Почався другий етап медреформи. Депутат розповів, як її приймали
"Як ми проводили закон про медреформу — веселі інсайди, про які я ніколи не розповідав публічно", — пише депутат Дмитро Гурін.
На фото — одна з двох пляшок, яку подарувала нам Мелітта Якаб з Всесвітньої організації охорони здоров’я, коли ми зареєстрували законопроект про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення, який став законом в останні дні 2017 року. «Вип‘єте, коли зробите реформу», — сказала вона.
Мелітта бачила багато реформ в різних країнах і сказала: «Вам не вистачить актів Кабміну. Реформа складна, наступний Кабмін злякається і її скасує. Якщо у вас буде закон — буде реформа. Не буде закону — не буде нічого».
Жодна людина в команді МОЗ не була до того в політиці. Жодна людина не мала досвіду в просуванні законів. Але треба — то треба!
ВООЗ підтримує нас бюджетом для написання закону, проект подаємо від Кабміну. Що далі?
Уляна виходить з вкрай жорсткою колонкою на УП про те, що нам потрібно прийняти закон за три місяці, бо якщо затягнемо, попадемо на зміну електорального циклу і ніякоі реформи не буде. Колонка закінчується словами «то на щиті чи зі щитом» — ми з Агентами змін розробили лого НСЗУ з білим хрестом на синьому щиті.
Народні депутати дуже голосно сміються. Нормальний термін для великої реформи — два роки, які три місяці?
Але такого публічного тексту від міністра ще ніхто ніколи не бачив.
Навесні 2017-го ми вже розуміємо, що ми не зможемо пройти через комітет Богомолець. У неї виявилась наркотична залежність від слави та уваги разом із тотальною некомпетентністю. В АПУ були думки, що між Уляною та Богомолець можна налагодити контакт, а ми вже розуміємо, що не може бути компромісу між людиною, яка каже «в нас безкоштовна медицина ко-ко-ко» і людиною, яка каже «ми маємо припинити про це брехати».
Що робити?
Перед подачею ми вичищаємо текст закону від будь-яких згадок медицини, переформульовуємо все, що можемо, називаємо його законом «про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», а потім йдемо в сектор реєстрації законопроектів ВРУ і говоримо «Подивіться, закон не про медицину, а про фінансовий соціальний захист. Реєструйте на комітет соціальної політики». Всі розуміють, що це трохи притягнуто за вуха, але всі формальні умови виконано, і нас реєструють.
Пані Денисова, голова комітету соцполітики дуже, дуже здивована. Навіщо їй цей гарячий пиріжок? Навіщо їй конфлікт з прем’єр-міністром? І комітет на першому ж засіданні рекомендує прийняти законопроект за основу і випускає його в зал.
Зал так здивований, що ви не можете собі цього уявити. Пані Денисова виходить на трибуну презентувати законопроект і чесно говорить, що вона не розуміє, що ж воно робиться. Всі інші депутати також нічого не розуміють.
Але хто хоче конфлікту з прем’єром, коли закон можна завалити на другому читанні? І ми отримуємо свої 227 — з другої спроби, з трьома голосуваннями за повернення законопроекту до розгляду.
Але зал також голосує за передачу законопроекту в комітет охорони здоров’я до Богомолець — це удар.
До законопроекту подають 893 правки — наші героїчні юристи сивіють все це обробляти, але формують новий текст.
Богомолець робить усе, щоб затягнути комітет і не дати нам вийти в зал на весняній сесії.
Ми тим часом влаштовувуємо килимове бомбардування — про реформу висловлюються всі включно з Радою Церков, УГКЦ читає про реформу проповідь на Великдень.
Під радою проходить два мітинги Шрьодингера — масові руханки на декілька сотень людей. Ніхто не розуміє — це мітинги чи все ж таки ні? Але всі бачать наші можливості активізувати вулицю.
Якщо ти слабкий — демонструй, що ти сильний. З часів Мистецтва війни нічого не змінилось.
Юристи дописують новий текст. З тексту зникає визнання міжнародних протоколів лікування — одна з фракцій відмовляється давати голоси, якщо протоколи не будуть погоджувати сивочолі «лікарі» з академії медичних наук. Лікарі пишу в лапках — бо вони лікарі в лапках, адепти фуфломіцинів та торгівельних назв в протоколах лікування. Ми говоримо «ні» й прибираємо це з проекту закону взагалі.
