Блатний жаргон: із кримінального перетворився на вуличний
Основи злочинного арго, тим паче в Україні, іноді можуть знадобитися навіть дуже вихованій людині, особливо у „вуличних” ситуаціях. Прикро, звісно, що українського кримінального сленґу, по суті, досі немає. Адже лінгвісти одностайно стверджують, що мова стає повноцінною тільки тоді, коли вона охоплює всі сфери фізичного й духовного життя людини, коли нею спілкуються всі суспільні верстви: від інтелігенції до повій та „братви”.
Порівняльним мовознавством займався: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ, перекладач
Чув колись історію, як ще в шістдесятих роках перекладач з японської Геннадій Турков заледве не переписував у свій блокнот нецензурні вислови зі стін львівської привокзальної вбиральні, ніби дитина, радіючи, що надибав їх українською.
Прогрес, певна річ, є, і не все так в нашій мові кепсько. Можливо, спочатку просто долається суржикова стадія.
Однак, стикаючись із російським злочинницьким жаргоном, відомим під назвою „фєня”, на інтернет-сайтах з кримінальною тематикою та у сленґових словниках, вряди-годи чуючи його від безпосередніх знавців і зацікавившись ним глибше як лексичним феноменом, я не раз задумувався: „А як би це сказати по-нашому?”
Зрештою, прислухаючись до невмілої імітації цього арго на вулицях, у побуті, та навіть надибуючи в інтернеті, не раз зауважуєш чимало кумедних слів та висловів. Не менш цікаво й проводити аналогії з „фєнею” у буденних життєвих фразах та виступах політиків. А втім, про все по черзі.
„Матір не продають, сраку не підставляють” — отак у перекладі українською звучав би вислів, з якого, мабуть, і починається вся „фєня”.
Та як би здивувалося чимало рафінованих інтелігентів, котрі обурюються засиллям „блатного матюччя”, що, насправді, їхня „прилизана” мова мало чим відрізняється від арештантської.
Як розповідають у своїх бестселерах колишні в’язні: кожне слово, а то й літера, сприймається на зоні буквально. Забери ці правила — і пануватиме „бєспрєдєл” („свавілля”): люди, загнані в обмежений простір та набридлі одне одному до неможливості, воюватимуть між собою, ніби павуки в банці.
Тому, згідно за свідченням досвідчених арештантів, перед тим, як проходити „приписку”, камерному новачкові найкраще поводитися якомога скромніше та ґречно привітатися: „Приветствую!”, „Здорово, братва!” або навіть: „Приветствую, честной народ!”. Завважмо: не честный, а – честнОй.
Пригадую, ще в студентські роки, мандруючи автостопом по Білорусі, отримав можливість поспостерігати в мінській забігайлівці за „пацанами”. Перша реакція одного з них на побіжний "артикль" іншого „блядь” (поясненням „біблійного” вживання цього слова прославився й без того відомий диякон Кураєв) була блискавична: „Я — не блядзь!” (наше „лярва”?)
До речі, звикши в повсякденному житті до заяложеного слова „пацани”, ми надто розуміємо, що це слово означає. „Пацани”, „блатні”, „бродяги” та „босота” — це все назви з найвищої тюремної касти, яку загалом заведено іменувати „блатні”. Безпосередньо керують цією групою в’язнів, певна річ, злодії в законі, а от лексема „пацан” за ґратами часто слугує синонімом до слова „блатний”.
Між іншим, які промовисті слов’янізми: „босота”, „босячня”, „босяки” — слова, ніби такт у такт перегукуються із давнім простонародним „голота” або фразеологізмом „босоголові козаки”. Люди й досі полюбляють називати цими словами звичайних бешкетників.
Власне, за „босяками-голотою”, чи то „під ними”, йде наступна зеківська каста — „мужики”. Зважаючи, що „фєня” часто переноситься з блатного в наш посполитий світ, людям, які себе шанують, краще не поспішати відгукуватися на поширене вуличне звертання: „мужик”. Хоча існує приказка, що „на мужиках вся зона тримається”, однак, по суті, воно недалеко втекло від середньовічного „гречкосія”.
Один мій полтавський приятель, активний учасник подій 1989-91-го років, якось влучно та коротко відрубав, коли до нього отак фамільярно „замужичили”: „Мужики за плугом ходять і гречку сіють”. Цим він викликав до себе неабияку повагу.
