Війна. Початок. Маріуполь

Укріплення позицій

За кілька днів до 24 лютого керівництво військових частин і правоохоронців міста не мало сумнівів щодо повномасштабного вторгнення. В "Азові" (тоді – Окремий загін спецпризначення (ОСЗП), тепер – бригада спеціального призначення "Азов" у складі Нацгвардії – ред.) розробили протоколи дій: особовий склад – у вищій готовності, важка техніка виїхала в район Мангуша під виглядом навчань. Патрульна поліція звела укріплення навколо своєї бази, організувала навчання з розгортання особового складу та швидкісного супроводження автоколон.

Дивіться на карті ⓘ, де пролягала лінія фронту на 24 лютого 2022 року, а також де базувалися захисники Маріуполя На лінії зіткнення на схід від міста загострення почалося задовго до 24 лютого – 36-та ОБрМП, яка займала позиції на лінії від Піщовика до узбережжя Азовського моря, зазнавала ударів, але тримала лінію оборони.

Зіткнення біля Піщовика

Путін завершив свою нічну промову (з 23 на 24 лютого), й за мить у Маріуполі почалися вибухи. Їх чули за 15 км на захід від міста. Першими удар прийняли морпіхи 36-ї ОБрМП на сході Маріуполя. Ось як розповідає про той день Кирило "Лірік", командир взводу 36-ї ОБрМП, який був на позиції біля селища Піщовик:

– О п’ятій ранку прилетіли близько 20 снарядів з “Градів”. Перебило світло, але шкоди від них було менше, ніж від “120-х” мін напередодні. О 6:30 запрацювати міномети. Зв’язок глушили, дізнатися загальну обстановку було майже нереально. Трохи згодом почувся гуркіт важкої техніки. Нам вдалося підбити один російський танк, але цього було надто мало. Знову запрацювали міномети, на горизонті з’явилися перші БМП-2 противника з піхотою. Одну з них ми підбили гранатометом. Вдалося зв’язатися з командуванням – отримали команду відходити, сили мали нерівні. Устигли взяти лише найважливіше: документи, тепловізор і “нічник”, радіостанції та прилади спостереження. Боєкомплект забрати не могли – його підпалили, разом з ним згоріла й решта речей. Відійшли до тилового пункту управління. Дорогою нас забрав БТР. Далі потрібно було дійти до наступної лінії оборони, поповнити боєкомплект і зайняти інші позиції. Водночас теж о 6:30 бійці ОЗСП “АЗОВ” на базах у Юр’ївці та Урзуфі завантажили зброю й колонами рушили до Маріуполя. Частина танків “АЗОВа” заїхала на територію Міжнародного аеропорту Маріуполя, де після закриття у 2014 році було створено базу оборонців міста.

На відео: "АЗОВці" вантажать зброю на своїй баз у Юр'ївці.
Джерело: Youtube AZOVmedia

Чотири сектори оборони. Штаб в аеропорту

– 21–22 лютого місто, поділили на чотири сектори ⓘрозповідає Давід Касаткін, лейтенант 2-го батальону ОЗСП “АЗОВ”.– За два з них відповідали наші 1-й і 2-й батальони. Ми з командиром мого батальону Микитою Надточієм їздили по підрозділах, підпорядкованих нам у рамках сектору оборони, щоб зібрати інформацію про кількість людей і зброї. У прикордонній службі нам не відповіли – сказали, немає наказу керівництва.

Зранку 23 лютого мене відправили в аеропорт до штабу протидесантної оборони. Там був його керівник – полковник, а також оперативники від різних військових підрозділів. Я на цій зустрічі представляв "АЗОВ". У мене в підпорядкуванні була рота та група швидкого реагування з 40 бійців, призначена для висування в місця десантування або проривів.

– 24 лютого о 04:00 ми побачили на дисплеї, що з боку Єйська Азовським морем до Маріуполя рушили два величезні судна, – продовжує Давід Касаткін з “АЗОВа”.

– Полковник натис на кнопку тривоги та скомандував мінувати акваторію й висуватися в район зосередження. Усі оперативники віддали відповідні накази своїм підрозділам. “Азовці” мали чекати на накази в домовленому місці. В інших підрозділах почалася паніка. Одна жінка просто питала: "Що мені робити? Що мені робити?". Люди, які досі не брали участі в бойових діях, були шокованими. Судна з Єйська маневрували в морі.

