтеграції Білорусі. Фактично, російський диктатор виглядав як картяр, який вже раз програв, а за нову гру сідає з дуже поганими картами на руках.

кто этот мощный старик? pic.twitter.com/cCWY9dTDgF

— Разбираются. Потерпите. (@Lndcalling) December 9, 2019

Всі чи майже всі козирі цього разу були у Зеленського, чи то пак в України. Крім підтримки західних держав та «подарунка» від Лукашенка, в нього ще була обіцянка МВФ щодо продовження співпраці, плюс – міцні позиції України в газовому питанні. Якщо бути чесними, то більшість із цих козирів з’явилася в руках Зеленського не через його особисті якості, а тому що хтось наполегливо працював над цими питаннями попередні 5 років. В першу чергу мова йде, звісно, про газову сферу. Програти в цій ситуації було складно. І Зеленський справді не програв. Він чітко задекларував відданість до унітарності держави, неможливість впливу на обраний курс країни, неможливість компромісів через поступки територією. Все ніби правильно й чітко сказано. На визнання поразки ці заяви точно не схожі.

Фото пресслужби Президента України

Чи можна назвати те, що відбулося, перемогою? Поки що занадто мало інформації, щоб про це говорити. Переможні реляції Зеленського про зближення позицій Києва та Москви по газовому питанню все ж занадто розпливчасті та позбавлені фактажу. Якісь попередні домовленості з Росією про обмін заручників теж поки що занадто рано коментувати. Україна має гіркий досвід, коли подібні речі тягнулися роками.

Що буде далі? Далі буде важче. Як показує досвід, Росія завжди грає в довгу. І засоби в неї не дуже відрізняються різноманітністю. Тому, скоріш за все, тиск на Україну буде посилюватися. Якщо говорити чесно, на Зеленського ще не тиснули так, як тиснули на Порошенка. Але все може бути попереду. І як він поведеться в цій ситуації – питання відкрите.

Попри те, що в Парижі обставини несподівано склалися на руку Зеленському й Україні, наш Президент продовжує перебувати в слабкій позиції, яку він сам для себе створив. Фактично, вкинутий ним самим під час виборів меседж «нам потрібен мир» може почати працювати проти нього. Тому що ознак припинення війни поки не видно. І саме війна на сьогодні залишається одним з основних важелів впливу Кремля на переговорах, як це було й раніше.

Попри озвучену позицію, Зеленський досі ніяк не показав, як він поведеться при реальному загострені ситуації на фронті, якщо, наприклад, щодня гинутимуть десятки чи сотні бійців. Але опосередковані факти свідчать про те, що він і надалі намагатиметься уникати загострення. Він уникав різких оцінок дій Росії під час саміту, українська делегація ніяк інформаційно не акцентувала на своїй позиції в ході нього.

Можливо, просто збіг, а можливо, продовження нової політики «не дратувати» країну-окупанта. Час покаже.

газ війна путін зеленський