Закритіші списки, бюлетень на 500 прізвищ і небачені можливості для зловживань. Що наголосували у новій редакції Виборчого кодексу

19 грудня Верховна Рада знову голосувала за багатостраждальний Виборчий кодекс, підтримавши його 330 голосами. Законопроект, покликаний звести воєдино все законодавство про вибори, зареєстрували ще чотири роки тому тодішній перший віце-спікер Андрій Парубій та депутати минулого скликання Леонід Ємець і Олександр Черненко. Розробниками документа були найкращі українські експерти з виборчого права, і весь його розгляд у парламенті супроводжувався тісною комунікацією з громадським та експертним середовищем.

Серед іншого, Кодекс запроваджував вибори за відкритими списками. Тому серйозний опір його ухваленню чинили як мажоритарники (адже документ взагалі ліквідовує мажоритарні округи), так і верхівка багатьох партій (бо партійні лідери хотіли б, щоб списки були «закритими», тобто, щоб партія, а не виборець, визначала черговість отримання мандатів кандидатами). Як у першому читанні в листопаді 2017, так і в цілому в липні 2019 Кодекс ухвалили «на соплях» — 226 і 230 голосами відповідно. Не в останню чергу зібрати необхідні голоси вдалося завдяки наполегливості спікера Парубія, який вважав ухвалення Кодексу справою честі.

Однак новообраний президент Володимир Зеленський, на підпис якому надійшов документ, наклав на нього вето, висловивши 17 зауважень. Тож депутати спільно з експертами з виборчого права взялися виправляти Виборчий Кодекс відповідно до побажань президента. Але в підсумку вийшли далеко за межі президентського вето, перекроївши весь Кодекс уздовж і впоперек. По суті, 19 грудня Рада голосувала за новий документ. Крім безлічі суто технічних правок, до нього внесено й концептуальні зміни.

Отже, що змінилося в Кодексі? Ми вибрали 7 змін.

1. Вилучено розділи про ЦВК і реєстр виборців

Ухвалений Радою минулого скликання Кодекс мав замінити одразу 5 нинішніх законів: «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про Державний реєстр виборців» та «Про Центральну виборчу комісію». Тепер два останніх з Кодексу вилучили, вирішивши, що вони й надалі діятимуть як окремі закони.

Опозиція назвала такі дії президентської партії незрозумілими й піддала їх критиці, адже вони суперечать головній ідеї Кодексу — об’єднати всі виборчі закони в один. Водночас до Кодексу додано загальну частину, й тепер він складається з 4 книг замість 5 і з 289 статей замість 588.

2. Зменшення партійного представництва у виборчих комісіях

В первісній редакції Кодексу (як і в чинних досі виборчих законах) кістяк окружних та дільничних виборчих комісій складають представники від партій, які мають фракції у парламенті. Кандидати від кожної з таких партій включалися до комісій гарантовано, решта з членів комісій визначалася жеребкуванням.

Тепер таку систему залишили лише для парламентських та місцевих виборів. На президентських же виборах на вимогу Зеленського парламентські партії не лише не зможуть гарантовано включати своїх людей у комісії, але взагалі не зможуть подавати кандидатури. Комісії формуватимуться виключно з представників кандидатів у президенти. Безумовно, така зміна негативно відобразиться на якості виборчих комісій і стимулюватиме множення технічних кандидатів у президенти, яких висуватимуть виключно з метою більшого впливу на комісії.

3. Кінець відкритих списків: вирішальну роль в обранні депутатів повернули партіям

Одне з зауважень президента стосувалося того, що списки в ухваленому минулою Радою Кодексі не зовсім відкриті. Адже 10 перших кандидатів у загальнонаціональному списку, визначених партією, гарантовано ставали депутатами, якщо ця партія додала бар’єр. Виборці ніяк не могли посунути цих кандидатів і замінити іншими. Президент вимагав прибрати цю пільгову категорію кандидатів, щоб усі змагалися за системою відкритих списків, де вирішальну роль має виборець, а не партія. Зауваження цілком слушне, але парламент, в якому абсолютну більшість становлять депутати з партії Зеленського, підійшов до його врахування більш ніж творчо.