Узагалі ж, перенесення „фєні” в сучасний окультурений світ нерідко набуває комічних відтінків. Вже й важко згадати, відколи це Києвом поширилося кумедне „благодарочка”.
Не знаю, як де, а на Південній Борщагівці заведено за все гарне ґречно подякувати: „Благодарочка, пацани!” — і чимчикує „авторитет” вулицею далі.
Певна річ, „благодарочка” поширилася від зеківського „благодарю”, адже „спасібо” в тюрмі не кажуть.
Натомість на заході України, і найпаче у провінції, це „благодарю” з відчутним суржиковим акцентом може потішити не менше — просто унікальний рагулізм та рідкісні хвастощі. Наважуся припустити, що наше скажімо, „вдячечка”:) нічим не відрізнялося б ні від „благодарю”, ні від „благодарочки”.
Що ж до „фєнівських” висловів, пов’язаних із найнижчими зеківськими кастами, зокрема – „недоторканих”, то їх дослідникам, вочевидь, потрібно набратися неабиякого терпцю. Речі — огидні, і, на жаль, занадто поширені в суспільстві.
Пригадується, як п’ять років тому, напередодні Помаранчевої революції, ЗМІ оприлюднило деякі секрети „фєні”, яким навстоячки аплодував ледь не весь Донбас. Віктор Федорович тоді потішив країну черговим шедевром: „Ми покажем єтім козлам...”.
Згідно з російською вікіпедією, „козлами” наразі йменується майже передостання група в тюремній ієрархії – тих ув’язнених, що співпрацюють з тюремною адміністрацією. Тому це слово вважається одним із найбільш образливих у тюрмі. До речі, розслідування Володимира Бойка про блатний досвід Януковича доводить, що нинішній кандидат в президенти з адміністрацією співпрацював активно.
Крім того, у 30-50-их роках "козлами" називали пасивних гомосексуалістів.
Розмовляючи про життя зі своєю доброю знайомою, яка працює адвокатом та викладачкою кримінального права, я вряди-годи запитую її: „Ні, от ти мені скажи, що ти вслід за рештою дівчат вкладаєш у слова, коли кажеш: „Всі мужики — козли!”. Вона лише весело сміється. Зважаючи на жіночий гумор, можна хіба додати: „І про кого тоді говорив Віктор Федорович? Невже про себе?”
Зрештою, словечок з різними відтінками значень, які стосуються останніх тюремних каст, чимало: тут вам і „чушок” – про арештантів, які себе занехаяли; і, здавалося б, по-дружньому жартівливе, „чорт”, а насправді – той, хто виконує всю найбруднішу роботу серед ув’язнених, і нейтральне „ображений”; вже не кажучи про всілякі принизливі звертання, на кшталт: „машка” та „дашка” або й – „котику”.
Хоча останнє насамперед поширене в арго гомосексуалістів, утім, відоме зеківське татуювання КОТ – „коренной обитатель тюрьмы” – може розшифровуватися, залежно від статусу арештанта, і в зовсім протилежному напрямку: „коренной обитатель толчка”.
Іноді, почитуючи в мережі різкі відповіді відомої жінки-адвоката коментаторам її статей, не можеш не всміхнутися: „Цікаво: її віртуальні суперники хоча б здогадуються, що вона вкладає у своє іронічне „котику”?
Жарти жартами, проте відтінки блатного жаргону в повсякденному житті — річ і цікава, і небезпечна. Людей, які щойно звільнилися з-за ґрат, легко впізнати не лише по специфічному ставленні до відкритого простору, але й по уважному й обережному — до мови.
Вряди-годи, вони так і вставлятимуть у бесіду незрозумілі простим смертним вирази, подумки й далі „фільтруючи базар” по зеківським поняттям.
Хоча все більше простих смертних переймають фєню, перетворюючи її з кримінальної романтики на пересічну вуличну розмову.
У блатній "фєні", до речі, є й український внесок. За деякими дослідженнями, спільнота кобзарів і лірників мала свою "сліпецьку" мову, деякі слова з якої і увійшли в кримінальне арґо ХХ-го сторіччя.
Порівняйте самі: тікати – кичувати (от звідки "на киче чалиться"), грати - лабати, селянин – лох, п’яний – укиряний, спати – кімарити, хата – хаза, ходімо – похиляймо.
На цьому закінчую - похиляв на хазу, покімарю децл. :)
