Вам теж цікаво, чому частина укр.публіки захищає можливі злочини одного російського кіномитця?
Катерина Мола на сторінці у своєму ФБ написала найяскравішу на цей момент оцінку дискусії щодо фільмів (та особистості) одного московського кіномитця, та про частину української публіки, яка – через малоросійство, розмір валізи з російськими грошима чи ще з якоїсь причини – встала на його захист. Попередження: у тексті є слова та звороти, які можуть вас образити.
"Це доволі смішно, що люди, які стали на захист Хржановського, здебільшого комунікують свою позицію через «а ви дивились?!», прекрасно знаючи, що подивитись це майже неможливо. І не через насильство, не через те, що всі постійно ригають, не через те, що в кадрі ніби постійно насрано, а просто через те, що це бездарно.
Людина в усіх інтерв’ю розповідає про те, як вона старанно відтворювала контекст, скільки мільйонів на це витрачено, як люди роками жили на помийці, щоб стати «хомо совєтікус», їли плісняву, їх били і гвалтували, принижували і посадили на пляшку в прямому і переносному сенсі, вони не бачили телевізорів і інтернетів роками, але
БЛЯДЬ
Чому? Чому ці люди говорять як харківські хабалки з Салтівки, що я їх бачила тільки що під ларьком? Чому вони поводяться як баби з Барабашово і говорять тією ж мовою, тим же СУКА сленгом? Чому так очевидно, що вони не знають, що робити в кадрі? Чому очевидно, що сюжету немає, є лише задоволення пухкенького злого хлопчика, який сидить в шафі і мастурбує, коли когось гвалтують? Я чесно спробувала це подивитися, це не мистецтво. За відчуттями це схоже на те, як твій знайомий з розладом особистості розповідає тобі про свої фантастичні успіхи, в той час як живе з батьками в однушці і міняє білизну раз на тиждень. А тобі незручно сказати йому, що це навіть приблизно не схоже на правду, і ти просто поспіхом прощаєшся і біжиш в інший бік. Рейтинг кіна підтверджує мою думку – cctv з-під шулявського моста була популярніша за цей витвір.
Але я знов і знов говорю про це, вибачте, тому що Українська правда вкотре демонструє нам нові глибини огидності, дякуємо за це. Дуже компліментарне інтерв’ю, де Хржановський показаний просто як хороша і складна людина, яка от живе серед картин свого діда, картини про Аушвіц, це ж треба, і намагається зрозуміти – що ж таке зло. Для того, щоб застерегти нас від нього. І це такий тупий хід, що я навіть гублюся – чи варто це пояснювати?
Пояснювати сенс слова ДЕКОНСТРУКЦІЯ. Відкрийте, нарешті, філософський словник, хоча би! Не треба читати Деріда, прочитайте словникову статтю, а потім використовуйте цей термін, ви ж уявлення не маєте, про що ви говорите! Чи є сенс взагалі пояснювати, що не можна припинити якесь зло, відтворюючи його, навіть в іншій формі, в іншому масштабі. Тим більше, що форма майже та сама. Не можна вилікувати травму, травмуючи. А реакція суспільства наочно демонструє – ЦЕ ТРАВМУЄ. І якщо це травмує, значить, він не впорався із задачею, він робить хуйню. І скоріше за все, він робить її свідомо і навмисно, використовуючи для свого виправдання людей, які мають дуже високий больовий поріг і не відчувають, що збільшують зло.
Вони не відчувають цього тому, що вже безліч разів йшли на компроміс із совістю і більше не знають, де добро, а де зло. Хржановський в інтерв’ю кілька разів відверто бреше, багато разів просто маніпулює, видає якісь дешеві софістичні пассажі, і мені здається, що це дуже близько тим людям, які сьогодні працюють в Укаїнській правді. Це матриця виправдань, якою й самі вони послуговуються. Ну от, наприклад:
Що таке, насправді, вбивство? З рештою, всі помирають, так чи інакше. Вітгенштейн казав, що смерть не є подією життя, а отже, ми, лишаючись тут, в житті, який стосунок ми маємо до смерті? Хто ми такі, щоб казати їй – вчасно вона прийшла, чи ні? І яка різниця, чиїми руками доля забирає людей із життя? Розумієте, є логіка історії, логіка події – це просто мало статися, і ми можемо просто винести урок з цього, або не винести – і безкінечно битися з фактом, який вже відбувся. Олів’є без картоплі неможливе. УП неможлива без трупів журналістів. Просто зніміть з них шкурку і дрібнесенько поріжте, додайте майонезу – у вас його вдосталь, беріть російський – він нажорістий, огірків теж – беріть ті, що довші, ні, не ріжте.
Мені просто цікаво – де межа. Одна за одною трапляються жахливі речі: в інтернаті гвалтують душевнохворих, п’яні мусора вбивають хлопчика з янгольскими очима, скоро буде пів року, як в СІЗО сидять очевидно невинні люди за вбивство журналіста, психопат знущається з немовлят, платить нацистам за насильницькі акції і змушує садистів гвалтувати жінок на камеру. Потім він займається національною пам’яттю українців на тій підставі, що його мати колись бачила Вінницю. Все це викликає у журналістів одного з найбільших видань тільки снобістські коментарі і тони літер на захист вбивць і гвалтівників. Все це так нестерпно і боляче, що я не можу спати вже п’яту добу, і я сподіваюся тільки на те, що так виробляється імунітет в цілої нації. Імунітет до вашої ницості, вашої тупості, вашої безхребетності. Я сподіваюся, що знайомі ще будуть переходити на інший бік вулиці, помітивши вас, а вашим дітям буде соромно називати свої прізвища".