— Близько 09:00 по маріупольському аеропорту почала бити авіація й корабельна артилерія ⓘ .

Полковник, який керував штабом оборони в аеропорту, кудись зник, як і всі “оперативники”, після першого ж обстрілу. “Редіс” (Денис Прокопенко), якому я доповів, наказав повертати всіх на місця. Я виявив їх надворі в бліндажі, — пригадує Давід Касаткін з "Азова". — Заспокоїв, розповів, що авіація вдарила далеко, а корабельна артилерія не влучила. Повернулися двоє людей. Один з них – хлопець, який відповідав за контроль переміщення суден у морі.

Я взяв на себе координацію й командування. Ближче до обіду повернувся полковник. Проте зникла жінка, відповідальна за моніторинг авіапростору. Вона виїхала до Запоріжжя. Замість неї нікого не було.

Стало зрозуміло, що ми не знатимемо, де висадиться ворожий десант. Тому вирішили перекрити дороги на Маріуполь, а також ту, що вела в місто з боку узбережжя до аеропорту. Сподівалися, що в разі висадки зможемо зустріти десант хоча б на його шляху. Нашу роту з 40 бійців розділили навпіл. Російський морський десант висадився того ж дня – за 70 км на захід від Маріуполя. Близько 30 БТР з трьох десантних кораблів (810 ОБрМП). Однак бойових зіткнень в ними не було. Під вечір полковник переконував відступати до Маріуполя. Але наказу залишати аеропорт не було. Полковник пішов на перекур і поїхав. Я доповів “Редісу”. Той спочатку не повірив, але хвилин за 20 передзвонив зі словами “Він не повернеться”. В аеропорту залишилася документація, ноутбуки й радіостанції. Ми все зібрали й уже за наказом виїхали до Маріуполя.

Формується окремий батальйон тероборони

Під керівництвом командира 109-ї ОБрТрО майора Дмитра Стебліна було сформовано окремий батальйон тероборони – 107-й ОБТрО. 24 лютого бійців зібрали в покинутому навчальному закладі на Лівому березі. – Наступного дня ввечері прийшла команда виїздити до пункту дислокації Нацгвардії, де ми отримали бронежилети та кевларові шоломи, – розповідає Олександр Кінякін, один з новобранців.

Ракетний удар по українській ППО

Неподалік аеропорту, на захід від Маріуполя, росіяни ракетним ударом знищили РЛС 5Н84А "Оборона", яка належала 164-й радіотехнічній бригаді ППО (в/ч 2109). Після удару підрозділ евакуювався (найімовірніше — в напрямку Запоріжжя). Також два удари було завдано по позиціях дивізіону 301-го зенітно-ракетного полку. Під час другого удару, о 09:00, загинув сержант Олег Ясковець.

За словами підполковника 301-ї ЗРП Олександра Даниленка, перший удар було завдано о 05:00, після чого дивізіон почали готувати до евакуації. Пізніше С-300, що залишала Маріуполь, було помічено на дорозі біля західної межі міста.

Після удару підрозділ перемістився на резервні позиції і продовжив слідкувати за повітряним простором, завдяки чому штаб оборони отримував попередження про загрози авіанальотів.

Морський порт. Підготовка до оборони

У морському порту ⓘ базувалися кораблі 9-го ДнНК (9-й дивізіон надводних кораблів) та 23-го ЗМО (Маріупольський загін морської оборони): кілька броньованих катерів і прикордонний сторожовий корабель “Донбас” BG-32. — Ми патрулювали в морі ще за тиждень до 24 лютого й там зустріли перші обстріли, – згадує Віктор Шапошников, матрос малого броньованого артилерійського катера "Кременчук". — Повернулися до порту, замінували фарватер і Нові ворота (один з двох входів до акваторії порту) 160-кілограмовими якірними мінами, нам привезли 32 штуки зі складу в Очакові. Нацгвардійці замінували пляж "Піщанка", що межує з портом. Пізніше приїхали "азовці" з БТРом і протитанковими засобами. Разом організували спостережні пункти. З "Донбасу" зняли кулемети ДШК і встановили їх на позиціях. Передали боєкомплект з гармат катерів екіпажу БТР "Азов" (у бойових модулях БТР та катерів встановлено ту саму модель гармати).

