Що спільного між поточними подіями у США та нашим Майданом?
Франклін Фоєр у статті для The Atlantic вважає, що ситуація в США починає нагадувати події у Сербії, Тунісі та Україні – коли, під впливом прикладів з акцій протесту, підтримка авторитарних лідерів починає "сипатися".
Звичайно, Трампа не можна назвати "чистим" авторитарним лідером. До того ж, автор вважає, що Трамп залишить свій пост за результатами виборів, однак його політична вага похитнеться внаслідок протестів, тому що в основі будь-якої політичної ваги лежить згода людей виконувати накази та вказівки політичного лідера.
Якщо лідер авторитарний, то люди погоджуються це робити головними чином через страх. Тому, як це сталося у Сербії, Тунісі та в Україні, коли учасники протестів демонструють стійкість і готовність продовжувати боротьбу за будь яких умов – це зрештою змушує людей, лояльних до режиму, припинити свою підтримку – через сором, осуд з боку інших людей, через негативні соціальні та економічні наслідки продовження співпраці з режимом.
Учасники протестів, продовжуючи боротьбу навіть під загрозою для свого життя з боку озброєних захисників режиму, надають приклад того, як не боятися – і спонукають інших людей, гвинтиків системи, припиняти (саботувати) виконання наказів. Кожен акт спротиву створює модель для наступного акту спротиву. Коли ізоляція авторитарного лідера збільшується, зрештою настає момент, коли його внутрішнє оточення також його залишає і припиняє співпрацю.
Фоєр зауважує, що саме так трапилося в Україні в 2014 році. Після жорстокого розгону студентської акції, що безпосередньо не несла загрози Януковичу, протести стали по-справжньому масовими і зрештою призвели до ізоляції та втечі Януковича. Автор наполягає, що поточна динаміка в США нагадує ранні стадії подій в Україні. Наприклад, непропорційно жорстокий розгін учасників протесту на площі Лафаєта призвів до значного збільшення масовості акції.
Знищення пам'ятників – ще одна аналогія з Україною, явищем, що має назву "ленінопад". Більше того, пам'ятники знищують не лише в США: на фото натовп у Бристолі (Великобританія) скидає пам'ятник місцевому торговцю, який займався перевезенням чорношкірих рабів.
Еліти починають припиняти співпрацю. Наприклад, Твіттер, який усі ці роки був для Трампа найкращим інструментом масової пропаганди, після загрози застосувати силу проти учасників акцій почав обмежувати здатність користувачів бачити або поширювати меседжі президента. Тим часом чимало найбільших компаній почали демонструвати публічну підтримку протестних акцій. А деякі губернатори штатів відмовилися надсилати Національну Гвардію у Вашингтон.
Коли все нові групи еліт зупиняють співпрацю, то наступним групам усе важче її продовжувати. І, за словами Джіна Шарпа, відомого дослідника ненасильницького спротиву, закінчується все на армії: якщо збройні сили припиняють виконувати накази авторитарного лідера, то йому кінець. Звичайно, Трамп не є авторитарним лідером у повному сенсі слова, однак на минулому тижні в середу не хто інший, як міністр оборони, спростував слова президента, який погрожував вивести військових на вулиці країни.
Приклади згаданих країн демонструють, що навіть найбільш віддані починають розривати стосунки з лідером, коли той починає втрачати легітимність: Джім Матіс (екс-голова Пентагону за Трампа), його екс-начальник штабу Джон Келлі, сенатор Ліза Мурковські (всі в минулому були в найближчій групі підтримки президента). Через те, що осуд дій Трампа з їхнього боку викликав значне схвалення у суспільстві, їхній приклад будуть наслідувати – і не один раз.
