Матеріали автора Костянтин Воздвиженський

Російський кінематограф створив свій канон фільмів про 1990-ті роки. Немає сенсу перераховувати всі стрічки made in Russia відповідної тематики, більшість українців їх бачили, а хто ні, може зітхнути з полегшенням. Це не наше кіно, і ви небагато втратили. У драмі Олега Сенцова «Носоріг» повністю деконструюється ця романтизація рекетирів. Як і міф про «золоті» 1980-ті, на зміну яким прийшли «лихі» 1990-ті.

Вітчизняний культурний фронт розширився, і зробити його огляд за рік означає не просто перелічити все зняте, записане чи видане, а відшукати найкраще з чималого переліку імен.

Це вам не Данія. Слов’янський детектив завжди страшніший тим, що заснований на реальних подіях. Одного дня підстаркуватий дивак йде на берег річки, щоб порибалити, і знаходить тіло юної дівчини – чи то самогубці, чи то жертви вигадливого кілера. У цей момент мала б заграти знайома мелодія з культового серіалу «Твін Пікс», але ніт – глядач чує бадьору хорватську пісню, що може чимось викликати дежавю фільмів Еміра Кустуріци. Втім, всі аналогії вичерпуються першими хвилинами першої серії, і якщо не рахувати моменти, коли детективові уві сні являються наступні кримінальні епізоди, то цей серіал точно не назвеш вторинним щодо класичних канонів жанру.

Модний київський російськомовний барбер, що йде на концерт Басти під ручку зі студенткою, яка рік як приїхала з україномовного райцентру в київський виш і перейшла в побуті на російську – це ті самі Голохвастов і Проня Прокопівна, що прямують в «Ілюзіон» на показ «Коварной Матильды», тільки в інших історичних декораціях.

Покоління сучасних професійних письменників виявилося нездатним відобразити нову дійсність, тож поступилося у висвітленні війни новій генерації, яка увірвалося новими книжками, написаними переважно в окопах, шпиталях і наметах. Книжками, що нерідко оминули знані видавництва і вже такі звиклі і, здавалося б, непорушні процедури.

Не варто оцінювати «Фортецю Хаджибей» крізь призму академічної історіографії. Це легке та захопливе пригодницьке кіно про цікаву епоху й не освоєні кінематографом території і типажі героїв. Простенький авантюрно-амурний сюжет – цілком у стилі романів про галантне XVIII століття. Фехтувальні двобої, каскадери на конях, легкий міжнаціонально-гендерний гумор.

В той час як на Заході гаряче дискутують про подолання колоніального синдрому, в Україні воліють не помічати імперські маркери і залишають тим самим простір для можливого реваншу.

Насправді вони дуже втомилися. Але не від війни. У них досить волі й азарту, щоб бити ворога чи бодай давати відсіч в умовах перманентного премир’я, яке окупанти порушують щодня. Офіцери й солдати виснажені не так бойовими діями, як бюрократією, довбограйством вищих штабів і тим, що на армії знову починають економити. Старі проблеми прогресують, ще й додалися нові — йдеться про пацифізм влади і відповідне ставленя до армії та бойових дій.

«Розсунь палички, візьми до рота, оближи шари», - на жаль, це не наскельний живопис у ПТУшному туалеті, а рекламні слогани однієї зі столичних мереж суші-барів. В Україні, можливо, як ніде у світі, перетворення жінки на товар йде повним ходом при мовчазному схваленні суспільства.Автор: Костянтин Воздвиженський