У Маріупольському загоні морської охорони з особового складу було 500 –550 осіб, з яких 200 – жінки. Зважаючи на те, що найпотужнішою зброєю плавзасобів 23 ЗМО були 30-мм гармати, керівництво загону вирішило відмовитися виходити в море, заповнене ворожими кораблями під прикриттям авіації. З одного катера зняли радіолокаційну станцію (РЛС), яку перенесли до доку й підключили до акумулятора: щоб бачити переміщення ворога в акваторії Азовського моря, дані йшли до штабу оборони міста. У порту на 24 лютого перебували також два окремі взводи по семеро бійців (бердянський і маріупольський) протидиверсійного загону (801 ОЗБ ПДСЗ). Маріупольський взвод того дня залишив місто в повному складі, з бердянського залишились двоє осіб.

Загроза з Заходу

«На другий день, після захоплення Мелітополя, стала зрозуміла швидкість просування ворога, – каже Богдан Кротевич , майор, начальник штабу ОЗСП «АЗОВ». – Ми очікували висадки на ділянці узбережжя Азовського моря від Маріуполя до Юр’ївки, де ми несли чергування з протидесантної оборони, але її не сталося. Ми зрозуміли, що маємо ще трішки часу. Я зібрав командирів групи розвідки спецпризначення та командирів снайперської групи спецпризначення, щоб спланувати диверсію і зупинити колони, які рухалися у наш бік.

Ми планували зустріти їх перед входом до Мангуша – висунулись туди, замінували мости, встановили протитанкові засоби. В нас снайперська група спецпризначення та група розвідки спеціального призначення – це два різні підрозділи, але вони вміють все. Це й протитанковий резерв, це й розвідники, це й диверсанти, це й снайпери. Я керував ними безпосередньо на місці, коли командир ОЗСП “АЗОВ” наказав повернутися до Маріуполя. Ми підірвали мости біля Мангуша і Старої Ялти та відійшли до міста». ⓘ

Усвідомлення майбутнього оточення

26 лютого штабу оборони міста стає зрозуміло, що доведеться вести бої у повному оточенні. Зранку командир ОЗСП «АЗОВ» Денис Прокопенко записує відеозвернення, у якому обіцяє знищувати росіян: “Полк “АЗОВ” разом із Збройними силами України, Нацгвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові.”

Того ж дня підрозділ ОЗСП «АЗОВ» під керівництвом Кирило Беркаля «Кірта» знищує три БМП-3 на в’їзді до міста, навпроти заводу «Ілліча».

Тим часом велику колону росіян помічено на заході, у селищі Осипенко ⓘ, на відстані 60 км від Маріуполя.

На відео: російська колона на шляху до Маріуполя.

Росіяни наступають зі сходу і заходу

27 лютого Сартану, Старий Крим, Гнутове атакує російська армія. А з іншого боку Маріуполя тривали бої за Волноваху. Об'їздною дорогою Мангуша після нетривалих обстрілів міста пройшли російські війська, це в 10 км від Маріуполя.

Вночі ДРГ ОЗСП “АЗОВ” підриває техніку росіян в районі об’їзної дороги Мелітополя. Захисникам міста було очевидно, що боєприпасів не вистачить, щоб тримати облогу, тому "азовці" відправляють чотири КрАЗи за підтримки снайперської групи спецпризначення до Розівки (Запорізька область, 50 км на північний захід від Маріуполя), на склади сектору Південь.

«Там був величезний склад з боєкомплектом на випадок війни, – розповідає Сергій Цісарук «Мольфар», начальник зв’язку «АЗОВу». – Але все треба було вантажити вручну. Артилеристи поїхали до Розівки під прикриттям снайперської групи. Вже на виїзді зіткнулися з передовою групою противника."

Машинам вдалось повернутися до Маріуполя буквально в останню мить перед заходом ворога. Це був останній боєкомплект, завезений до Маріуполя. Чотири КрАЗи. Їх вистачило на пів години бою. А в місті жодних складів не було.

Бій на аглофабриці

З боку селища Анадоль на півночі наближаються російські танки. “До знаку “Сталевар” навпроти аглофабрики заводу “Ілліча” ⓘ під’їхали російські Т-80 і зупинились, – розповідає Кирило Беркаль «Кірт», із ОЗСП “АЗОВ”.

– Наші снайпери відігнали екіпажі, намагалися ті танки знищити, але в нас було лише два несправні танки, які хлопці якось полагодили та завели. Ворога хіба трохи злякали. Він зупинився.

