Хаос і піар: Центральна влада створила шість (!) штабів протидії вірусу. І купа чиновників робить заяви
Про це заявив епідеміолог, колишній голова Центру громадського здоров'я Володимир Курпіта в інтерв'ю виданню Ліга:
На центральному рівні в Україні є аж шість штабів по боротьбі з епідемією:
- при президенті,
- при КМУ,
- РНБОУ,
- при МОЗ,
- при Центрі громадського здоров’я,
- а також при МЗС!
Їх взаємодія незрозуміла. Всі виходять публічно зі своїми месседжами. Немає органу, в якому причетні установи могли би висловитися та бути почутими. Ці повноважені не надані ні ЦГЗ, ні МОЗ.
За словами Курпіти, все корисне відбувається лише завдяки невеличким ініціативам людей з МОЗ, з ЦГЗ, МВС. Але всі вони діють роз’єднано.
На його думку, МОЗ вкотре зроблять винним. Мовляв, Міністерство не впоралося з епідемією. Але будь-яка країна світу демонструє, що одна структура впоратися не може. В Італії , Іспанії, США – активно залучили поліцію, військових, надзвичайників.
Охочі пропіаритись. У нас занадто багато охочих попіаритись на цій ситуації. Якщо доручили Віктору Ляшку вести брифінги, то навіщо щоденні відео-звернення президента? Меркель виступила лише один раз! Також заяви роблять прем’єр, міністри Аваков та Кулеба.
Як би могла здійснюватися координація?
Центр громадського здоров’я мав би бути моніторинговим хабом, першоджерелом епідеміологічної інформації для решти органів влади.
МОЗ мав би координувати всіх гравців всередині сфери охорони здоров’я та забезпечувати координацію з іншими органами влади.
Він мав би бути найголовнішим адвокатом щодо ресурсів для системи охорони здоров’я. Нарешті, це його обов’язок – говорити з населенням про безпеку, профілактику, лікування.
Держслужба лікарських засобів має контролювати якість ліків та медичних виробів, їхню наявність. Зараз ніхто не контролює навіть якість медичних масок.
ДП "Медичні закупівлі" мало б координувати та здійснювати закупівлі. Криза у міністерстві та затягування закупівель на 3-4 тижні призвели до того, що затримуються закупівлі не лише для боротьби з епідемією.
Чи доцільний жорсткий карантин?
Запровадження жорстких заходів вимагає ресурсів. Хтось має жорстко контролювати дотримання обмежень. Якщо цього не буде, то люди через 3-4 дні робитимуть те, що вони звикли робити завжди.
Але якщо виводити армію або поліцію на вулиці, то потрібні величезні ресурси – на бензин, їжу, одяг тощо. А у нас не вистачає ресурсів на елементарні захисні засоби для медиків!
Наслідки жорсткого карантину є складними та непередбачуваними. Наприклад, є об’єкти підвищеного захисту – Укрзалізниця, атомні електростанції… Якщо хтось захворіє в зміні на АЕС, то вся зміна має піти в ізоляцію!? Хто буде забезпечувати її роботу?
Нещодавно у Кременчуцькій лікарні заявили, що вони закрили пульмонологічне відділення, оскільки лікарі контактували з хворим на COVID-19.
Жорсткі "недо-рішення" наносять ще більшу шкоду. В Києві закрили метро. Ніхто не змоделював, що люди поїдуть у переповнених автобусах. А це небезпечніше, ніж проїзд на метро, бо довше.
Жорсткий карантин з обмеженням в’їзду та виїзду можна використовувати для маленьких містечок або сіл (наприклад, як це планували у Чернівецькій області). Але все рівно залишиться ризик. Що робити з водієм, який привозить хліб? Його також треба перевіряти, тестувати, ізолювати? Де взяти на це ресурси?