Матеріали автора Альона Семко

Діяльні українські жінки, які виїхали за кордон, беруться до роботи: запускають соціальні стартапи, щоб заробляти на себе, збирати кошти на благодійність і популяризувати національну культуру у світі.Ми зібрали кілька історій про українок, які розпочали свої справи у Європі та США.

Валерій Маркус, головний сержант 47 Бригади "Маґура", прочитав лекцію для головних сержантів своєї новоствореної бригади. Лекція стала хітом українського ютубу — ми зробили повний текстовий варіант. Адаптувала виступ Альона Семко.

Обмеження постачання електроенергії змушує швидко переходити на рейки енергозаощадження. Новий досвід активно залучає і бізнес, і духовенство. Ми поспілкувалися з підприємцями й дізналися, як вони підлаштовуються під нові умови роботи. А експерти розповіли, як бізнесу пережити цю зиму з найменшими фінансовими втратами.

"Ми застрягли в лютому", "Я не пробачу собі смерті дітей", "В Україні всюди може прилетіти", – повторюють жінки, які перебувають з дітьми за кордоном. Наче виправдовуються, що не залишилися в Україні. Їх багато, і вони також важко переживають війну – як і всі українці.За даними ООН, від 24 лютого з України виїхали понад 12,5 млн громадян (близько 5 млн повернулися – станом на середину вересня).Авторка цього тексту також виїхала з окупованого Бердянська у травні — і три доби добиралася до вільного і спокійного тоді Запоріжжя. У червні вони з сином поїхали до Великої Британії. Вона поділилася своїми відчуттями і спостереженнями, а також поспілкувалася з психологинями.

Київський підприємець Роман Бонько на початку повномасштабної війни скористався державною програмою з релокації бізнесу й на своєму прикладі показав, як вона (не) працює. Про те, як зробити цю програму дієвою, ми розпитали в експерта.

23 вересня у Бердянську Запорізької області, які в інших тимчасово окупованих містах і селах України, окупанти почали проводити псевдо референдум з метою приєднати захоплені території до Росії. Він триватиме до 27 вересня.

Ця історія відбулася наприкінці липня — на початку серпня на "дорозі життя", що веде з окупованого Приазов’я до Запоріжжя. Альона Авербах з Бердянська, кішка якої загубилась у Василівці під час евакуації, через місяць пошуків повернулася за нею. "Ви та сама дівчина, яка шукає кішку? Про вас тут усі знають", — казали їй люди, які по кілька днів чекали в автоколоні з машин і автобусів, прориваючись з евакуації. Оголошення про зникнення висловухої британки Альона Авербах розмістила у 13 спільнотах: у вайбері, телеграмі та фейсбуку. Також видрукувала кілька примірників і передала їх перевізникам, які їздять через Василівку

На початку червня в центрі Умані почав роботу незвичайний магазин "Це Крафт". За прилавком – привітна жінка Ірина, в асортименті – близько 250 авторських товарів від 24 виробників України: продукти, напої, косметика, предмети інтер’єру, сувеніри тощо

Вирощувати цього року картоплю, капусту, моркву й перець — не бабусина забаганка, а український продовольчий фронт. Не варто сподіватися на традиційно багатий урожай: території окуповано, поля в процесі розмінування, сільськогосподарську інфраструктуру пошкоджено або знищено. Імпортні овочі навряд чи будуть дешевими.Багатодітна родина в середині квітня повернулася додому, в село Бузова, й узялася садити город замість облаштовувати газон біля дому. Це їхній внесок у подолання продовольчої кризи, що може загрожувати Україні через війну."На початку лютого ми висадили розсаду перцю. Блокаду під час окупації витримало лише 12 маленьких і нещасних перчиків. Ми так їх і називаємо – «бойові перці»", – розповідає Ганна Гнатюк, митна брокерка й мама чотирьох синів.Узагалі-то її велика сім’я не планувала цього року "працювати на врожай", адже на ринку зазвичай усе є. Однак бойові дії в селі та волонтерська ініціатива громадських організацій переконали: країні потрібні "городи перемоги".

"Куди ти поїдеш? Тут хоч не стріляють", – чула я від багатьох людей. Їм теж в окупації некомфортно, але страх перед невідомим паралізує бажання жити вільно.До війни 230 км від Бердянська до Запоріжжя (через Василівку) маршруткою можна було подолати за 3 год. У травні бердянцям і маріупольцям знадобилося на це три доби, які вони провели у страху й невідомості, – такою виявилася ціна свободи.