Вночі до “похмурої” фортеці аглофабрики під’їхала величезна кількість ворожої техніки, в мене було враження, що там зібралась вся 150 МСД. Але в атаку не пішли, почасти тому, що ми замінували підходи. Правда, в нас було лише 10 бойових протитанкових мін і ще з чотири десятки учбових, які ми змогли знайти на складах, а потім рендомно змішали з бойовими. Ворог, провівши аеророзвідку, знаючи про втрату своїх БМП та про наявність у нас танків, спрямував основні сили в обхід через Старий Крим, а Македонівку зайняв батальон “ДНР”.

Обстріли з Тополиного. Відступ з Гнутового

В першій половині дня танк та три БТР росіян пройшли від Кременівки до об’їзної дороги Нікольського, однак в Нікольське, де базувався підрозділ Сил оборони, ворог не заходить, трасу Маріуполь - Запоріжжя не блокує, сховавшись у яру поблизу селища Тополине. ⓘ

Ввечері до Тополиного з боку Кременівки заходить колона з десятків одиниць техніки - танків, БТР, вантажівок, самохідної артилерії та БМ-21 Град.

Артилерія розсереджується по посадках безпосередньо поруч із селом і на світанку 1 березня починає обстрілювати Маріуполь - протягом наступного місяця залпи з Тополиного починались приблизно о 6 ранку і не вщухали до темряви.

Бійці на території комбінату «Ілліча» готуються до оборони - облаштовуються позиції та спостережні пункти. Ворог проходить у Гнутове, але тривають бої у Сартані, де українці підірвали автомобільний міст через Кальміус. ⓘ

– В ніч на перше березня мене розбудила сусідка, попередивши, що біля будинку ходять військові, – згадує ту ніч Наталя Козуб, яка мешкала на околиці Сартани. Її син служив в ОЗСП “АЗОВ”, а чоловік - у 503 ОБМП. – Я, маючи досвід Сніжного 2014-го року, спала вдягненою і одразу вийшла на вулицю, де побачила наших морпіхів – молодих хлопців із синім скотчем на одязі, які приїхали на Humvee. Вони сказали будити інших сусідів і всім разом їхати у глибину міста, бо ворог витиснув їх з Сартани і тепер можуть початись бої у нашому районі”.

Наталія віддала морпіхам бронежилети, каски, карімати, розгрузки та інше спорядження з припасів її сина і чоловіка. Вона виїхала, а морпіхи зайняли її будинок.

Кирило «Лірік», командир взводу морпіхів (36 ОБрМП) розповідає, про те, як залишили Гнутове: «Був один момент, коли ми стояли у Гнутовому. Мені зараз сумно, що тоді не прийняв рішення самостійно. Мене поставили дивитися в якесь поле, а дорогу толком ніхто не перекрив. Кажу: «Давайте поставимо мій БТР до дороги, щоб ми її проглядали». На що мені відповіли: «Ні, стій у полі, дивись у поле».

Вранці, коли почалась артпідготовка, мене із групою відправили до дороги, глянути, що там відбувається. Біля дороги ми в 400 метрах побачили більше десятка росіян, які йшли зі зброєю на грудях. Передаю командиру, у відповідь знову: «Ну добре, спостерігай». Навіть після доповіді про те, що їде перша дозорна БМП росіян, і потім ще три, дозволу застосувати десант і БТР я не отримав.

Пізніше це «добре, спостерігай» стало локальним мемом нашої оборонної операції”.

Підрозділ “Ліріка” мав команду підірвати міст, але це не вдалося – відсиріли запали у боєприпасів. Потім вони отримали команду триматися, доки прийде підмога, але її не дочекалися. Врешті їм довелося відступити.

“Лірік” впевнений, що мав шанси знищити мінімум два ворожих БМП, можливо, навіть відбити атаку, якби прийняв рішення самостійно, виходячи із ситуації. “Але це не камінь в чийсь город, – додає він. – Просто ситуацію була дуже складною, люди не встигали приймати рішення”.

Дорогою вони втратили три танки, один БТР, одну БМП. Два танки просто на дорозі у Гнутовому підбили пострілами у задню частину. Ще один танк залишився стояти в десяти метрах від дороги. Фото і відео з цими машинами опублікували майже всі російські пропагандисти.

Зведені загони оборони

Після відходу підрозділів 36 ОБрМП з району Піщовика утримання лінії оборони в 7 кілометрах на схід від міста втрачає сенс через майже 100-відсоткову гарантію оточення – оборонці Маріуполя закріпляються на сході та північному сході міста, у 2,5 км від селища Сартана.