Так, 10 автоматичних депутатів — це неприпустимо, погодилися в Раді. І в новій редакції кодексу їх буде 9 :).

Але, крім цієї профанації, депутати внесли й значно гірші зміни в систему виборів до парламенту, звівши вплив виборців до мінімуму. Головна ідея «відкритих списків» полягала в тому, що виборець голосував за партію і водночас — за конкретного її кандидата в регіональному списку. Партія, яка долала 5% бар’єр, отримувала кількість мандатів, пропорційну поданим за неї голосам, але хто саме ставав депутатами (окрім вище згаданих 10 перших номерів списку), залежало від виборців — які кандидати отримували більше голосів порівняно з колегами від партії в регіональному багатомандатному окрузі, ті й мали потрапляти до парламенту.

Докладно ця система описана тут.

Нинішня рада зруйнувала цю систему, і тепер послідовність кандидатів, які стають депутатами в кожному регіональному багатомандатному окрузі, визначається партією.

Теоретично підняти вгору по списку якогось кандидата і збільшити його шанси стати нардепом виборці можуть, але для цього такий кандидат має отримати не менше голосів, ніж 25% від так званої виборчої квоти. Квота — це число голосів, яке дає право партії отримати один мандат, ця цифра орієнтовно становить 20-40 тисяч голосів, залежно від явки та інших факторів.

Наприклад, при квоті в 20 тисяч голосів кандидат має отримати 5 тисяч голосів, щоб список для нього став відкритим. Якщо ж кандидат, якого партія поставила в хвіст регіонального списку, отримає, наприклад, 5 тисяч голосів, а його однопартієць з голови списку — 4 голоси, то все одно, кандидат із меншою в тисячу разів підтримкою стане депутатом, а більш популярний — не стане. Таким чином, від системи відкритих списків, яка передбачала, що чим більше у кандидата голосів, тим вище він у списку, лишається тільки тінь.

4. Бюлетень-простирадло з сотнями прізвищ

Одним із найбільш безглуздих нововведень у новій редакції Виборчого кодексу є форма виборчого бюлетеня. У тексті, ухваленому влітку, бюлетень мав дуже просту форму — 2 квадрати з трафаретами (як на поштових конвертах), в перший з яких виборець мав вписати номер партії, за яку він голосує, а в другий мав право вписати номер кандидата від цієї партії.

Те ж, як виглядатиме виборчий бюлетень після правок «слуг народу», неможливо описати людськими словами. Наведемо опис бюлетеня зі щойно ухваленого кодексу дослівно, а ви спробуйте собі це уявити перед очима:

«У виборчому бюлетені зазначаються визначений жеребкуванням номер кожної партії, повна назва відповідної партії, прізвища та ініціали кандидатів у депутати, включених до виборчого списку під першими дев’ятьма номерами, а також порядкові номери, прізвища та ініціали усіх кандидатів у депутати, включених до відповідного регіонального виборчого списку партії, в якому відбувається голосування.

Праворуч від повної назви кожної партії розміщується порожній квадрат.

Під порядковим номером та повною назвою партії, яка в порядку черговості партій, зазначеною в абзаці першому цієї частини, в виборчому бюлетені вказана останньою, на відстані не менше ніж три сантиметри від назви такої партії, великими літерами зазначається текст "Від політичної партії, за яку я проголосував (проголосувала), підтримую кандидата у депутати" праворуч від якого розміщується прямокутник, у якому зазначається знак "№" з вільним полем для написання номера кандидата в депутати».

Якщо, наприклад, у виборах братиме участь 20 партій, то в бюлетені буде 20 їхніх назв, 180 прізвищ з їхніх перших дев’яток і, залежно від округу, ще від 100 до 300 з гаком прізвищ кандидатів з регіональних списків. Тобто, разом 200-500 прізвищ, а також 21 порожній квадрат, позначки з яких можна ставити лише в двох — одному з 20, а потім в останньому.

