Матеріали автора Максим Паламарчук

Після одноденного видовищного екшену найманців "Вагнера" (23—24 червня) боротьба за владу в Росії знову повернулась у тишу кабінетів і тюремних камер (для тих, хто в ній програв). Але попри традиційні спроби скептиків применшити значення путчу, навіть побіжний погляд на розвиток подій у Росії доводить серйозність удару, якого зазнала влада Путіна.

Видовищний і динамічний суботній сюжет заколоту найманців відвернув увагу багатьох українців від важких воєнних буднів. Та сподівання на швидке внутрішнє саморуйнування Росії, які в багатьох спалахнули, швидко зникли, коли ватажок "приватної військової компанії «Вагнер»" раптом оголосив, що припиняє рух на Москву. Втім, по суті, звична для російської політики битва бульдогів, над якою на мить підійняли килим, лише загострюється.

Що змушує США уважно вираховувати обсяг допомоги України? Ключове — ми воюємо з їхнім слабшим глобальним конкурентом. Навіть до масштабного вторгнення Російської Федерації американські військові з тривогою спостерігали за зростанням міці КНР та жалілися на високі ризики в потенційному конфлікті навколо Тайваню. Оскільки вже нині економіка КНР за паритетом купівельної спроможності помітно перевищує американську, варто оцінити сторони в боротьбі за місце "головної" держави світу та зрозуміти, що з цього випливає для України.

Україна воює за власне існування як незалежної держави. Росія за можливість зберегтися у анахронічній формі грабіжницької імперії. Втім у війни набагато більше учасників. Тих, хто поставляє «Хаймарси» нам. Інших, хто продає «Шахеди» ворогу. Тих, хто допомагає Україні фінансами та матеріалами. І тих, хто насилає українцям гуманітарну допомогу і, одночасно, подвоює обсяг торгівлі з Росією. Щоб краще оцінити їх мотиви, варто поглянути на глобальні процеси, які стоять за цією війною.

Війну з Україною може завершити лише сам агресор. Українські воєнні успіхи та санкції Заходу здатні істотно посилити рівень тиску на Росію. Але вони не можуть повністю зруйнувати її спроможність продовжувати бойові дії в тому чи тому форматі. Мир настане тоді, коли для російської влади завершення війни буде політично вигіднішим курсом, ніж її продовження. Але для цього російський режим має істотно змінитися.

Будь-яка війна – це величезна витрата ресурсів. Отже, саме стан російської економіки може стати лімітувальним чинником, що змусить російську верхівку завершити бойові дії незалежно від того, яким ризикованим буде для неї вихід з конфлікту. Оцінити реальний стан економіки держави агресора нині можна, спираючись на доступні поки що публічні дані.

У популярній художній книжці 2017 року "Війна з Росією" британського генерала Річарда Ширреффа (у якій, до речі, опір України змальовано як героїчний, але короткий і безнадійний) результатом військової перемоги НАТО стає загибель Путіна у ймовірно підлаштованій авіакатастрофі та поява його наступника з антизахідною риторикою.

Підтягування військ до наших кордонів і загрози «повномасштабного російського вторгнення» набувають регулярності зміни сезонів. Поміркуємо, чому Кремль ніяк не вгамується, наскільки надійна підтримка Заходу та що робити Україні, щоб вижити у такому «несприятливому кліматі». Росія – не СРСР, і попри роздування щік Кремль побоюється, що затяжна війна в Україні з багатьма жертвами може його поховати.

Навколо сухопутного кордону Росія на минулих навчаннях сконцентрувала 50–55 батальйонних тактичних груп (БТГр). На морі вони виставили лише дві. Але Україна витрачає більше грошей на морську оборону, ніж на сухопутну.

«Якщо ти знаєш своїх ворогів і знаєш себе, то можеш перемогти у сотнях битв без єдиної поразки», – Сунь Цзи. Ми подивилися на останні події в Україні та світі очима Росії. Якщо знати, як вони мислять і як оцінюють події, можна ефективно протистояти їм.