Це була позиція команди — не йти на компроміси з покидьками, а будувати коаліцію нормальних людей, один із головних уроків у моєму житті.
Павло тим часом без сну та відпочинку веде виснажливий тур презентацій по депутатах, збирає голоси по одному.
Нарешті ми виходимо на комітет. Залишається всього кілька днів весняної сесії.
На першому засіданні комітету Богомолець дуже повільно співає правки на мотив романсу «Розпутна вдовиця» (права на який є в її декларації). За перший комітет ми проходимо кілька десятків правок, залишається 800.
Паша приходить на штаб і говорить: «Ми не встигаємо, більше нічого не можна зробити». Ми всі теж не знаємо, що робити, тому вирішуємо виходити зранку крупнокаліберними.
О 10 ранку вся команда МОЗ і пацієнтські спільноти виходять на екстрену прес-конференцію і говорять, що комітет повністю зруйнував реформу і ніякоі реформи більше не буде.
Ми отримуємо тотальне національне медіапокриття, всі денні новини і йдемо на комітет разом із пацієнтськими спільнотами. Богомолець налякана і просто не приходить, у однієї депутатки трясуться руки. Ми розуміємо, що головна проблема — кворум, дружній депутат проносить через охорону наручники і пластикові стяжки — пацієнтські спільноти готові фізично блокувати засідання, щоб кворум не зірвали.
Без Богомолець засідання йде куди більш жваво — тоді ще не говорили «турборежим», але це саме він.
І тут посеред засідання один із депутатів без оголошення війни просто встає і виходить. Кворуму немає, засідання зупиняється, наручники ніхто навіть не встигає дістати. Негайно дзвонять депутату, якого немає на засіданні, і він приїжджає — не дуже тверезий, хоча й середина дня. Він падає на стілець в кутку зали й закриває очі. Кворум є, турборежим триває.
За столом сидить ще один вкрай опозиційний депутат. Він голосує проти всього й усе критикує. Але ми дивимось на нього і розуміємо, що він просто тримає кворум. І він розуміє, що ми розуміємо.
Ми виходимо з комітету в потрібній нам редакції. Депутати переглядаються, ніхто не може в це повірити.
Ми виходимо з прес-конференцією, що реформа буде. Редакція тексту така сама, як і та, що ми громили вранці на прес-конференції.
Текст закону і порівняльну — десятки тисяч сторінок — віддають в друк.
Тим часом іде останнє засідання весняної сесії. Богомолець відмовляється підписувати висновок комітету.
Богомолець «непритомніє» в туалеті. Депутатка, яка була, пробачте, в сусідній кабінці, розповідає, що це відбувається відразу після телефонної розмови, яка закінчується словами Богомолець «ну що, поїхали!», після цього лунає звук падаючого тіла. Богомолець забирає з Ради швидка Тодурова з заклеєними номерами.
Законопроект розносять по залу за дві години до кінця. Депутати відмовляються голосувати в такому темпі, ми переносимо на осінь.
Виснажливі презентації закону депутатам тривають.
Настає осінь. Друге читання нескінченно відкладають, ставлять нас на жовтень.
Починається розгляд — у залі нікого немає, депутати опозиції ставлять на підтвердження потрібні нам правки одна за одною, все провалюють, текст закону стає кашею. Юристи складають список правок, які потрібно переголосувати.
Голосування за повернення до поправок, які мають повернути текст закону в нормальний вигляд — 226.
Голосування за поправки — 227.
Тут Ляшко бачить, що голоси за закон будуть, і його фракція дає голоси.
Голосування в цілому — 240.
Закон приймається за півроку. Всі припиняють сміятися і починають нас ненавидіти. Більше ми не зможемо провести через раду жоден закон.
Порошенко закон не підписує. Його може підписати і спікер, але ніхто не хоче скандалу. Гройсман втомлюється чекати і підписує постанову КМУ про створення Національної служби здоров’я. Порошенко в той же день підписує закон — він теж не хоче скандалу.
Впевнений, що хтось побачив цей процес зовсім по-іншому, і сподіваюсь, всі вони про це одного дня напишуть. І нехай всі ці розповіді увійдуть в літописи як історія успіху людей, які нічого не боялись.
Сьогодні почався останній етап медичної реформи — вітаю всіх!
То вип’ємо за відчайдушних!
