Світ має засудити сталінський комунізм так само, як гітлерівський нацизм
Це не стільки про минуле, скільки – про майбутнє, пише Тарас Шамайда, співкоординатор руху добровольців "Простір свободи".
75 років тому людство ціною неймовірних жертв перемогло нацизм. Найвищу ціну заплатили країни центрально-східної Європи. Вони втратили мільйони людських життів і лежали в руїнах, але в 1945 році так і не стали вільними. Бо на зміну німецьким загарбникам прийшли радянські.
Обидва режими разом підготували і розв’язали війну.
Нацизм засуджений у Нюрнберзі, нацистські злочинці – покарані, і тривалий процес денацифікації став щепленням від повторення жахів нацизму в майбутньому.
Але комуністичний тоталітаризм, злочини якого – не менш масштабні й жахливі, ніж злочини нацизму, так і не був засуджений. Московський комунізм і побудований на його основі російський імперіалізм нікуди не зникли ні в 1945 з перемогою над Німеччиною, ні в 1989 з падінням залізної завіси, ні навіть у 1991 – з розпадом СРСР.
Непокарана імперія зла давила паростки свободи танками у Будапешті й Празі, рубала саперними лопатками у Тбілісі, розстрілювала у Баку та Вільнюсі, рівняла з землею бомбами і снарядами в Грозному, розв’язувала агресивні війни проти Грузії, Молдови і України.
Це триватиме доти, доки комунізм не буде раз і назавжди засуджений, а московській імперії не настане кінець.
І Україні належить у цьому процесі особлива роль.
Ми втратили у Другій світовій війні, розв’язаній Гітлером і Сталіним, від 8 до 10 мільйонів людей – кожного п’ятого жителя України. Мільйони українців загинули від організованого Москвою Голодомору й комуністичних репресій. І зараз Україна є головним об’єктом російської агресії в усіх її формах.
Але якщо дивитися з відстані історії, стає очевидним, що Україна водночас є і суб’єктом, каталізатором змін, які ведуть до краху московської імперії.
Саме Українська революція 1917-21 років, попри поразку у війні за незалежність, змусила Москву рахуватися з національними прагненнями поневолених народів і надати радянській імперії ту форму, яка через сім десятиліть полегшила руйнацію цієї імперії.
Парадоксальним чином попри страшні війни, репресії й геноцид, які могли б не лишити й сліду від народу, українці не лише вижили, але сформувалися як модерна повноформатна нація і відіграли вирішальну роль у розпаді СРСР у 1991 році.
І, нарешті, саме українці під час Революції Гідності високо підняли прапор свободи і гідності. Не лише над київським Майданом, але над усією Європою. Майдан і напад Росії на Україну розплющили очі багатьом: надто очевидною стала головна лінія цивілізаційного розламу між Європою й імперією зла. Ця лінія буквально стала лінією фронту.
Кожен з нас, хто дихав повітрям Майдану, бачив відкриті небеса над Україною і відчував незримий поклик Архангела Михаїла, знає: цей імпульс свободи і гідності здатний здолати сили зла, що здаються непереможними.
Але для цього слід сконцентруватися на головній меті, мати той самий настрій Давида, що дозволив йому перемогти велетня Голіафа. Бути єдиним народом, об’єднаним українською культурою, спільною мовою, національною пам’яттю, соціальною відповідальністю, відчуттям сучасності і баченням майбутнього. Нести усвідомлення цих ідеалів, спираючись не на мінливу політичну кон’юнктуру чи «думку більшості», а на поклик серця, голос розуму й силу волі.
Хто, як не ми, приведе до логічного завершення процес міжнародного засудження злочинів московського режиму?
Хто, як не ми, крок за кроком доведе ворога до стану, коли ми зможемо звільнити і надійно захистити наші території?
Хто, як не ми, приверне увагу світу до порушення національних і людських прав в імперії зла і простягне руку допомоги її поневоленим народам?
Карфаген московської імперії має бути зруйнований. Рано чи пізно цей день прийде. Московський режим впаде. Комуністичного ідола винесуть з мавзолею. Народи імперії здобудуть свободу, а Україна і вся Європа – цілісність, мир і безпеку.
Це і буде наша велика перемога.
