Створити "колективний імунітет", заразивши більшість. Чим відрізняється британська стратегія боротьби з коронавірусом?
Професор університету Ліверпуля, який займається поведінковими чинниками атимікробного опору, розповідає про відмінність британської стратегії від, скажімо, італійської. На думку професора Ієна Дональда, стратегія уряду Британії більш витончена й водночас більш потенційно ефективна – але водночас і ризикованіша, якщо щось піде "не так".
Британський уряд виходить із припущення, що більшість усе одно рано чи пізно заразиться, й оцінює цю цифру у 80% населення. При цьому уряд розуміє обмеженість ресурсів країни.
Італійський уряд хоче "зупинити" інфекцію, що, на думку професора, практично неможливо. Британський уряд діє в такому напрямку, щоб заразились усі, КРІМ тих, для кого інфекція найнебезпечніша – літні та хворі.
Уряд Британії покладається на "імунітет спільноти". Потрібно лише зробити так, щоб швидкість тих, хто одужує й виходить із лікарень, не перевищила швидкості госпіталізації нових заражених.
З часом дедалі більша кількість людей матиме імунітет, перехворівши, й уже не заражатиме інших.
Великий ризик, утім, полягає в тому, що швидкість захворювання може перевищити здатність лікарень лікувати тих, кому потрібна госпіталізація.
Частина британських епідеміологів, проте, виступила із рішучою критикою такого підходу. Один з них заявив, що коли почув про такий план уряду, то спочатку вирішив, що це сатира, жарт у типовому англійському стилі.
Школи: оскільки діти не є в зоні ризику – навчальні заклади використовують для регулювання швидкості поширення хвороби, відкриваючи й закриваючи. Діти переносять хворобу та прискорюють час перебігу її в спільноті. Якщо треба заповільнити – школи закривають.
(Втім, політично ризиковано казати про це прямо – слушно зауважує професор. Це ж діточки!)
Те саме стосується масових подій: їх дозволяють тоді, коли можна прискорити здобуття "колективного імунітету" – й забороняють, коли перебіг епідемії треба заповільнити.
Через якийсь час, теоретично, країна стає імунною в більшості, й тоді можна "випускати" найбільш вразливих "на свободу". Дехто з них усе одно ще може захворіти, але лікарні вже не будуть переповнені.
АЛЕ найважчим у час масового захворювання (переважно в легкій формі) – захистити тих, для кого захворювання може бути летальним. Не зовсім зрозуміло, як це зробити в демократичній країні.
Італійська стратегія більше апелює до емоцій – зупинити перебіг хвороби, наскільки це можливо взагалі. Але ж як зупинити всю країну на місяці? – риторично питає Ієн Дональд.