На цей час місто умовно ділилось на сектори оборони, але не було жодного сектору, контрольованого конкретним підрозділом – левова частина діючих груп були «зведеними загонами».

Єдиним відносно монолітним підрозділом, закріпленим за своїм сектором, був перший батальон ОЗСП «АЗОВ», хоча з ними також були представники інших частин (мікрорайон “Східний” разом із азовцями втримував 74-й окремий розвідувальний батальон зі своєю бронетехнікою). Тому на схемі секторів ⓘ ми показуємо лише ключові підрозділи, які ці сектори контролювали. ОЗСП «АЗОВ» веде бої у селищі Старий Крим, через який ворог намагається увійти до Кальміуського району міста.

Відступ з аеропорту

Тривають важкі бої на підступах до Маріуполя, в першу чергу – на півночі та сході. Українські бійці залишають аеропорт ⓘ , який протягом восьми років був однією з головних баз сил захисту міста. На південному заході 4 березня в місто також заходить кілька ворожих танків, але без підтримки піхоти – вони хаотично їздять в районі Черьомушек ⓘ ,обстрілюючи будинки.

Один з танків, збивши стовп ЛЕП, заплутався у дротах, екіпаж втік. Оборонці швидко відновили контроль над цим районом. У місті внаслідок обстрілів вбито сотні цивільних, знищено багато об’єктів інфраструктури. Спроби евакуації цивільного населення зриваються через постійний артилерійський вогонь.

Бій на цегельному заводі. Знищення української колони під Мангушем

Напередодні сили оборони відступили з цегельного заводу ⓘ на околиці міста, впустивши туди батальйонно-тактичну групу ворога (належала до 102-го полку 150 МСД). Танкісти «АЗОВу» з пагорбу за територією завдали артилерійського удару по росіянах, знищивши танк і БМП та пошкодивши ще кілька бойових машин у промзоні заводу.

Після цього на позиції зайшла піхота за підтримки двох Т-64Б1М полку «АЗОВ» та одного або двох Т-80 36-ї ОБрМП. Їм вдалося захопити два Т-72Б3 (пізніше Денис Прокопенко опублікував фото на фоні цих машин). Після операції наші сили відійшли, а ще за день опублікували відео із росіянами, які збирали трупи на території заводу. Поміж населеними пунктами ⓘ Мангуш та Нікольське цього дня ворожа ДРГ атакувала українську колону, в якій їхали два «Урагани» та кілька автомобілів батальйону «Айдар». Автомобілі знищили, системи залпового вогню захопив ворог. Один боєць «Айдару» потрапив у полон, отримавши важке поранення під час бою.

Ворожа піхота на “Східному”

Росіянам не вдається пробити оборону на мікрорайоні “Східний”, проте окремі групи проходять на завод «Сателіт» ⓘ (на 1 км північніше Східного).

Тим часом через селище Виноградне вздовж моря на східну межу міста заходить ворожа піхота і бронетехніка, охоплюючи мікрорайон Східний з півдня.

Бій у Покровському

Росіяни продовжують намацувати слабкі місця в обороні міста, проте захисники продовжують відбиватися. Показовий епізод – бій у Покровському, ⓘ на південно-західній околиці Маріуполя. Український БТР-4 "Буцефал" полку "АЗОВ" знищує БМП-1 та танк Т-72Б3 окупантів, потім піхота зачищає вулиці, знищуючи вцілілих. Пізніше цього дня саме через Покровське росіяни намагались увійти в місто величезною колоною під час припинення вогню та організації зеленого коридору.

"ДНРівці" в оточенні поблизу "Східного"

З Калинівки до заводу «Сателіт» продовжує рухатись ворожа піхота та бронетехніка (у тому числі - танки) ворога. Того дня зрадник Олександр Ходаковський, що воює на боці ДНР з 2014 року повідомив, що російській 11 Гв. ОСМП «вдалося зачепитись за мікрорайон Східний».

Азовці дійсно впустили в район забудови групу ворога, яка йшла з захопленого раніше заводу «Сателіт» і відрізали її. Днр-вці залишались в оточенні більше тижня. І це був не мікрорайон Східний, а багатоповерхівки, розташовані значно далі на північний захід.