Причому, цей останній квадрат, в якому можна підтримати персонально якогось кандидата, розміщується в самому низу цього безкінечного бюлетеня-простирадла. Здоровий глузд підказує, що якщо надрукувати такі бюлетені теоретично можливо, то голосувати і рахувати голоси з ними практично нереально.

Важко зрозуміти, для чого Рада проголосувала за це безглуздя. Одна з версій — це додатковий спосіб відбити у виборця бажання підтримувати конкретного кандидата, тобто, сама форма бюлетеня робить списки ще більш закритими.

5. Місцеві вибори

Вибори до місцевих рад, де менше 90 тисяч виборців, відбуватимуться в мажоритарних багатомандатних округах. У кожному такому окрузі обиратимуться ті, хто посяде від 2 до 4 перших місць (залежно від конкретної ради). Голови громад, у яких менше 90 тисяч виборців, а також старости обиратимуться на прямих виборах в один тур. У громадах з числом виборців понад 90 тисяч, тобто у всіх великих містах, для обрання головою кандидат має здобути понад 50% голосів, інакше відбувається другий тур між двома лідерами.

Депутатів до рад громад, обласних та районних рад, у яких понад 90 тисяч виборців, обиратимуть за такою самою системою, як депутатів парламенту — з вище описаною профанацією відкритих списків і бюлетенями-простирадлами.

6. Голосувати можна не за місцем постійного проживання

Ухвалюючи Виборчий кодекс, депутати внесли зміни до закону «Про державний реєстр виборців», дозволивши голосувати не за місцем офіційного проживання. Для того, щоб змінити виборчу адресу, виборець має подати звернення до органу ведення Реєстру виборців, підкріпивши його одним із таких документів:

- довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,

- договір оренди житла,

- документ про здійснення підприємницької діяльності за адресою житла,

- документ про право власності на житло,

- документ про догляд виборцем за особою, що проживає за відповідною адресою,

- документ про шлюбні або родинні відносини з особою, що проживає за відповідною адресою.

З одного боку, такі зміни, безумовно, спростять життя і дадуть можливість проголосувати багатьом людям, які раніше не мали можливості проголосувати. З іншого — відкривають колосальні можливості для маніпуляцій на виборах.

Наприклад, довідки внутрішньо переміщених осіб мають не лише реальні переселенці, але й мешканці окупованих територій, які отримали липові довідки про взяття на облік для отримання соціальних виплат на контрольованих територіях. Таких людей сотні тисяч, і оформлені вони «переселенцями», як правило, в містах, наближених до окупованих територій.

Голоси цих залежних від окупаційної адміністрації людей можуть стати не лише вагомими, а вирішальними під час виборів на цих територіях, перш за все, у звільненій частині Донецької та Луганської областей.

Можливості кандидатів завозити «правильних» виборців на потрібний округ за документами, вказаними в переліку, наприклад, за фіктивними договорами оренди житла — просто колосальні. Якщо ці норми не змінити, виборчі фальсифікації можуть сягнути нечуваних досі масштабів.

7. Залежність представництва регіону від явки

Серйозною проблемою Виборчого кодексу, втім, успадкованою від парламенту минулого скликання, є залежність числа депутатів від конкретної області від явки на вибори в цій області. В більшості демократичних країн представництво залежить від кількості виборців у регіоні, а не від їх активності в день голосування, на яку можуть впливати безліч факторів — від погоди до ускладнень в роботі виборчих комісій.

Система ж, закладена, в українському Кодексі, не лише робить представництво від регіону залежним від випадкових факторів, але й заохочує до зловживань. Адже шляхом штучного натягування чи, навпаки, зриву явки виборців на конкретних територіях можна змінити розклад сил у майбутньому парламенті.

Кодекс починає діяти негайно

Виборчий кодекс набуває чинності з 1 січня 2020 року. Це означає, що будь-які чергові чи позачергові вибори президента, парламенту, місцевих рад та голів уже з наступного року відбуватимуться за цим документом. Мажоритарна система на парламентських виборах іде в минуле. В попередній редакції Кодексу ця зміна відкладалася аж до 2023 року.

вибори виборчий кодекс зміни