Ми залишаємо автомобіль біля станції метро «Славутич» і на велосипеді їдемо уздовж набережної вниз по Дніпру. Так починається перша експедиція з вивчення відкритості берегів Дніпра. Тут дачі, район називається Осокорки. Щоразу коли дивлюся на цей район з Південного мосту думаю: «Це чудова місцина для велопрогулки».
Одразу ми впираємося в першу перешкоду — канал який з’єднує одне з озер і Дніпро. Його можна перейти тільки через 100 метрів по вузенькій дошці. Велосипед для цього довелося брати на руки. Повертаємося до берега і йдемо по вузькому проходу між парканом і каналом. Їхати на велосипеді тут не наважуємося — з висоти можна впасти на повалені дерева у воді.
Вибралися, попереду — розважальний комплекс «Парус», він захопив чималий шматок узбережжя. Доводиться шукаи обхідну вулицю. Нарешті виходимо на пляжну смугу, по якій можна їхати. Попереду праворуч видно дим від пожежі у Василькові, яку не можуть загасити уже четвертий день. Крутимо педалі недовго — пляж закінчується, і тепер дерева ростуть упритул до води.
Тут власники вже не церемоняться і виносять свої паркани прямо до Дніпра. Час від часу, аби пробратися до наступного шматка вільного берега, доводиться блукати сусідніми вулицями.
Теоретично ми мали би проїхати наш маршрут досить швидко. Та не врахували парканів. Їх тут на 5 кілометрів близько 15.
Сонце заходить, і в нас лишається зовсім небагато часу.
Кінцева точка — коса. Тут дачний кооператив, за словами місцевих — міліцейський. У самому кінці маршруту дорогу перегороджують ворота, за два будинки — ще одні. Гарний приклад довіри між сусідами. Однак ми пролазимо на відгороджену територію через чагарники. Декілька хвилин дряпаємо ноги об гілки та кущі. За другими воротами, перед останньою ділянкою стоїть цього разу вже цегляний паркан, який закінчується прямо у воді.
Десь там за ним тенісні корти, басейн та шикарний маєток, які ми напередодні вивчали на гугл-картах. Відеокамери, котрі дивляться на нас тільки підтверджують, що тут залягла «крупна риба». Місцеві жителі, що стоять на пірсі, помічають нас, але нічого не говорять. На самому пірсі написано «Не вилазь — уб’є!».
Жодного бажання лізти назад чагарниками разом з велосипедом немає. На щастя, помічаємо рятівну півметрову дірку біля стіни, через яку не без зусиль пролазимо.
Тим часом сонце вже зайшло, перша експедиція завершена.
У Києві лише 15% берегів Дніпра доступні містянам для прогулянок чи купання в річці. Все інше — це чагарники, паркани, дороги, промзони.
«Найважливіше в річці — це залишити вільний доступ людей до води. Пляжі та узбережжя — більше багатство для міста, ніж діаманти. Ніколи приватна власність не повинна загороджувати доступ до води», — говорив на відкритій лекції у Києві відомий урбаніст, колишній мер Боготи Енріке Пеньялоса.
На потенціал Дніпра, звертають увагу всі урбаністи, які потрапляють до нашої столиці. Ще напередодні ЄВРО-2012 одне з архітектурних бюро, котре взяло участь у конкурсі на підготовку Києва до чемпіонату, пропонувало проект повернення набережної киянам, проте на нього ніхто не звернув увагу.
Ми дослідили більшість берегової лінії в межах Києва на велосипеді, пішки і на моторному човні.
Місто має лише кілька більш-менш облаштованих набережних — на Оболоні, Русанівці, Березняках та віднедавна на Поштовій площі — Києву більше нічим похвалитися. Решта придніпровських територій закриті для людей.
Після заїзду вздовж дач на Осокорках ми остаточно зрозуміли, що побачити повну картину можна тільки з води. Один читач ТЕКСТІВ відгукнувся на прохання допомогти проекту й організував експедицію моторним човном. Озброївшись гаджетами — мініатюрною HD-відеокамерою, «дзеркалкою» та штативом — за два дні пропливли понад 80% акваторії Дніпра. А місця, куди не допливли, досліджували пішки та на велосипеді з берега або за допомогою супутникових знімків Google та Yandex.