Ворог атакує з Заходу

Ворожі танки з’явилися на західних межах міста. Вони вже не рухалися колонами, а шукали слабкі місця в обороні і знищували позиції захисників на відстані, не наближаючись до блокпостів.

Так відбулося і поблизу блокпосту біля «Metro» ⓘ , який росіяни просто обійшли, і південніше, де танки обстрілювали забудову на вулиці Купріна ⓘ .

«Блокпост, який контролював трасу на Нікольське і поворот на Старий Крим, охоронявся приблизно сотнею бійців, – розповідає боєць 107 бригади тероборони про бій, що відбувся 11 березня. – Більшість були нацгвардійцями.

О шостій ранку ми втрьох заступили на чергування по блокпосту, чергували ми по дві години через чотири. "Я був старшим групи, одного бійця відправив на лівий фланг, де, за бетоним парканом вздовж дороги, був невеличкий пагорб, з якого проглядалося поле поміж Нікольским шосе та «Metro». Другого залишив у центрі позиції спостерігати за трасою, а сам пішов на правий - спостерігати за приватним сектором.

На той момент від блокпосту після танкового обстрілу залишалося лише пара бетонних блоків, складені один на одний посеред дороги та кілька уламків поруч. Біля перехрестя, звідки дорога вела на Старий Крим, нацгвардійці вирили окоп".

З озброєння в нас було три АК и три «мухи» (РПГ-18). Плюс пара гранат, рація, тепловізор і, головне, - заритий в землю далі по трасі 150-кілограмовий фугас, від якого до нас тягнувся шнур із оголеними кінцями. У випадку наближення танка треба було з`єднати кінці шнура з клемами автомобільного акумулятора.

Температура вночі падала, заряд також. Тому електроімпульсу могло не вистачити для підриву. Зберігати акумулятор у теплі не можна було, бо у випадку атаки часу бігти за ним за 100 метрів у нас точно не було б, тому його тримали біля шнура. 12 березня =близько 7-ї ранку, у передсвітанкових сутінках я побачив у бінокль щось незрозуміле на трасі. Викликав по рації базу, повідомив, що бачу на трасі «коробку», спитав дозволу на підрив. Дроти вже тримав над клемами. По рації запитали, чи рухається танк. Я відповів, що ні, мені сказали зачекати. Через секунду з’явився один з командирів – азовець. Він довго розглядав це “щось” у бінокль, сказав не підривати: «Надто далеко, не зачепить».

О восьмій ранку нас змінили. І тут почалась атака. Росіяни продавали вогнем позиції морпіхів на Metro і танки пішли полем вздовж траси лівіше блокпосту українців.

-- Бронетехніка пройшла повз нас у бік міста, ми рили окопи вздовж дороги, очікуючи на піхотну атаку, -- пригадує один з оборонців. -- Копали приблизно з дев’ятої ранку до дванадцятої. Але атаки не було. На повітряні тривоги уваги майже не звертали.

Всі були розгублені та пригнічені. Один із побратимів, кричав, показуючи на нас: «Бл@дь, ці ж потім також розповідатимуть, що воювали!» Потім з’явився інший азовець з позивним “Каспер”. Я спитав: «Шо там?» Він відповів: «Нам п@зда». Двоє азовців наказали нам відходити, роззосередившись, до 67-ї школи. Вони залишились на блокпосту. З сотні наших місцевість знали тільки я і ще один хлопець.

Бійці відходили з блокпосту до школи №67 ⓘ групою приблизно у 30 осіб. Їх ніхто не переслідував. Лише з боку Старого Криму кілька разів прилітала неприцільна стрілкотня. У школі вже палав верхній поверх. На єдиному вцілілому бусику звідти евакуйовували жінок і поранених.

-- Ми зайняли кругову оборону, -- згадує один з бійців. - Хтось прокричав, що зараз підходитиме ще одна наша група із пораненими. Через кілька хвилин у двір заїхав БТР і почав розстрілювати школу з автоматичної гармати. Можливо, був ще один БТР, який бив по нас з боку бульвара Шевченка.

Обстріл був коротким, але спровокував серйозну пожежу і задимлення, нам довелося вибігти назовні. БТР вже поїхав, хтось сказав, що треба відступати в бік центру, командирів не було. Наші дві машини вціліли і стояли поруч, але мені здалося надто ризикованим їхати на авто містом, по якому їздять БТРи ворога. Ми пішли в бік 21-го мікрорайону, хтось вирушив до ⓘ 64-ї школи , де також базувались наші сили. Повз нас пройшла група морпіхів із NLAW…»

Ще один бій на Купріна-Митрополитській

Ще одну історію, що бої, які точилися в Маріуполі 11-12 березня, розповів розвідник Руслан Пустовойт. Він зі своєю групою не підпорядковувався жодному маріупольських підрозділів на момент початку війни і приєднався до знайомих бійців з 73-го морського центру проведення спеціальних операцій.

– За нами закріпили відрізок від проспекту Миру до обласної лікарні, -- розповідає він У моїй групі було 10-11 бійців із автоматами та кількома РПГ. До речі, велика кількість морських мін на околицях міста – це результат роботи 73-го центру. В нас не було єдиної думки щодо їх застосування. Коли я наполягав на негайному підриві усіх мостів, керівництво вважало, що з цим варто зачекати. А потім підірвати їх під щільними артобстрілами вже було неможливо. Нас, двох піхотинців, біля багатоповерхівок на вулиці Купріна, з поля помітив танк. І відстріляв по нас близько сорока снарядів. Танк перезаряджався, повертався і знову розстрілював ці нещасні багатоповерхівки на Купріна. Хоча звідти навіть ніхто не стріляв у відповідь.

Головною силою в тому районі була штатна група 73 МЦПСО, яка була на передньому краї. Ми ж мали при необхідності підтримувати тих, хто був у другій лінії. 12-го березня росіяни пішли у масовану атаку на цій ділянці – із танками, БТР-ми та піхотою.

Українські бійці приїхали на перехрестя вулиці Купріна та Митрополитської. ⓘ Там вже другий день поспіль їздили російські Т-72, які рандомно обстрілювали багатоповерхівки.

- Ми об’єднались з тими, хто вже стояв на позиціях (а там були молоді азовці, нацгвадійці та хтось з ДПСУ), - розповідає Пустовойт, - і почався бій. По російському Т-72, який під’їхав на перехрестя, почали палити з кількох точок, у тому числі – з багатоповерхівки. Танк вибухнув, башта відлетіла. В цей час молодий прикордонник знищив російський БТР-82А, але отримав смертельне поранення у груди. Його тіло потім евакуювали нацгвардійці. Згодом з’явився ще один БТР із десантом, який рухався у бік обласної лікарні.

Володимир Малецький, боєць нашого підрозділу, вистрілив з РПГ у задню частину цього БТРа, російський десант розбігся по приватному сектору, і вже там наші хлопці їх добивали. Всі були на шаленому куражі, настрій був просто прекрасний».

Ворожа техніка в тилу

В глибокий тил українців зайшла колона російських БТР, “Тигрів” та Тайфунів бригади спеціального призначення ГРУ (60-80 бійців). Поки тривають бої на околицях, російські спецназівці опиняються в ста метрах від комбінату «Азовсталь», фактично на березі ріки Кальміус, яка розподіляє місто на Правий та Лівий береги. Вони займають будинок на провулку Граверному ⓘ , після чого їх накриває гаубичний вогонь артилерістів «АЗОВ».

На сході Маріуполя «міліція ДНР» крізь приватний сектор пробивається до багатоповерхівок лівобережжя в районі Собору архистратига Михаїла.

На заході в районі "Епіцентру", по вулиці Флотській та по вулиці Купріна просунутись окупантам не вдається, тому вони просто знищують тамтешні багатоповерхівки.

Штурм порту

Почалися обстріли і штурм, ракетою вражено радіолокаційну станцію судна «Лубни», дрон б’є по броньованому катеру «Кременчук». Особовий склад 9 ДнНК виїхав з порту до бази НГУ на вулиці Нахімова, де їх «приписали» до 12 БрОП (12 бригада оперативного призначення Нацгвардії України).

Екіпаж «Донбасу» розкидали по позиціях в місті, а екіпажі катерів (10 осіб) повернулися в порт. Як розповідав один з членів екіпажу пошуково-рятувального судна «Донбас», 24 лютого з 50 осіб екіпажу «Донбасу» залишилось приблизно 40. Інші десять «загубились» разом із капітаном судна Олександром Григоревським, який залишив місто. «Загубився» і Олексій Корецький, який відповідав за оборону порту.

Окупанти, вочевидь, намагались зберегти порт цілим, але два тижні настільки потужної оборони міста дали зрозуміти, що воювати доведеться за кожен об’єкт.